Модуль іі

Тестові завдання до тем:

«Внутрішньополітичні конфлікти типу «політична криза». Конфлікти політичних культур як різновид внутрішньополітичних конфліктів. Запобігання політичних конфліктів. Механізм управління політичним конфліктом. Зовнішньополітичні конфлікти. Тероризм і антиглобалізм як особливі форми зовнішньополітичних конфліктів

Хх-ххі століття»

1. Політична криза як процес у своєму розвитку проходить такі фази:

а) фазу становлення, фазу розвитку, фазу повної зрілості, фазу завершення;

б) передкризову та кульмінаційну;

в) передкризову та кризову;

г) ненасильницьку та насильницьку.

2. Політична криза – це:

а) окрема фаза будь-якого конфлікту, яка характеризується вищою мірою загострення суперечностей;

б) ситуація в державі, яка склалася через неможливість узгоджених дій між політичними силами, наслідком чого є припинення всіх законотворчих процесів та ослаблення державного контролю;

в) найбільш гостра форма протиріч, що склалася в конституційній системі держави;

г) правильна відповідь відсутня.

3. Радикальний шлях подолання конституційної кризи передбачає:

а) остаточну ліквідацію конституції держави;

б) прийняття змін до конституції держави;

в) прийняття нової редакції конституції держави;

г) ліквідацію поста президента держави.

4. Втрата урядом підтримки більшості в парламенті або в певній його палаті, перед якою уряд несе відповідальність – це:

а) парламентська криза;

б) конституційна криза;

в) загальнонаціональна криза;

г) урядова криза.

5. Для ситуації урядової кризи може бути характерним:

а) вираження парламентом вотуму недовіри уряду;

б) відставка уряду;

в) розпуск главою держави парламенту за проханням уряду та призначення дострокових виборів;

г) всі відповіді правильні.

6. Внутрішньополітичний конфлікт типу «політична криза» не включає в себе:

а) урядову кризу;

б) парламентську кризу;

в) кризу ідентифікації;

г) конституційну кризу.

7. Ситуація, коли єдність відокремлених конфліктних сторін підтримується насильницьким шляхом, антагонізм досяг крайнього розвитку, старий якісний стан практично вичерпав себе, характерна для:

а) стадії становлення кризи;

б) стадії повної зрілості кризи;

в) стадії завершення кризи;

г) стадії розвитку кризи.

8. Ситуація, коли відбувається процес подальшого поглиблення суперечностей, загострення протиріч, характерна для:

а) стадії розвитку кризи;

б) стадії повної зрілості кризи;

в) стадії завершення кризи;

г) стадії становлення кризи.

9. До варіантів завершення політичної кризи можна віднести:

а) руйнацію існуючої системи;

б) перехід системи у якісно новий стан;

в) створення нової системи;

г) всі відповіді правильні.

10. Сутність функціональних суперечностей в суспільстві, які є свідченням кризи, полягає у:

а) невідповідності форм державного устрою умовам життя суспільства;

б) такій взаємній невідповідності головних елементів суспільства, яку вже неможливо подолати в рамках наявної політичної системи;

в) функціональному розладі механізмів управління суспільством, невідповідності методів діяльності органів державної влади зміненим зовнішнім і внутрішнім умовам життя;

г) правильна відповідь відсутня.

11. До конфліктів політичних культур не належать:

а) ідеологічні конфлікти;

б) конфлікти політичної свідомості;

в) парламентські кризи;

г) конфлікти політичного мислення.

12. Цивілізаційні конфлікти об’єднують:

а) ідеологічні конфлікти та конфлікти політичних культур;

б) міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти;

в) тільки міжнаціональні конфлікти;

г) тільки міжконфесійні конфлікти.

13. Наявність у національної меншини території у межах певної держави, де вона мешкає компактно і де її чисельність перевищує певний поріг, називається:

а) етнічним ареалом;

б) автономією;

в) національністю;

г) етнічністю.

14. Економічними причинами міжетнічних конфліктів можуть бути:

а) низький ВВП на душу населення в межах етнічного ареалу співвідносно із середнім по країні;

б) нерівномірний перерозподіл національного продукту між регіонами;

в) штучне заниження рівня життя в етнічних ареалах;

г) всі відповіді правильні.

