25. Протестантизм та його політичні аспекти. Вплив кальвінізму на світовий політичний процес.

Протестантизм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (адвентисти, баптисти, методисти та ін.).Представники: Ян Гус, Джон Вікліф, Мартін Лютер, Жан Кальвін тощо. Термін «протестантизм» з`явився у 1529, коли Шпейрський рейхстаг скасував своє попереднє рішення від 1526, яким призупинялася дія Вормського едикту проти Мартіна Лютера. У відповідь декілька німецьких земель та ряд імперських міст виголосили протест. Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитву за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів, ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співання молитовних гімнів і читання Біблії. Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян — тобто кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників. Основною ідеєю протестантизму, сформульованою Мартіном Лютером, є заперечення того, що спасіння можна досягти добрими вчинками чи будь-якими людськими зусиллями (на момент появи протестантизму суттєвим моментом була також боротьба з продажем індульгенцій, тобто ідеєю того, що від гріхів можна позбавитися за гроші). Натомість, спасіння досягається винятково вірою у викупну жертву Ісуса Христа, згідно з ключовим для протестантизму біблійним текстом — Послання до Ефесян 2:8,9: Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився.

Кальвін освятив трудову повсякденну діяльність віруючих. Праця оголошувалася формою служіння Богові, релігійним покликанням людини, і його успіхи в праці вважалися непрямим свідоцтвом вибрання. В умовах капіталістичних стосунків, що розвивалися, об'єктивним показником успіхів був капітал, тому підприємницька діяльність, накопичення засобів як би освячувалися, тоді як бездіяльність і непродуктивна витрата багатства і часу засуджувалися. Нажитий капітал (неважливо, праведними або неправедними дорогами) представлявся божим даром, але підкреслювалося, що його слід пускати в зворот; витрачати його на особисті потреби вважалося гріхом. Етично-релігійні принципи, що наказують, відрізняючись суворістю, простотою і аскетизмом, стимулювали розвиток капіталістичних стосунків. Заохочення накопітельства поєднувалося з вимогами мирського аскетизму в особистому житті.