семинар1 соц.думки

4.Основніпоняттясоціологіїмолоді Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з´ясування сутності молоді, її місця у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, які відображають специфіку її соціального статусу.  Найчастіше при цьому вдаються до використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи її визначають як соціально-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповідно найважливішими її характеристиками є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації.  Конкретнішим є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізувати окремі контингенти молоді під час емпіричних соціологічних досліджень.  У вітчизняній соціології молодь трактується як соціальна спільнота, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.  Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Існують й інші погляди на вікові межі молоді: 11—25, 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14—35 років) покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у соціальне життя. Розширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16—30 до 14—35 років відображає об´єктивні процеси в розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціальної зрілості молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межі середнього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу.  Учені дискутують щодо понять, які розкривають сутність спеціальної соціологічної теорії молоді. Йдеться насамперед про такі поняття, як «становлення молоді» (І. Кон, Є. Головаха), «вибір професії», «професійне самовизначення», «професійна мобільність» (В. Осовський, Л. Шпак, Л. Аза, О. Вишняк, В. Шубкін), «становлення молодого спеціаліста» (О. Якуба, Д. Зюзін) тощо.  Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді, тому поняття, що характеризували молодь колишнього суспільства («соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують сучасного аналізу, переосмислення та уточнення.  Предметом наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей. На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є нетерпимішою, гостріше реагує на суперечності дійсності, не так жорстко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. Її характеризують і підвищена вимогливість, критичність до старших поколінь, недооцінка об´єктивної зумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації, самоаналіз і швидкість реакції, проте значно менше, ніж у дорослому віці, турбують безпека близьких і відповідальність за них.  У західній соціології також немає єдності щодо тлумачення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж. В англомовній соціологічній, філософській та психологічній літературі найпоширенішим є термін «юність» як фаза між дитинством і дорослістю особи. Багато дослідників вважає, що юність — це статус з невизначеною провідною лінією, яка відповідно зумовлює й невизначену, безладну поведінку. Період юності охоплює вікові межі від 11—12 до 18 років. У західних джерелах використовують й інші дефініції щодо визначення молодіжного віку. Найбільш уживаний термін «тінейджер» — юнаки і дівчата віком від 13 до 19 років. Ці вікові межі дещо не збігаються з межами юнацького віку, який виражає незрілість, колективний стиль (групова поведінка, належність до певного напряму моди, музики, літератури тощо).  У працях західних авторів також простежується тенденція до розширення вікових меж юності. Зазначається, що нині час між становленням особи дитини і особи дорослого є значно тривалішим, внаслідок чого досягненням статусу дорослості, яке раніше відбувалось у 18 років або раніше, можна вважати 25—30 років, особливо для вихідців з так званих «середнього» і «вищого» класів.  Серед методів дослідження молодіжних проблем найуживанішими є систематичні спостереження, інтерв´ювання та анкетування, тестування, аналіз особистих щоденників, біографічних описів, творів, у яких відображається процес формування і розвитку молодої людини. Але через розпорошеність і відомчу відокремленість науково-дослідних установ, які вивчають молодь та її проблеми, ще й досі не вироблено єдиної методики вивчення молоді, відсутні серйозні міждисциплінарні дослідження, сучасна молодіжна концепція. Це спричиняє певний розрив між теоретичним та емпіричним напрямами аналізу проблем молоді, збільшення кількості аматорських досліджень.

5Стан дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні

В Україні соціологія молоді як науковий напрямок до останнього часу ледве жевріла і не мала вагомого практичного значення. Однак за останні часи з'явилась низка спеціальних дослідницьких центрів і осередків вивчення молоді та її проблем (як в межах академічної науки, так і при державних органах), що зрушило з місця справу наукового аналізу тенденцій у молодіжному середовищі. Перш за все спід відзначити появу спеціальної наукової служби при Міністерстві України у справах молоді і спорту, а саме — Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, заходами якого одержані цікаві соціологічні дані, що наводяться у цій темі. Основні напрямки його діяльності полягають у:

• проведенні фундаментальних та пошукових досліджень проблем молодого покоління, актуальних питань молодіжної політики, молодіжного та дитячого руху;

• вивчення процесу соціалізації молоді в період зміни суспільно-економічних відносин;

• дослідження запитів, інтересів молоді, розвитку тенденцій в молодіжному середовищі;

• розробка економічних, соціальних, організаційно-правових механізмів формування і проведення державної молодіжної політики в Україні.

