Особливості формування сучасної системи менеджменту в Україні

Економіка України є перехідною від адміністративно-командної до соціально-ринкової. Ринкові перетворення потребують наукового обґрунтування і вирішення низки управлінських проблем макро і мікроекономічного характеру.

На макроекономічному рівні треба визначити нову роль держави в керуванні економікою, створити нову систему органів державного керування економікою, сформувати комплекс методів державного регулювання економічних процесів.

Формування ефективної системи керуванння на мікрорівні потребує не тільки акумуляції найвизначніших світових здобутків у цій галузі, а й відображення особливостей соціально-економічних процесів в Україні. Сліпе копіювання зарубіжних моделей менеджменту не тільки не дає користі, а навпаки, шкодить реформуванню економіки. В менеджменті величезне значення мають національна психологія, традиції, соціально-культурні чинники, духовні цінності тощо.

Вітчизняна модель менеджменту потребує одночасного вирішення трьох взаємопов'язаних проблем: макроекономічних змін у суспільстві, формування нового управлінського мислення керівників та розробки наукової бази менеджменту.

Успіх ринкових перетворень зумовлений умінням розумно керувати. Передусім ідеться про вміння ухвалювати раціональні рішення та ефективно їх виконувати. Однак процес становлення такого вміння доволі непростий.

Сьогодні в Україні можна виділити щонайменше три напрями в управлінні. Перший умовно називають менеджментом здорового глузду. Цей вид управління розвивається на багатьох приватизованих та новостворених підприємствах так званих нових українців. Нові власники не мали професійного управлінського досвіду. Первісне нагромадження капіталу не потребувало високого професіоналізму в керуванні бізнесом, достатньо було і менеджменту здорового глузду першопрохідців.У процесі інтеграції та концентрації капіталу проблеми управлінського професіоналізму загострились.

Другий підхід у керуванні - професійний ринковий менеджмент, представниками якого є західні фірми, що успішно працюють на українському ринку. Вони принесли з собою не тільки західну культуру, а й новітню технічну базу менеджменту, яка доволі міцно вкорінилась у ділових організаціях України. Якщо донедавна в українських директорів підприємств були службові автомобіль, телефон і секретар, то в сучасних керівників є персональні комп'ютери, мобільні телефони, бази даних, системи зв'язку через Інтернет та ін. Атрибутом сучасних українських фірм стали гарні офіси, ввічливі менеджери і секретарки. Проте реформа менеджменту на цьому й закінчилась. Методи і форми діяльності апарату керування не змінилися з часів колишньої адміністративно-командної системи. Більшість нових керівників ще не сприйняли власне західних технологій внутрішньофірмового корпоративного керування та групової взаємодії.

Зрештою, третій підхід у менеджменті втілює переважна більшість керівників радянського зразка, які дотримуються методів та стилю керування адміністративно-командної системи. Досвід керування підприємствами у них чималий, проте нема досвіду ведення бізнесу як такого.

У період приватизації їхні зусилля були спрямовані не на вирішення проблем прибутковості виробництва або ефективного менеджменту, а на контроль над підприємством та отримання його частки у власність. Перед керівництвом постали непоєднувані завдання: з одного боку, можливість стратегічного придбання значних активів, а з іншого, - впровадження ринкового менеджменту і підвищення ефективності виробництва. Особистий інтерес узяв гору. Перемогли стратегічні можливості власного збагачення шляхом бартеризації, системи неплатежів та невиплат заробітної платні, тінізації господарських зв'язків тощо.

Отже, за роки незалежності України мало хто займався вдосконаленням системи керування; за висловом одного з директорів, вистачало і "жеківських" методів. Однак такі методи вже не задовольняють суспільство. Аналізуючи процеси управління в нашій державі, представник фонду Карнеги проф. А. Ослунд зробив висновок, що виробничі досягнення в Україні не залежать практично ні від галузі, ні від розміру підприємства, а "вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності і воля".

Відсутність менеджменту є чи не найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу. Підбір керівників та їхнє навчання методів формування ринкової цілісної системи керування організацією повинні стати одним з пріоритетних напрямів державної політики. Потрібно з менеджменту здорового глузду, західного менеджменту та менеджменту командно-адміністративної системи створити прагматичну українську модель менеджменту зразка 2001 року.

Дослідження тенденцій світового менеджменту та особливостей становлення соціально-економічного менеджменту в Україні дають змогу намітити орієнтири формування системи менеджменту в нашій державі. Досягнення світового менеджменту потрібно адаптувати до українського "ґрунту" з урахуванням ментальності типового українського керівника, спеціаліста, робітника. Адже центральна фігура системи керування виробництвом - людська особистість, яка одночасно є об'єктом керування (виконавцем) і суб'єктом керування (керівником).

Підприємство - це, перш за все, соціальна система, ефективність роботи якої залежить від працівників. Завдання керівництва полягає в умінні максимально використовувати цей потенціал. Вирішальне значення тут мають такі чинники, як лідерство, стиль керівництва, мотивація поведінки, культура, моральність, стосунки в колективі. Довготривале панування тоталітарної системи призвело до того, що в українському суспільстві знизився моральний рівень найактивнішої частини населення. У трудових відносинах глибоко вкорінились такі негативні риси, як безвідповідальність, несамостійність, неповага до праці інших людей, інертність та безініціативність, бажання задовольнити лише свої інтереси та ігнорувати чужі, зневажливе та безвідповідальне ставлення до свого здоров'я і довкілля, небажання цінувати робочий час, ігнорування інструкцій, стандартів, правил, законів та ін.

