
- •Міністерство освіти і науки України
- •Політична конфліктологія
- •Концепція дисципліни
- •Тематичний та погодинний план викладання дисципліни
- •10-Й триместр
- •Шкала рейтингової оцінки знань з курсу «Політична конфліктологія
- •Тематика лекційних занять
- •Тема 1. Поняття, види та аналіз структури політичного конфлікту
- •Тема 2. Теорія соціальної конфліктології. Сучасні теорії соціально-політичної конфліктології
- •Тема 3. Типологія соціальних та політичних конфліктів
- •Тема 4. Зміст та динаміка розвитку політичного конфлікту
- •Тема 5. Внутрішньополітичні державно-правові (горизонтальні) конфлікти
- •Тема 6. Внутрішньополітичні статусно-рольові (вертикальні) конфлікти
- •Тема 7. Політична криза як тип політичного конфлікту
- •Тема 8. Конфлікти політичних культур як різновид внутрішньополітичних конфліктів
- •Тема 9. Попередження політичних конфліктів
- •Тема 10. Механізми управління політичними конфліктами
- •Тема 11. Зовнішньополітичні конфлікти
- •Тема 12. Тероризм і антиглобалізм як особливі форми зовнішньополітичних конфліктів хх-ххі ст.
- •Тема 13. Конфлікти в політичних колективах, рухах та партіях
- •Плани семінарських занять з курсу «Політична конфліктологія» Семінарське заняття № 1 (2 год.) Поняття та теоретичні засади політичної конфліктології
- •Семінарське заняття № 2-3 (4 год.) Теорія соціальної конфліктології. Сучасні теорії соціально-політичної конфліктології
- •Семінарське заняття № 4 (2 год.) Типологія соціальних конфліктів
- •Семінарське заняття № 5 (2 год.) Зміст та динаміка розвитку політичного конфлікту
- •Семінарське заняття № 6 (2 год.) Внутрішньополітичні державно-правові (горизонтальні) конфлікти
- •Семінарське заняття № 7 Внутрішньополітичні статусно-рольові (вертикальні) конфлікти
- •Семінарське заняття № 8 (2 год.) Політична криза як тип політичного конфлікту
- •Семінарське заняття № 9 (2 год.) Конфлікти політичних культур як різновид внутрішньополітичних конфліктів
- •Семінарське заняття № 10 (2 год.) Попередження політичних конфліктів
- •Семінарське заняття № 11-12 (4 год.) Механізми управління політичними конфліктами
- •Семінарське заняття № 13 (2 год.) Зовнішньополітичні конфлікти
- •Семінарське заняття № 14 (2 год.) Тероризм і антиглобалізм як особливі форми зовнішньополітичних конфліктів хх-ххі століття
- •Семінарське заняття № 15 (2 год.) Конфлікти в політичних колективах, рухах та партіях (конфліктологічний практикум)
- •Інтерпретація результатів Вашої перевірки за тестом Томаса-Кілмана щодо поведінки у конфліктних ситуаціях
- •Співробітництва співробітництва співробітництво
- •Список рекомендованої літератури до курсу Обов'язкова література
- •Додаткова література
- •Теми рефератів
- •Графік самостійної роботи з навчальної дисципліни «Політична конфліктологія»
- •Питання до іспиту з дисципліни «Політична конфліктологія»
- •Модуль іі
- •Тестові завдання до тем:
- •Хх-ххі століття»
- •Словник з політичної конфліктології
- •Додаток 1 Методи наукових досліджень
- •Додаток 2
- •Конфліктологія
- •Додаток 4 Практична конфліктологія
- •Додаток 5
- •Оцінка реакцій політика на конфлікти
- •Додаток 6 Проблема комунікації у конфліктних ситуаціях Фактори, що сприяють зняттю напруги:
- •Методика конструктивної суперечки: стиль суперечки
Модуль іі
Тестові завдання до тем:
«Внутрішньополітичні конфлікти типу «політична криза». Конфлікти політичних культур як різновид внутрішньополітичних конфліктів. Запобігання політичних конфліктів. Механізм управління політичним конфліктом. Зовнішньополітичні конфлікти. Тероризм і антиглобалізм як особливі форми зовнішньополітичних конфліктів
Хх-ххі століття»
Політична криза як процес у своєму розвитку проходить такі фази:
а) фазу становлення, фазу розвитку, фазу повної зрілості, фазу завершення;
б) передкризову та кульмінаційну;
в) передкризову та кризову;
г) ненасильницьку та насильницьку.