Крім науково-дослідних підрозділів, у структурі інституту створені відділення підвищення кваліфікації працівників комітетів у справах молоді, підготовки працівників соціальних служб для молоді, вечірня жіноча гімназія, економічна школа та школа молодого політика. Остання за три роки свого існування підготувала 536 молодих політиків, які репрезентують 17 молодіжних та громадських організацій, 12 політичних партій в усіх регіонах України. У справі вироблення ефективної молодіжної політики велику роль відіграє з'ясування суті і змісту процесів життєвого самовизначення молодої людини. Ці процеси поділяються на:

• соціальне,

• політичне,

• професійне, 

• економічне самовизначення.

Складний комплекс проблем, пов'язаний з цими процесами, і досліджує соціологія молоді. СОЦІАЛЬНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що нині молодь — це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги і психологічного дискомфорту. Як наслідок такого становища — з'являються все нові й нові факти зростання в молодіжному середовищі злочинності, наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції. Рівень злочинності серед молоді та неповнолітніх має сталу тенденцію до зростання: якщо у 1985 р. молодь у віці до ЗО років складала серед засуджених 47.9%, то у 1995 — вже 51.1%. Щорічно у скоєнні тяжких злочинів бере участь більше 25 тисяч молодих людей. Невпинно зростає злочинність серед неповнолітніх: кількість неповнолітніх серед засуджених у 1985 р. складала 11.927 осіб, у 1995 — 16.745.3 1980 р. рівень злочинності серед дівчат зріс у 2.5 рази. Серед наркоманів більше 80% складає молодь, у тому числі 40% — неповнолітні. Після деякого зниження у 1986 р. знову спостерігається тенденція зростання показників смертності населення молодших вікових груп. Починаючи з 1988 р., зростає кількість самогубств серед молоді, особливо у віці 15-19 років. Загрозливо виглядає процес підвищення питомої ваги молоді серед людей, які добровільно відходять з життя; феномен самогубства все більше набирає молодого обличчя. Ці явища, накладаючись на загальні процеси депопуляції в Україні (тобто фіксоване з 1989 р. зменшення загальної кількості населення внаслідок збільшення кількості померлих відносно кількості новонароджених), приводять загалом до постаріння населення країни та зменшення частки молоді в ньому. Так, кількість молодих людей в Україні складає нині близько 11 млн. чол., але за останні 10 років їх питома вага у складі населення зменшилась з 22,2% до 19,7%. Слід виділити такі відносно нові тенденції, характерні нині для соціального самовизначення молоді:

• заперечення можливості повернення до минулого соціального ладу та невизначеність власного місця і ролі у побудові нового;

• руйнація традиційних форм соціалізації, заснованих на досить жорсткій визначеності життєвого шляху та наявності великої кількості соціальних інститутів, покликаних здійснювати цей процес; водночас нових, ефективних та відносно безболісних форм соціалізації молоді практично не існує;

• розширення можливостей самостійного вибору життєвого шляху при одночасному зростанні особистої відповідальності;

• поява нових соціальних посередників, не властивих для самовизначення минулих поколінь: кооперативів, приватного бізнесу, різноманітних форм власності; наявність різних джерел одержання матеріальних благ і заробітку, нових джерел інформації, самодіяльних про- і антисоціальних, антисуспільних молодіжних угруповань тощо;

• посилення регіональних та національних (етнічних) відмінностей та зростання їх питомої ваги в життєвому самовизначенні молоді;