15. Маргінальність – це:

а) наявність у національної меншини території у межах певної держави, де вона мешкає компактно і де її чисельність перевищує певний поріг;

б) зіткнення та протистояння систем політичних цінностей та ціннісних орієнтацій, моделей політичного мислення та досвіду, політичних знань тощо, обумовлене взаємодією політичних інтересів та цілей суб’єкта;

в) стан груп та індивідів у ситуації, яка примушує їх під впливом зовнішніх факторів змінювати своє соціальне положення і приводити до суттєвої зміни або втрати попереднього соціального статусу, соціальних зв’язків, соціального середовища, а також ціннісних орієнтацій;

г) правильна відповідь відсутня.

16. До конфліктів політичної свідомості можна віднести:

а) конфлікти політичних цінностей та орієнтацій;

б) конфлікти політичних норм;

в) конфлікти політичного досвіду;

г) усі відповіді правильні.

17. Стаття С. Хантінґтона, в якій сформульовано песимістичний варіант майбутніх відносин між цивілізаціями, має назву:

а) «Зіткнення цивілізацій»;

б) «Віна світів»;

в) «Кінець історії»;

г) «Захід і всі решта».

18. С. Хантінґтон виділяє:

а) 8 цивілізацій;

б) 6 цивілізацій

в) Східну та Західну цивілізації;

г) 35 цивілізацій.

19. Найгостріші конфлікти, за С. Хантінґтоном, виникнуть:

а) між ісламською та західною цивілізаціями;

б) між західною та слов'яно-православною цивілізаціями;

в) по лініях розломів між націями різних цивілізацій;

г) правильна відповідь відсутня.

20. До представників цивілізаційного підходу не належить:

а) А. Тойнбі;

б) С. Хантінґтон;

в) Р. Арон;

г) О. Шпенглер.

21. Зміна своєї позиції, згладжування протиріч у збиток власним інтересам – це:

а) пристосування;

б) компроміс;

в) співробітництво;

г) ігнорування.

22. Відкритою боротьбою за власні інтереси, відстоювання своєї позиції називається:

а) пристосування;

б) компроміс;

в) співробітництво;

г) суперництво.

23. Прагнення вийти з конфліктної ситуації, не вирішуючи її – це:

а) ігнорування;

б) компроміс;

в) співробітництво;

г) суперництво.

24. Співробітництво – це:

а) прагнення вийти з конфліктної ситуації, не вирішуючи її;

б) відкрита боротьба за власні інтереси, відстоювання своєї позиції;

в) зміна своєї позиції, згладжування протиріч у збиток власним інтересам;

г) спільне вироблення рішення, що задовольняє інтереси всіх сторін.

25. Консиліацією в конфліктології називається:

а) пристосування до несприятливих умов, в яких доводиться хронічно перебувати;

б) спосіб вирішення конфліктів за допомогою прямих переговорів між сторонами за участю нейтрального посередника;

в) ведення переговорів без безпосередньої участі сторін;

г) психологічне консультування.

26. До основних принципів медіації належать:

а) добровільність;

в) конфіденційність;

в) нейтральність та безпристрасність посередника;

г) усі відповіді правильні.

27. Гуманістична модель посередництва передбачає:

а) діалог та відновлення взаємовідносин;

б) директивний стиль посередництва;

в) багато монологів, коли говорять і слухають «від серця»;

г) правильні відповіді а) і в).

28. Для класичної моделі примирення не властиве:

а) недирективний стиль посередництва, за якого посередник залишається ніби в стороні, але завжди приходить на допомогу;

б) незначна увага до вираження почуттів сторін конфлікту;

в) орієнтація на досягнення згоди;

г) орієнтація на письмові домовленості як основну мету та найбільш бажаний результат посередницької зустрічі.

29. Посередництво – це:

а) спільне вироблення рішення, що задовольняє інтереси всіх сторін;

б) сприяння процесові досягнення домовленості між двома сторонами, яке здійснюється третьою стороною;

в) принцип нерозголошення інформації про конфліктну ситуацію;

г) правильна відповідь відсутня.

30. До методів запобігання політичним конфліктам належать:

а) згладжування проблеми;

б) вступ у переговори;

в) тренування комунікаційних здібностей сторін;

г) всі відповіді правильні.