Політична криза – це:
а) окрема фаза будь-якого конфлікту, яка характеризується вищою мірою загострення суперечностей;
б) ситуація в державі, яка склалася через неможливість узгоджених дій між політичними силами, наслідком чого є припинення всіх законотворчих процесів та ослаблення державного контролю;
в) найбільш гостра форма протиріч, що склалася в конституційній системі держави;
г) правильна відповідь відсутня.
Радикальний шлях подолання конституційної кризи передбачає:
а) остаточну ліквідацію конституції держави;
б) прийняття змін до конституції держави;
в) прийняття нової редакції конституції держави;
г) ліквідацію поста президента держави.
Втрата урядом підтримки більшості в парламенті або в певній його палаті, перед якою уряд несе відповідальність – це:
а) парламентська криза;
б) конституційна криза;
в) загальнонаціональна криза;
г) урядова криза.
Для ситуації урядової кризи може бути характерним:
а) вираження парламентом вотуму недовіри уряду;
б) відставка уряду;
в) розпуск главою держави парламенту за проханням уряду та призначення дострокових виборів;
г) всі відповіді правильні.
Внутрішньополітичний конфлікт типу «політична криза» не включає в себе:
а) урядову кризу;
б) парламентську кризу;
в) кризу ідентифікації;
г) конституційну кризу.
Ситуація, коли єдність відокремлених конфліктних сторін підтримується насильницьким шляхом, антагонізм досяг крайнього розвитку, старий якісний стан практично вичерпав себе, характерна для:
а) стадії становлення кризи;
б) стадії повної зрілості кризи;
в) стадії завершення кризи;
г) стадії розвитку кризи.
Ситуація, коли відбувається процес подальшого поглиблення суперечностей, загострення протиріч, характерна для:
а) стадії розвитку кризи;
б) стадії повної зрілості кризи;
в) стадії завершення кризи;
г) стадії становлення кризи.
До варіантів завершення політичної кризи можна віднести:
а) руйнацію існуючої системи;
б) перехід системи у якісно новий стан;
в) створення нової системи;
г) всі відповіді правильні.
Сутність функціональних суперечностей в суспільстві, які є свідченням кризи, полягає у:
а) невідповідності форм державного устрою умовам життя суспільства;
б) такій взаємній невідповідності головних елементів суспільства, яку вже неможливо подолати в рамках наявної політичної системи;
в) функціональному розладі механізмів управління суспільством, невідповідності методів діяльності органів державної влади зміненим зовнішнім і внутрішнім умовам життя;
г) правильна відповідь відсутня.
До конфліктів політичних культур не належать:
а) ідеологічні конфлікти;
б) конфлікти політичної свідомості;
в) парламентські кризи;
г) конфлікти політичного мислення.
Цивілізаційні конфлікти об’єднують:
а) ідеологічні конфлікти та конфлікти політичних культур;
б) міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти;
в) тільки міжнаціональні конфлікти;
г) тільки міжконфесійні конфлікти.
Наявність у національної меншини території у межах певної держави, де вона мешкає компактно і де її чисельність перевищує певний поріг, називається:
а) етнічним ареалом;
б) автономією;
в) національністю;
г) етнічністю.
Економічними причинами міжетнічних конфліктів можуть бути:
а) низький ВВП на душу населення в межах етнічного ареалу співвідносно із середнім по країні;
б) нерівномірний перерозподіл національного продукту між регіонами;
в) штучне заниження рівня життя в етнічних ареалах;
г) всі відповіді правильні.