•оцінка свого суспільного становища із загальноцивілізаційних позицій, найчастіше у порівнянні зі становищем ровесників в інших, переважно високорозвинутих країнах та поява у зв'язку з цим завищених соціальних вимог. Отже, більшість молоді стоїть нині перед складним вибором у житті, до якого вона не підготована ні психологічно, ні організаційно. Тому мета молодіжної політики у цій галузі — зміцнення соціального статусу молоді в структурах суспільства, які оновлюються або кардинально змінюються, посилення правової, економічної та соціальної захищеності молодого покоління. ПОЛІТИЧНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ Воно відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтернативою вибору дальшого шляху розвитку. В цій ситуації соціологи констатують, що молодь ще не визначила свого місця у цих складних процесах, хоч загалом і вітає зміни, які настали. Тому більшість займає пасивну, вичікувальну позицію і лише 10-15% готові діяти активно. Нині ми є також свідками боротьби за молодь з боку багатьох політичних партій та рухів, у зв'язку з чим процес самовизначення молоді все більше набуває політичного характеру, який посилюється під час проведення масштабних політичних кампаній на кшталт виборів до місцевих та центральних органів влади. Ця боротьба за молодь дуже часто зводиться до прагнення за будь-яку ціну вибороти її голоси та завербувати до участі у разових політичних акціях у ролі статистів. Лише лічені партії та політичні об'єднання мають у своєму складі молодіжні секції (Республіканська партія, Рух) і вироблену молодіжну програму дій. Найбільш активними у цьому плані є радикальні партії, членами яких переважно є молодь, схильна до конкретних, доволі часто неконституційних дій, — УНА-УНСО, СНПУ тощо. Ще одна тенденція перехідного часу — це зменшення представництва молоді в управлінських структурах, в різних ешелонах влади. Відчуженню молоді від участі в управлінні властиві дві взаємопов'язані особливості: наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їх ровесників, та зростання інтересу до суто молодіжних угруповань та об'єднань, в яких немає бюрократично заформалізованих форм роботи. До найбільш загальних характеристик політичного самовизначення молоді у сучасний період можна зарахувати: •наявність суперечливих прагнень у молодіжному середовищі, пов'язаних з майбутнім статусом України як держави: більшість молодих людей прагнуть жити у незалежній суверенній державі, але до третини молоді бажає бачити Україну у складі утворення, подібного до СНД або до федерації колишніх республік СРСР;

• якщо політична ситуація під час «горбачовської перебудови» в колишньому СРСР цікавила кожного другого респондента, то нині тільки 0,8% респондентів проявляють інтерес до політичних проблем, 19% молоді зовсім не цікавить політика, а майже 55% вона тільки дратує. Понад половину з числа опитаних молодих людей політика цікавить лише тоді, коли це стосується їх особисто;

• продовження посилення тенденції до департизації масової свідомості молоді та її політичної поведінки; нинішня молодь у складі політичних партій займає ледь 1% від загальної кількості їх членів; отже, політичні партії та рухи не мають стійкої опори в молодіжному середовищі;

• байдуже ставлення загалу молоді до суто молодіжних організацій та об'єднань; це є свідченням «приватизації» життя переважної частини молоді, її відходу від намагань вирішити власні проблеми та проблеми суспільства, нездатності заявити про себе та свої потреби конструктив­ними масовими акціями;

• ставлення молоді до різних форм соціального протесту залишилось незмінним і полягає у підтримці законних легальних дій та засудженні таких дій, що лежать поза правовим полем. 

Тому мета молодіжної політики у цьому плані — це підтримка політичного визначення молоді, сприяння молодіжним політизованим утворенням просоціального спрямування, посиленню їх конструктивної активності, консолідація зусиль для зміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства. При загальній стратегічній скерованості соціальної політики в бік інтеграції молоді в суспільство нині тактично важливо сприяти також дезінтеграційним процесам в її середовищі з метою формування власних молодіжних соціально-політичних структур з представленням інтересів строкатого молодіжного середовища та їх подальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі. ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ Протягом довшого часу молоді відводилось другорядне місце у сфері праці, що, як наслідок, посилювало її матеріальну та психологічну залежність від старших поколінь. Нині близько 90% молодих людей живуть на частковому або повному утриманні батьків та рідних. Основна частина молодого поколій — при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили. Загалом для процесу професійне самовизначення молоді нині характерні такі особливості:

• зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни, поява праценадлишкових та праценедостатніх сфер;

• посилення прихованого і явного безробіття у молодіжному середовищі;

• розтягування у часі періоду набуття освіти і наявність різних можливостей її здобуття; низький престиж освіти взагалі;

• масовий характер вимивання молоді з виробничих структур у сфери приватного бізнесу, пов'язані насамперед з комерційною діяльністю невиробничого напрямку;

• використання молоді передусім на тимчасово вигідних та добре оплачуваних роботах, які не вимагають фахової підготовки, та пов'язаний з цим процес декваліфікації молоді, особливо тієї її частини, яка лише починає трудову діяльність;

• загострені прояви соціальної нерівності, які торкаються шансів різних категорій молоді у виборі професійної освіти та місця праці.