31. Праця Фішера та У. Юрі, в якій автори запропонували власний механізм управління конфліктом, отримала назву:

а) «Конфлікт та захист: загальна теорія»;

б) «Шлях до згоди або переговори без поразки»;

в) «Сучасний соціальний конфлікт»;

г) «Соціологія конфлікту».

32. М'який підхід у врегулюванні конфліктів за теорією Фішера та У. Юрі передбачає:

а) вимогу поступок від супротивника як умову продовження стосунків;

б) дотримання жорсткого курсу у відносинах з людьми при вирішенні проблеми;

в) тверде дотримання власної позиції;

г) визначення досягнення згоди в якості головної цілі.

33. Метод принципових переговорів за Фішером та У. Юрі зводиться до таких принципових положень:

а) люди, інтереси, цілі;

б) люди, інтереси, варіанти, критерії;

в) цілі, критерії, інтереси;

г) люди, інтереси, цілі, варіанти, критерії.

34. Принциповий підхід врегулювання конфліктів за Фішером та У. Юрі передбачає такі відносини між учасниками:

а) учасники разом вирішують проблему;

б) учасники – друзі;

в) учасники – супротивники;

г) правильна відповідь відсутня.

35. Ціль жорсткого підходу врегулювання конфліктів за теорією Фішера та У. Юрі – це:

а) згода;

б) розумний результат, досягнутий ефективно та дружелюбно;

в) перемога;

г) компроміс.

36. Для принципового підходу врегулювання конфліктів за теорією Фішера та У. Юрі не властиве:

а) наполягання на власній позиції;

б) концентрація уваги на інтересах, а не на позиціях;

в) обмірковування взаємовигідних варіантів;

г) наполягання на застосуванні об’єктивних критеріїв.

37. Вкажіть твердження, яке не характеризує концепцію врегулювання конфліктів Л. Блумфельдта та А. Лейса:

а) досягнення супер-державами угоди про сфери впливу і ступінь стримування сторін;

б) підтримування співробітництва у «сірих зонах» світу;

в) трансформація конфлікту на процес мирного розв’язання;

г) використання механізмів ООН та міжнародних організацій для попереджувальних заходів.

38. Вкажіть твердження, що характеризує концепцію врегулювання конфліктів К. Холбрада:

а) утримування від військового втручання;

б) необхідність примушування опонента піти на самообмеження;

в) використання при необхідності загрози ядерної війни і застосування ядерної зброї для стримування опонента від нападу;

г) усі відповіді правильні.

39. Арбітр – це:

а) суб’єкт, що вивчає суть проблеми, обговорює її з учасниками конфлікту, а потім виносить на обговорення остаточне для виконання рішення;

б) суб’єкт, що не втручається у процес переговорів, а лише спостерігає;

в) суб’єкт, зайнятий удосконаленням процесу переговорів;

г) правильна відповідь відсутня.

40. До складу третьої сторони належать такі учасники:

а) арбітр, посередник, помічник, спостерігач;

б) арбітр та спостерігач;

в) спостерігач та помічник;

г) арбітр, посередник, помічник та консультант.

41. До вертикальних зовнішньополітичних конфліктів належать:

а) конфлікт типу «мирного співіснування»;

б) конфлікт типу «міжнародна криза»;

в) конфлікт типу «війна»;

г) усі відповіді правильні.

42. Горизонтальні зовнішньополітичні конфлікти типологізуються на:

а) конфлікт типу «мирного співіснування», конфлікт типу «міжнародна криза», конфлікт типу «балансування на межі війни», конфлікт типу «війна»;

б) статусно-рольові та державно-правові;

в) глобальні, регіональні, міждержавні (локальні);

г) цивілізаційні та міждержавні.

43. Зовнішньополітичний конфлікт – це:

а) конфлікт з приводу перерозподілу територій;

б) така форма конфлікту, де інтереси стикаються як правило на міждержавному рівні і суб’єктами конфлікту стають уже кілька держав, за умов протидії декількох міжнародних сил чи акторів виникає зіткнення їхніх інтересів, що призводить до гострої протидії або протиборства;

в) конфлікт між державами;

г) конфлікт між ТНК.

44. Асиметричний зовнішньополітичний конфлікт характеризується:

а) використанням учасниками міжнародних відносин різного потенціалу та різних методів для реалізації зовнішньої стратегії;

б) участю в конфлікті терористичних угрупувань;

в) використанням зброї масового знищення;

г) локалізацією на регіональному рівні.