Маргінальність – це:
а) наявність у національної меншини території у межах певної держави, де вона мешкає компактно і де її чисельність перевищує певний поріг;
б) зіткнення та протистояння систем політичних цінностей та ціннісних орієнтацій, моделей політичного мислення та досвіду, політичних знань тощо, обумовлене взаємодією політичних інтересів та цілей суб’єкта;
в) стан груп та індивідів у ситуації, яка примушує їх під впливом зовнішніх факторів змінювати своє соціальне положення і приводити до суттєвої зміни або втрати попереднього соціального статусу, соціальних зв’язків, соціального середовища, а також ціннісних орієнтацій;
г) правильна відповідь відсутня.
До конфліктів політичної свідомості можна віднести:
а) конфлікти політичних цінностей та орієнтацій;
б) конфлікти політичних норм;
в) конфлікти політичного досвіду;
г) усі відповіді правильні.
Стаття С. Хантінґтона, в якій сформульовано песимістичний варіант майбутніх відносин між цивілізаціями, має назву:
а) «Зіткнення цивілізацій»;
б) «Віна світів»;
в) «Кінець історії»;
г) «Захід і всі решта».
С. Хантінґтон виділяє:
а) 8 цивілізацій;
б) 6 цивілізацій
в) Східну та Західну цивілізації;
г) 35 цивілізацій.
Найгостріші конфлікти, за С. Хантінґтоном, виникнуть:
а) між ісламською та західною цивілізаціями;
б) між західною та слов'яно-православною цивілізаціями;
в) по лініях розломів між націями різних цивілізацій;
г) правильна відповідь відсутня.
До представників цивілізаційного підходу не належить:
а) А. Тойнбі;
б) С. Хантінґтон;
в) Р. Арон;
г) О. Шпенглер.
Зміна своєї позиції, згладжування протиріч у збиток власним інтересам – це:
а) пристосування;
б) компроміс;
в) співробітництво;
г) ігнорування.
Відкритою боротьбою за власні інтереси, відстоювання своєї позиції називається:
а) пристосування;
б) компроміс;
в) співробітництво;
г) суперництво.
Прагнення вийти з конфліктної ситуації, не вирішуючи її – це:
а) ігнорування;
б) компроміс;
в) співробітництво;
г) суперництво.
Співробітництво – це:
а) прагнення вийти з конфліктної ситуації, не вирішуючи її;
б) відкрита боротьба за власні інтереси, відстоювання своєї позиції;
в) зміна своєї позиції, згладжування протиріч у збиток власним інтересам;
г) спільне вироблення рішення, що задовольняє інтереси всіх сторін.
Консиліацією в конфліктології називається:
а) пристосування до несприятливих умов, в яких доводиться хронічно перебувати;
б) спосіб вирішення конфліктів за допомогою прямих переговорів між сторонами за участю нейтрального посередника;
в) ведення переговорів без безпосередньої участі сторін;
г) психологічне консультування.
До основних принципів медіації належать:
а) добровільність;
в) конфіденційність;
в) нейтральність та безпристрасність посередника;
г) усі відповіді правильні.
Гуманістична модель посередництва передбачає:
а) діалог та відновлення взаємовідносин;
б) директивний стиль посередництва;
в) багато монологів, коли говорять і слухають «від серця»;
г) правильні відповіді а) і в).
Для класичної моделі примирення не властиве:
а) недирективний стиль посередництва, за якого посередник залишається ніби в стороні, але завжди приходить на допомогу;
б) незначна увага до вираження почуттів сторін конфлікту;
в) орієнтація на досягнення згоди;
г) орієнтація на письмові домовленості як основну мету та найбільш бажаний результат посередницької зустрічі.
Посередництво – це:
а) спільне вироблення рішення, що задовольняє інтереси всіх сторін;
б) сприяння процесові досягнення домовленості між двома сторонами, яке здійснюється третьою стороною;
в) принцип нерозголошення інформації про конфліктну ситуацію;
г) правильна відповідь відсутня.
До методів запобігання політичним конфліктам належать:
а) згладжування проблеми;
б) вступ у переговори;
в) тренування комунікаційних здібностей сторін;
г) всі відповіді правильні.
Праця Фішера та У. Юрі, в якій автори запропонували власний механізм управління конфліктом, отримала назву:
а) «Конфлікт та захист: загальна теорія»;
б) «Шлях до згоди або переговори без поразки»;
в) «Сучасний соціальний конфлікт»;
г) «Соціологія конфлікту».