Мета молодіжної політики в цьому напрямку — зміцнення професійного статусу молоді шляхом економічного (а не адміністративного) регулювання молодіжної зайнятості, особливо у праценадлишкових районах, докорінна реформа системи освіти, розробка спеціальних економічних та юридичних гарантій, які попереджатимуть або компенсуватимуть різні можливі форми дискримінації молоді. ЕКОНОМІЧНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ Ця проблема складається з декількох підпорядкованих проблем, таких, як:

• необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді;

• можливість соціального просування;

• досягнення економічної самостійності. Соціологічні дослідження свідчать, що нині існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духовного і культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці. Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики тощо. Наприклад, у порівнянні з міською молоддю у сільських хлопців та дівчат невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць працевлаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це сприяє помітному зменшенню питомої ваги молоді у складі сільського населення, її масовому переміщенню у міста і перетворенню сільської молоді в них на маргінальний прошарок. Відносно новим явищем стає дальше погіршення економічного стану молоді. Це стосується виконання нею фізично важких, шкідливих і непривабливих робіт, постійної загрози безробіття, отримання мінімальної заробітної платні. Так, наприклад, середня заробітня платня молодих робітників складає нині лише 60% від середньоукраїнського рівня і є вдвічі нижчою від величини мінімального споживчого бюджету для юнаків і дівчат. Наслідком цього є падіння рівня життя молоді в цілому, що спонукає молодь вдаватися до підробітку крім основної роботи чи навчання. Тому вторинна (додаткова) зайнятість молоді стає для неї правилом. Але з огляду на те, що вторинна зайнятість здійснюється переважно у неформальній або тіньовій економіці, молодь стає там об'єктом визиску та посиленої експлуатації. Сьогодні у тіньовому секторі економіки працює 21% молодих людей у віці 15-28 років; у віці ж 20-28 років цей відсоток зростає до 25,3. Найбільш поширеним в усіх групах молоді великих міст є надання послуг приватним особам; цим займається нині від 40 до 47 відсотків молоді. Отже, для економічного самовизначення молоді на сучасному етапі її життєдіяльності стають характерними такі риси:

• падіння рівня життя молоді в цілому та різке погіршення її економічного стану зокрема; 

• вимушене вдавання до додаткового підробітку, який, по-перше, збагачує не державу, а приватні структури, по-друге, супроводжується надмірним використанням фізичних і розумових здібностей молодих людей на шкоду їх загальному і духовному розвитку, що часто становить загрозу для стану їх здоров'я; по-третє, сприяє декваліфікації молоді та втраті можливостей набуття фахової освіти або підвищення кваліфікації;

• посилення матеріальної, економічної та психологічної залежності молоді від суспільства та батьків, труднощі здобуття статусу самостійної особистості, тобто досягнення ста ну дорослості;

• відсутність помітного соціального просування і зростання соціального статусу, брак стимулів для продовження освіти;

• зростання кількості психічних проблем і комплексів, пов'язаних зі страхом втрати роботи і неможливістю самовияву та реалізації своїх сутнісних можливостей.