45. Прикладом колоніальної війни ХХ ст. серед поданих варіантів є:

а) Карибська криза (1962 р.);

б) інтервенція Франції в Алжирі (1954-1962 рр.);

в) Корейська війна (1950-1953 рр.);

г) правильна відповідь відсутня.

46. Терор – це:

а) метод впливу шляхом здійснення теракту для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є безпосереднім об’єктом даного методу впливу;

б) операції по знищенню комунікацій супротивника;

в) метод впливу шляхом здійснення теракту для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є безпосереднім об’єктом даного методу впливу;

г) ідеологія насильства.

47. За характером суб’єктів терористичної діяльності тероризм поділяється на:

а) націоналістичний, релігійний, ідеологічний;

б) лівий та правий тероризм;

в) тираноборство, диверсію, герілью та кримінальне насильство;

г) неорганізований (індивідуальний) та організований (колективний).

48. За цілями тероризм поділяється на:

а) націоналістичний, релігійний, ідеологічний;

б) лівий та правий тероризм;

в) тираноборство, диверсію, герілью та кримінальне насильство;

г) неорганізований (індивідуальний) та організований (колективний).

49. Консервативна стратегія боротьби з тероризмом полягає у:

а) часткових поступках вимогам терористів – виплаті викупу, територіальних та моральних поступках;

б) переговорах терористів з владними органами;

в) безкомпромісному знищенні терористів та їх прихильників, а також заохоченні осіб, які ідуть на співпрацю з «демократичними» державами в боротьбі з тероризмом;

г) усі відповіді правильні.

50. Перше терористичне угрупування мало назву:

а) секта Хашашаїнів («ассассинів»);

б) іудейська секта сікаріїв;

в) секта «душителів»;

г) правильна відповідь відсутня.

51. Перше терористичне угрупування виникло в:

а) Індії в епоху середньовіччя;

б) Іудеї в І ст. н. е.;

в) на арабському Сході в VІІ ст.;

г) Франції у ХVІІІ ст.

52. Секта «ассасинів» в перекладі на нашу мову означає:

а) секта «душителів»;

б) секта «курців гашишу»;

в) секта «кинжальщиків»;

г) секта «тираноборців».

53. Злочин міжнародного характеру, що полягає в незаконному захопленні, пограбуванні чи потопленні торгових або цивільних суден, здійснений у відкритому морі – це:

а) теракт;

б) міжнародний тероризм;

в) піратство;

г) антиглобалістський рух.

54. Антиглобалізм – це:

а) політичний рух, спрямований проти певних аспектів процесу глобалізації в її сучасній формі, зокрема проти домінування глобальних ТНК та торгівельно-урядових організацій;

б) злочин міжнародного характеру, що полягає в незаконному захопленні, пограбуванні чи потопленні торгових або цивільних суден, здійснений у відкритому морі;

в) сучасний етап розвитку людства, що відзначається інформаційо-технологічним проривом;

г) метод впливу шляхом здійснення теракту для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є безпосереднім об’єктом даного методу впливу.

55. Ідейними попередниками антиглобалістів вважаються:

а) терористичні угрупування;

б) ТНК;

в) «нові ліві» 1960-70-х рр.;

г) Всесвітній Соціальний Форум.

56. Батьківщиною антиглобалізму є:

а) Велика Британія;

б) Німеччина;

в) США;

г) Франція.

57. Перша маніфестація антиглобалістів відбулася:

а) в Каракасі 2006 р.;

б) в Порту-Алегрі 2001 р.;

в) в Генуї 2001 р.;

г) в Кельні 1999 р.

58. Перша антиглобалістська організація отримала назву:

а) ООН;

б) Ліга Націй;

в) АТТАК-Франція;

г) ВТО.

59. До антиглобалістських організацій з наведеного переліку не належать:

а) «Глобальна дія»;

б) ВТО;

в) «Блек Блок»;

г) «YaBasta».

60. Глобалізація, за твердженнями антиглобалістів, викликає:

а) зростання розриву в доходах, рівнях споживання, здоров'я, освіти в країнах «золотого мільярду» та «третього світу»;

б) недопустимі умови для робітників низької кваліфікації транснаціональних корпорацій;

в) домінування масової поп-культури, «стандартизацію умів»;

г) усі відповіді правильні.