Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сагайдак [Дипломатичний протокол та етикет].doc
Скачиваний:
423
Добавлен:
23.03.2015
Размер:
1.9 Mб
Скачать

3.3. Візитні картки дипломата та їхнє застосування

Візитні картки відомі з сивої давнини, походять вони з Далекого Сходу, де були в ужитку задовго до винайдення друкованого письма. Тоді картки виписувалися від руки тушшю на шовку або на доброму рисовому папері. За часів Людовіка XIV у Франції вони використовува­лися як листи, надіслана картка могла замінити візит.

У наступних століттях візитні картки розповсюдилися в багатьох країнах і вагомішими вважалися ті, що були виготовлені від руки. Сьо­годні ж вони ввійшли не тільки в дипломатичну практику, але й у діло­ве життя як невід'ємний атрибут міжлюдських відносин.

Візитну картку активно застосовують у дипломатичній практиці для встановлення і підтримання контактів з урядовими, дипломатичними, діловими і громадськими колами країни перебування. Вона може вико­ристовуватися як для безпосереднього, так і для заочного відрекомен-дування її власника. В епоху СРСР візитні картки були величезною рідкістю, бо, по-перше, їх дозволялося використовувати лише обмеже­ному колу вищих партійних і державних чиновників, заслуженим і на­ближеним до номенклатури працівникам науки і культури, а, по-друге, сам процес виготовлення картки в умовах тотальної цензури перетво­рювався у справжні випробування для того, хто бажав її отримати. Нині, на щастя, часи змінилися, і кожний може виготовити собі карток стільки, скільки забажає і будь-якого вигляду чи форми. У нас і сьогодні візитна картка виконує здебільшого одну функцію — традиційний обмін номе­рами телефонів, факсів, адресами електронної пошти. До речі, назва "візитка", яка вживається нами у повсякденному спілкуванні, — непра­вильна, бо це слово завжди означало й означає нині чоловічий одяг для денних офіційних візитів.

На Заході використання візитної картки багатофункціональне: нею можна привітати зі святом, з днем народження або якоюсь іншою ро­динною урочистістю, передати подяку і познайомитися, надіслати у від­повідь на складений візит, з візитною карткою надсилають сувеніри, квіти тощо.

У міжнародній практиці міцно утвердилися короткі символи, які виражають ставлення власника картки до того, кому вона призначаєть­ся, або інтенцію, з якої вона посилається. Ці символи, що означають

подяку і побажання, пишуться чорним олівцем у лівому нижньому куті візитної картки:

p.f. — pour feliciter — привітання;

p.z. — pour remercier — подяка;

p.f.N.A. — pour feliciter Nouvel An — побажання з нагоди Нового Року;

p.f.F.N. — pour feliciter Fete Nationale — побажання з нагоди націо­нального свята;

p.p. — pour presenter — відрекомендування іншої особи (замість особистого візиту);

p.c. — pour condoleance — виказ співчуття;

р.р.с. — pour prendre conge — прощання у зв'язку з остаточним від'їздом з країни у випадку, коли не складається прощальний візит.

Візитна картка глави диппредставництва з написом p.p. посилається разом з карткою особи, яку він хоче відрекомендувати, на візитній картці якої нічого не пишеться. Відповідь у такому разі також дається візит­ною карткою без напису на адресу особи, яку відрекомендовано.

На візитних картках можна робити й інші написи, коли це стосуєть­ся менш офіційних випадків і залежить від рівня та характеру стосунків з особою, якій посилається картка, від звичаїв, котрі панують у її країні. Текст, як правило, пишеться короткий, від третьої особи, найчастіше внизу картки і тільки від руки:

  • "вітає з Новим Роком і Різдвом Христовим";

  • "вітає з національним святом";

  • "вітає з днем іменин";

  • "дякує за увагу" (за запрошення на концерт, за сувенір);

  • "дякує за привітання";

  • "з найкращими побажаннями" (при передачі сувеніра, квітів тощо).

На візитній картці, на якій вказані тільки ім'я та прізвище власника, може бути написане (нижче) і запрошення. Наприклад:

Марія

Павленко

Запрошує на каву

11 квітня ц.

р. о

11.00

вул. Ярославів вал, 42, кв

. 17

108

Розділ З

Особисті візити і бесіди дипломатів

109

Допускають й інші форми використання візитних карток. Якщо, ска­жімо, картка передається адресату її власником (без складання візиту), то вона загинається з правого боку по всій ширині; у деяких країнах загинається верхній правий чи лівий кут.

Вважається грубим порушення етикету, якщо загнуту картку прино­сить кур'єр або водій. Через них можна передавати лише незагнуті карт­ки, але в жодному разі — не поштою. Відповіді на візитні картки також дають візитними картками впродовж 24 годин з часу їх отримання. Але слід відзначити, що ці останні моменти використання візитних карток застосовуються нечасто.

У дипломатичній практиці використовують такі основні види візит­них карток: офіційні, приватні та спільні. Вони можуть відрізнятися між собою форматом, кольором, видом друку, змістом. Офіційні візитні картки, як правило, розміром 9 х 5 см — для чоловіків і 7,5 х 5,5 см — для жінок; це лаконічні документи, що друкуються на білому цупкому папері шрифтом, близьким до рукопису. На офіційній візитній картці дипломатів друкується ім'я та прізвище, посада і назва столиці, але може подаватися також адреса і телефони, факси, адреса електронної пошти.

Нижче показані різноманітні візитні картки дипломатів різних рангів:

по

Розділ З

Що ж стосується приватних візитних карток, то тут фантазія не має меж, зважаючи на можливості сучасної поліграфічної та комп'ютер­ної техніки, тому якісь загальні правила застосовувати неможливо (тис­нуті золотом чи сріблом, різнокольорові, з розмаїтими шрифтами, фо­тографіями власників і без них, з різними символами й улюбленими квітами тощо).

У дипломатичній практиці використовуються і спільні картки, коли до особи треба виразити спільне ставлення чоловіка і дружини. Напри­клад:

Дипломатичні картки можуть друкуватися однією або двома мова­ми: рідною та іноземною, мовою країни перебування й англійською, за­лежно від реальної обстановки і потреби.

■ ■

Список літератури

  1. Камбон Ж. Дипломат. — К., 1997.

  2. Майский И. М. Воспоминания советского посла: Кн. 2. Мир или война. — М., 1964.

  3. Николъсон Г. Дипломатическое искусство: Четыре лекции по ис­тории дипломатии: Пер. с англ. — М., 1962.

  4. Николъсон Г. Дипломатия: Пер. с англ. — М., 1941.

  5. Семёнов В. Л. Практика дипломатического протокола и этикета. —

Розділ 4

ДИПЛОМАТИЧНЕ ЛИСТУВАННЯ