Суб'єкти авторського права та співавторство
Суб'єкти авторського права — фізичні та юридичні особи, які є носіями суб'єктивних майнових та немайнових прав та обов'язків. Зазвичай суб'єктів авторських прав поділяють на дві групи за способом набуття авторського права — первинні та вторинні суб'єкти авторського права. Первинним суб'єктом авторського права є автор творів науки, літератури і мистецтва. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор визначений як фізична особа, творчою працею якої створений твір. Це визначення містить у собі кілька ознак, які притаманні автору твору. По-перше, автором твору не може бути будь-яка юридична особа будь-якої форми власності. По-друге, первинним суб'єктом авторського права є тільки автор твору. При цьому суб'єктами авторського права не можуть бути автори інших об'єктів права інтелектуальної власності, тобто винаходів, наукових відкриттів, промислових зразків, корисних моделей тощо. По-третє, якщо твір створений спільною творчою працею декількох осіб, то вони визнаються співавторами. Тобто співавторами не можуть бути визнані особи, які не зробили творчого внеску у створення твору, а надали автору матеріальну, організаційну, технічну й іншу допомогу.
У законодавстві про авторське право поняття твору не визначається, але у зв'язку з тим, що автор твору визначений як фізична особа, творчою працею якої створений твір, об'єктом правової охорони можуть бути лише твори, які є результатом творчої праці одного чи декількох авторів. Оскільки особисті немайнові права автора є невідчужуваними і непередаваними, суб'єктами цих особистих немайнових прав можуть бути лише автори творів. Ніхто інший не може бути суб'єктом особистих немайнових прав.
Законодавство України закріплює і визнає принцип презумпції авторства на твір, відповідно до якого за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (ст. 435 ЦК України, ст. 11 Закон України «Про авторське право і суміжні права»). Тобто особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, вважається його автором, якщо у ході судового розгляду не буде доведене інше.
Водночас майнові права інтелектуальної власності на твір можуть належати не тільки автору твору, але й іншим особам — вторинним суб'єктам авторського права.
Під вторинним суб'єктом авторського права слід розуміти фізичних або юридичних осіб, які не брали участі у створенні твору науки, літератури і мистецтва, але набули певного обсягу майнових прав інтелектуальної власності на твір за законом або за договором.
Вторинними суб'єктами авторського права на твір можуть бути:
спадкоємці автора;
роботодавець, коли твір створений у порядку, визначеному ст. 429 ЦК України;
замовник.
Природно, що дані особи можуть бути суб'єктами авторського права на твір за законом тільки у тому випадку, коли це право не було раніше ними передане за договором іншим особам повністю або частково. Суб'єктом авторського права на твір за договором може бути будь-яка фізична чи юридична особа.
Між первинним та вторинним суб'єктами існує певна різниця, яка полягає у такому:
обсяг повноважень вторинного суб'єкта авторського права на твір більш звужений, аніж у автора твору;
за характером права вторинного суб'єкта є похідними, оскільки перейшли від автора;
спадкоємці як суб'єкти авторського права на твір набувають це право у силу закону або відповідно до заповіту. За законом або за заповітом спадкоємцю належить право на опублікування, відтворення і розповсюдження твору, право на винагороду. Спадкоємець може вирішити питання про використання виданих творів, а також вирішити долю ще не оприлюднених творів;
різниця прав спадкоємця та автора проявляється не лише в їх обсязі, але й у терміні дії. Авторське право на твір для спадкоємців діє упродовж 70 років після смерті автора (ст. 446 ЦК України).
Специфічними суб'єктами авторського права на твір, які окремо не визначені у ст. 435 ЦК України, але наявність яких випливає зі змісту ст. 433 ЦК України та права яких закріплені у статтях 19 і 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є упорядники та перекладачі. Результат праці упорядників збірників полягає у тому, що вони організовують, обробляють, систематизують, поновлюють ті чи інші твори. При упорядкуванні збірки літературних творів із текстологічною підготовкою упорядник одночасно з відбором матеріалу для включення у збірку проводить певну дослідну роботу.
Співавторство.
Співавторство — авторське право на твір, створений у співавторстві, що належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір нерозривне ціле чи складається із частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення (ч. 1 ст. 436 ЦК України). Виходячи з законодавчого визначення співавторства, можна виділити три основні ознаки співавторства.
По-перше, співавторство — це сумісна творча праця кількох осіб. Така сумісна праця повинна мати творчий характер, оскільки лише у результаті творчої праці виникають твори науки, літератури, мистецтва, які визнаються охороноздатними об'єктами авторського права. Слід зазначити, що спільна праця може виявлятися по-різному: автори можуть об'єднати творчий процес і працювати разом; автори можуть визначити план, структуру твору, визначити завдання для кожного учасника творчого колективу, відповідно до якого він повинен створити частину твору, яка потім буде об'єднана з іншими складовими твору для подальшого опрацювання.
По-друге, співавторство — це досягнення певної спільної мети, на що спрямована спільна творча праця кількох осіб, а саме — створення колективного твору. Працюючи над колективним твором, співавтори користуються різними формами вираження своїх задумів, залежно від того, над яким спільним твором вони працюють: словами, звуками, зображенням та ін. При використанні однієї форми вираження твору праця співавторів має однорідний характер, оскільки вони виконують однакову роботу. Цільність такого колективного твору визначається через єдність його змісту. Колективний твір може складатися з частин, мати різні форми вираження. Єдність такого твору забезпечується поєднанням змісту і форми вираження твору.
По-третє, співавторство — це приналежність авторського права особам, які беруть участь у створенні твору. У чинному законодавстві авторське право закріплене за співавторами незалежно від того, чи утворює твір нерозривне ціле, чи складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Національне законодавство у ст. 436 ЦК України закріплює два види співавторства — нероздільне і роздільне співавторство. У теорії авторського права створені твори при таких видах співавторства називають «сумісними творами». Причому нероздільне співавторство розглядається у межах обмежувальної концепції, а роздільне — у межах розширювальної концепції.
Під нероздільним співавторством зазвичай розуміється створений двома або більше співавторами твір, який являє собою єдине нерозривне ціле та частини якого не мають самостійного значення. Визнання співавторства нероздільним означає, що авторське право як на твір у цілому, так і на будь-яку його частину реалізується співавторами тільки разом. У кожного із співавторів у цьому випадку відсутні самостійні об'єкти авторського права, якими б вони могли розпоряджатися самостійно. Роздільне співавторство буде у випадку створення колективного твору, що має цільний характер, але який складається із самостійних частин, що мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким із співавторів створені ці частини твору. При роздільному співавторстві використання колективного твору як єдиного цілого здійснюється за взаємною згодою усіх співавторів (на підставі авторського договору). Водночас кожний із співавторів має право самостійно, без отримання згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю частиною твору.
Законодавство України визначає правила, за якими може реалізовуватись авторське право на колективній основі (ст. 436 ЦК України). Авторське право на колективній основі належить усім авторам спільно незалежно від ступеня творчого вкладу кожного із співавторів і характеру твору. Закон характеризує права співавторів як спільні, що відповідає цивілістичній доктрині щодо авторського права співавторів як нероздільного права. Питання про використання колективного твору вирішується у всіх випадках спільно, на основі єдності, а не більшістю голосів. Якщо автори не можуть дійти згоди, вони передають свій спір на вирішення суду. Принцип спільного використання твору не містить перешкод для укладення між співавторами договору, а навпаки, сприяє єдності підходу до використання твору і надає можливість встановити на власний розсуд співавторів порядок щодо розпорядження своїми авторськими правами.