18.Державна церква як модель державно-церковних відносин. Лютеранство, англіканство, православ’я як державні релігії

ДЕРЖАВНА ЦЕРКВА- форма державно-церковних відносин, конституюючою ознакою якої є юридично закріплене панівне, привілейоване становище одного з віросповідань (церкви). В основі поняття Д. ц. лежить принцип верховенства д-ви над церквою. Д-ва може втручатися у справи церкви. Вона бере на себе захист панівних реліг. переконань і, як правило, законодавчо забороняє прозелітизм (новонавернення). За наявності Д. ц. д-ва може терпимо ставитися до ін. віросповідань. Д. ц. розглядається як корпорат. інститут, який діє у системі публ. права. Д. ц. частково або повністю фінансується з держ. бюджету, користується значними привілеями, має можливості впливати на політику держ. структур. У цар. Росії РПЦ була Д. ц. Сьогодні статус державної (офіційної, національної) церкви закріплено в конституціях, ін. законод. актах майже 40 держав світу (Англія, Греція, Данія, Ірак, Іран, Ісландія, Норвегія, Пакистан, Португалія, Швеція та ін.).

Лютера́нство — напрямок протестантизму, названий так на честь засновника — Мартіна Лютера, який поклав у віровчення не лише ідеї реформування церкви, але і свій власний духовний досвід.

Велике місце у творах Лютера відводилося концепції «свободи християнина». Божественна справедливість розумілася Лютером не як властивість покарання і подяки, а як божественна активність, яка виправдовує людину. Справедливість, як і милість Божа, не залежить від особистих достоїнств людини, але дається по особистій волі Творця і сповіщається Святим Духом. Бог не впливає насильницьки на волю людини, але, як абсолютний пан, направляє волю до своєї мети. В результаті чоловік діє вільно навіть в питанні власного порятунку, оскільки істинно вільна лише людина «виправдана» — її доля вже визначена Богом, який вирвав її із земних умовностей. Але людина повинна підкорятися законам долі.

Головні доктрини Лютера, що викладені у «Аугсбургськом сповіданні віри» (разом з Меланхтоном) і в «Книзі Злагоди», відкидаютьпапську владу, а єдиним авторитетом визнають Святе письмо — Біблію. Основна теза — виправдання тільки вірою, що дарується людині Богом без посередництва церкви. Головну увагу лютерани приділяють не обрядам, а проповідям.

Лютеранство швидко вийшло за межі Німеччини і поширилося в інших країнах Європи, перш за все - у Скандинавії. У Швеції реформація церкви здійснювалася за ініціативою короля і лютеранство стало способом затвердження відділення країни від Данії і диктату Ватикану (30-і роки XVI століття).

На сьогодні налічується понад 70 млн. лютеран (Німеччина, Скандинавія, США та ін.). На території СРСР існували естонська ілатвійська євангелістсько-лютеранські церкви, на чолі яких стоять єпископи, обрані самими віруючими.

В лютеранській церкві зберігся єпископат, признається 2 таїнства: хрещення та причастя, в храмах дозволяються ікони та розп'яття, але їм приділяється небагато уваги. Центральне місце в богослужінні займає проповідь.

Англіка́нська церква — християнська протестантська церква, яку було засновано в 1534 Генріхом VIII унаслідок Реформації. Є державною в Англії. Головою Англіканської церкви був англійський король. Усі католицькі догмати та обряди зберігалися, землі й цінності монастирів конфіскувались і переходили у власність короля. З часом, на церкву все більше впливали різні протестантські рухи, і на теперішній час, вона оформилась в течію, майже ідентичну лютеранству, але відкидає лютеранське розуміння євхаристії та пастирського служіння. Усі англіканські Церкви світу становлять Англіканську Спільноту, до неї, зокрема, відноситься єпископальна церква (США).

Найважливіші питання церк. життя підлягають розглядові в парламенті; вища церковна ієрархія має тісні зв'язки з фінансовими колами і земельною аристократією Англії; їй надано різні привілеї аж до членства в палаті лордів.

ф24. Особливості державно-церковних відносин у Туреччині. Лаїцизм.

Туреччина є секулярною (процес, в ході якого релігійна думка, інститути і практика втрачають соціальне значення) державою. Духовна культура Туреччини знаходиться під сильним впливом релігії. У країні діє система обов’язкового релігійного навчання. Панівною релігією в Туреччині є іслам. 99,8 % населення – мусульмани. З них 80 % - мусульмани-суніти (визнають святість Корану). 1/5 мусульманського населення – шиїти, які допускають тлумачення Корану, проте не повністю приймають хадіси – перекази про вчинки і висловлювання пророка Мухаммеда. Решта конфесійного складу населення (0,2 %) – переважно християни та іудеї. Туреччина надає великого значення економічним і політичним відносинам з мусульманськими країнами і міжнародними ісламськими організаціями. Лаїцизм — рух за секуляризацію. Основна вимога цього руху — усунення впливу релігії в різних сферах суспільства. У ширшому смислі цього слова лаїцизм — рух за звільнення суспільства від впливу релігії. У випадку Туреччини звільнення від ісламу. Реформи першого президента Турецької республіки Ататюрка перетворили цю країну з теократичної держави в світське. У конституції держави в 1937 р. була закріплена стаття про лаїцизму, що передбачала відокремлення релігії від держави і забороняла використання ісламу в політичних цілях. Однак іслам продовжував впливати на політичне життя Туреччини у формі «народного ісламу» і таємних братств, які утворили ісламський рух . З виникненням багатопартійної системи ісламський рух почало впливати через нові партії на політику країни, на вирішення соціально-політичних завдань. Зловживання демократичними правами й релігійною свободою з боку ісламістів було засуджено урядом на цілком законних підставах. Адже в минулому вони скоїли чимало злочинів: скажімо, терористи з Хезболла замордували близько 300 осіб і примусили державу вдатися до широкомасштабної кампанії проти них. Водночас, на мою думку, Турецька держава мала б обмежити застосування сили в рамках нормальних демократичних процедур і чітко розрізняти мусульманські практики і тероризм, що прикривається ісламом. Особливо це актуально нині, коли Туреччина розглядається як кандидат до Європейського Союзу.