Формування дієвої моделі менеджменту неможливе без реалізації стратегії розвитку персоналу. Ідеться про старанний підбір кадрів, високий та однорідний рівень їхньої кваліфікації, високу моральність. Розвиток персоналу повинен пов'язати професійно-кваліфікаційну модель робочих місць з моделлю особистих та ділових рис людини, поступово формувати свідому активну відповідальну особистість, відродити справжній демократизм у відносинах між виконавцями і керівниками. Цілісну систему керування організацією, що є предметом стратегічного менеджменту, не можна формувати без впровадження механізму керування "за цілями і результатами". Цей механізм відображає універсальні підходи до керування організаціями як соціальними системами, що складаються з окремих груп працівників. Стратегічне керування потрібно провадити на засадах таких принципів соціального керування, як визначення мети. цілеспрямована орієнтація працівників, зворотний зв'язок з результатами діяльності.

Сучасне господарське керування характеризують багатоваріантність можливих вирішень, гнучкість і неординарність господарських ситуацій та неповторність способів дії в конкретній ситуації. Менеджмент не дає універсальних рецептів. Він лише навчає, як, знаючи прийоми, способи та шляхи вирішення тих чи інших управлінських завдань, досягти успіху в умовах конкретного підприємства. Керівник-менеджер стає центральною фігурою керування, розробляє варіанти господарських вирішень, бере на себе відповідальність за розробку та впровадження управлінських команд. Проте сформований сьогодні корпус керівників-технократів у більшості об'єктивно непридатний до керівної діяльності.

Створення ефективної системи керування виробництвом в Україні треба починати зі старанного підбору керівних кадрів та їхнього навчання. Потрібно також пам'ятати, що ефективно керувати ніколи не зможуть люди, які хоча глибоко теоретично пізнали науку керування, однак не мають "іскри Божої", тобто задатків і здібностей до специфічної діяльності менеджменту. Державна кадрова політика повинна передбачити створення системи пошуку молодих осіб, яким притаманні вроджені риси лідера та організатора. Шляхи можуть бути різними: від організації окремих груп або класів у школах до формування спеціалізованих шкіл або ліцеїв.

Створення відповідних факультетів з менеджерської підготовки у провідних навчальних закладах, регіональних центрів перепідготовки теперішніх керівників та підготовки резерву завершить формування цілісної системи підготовки керівників-менеджерів в Україні. Нова плеяда менеджерів, сформована за генетичними здібностями та знанням стратегічного і тактичного менеджменту, створюватиме прагматичну українську модель менеджменту.

Резюме

Менеджмент - це сукупність функцій, спрямованих на ефективне та результативне використання ресурсів з певними організаційними цілями. Менеджер - це той, хто в цілому відповідальний за процес менеджменту в межах організації. Менеджерів можна розрізняти за рівнями і сферами. Є менеджери вищого, середнього і нижчого рівнів. Поділ за сферами визначає менеджерів із маркетингу, фінансів, операційних, загальних, спеціалізованих менеджерів і менеджерів людських ресурсів.

Головними видами діяльності, які становлять процес менеджменту, є планування й ухвалення рішень, організація, лідерство і контролювання. їх не виконують систематично і за складеним графіком. Для досягнення успіху менеджери також прагнуть мати технічні, між особові, концептуальні, діагностичні, комунікативні навики, уміння правильно ухвалювати рішення і розподіляти час. Ефективна практика менеджменту потребує синтезу науки і мистецтва, тобто поєднання раціональної об'єктивності та інтуїтивної проникливості.

Роль теорії полягає в організації знань, вона також є орієнтиром для дій. Розуміння історичного контексту і витоків менеджменту та організацій дасть змогу менеджерам уникнути повторення помилок інших. Дані свідчать, що зацікавлення менеджментом було ще тисячі років тому, однак науковий підхід до нього розвивався лише в останні сто років.

Класична теорія менеджменту має два головні напрями: науковий і адміністративний менеджмент. Науковий менеджмент покликаний підвищити ефективність і методи роботи окремих робітників. Адміністративний менеджмент більше стосується того, як самі організації потрібно структурувати і впорядковувати для ефективної діяльності. Обидва напрями приділяють невелику увагу ролі робітників.

Школа людських стосунків (поведінковий підхід до менеджменту), що зосереджена на індивідуальній і груповій поведінці, виникла головно як результат Гоуторнських студій. Теорія людських стосунків визнала роль і потенціал поведінкових процесів в організаціях, однак мала багато надмірно спрощених припущень про ці процеси. Організаційна поведінка, більш реалістичний результат поведінкового підходу, є предметом зацікавлення багатьох сучасних менеджерів.

Кількісний підхід до менеджменту і його два компоненти, теоретичний і операційний (практичний) менеджмент, зосереджені на застосуванні кількісних методів до ухвалення рішень і вирішення проблем. Ці сфери також відіграють важливу роль у роботі сучасних менеджерів. Внесок кількісного менеджменту сприяє приголомшивому зростанню використання персональних комп'ютерів та інтеграції інформаційних мереж.

Два порівняно нові доповнення до теорії менеджменту - системний і ситуаційний підходи - виникли, маючи великий потенціал, і як підходи до менеджменту, і як основа для інтеграції інших підходів. Проблеми, з якими стикаються сьогодні менеджери, - це скорочення, диверсифікація і нова робоча сила, інформаційна технологія, нові метоли керування, глобалізація, етична і соціальна відповідальність, значення якості і перехід до економіки послуг.