М'який підхід у врегулюванні конфліктів за теорією Фішера та У. Юрі передбачає:
а) вимогу поступок від супротивника як умову продовження стосунків;
б) дотримання жорсткого курсу у відносинах з людьми при вирішенні проблеми;
в) тверде дотримання власної позиції;
г) визначення досягнення згоди в якості головної цілі.
Метод принципових переговорів за Фішером та У. Юрі зводиться до таких принципових положень:
а) люди, інтереси, цілі;
б) люди, інтереси, варіанти, критерії;
в) цілі, критерії, інтереси;
г) люди, інтереси, цілі, варіанти, критерії.
Принциповий підхід врегулювання конфліктів за Фішером та У. Юрі передбачає такі відносини між учасниками:
а) учасники разом вирішують проблему;
б) учасники – друзі;
в) учасники – супротивники;
г) правильна відповідь відсутня.
Ціль жорсткого підходу врегулювання конфліктів за теорією Фішера та У. Юрі – це:
а) згода;
б) розумний результат, досягнутий ефективно та дружелюбно;
в) перемога;
г) компроміс.
Для принципового підходу врегулювання конфліктів за теорією Фішера та У. Юрі не властиве:
а) наполягання на власній позиції;
б) концентрація уваги на інтересах, а не на позиціях;
в) обмірковування взаємовигідних варіантів;
г) наполягання на застосуванні об’єктивних критеріїв.
Вкажіть твердження, яке не характеризує концепцію врегулювання конфліктів Л. Блумфельдта та А. Лейса:
а) досягнення супер-державами угоди про сфери впливу і ступінь стримування сторін;
б) підтримування співробітництва у «сірих зонах» світу;
в) трансформація конфлікту на процес мирного розв’язання;
г) використання механізмів ООН та міжнародних організацій для попереджувальних заходів.
Вкажіть твердження, що характеризує концепцію врегулювання конфліктів К. Холбрада:
а) утримування від військового втручання;
б) необхідність примушування опонента піти на самообмеження;
в) використання при необхідності загрози ядерної війни і застосування ядерної зброї для стримування опонента від нападу;
г) усі відповіді правильні.
Арбітр – це:
а) суб’єкт, що вивчає суть проблеми, обговорює її з учасниками конфлікту, а потім виносить на обговорення остаточне для виконання рішення;
б) суб’єкт, що не втручається у процес переговорів, а лише спостерігає;
в) суб’єкт, зайнятий удосконаленням процесу переговорів;
г) правильна відповідь відсутня.
До складу третьої сторони належать такі учасники:
а) арбітр, посередник, помічник, спостерігач;
б) арбітр та спостерігач;
в) спостерігач та помічник;
г) арбітр, посередник, помічник та консультант.
До вертикальних зовнішньополітичних конфліктів належать:
а) конфлікт типу «мирного співіснування»;
б) конфлікт типу «міжнародна криза»;
в) конфлікт типу «війна»;
г) усі відповіді правильні.
Горизонтальні зовнішньополітичні конфлікти типологізуються на:
а) конфлікт типу «мирного співіснування», конфлікт типу «міжнародна криза», конфлікт типу «балансування на межі війни», конфлікт типу «війна»;
б) статусно-рольові та державно-правові;
в) глобальні, регіональні, міждержавні (локальні);
г) цивілізаційні та міждержавні.
Зовнішньополітичний конфлікт – це:
а) конфлікт з приводу перерозподілу територій;
б) така форма конфлікту, де інтереси стикаються як правило на міждержавному рівні і суб’єктами конфлікту стають уже кілька держав, за умов протидії декількох міжнародних сил чи акторів виникає зіткнення їхніх інтересів, що призводить до гострої протидії або протиборства;
в) конфлікт між державами;
г) конфлікт між ТНК.
Асиметричний зовнішньополітичний конфлікт характеризується:
а) використанням учасниками міжнародних відносин різного потенціалу та різних методів для реалізації зовнішньої стратегії;
б) участю в конфлікті терористичних угрупувань;
в) використанням зброї масового знищення;
г) локалізацією на регіональному рівні.