Мета молодіжної політики у цій сфері — вирівнювання стартових позицій молоді, подолання дискримінації окремих груп молодих людей, в тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей не сприятливих умовах, надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організація служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування молоді, служб юридичної допомоги тс консультування юнаків і дівчат. Молодіжна політика держави повинна також збільшувати можливості для посадового, професійно-кваліфікаційного, освітнього, наукового зростання молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків і суспільства може здійснюватись через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики та законодавчої ініціативи, створення гарантій для отримання молоддю освіти і фахової перепідготовки. До числа молодіжних проблем, крім названих вище, належать також забезпечення духовного і фізичного розвитку, зміцнення молодої сім'ї та інші, причому всі вони пов'язані із погіршенням становища молоді у цих сферах порівняно з минулим. Розв'язанню молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. До них відносяться Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні ця 15 грудня 1992 р., Закон України «Про сприяння соціальному становленню — с та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. та відповідна постанова Верховної Ради України про введення його в дію. У зв'язку з цим перед українською соціологією молоді стоїть дуже важливе і відповідальне завдання: поглиблення знань про молодь та її проблеми, аналіз ходу виконання прийнятих законодавчих актів у конкретних ділянках та інформація органів влади і управління з метою внесення коректив у самі закони чи прийняття доповнень і додатків до існуючого законодавства. Для західної соціології молодіжні проблеми набувають дещо іншої пріоритетності та змісту. Центральною з них вважається напруження між молоддю та суспільством, яке робить можливим конфлікт між індивідуальностями та існуючим соціальним устроєм. В основі цього напруження лежить амбі­валентність (тобто двоїстість, суперечливість почуттів та емоцій) молоді, яка здатна привести і до політичної активності, і до інтенсивної самотрансформації особистості, і до пошуку розради у світі наркотиків або релігії. Тому одним із завдань молодіжної політики у розвинутих країнах є створення таких умов для молоді, коли б ця амбівалентність якомога лагідніше скеровувалась у просоціальному напрямку через надання найрізноманітніших можливостей для соціально корисної діяльності молоді. Ще одною характеристикою віку молодості в цих країнах виступає величезна цінність змін, трансформацій, руху взагалі і послідовна огида і відраза до усталеного статусу. Звичайно, всі люди прагнуть змін, але саме молоддю зміни і рух обожнюються, стають усвідомленими завданнями, основною метою існування. Тому конфлікт поколінь, який є досить поширений у західних країнах, набирає виразу протесту молодих проти зупинки в русі і динамічному розвитку їх батьків, що, набувши певного соціального статусу і положення у суспільстві, заспокоюються і зупиняються на досягнутому. Це враховується у молодіжній політиці розвинутих держав, яка не має постійних пріоритетів і усталених напрямків, є надзвичайно гнучкою і придатною для модифікацій. Цей неповний перелік основних положень, пов'язаних із розумінням молоді та її проблем, дає можливість порівняти українську і західну соціології молоді та скерованість молодіжних політик. Якщо увагу соціологів пострадянського простору привертають насамперед питання підкреслено соціального значення і ваги, тобто входження молоді у суспільство та її адаптації в ньому, то західні соціологи акцентують на процесах становлення особистості; якщо перших цікавлять передусім проблеми підготовки молоді до праці, то других — поведінка молоді, що відхиляється від суспільних норм і цінностей і загрожує руйнації цілого суспільства. Якщо молодіжна політика перехідних країн ще несе на собі відбитки колишнього патерналізму, а законодавство не забезпечує механізмів реалізації правових актів щодо молоді і побудоване на обмеженнях і забороні, то політика розвинутих країн стосовно молоді будується на принципах і нормах її самозабезпечення і державного забезпечення лише тих, хто не здатний до цього в силу фізіологічних, психологічних та соціальних причин. Нинішнє молоде покоління суттєво відрізняється навіть від попереднього. Його соціальний портрет, стремління та ціннісні орієнтації носять мозаїчний характер, навіть суперечливий. Ціннісні орієнтації сучасної української молоді відображають нову економічну реальність з її протиріччями і складностями буття. Зокрема:

• у своїй більшості молода генерація України порівняно з особами середнього та старшого віку підтримує незалежність держави, ринкові перетворення;

• нині чотири з п'яти молодих людей висловлюються за прискорення економічних реформ, підтримуючи інститути приватної власності, підприємництва;

• водночас молодь, маючи низький рівень представництва у вищих та місцевих органах законодавчої та виконавчої влади, керівництві великих і середніх підприємств, державних організацій та установ, різних неурядових організацій, реально не впливає на формування стратегії і тактики ринкових реформ, а тому досить скептично оцінює перспективи подальшого економічного розвитку країни;

• вона більше, ніж попереднє покоління, розраховує на власні сили та підтримку батьків, друзів, родичів;