Прикладом колоніальної війни ХХ ст. серед поданих варіантів є:
а) Карибська криза (1962 р.);
б) інтервенція Франції в Алжирі (1954-1962 рр.);
в) Корейська війна (1950-1953 рр.);
г) правильна відповідь відсутня.
Терор – це:
а) метод впливу шляхом здійснення теракту для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є безпосереднім об’єктом даного методу впливу;
б) операції по знищенню комунікацій супротивника;
в) метод впливу шляхом здійснення теракту для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є безпосереднім об’єктом даного методу впливу;
г) ідеологія насильства.
За характером суб’єктів терористичної діяльності тероризм поділяється на:
а) націоналістичний, релігійний, ідеологічний;
б) лівий та правий тероризм;
в) тираноборство, диверсію, герілью та кримінальне насильство;
г) неорганізований (індивідуальний) та організований (колективний).
За цілями тероризм поділяється на:
а) націоналістичний, релігійний, ідеологічний;
б) лівий та правий тероризм;
в) тираноборство, диверсію, герілью та кримінальне насильство;
г) неорганізований (індивідуальний) та організований (колективний).
Консервативна стратегія боротьби з тероризмом полягає у:
а) часткових поступках вимогам терористів – виплаті викупу, територіальних та моральних поступках;
б) переговорах терористів з владними органами;
в) безкомпромісному знищенні терористів та їх прихильників, а також заохоченні осіб, які ідуть на співпрацю з «демократичними» державами в боротьбі з тероризмом;
г) усі відповіді правильні.
Перше терористичне угрупування мало назву:
а) секта Хашашаїнів («ассассинів»);
б) іудейська секта сікаріїв;
в) секта «душителів»;
г) правильна відповідь відсутня.
Перше терористичне угрупування виникло в:
а) Індії в епоху середньовіччя;
б) Іудеї в І ст. н. е.;
в) на арабському Сході в VІІ ст.;
г) Франції у ХVІІІ ст.
Секта «ассасинів» в перекладі на нашу мову означає:
а) секта «душителів»;
б) секта «курців гашишу»;
в) секта «кинжальщиків»;
г) секта «тираноборців».
Злочин міжнародного характеру, що полягає в незаконному захопленні, пограбуванні чи потопленні торгових або цивільних суден, здійснений у відкритому морі – це:
а) теракт;
б) міжнародний тероризм;
в) піратство;
г) антиглобалістський рух.
Антиглобалізм – це:
а) політичний рух, спрямований проти певних аспектів процесу глобалізації в її сучасній формі, зокрема проти домінування глобальних ТНК та торгівельно-урядових організацій;
б) злочин міжнародного характеру, що полягає в незаконному захопленні, пограбуванні чи потопленні торгових або цивільних суден, здійснений у відкритому морі;
в) сучасний етап розвитку людства, що відзначається інформаційо-технологічним проривом;
г) метод впливу шляхом здійснення теракту для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є безпосереднім об’єктом даного методу впливу.
Ідейними попередниками антиглобалістів вважаються:
а) терористичні угрупування;
б) ТНК;
в) «нові ліві» 1960-70-х рр.;
г) Всесвітній Соціальний Форум.
Батьківщиною антиглобалізму є:
а) Велика Британія;
б) Німеччина;
в) США;
г) Франція.
Перша маніфестація антиглобалістів відбулася:
а) в Каракасі 2006 р.;
б) в Порту-Алегрі 2001 р.;
в) в Генуї 2001 р.;
г) в Кельні 1999 р.
Перша антиглобалістська організація отримала назву:
а) ООН;
б) Ліга Націй;
в) АТТАК-Франція;
г) ВТО.
До антиглобалістських організацій з наведеного переліку не належать:
а) «Глобальна дія»;
б) ВТО;
в) «Блек Блок»;
г) «YaBasta».
Глобалізація, за твердженнями антиглобалістів, викликає:
а) зростання розриву в доходах, рівнях споживання, здоров'я, освіти в країнах «золотого мільярду» та «третього світу»;
б) недопустимі умови для робітників низької кваліфікації транснаціональних корпорацій;
в) домінування масової поп-культури, «стандартизацію умів»;
г) усі відповіді правильні.