• певні зміни відбулися у трудових ціннісних орієнтаціях молодого покоління: постійно зростає значення високої оплати праці, підвищуються вимоги щодо характеру та умов діяльності (передусім в освіченої частини молодої робочої сили); молодь досить сильно зорієнтована на підприємницьку діяльність, але більшість умови для її здійснення в Україні оцінює як несприятливі й найбільш вірогідною сферою розвитку підприємництва вважає тіньову економіку. Торгівлю на лотку або в кіоску вона розглядає як необхідний тимчасовий етап, який дозволить накопичити мінімальні кошти для значніших справ (відкриття власної справи, можливість своїми силами забезпечувати власне життя, набувати вищу та середню спеціальну освіту тощо).Дбаючи про майбутнє, покоління молоді останніх років дедалі більше усвідомлює роль освіти, насамперед вищої, та високої кваліфікації у своїй діяльності. Але, об'єктивно сприймаючи новації, сучасна молодь вже по-іншому ставиться до оволодіння знаннями у навчальних закладах, відмовляючись від застарілих й уже непотрібних, і робить це на якісно іншому, об'єктивно вищому рівні, на відміну від старших поколінь. Потреба у вищій освіті нині набуває особливо вираженого соціального забарвлення. Молодь усвідомлює, що здобуття вищої освіти в багатьох країнах розглядається як символ вищого споживчого стандарту й способу життя середнього класу. Цінність вищої освіти збільшується ще й тому, що тут реалізуються зростаючі соціальні потреби молоді, її прагнення до подальшого духовного та інтелектуального розвитку. Суспільство на кожному щаблі свого розвитку надає молодій людині деякі загальні принципи сприйняття й інтерпретації світу, визначає значущість тих чи інших аспектів життя, формує спрямованість на певні цінності. Сучасній молодій людині, мабуть, як ніколи необхідні розуміння найвищої, абсолютної цінності людського життя, цінності свободи й почуття відповідальності за себе, інших людей, долю своєї суверенної держави і, врешті, за все людство. Слід зазначити, що трансформація суспільного життя призвела до зміни соціальних орієнтирів, переоцінки традиційних цінностей і в галузі освіти, соціально-економічні та психологічні зміни, що відбулися в суспільстві протягом років формальної незалежності України, гостро позначилися на проблемі реформування системи вищої освіти, пошуку нових принципів та методів підготовки національної інтелігенції, яка має прийти на зміну класу службовців. Осередками трансформації системи освіти в європейський та світовий простір, як підкреслювалось у програмному документі Всесвітньої конференції з питань вищої освіти в жовтні 1998 року в м. Парижі, є вищі навчальні заклади. Щоб забезпечити входження України у світове співтовариство, за роки незалежності нашої держави змінилася мережа навчальних закладів за структурою у просторі й часі і студентство як окрема соціальна спільнота. Зауважимо, що державна політика та стратегія формування мережі навчальних закладів була спрямована на зростання виміру індексу людського розвитку (ІЛР) та індексу рівня освіти (ІРО) серед населення України та регіонів, усунення нерівномірного регіонального розподілу потенціалу освіти, що є причиною міграційних потоків молоді за освітнім фактором. Зросла чисельність студентів вищих навчальних закладів з розрахунку на 10 тисяч населення України й у 2000/01 навчальному році становила 392 особи [28/37]. За роки не залежності в Україні спостерігається зростання масовості вищої освіти, особливо у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівня акредитації. Так, темпи зростання випуску фахівців з університетів, академій, інститутів у 2000 році порівняно з 1991 становлять 100 %. У 2,5 рази збільшився випуск фахівців стаціонарів, у 1,6 - заочної форми навчання, а вечірньої - зменшився втричі. З одного боку, це сприяє підвищенню інтелектуального рівня нації, з іншого - створює певну соціальне напруження на ринку праці серед фахівців з вищою освітою. Самовизначення молоді в сучасних умовах не є одноразовим вибором професії, а перманентним процесом самопізнання, який проходить усі етапи трудової діяльності людини. Соціалізація особистості неможлива без сформованого позитивного ставлення до праці, готовності до набуття тієї чи іншої професії. У процесі професійного самовизначення необхідно враховувати соціологічний, психологічний та диференційний підходи. Якщо перший виходить із запитів суспільства, а третій - з властивостей особистості, то другий - пропонує шляхи їх узгодження. Таким чином, соціологія молоді — одна з важливих спеціально соціологічних галузей знання, яка переживає в нашій країні своє становлення. Від рівня розробки цієї теорії, вдосконалення її інструментарію і методик дослідження залежатиме своєчасність і ефективність вирішення нагальних молодіжних проблем в умовах нової соціальної реальності. Вивчення основних положень цієї теорії майбутніми спеціалістами сприятиме осмисленню місця і ролі молодого покоління у будівництві оновленого суспільства.