Василь Михайлович Білозерський

4

Василь Михайлович Білозерський (0а/0а/2а/4) народився 1825 р.⁷⁸ Початкову освіту здобув удома, першими його вчи­телями були мати, старша сестра Любов і кріпак Іван, згодом навчався у Борзні та Києві. У 1841 р. Василь вступив на істори- ко-філологічний факультет Київського університету Св. Воло­димира. Його цікавила історія східних слов'ян, у подальшому він активно вивчав слов'янські мови та літературу. На форму­вання світогляду Василя Білозерського істотно вплинув Панте­леймон Куліш, історію їх знайомства змальовано в «Жизни Кулиша», надрукованій у «Правді» за 1868 р.⁷' 1846 р. Василь Михайлович закінчив університет, упродовж 1846-1847 рр. викладав у Полтавському кадетському корпусі.

Василь Білозерський - один із організаторів Кирило-Ме- фодіївського братства. Брав участь у створенні статуту това­риства, був автором «Записки» (пояснення до статуту). У 1847 р. його заарештовують і карають засланням до Петрозаводська⁸⁰. 1856 р. переїхав до Петербурга. Протягом 1861-1862 рр. - редактор журналу «Основа». Після 1862 р. В. Білозерськийпереїздить до Варшави, де обіймає посаду директора канцеля­рії установчого комітету із селянських справ, однак невдовзі його звільняють через несумлінне ставлення до служби. Певний час не мав роботи і навіть почав бідувати. У цей період погір­шуються його взаємини з дружиною Н.О. Білозерською-Ген, що стає причиною їхнього розлучення (1867 р.). Лише з прове­денням судової реформи у царстві Польському В.М. Білозер- ський отримав місце члена Варшавської судової палати. Пра­цюючи там, близько зійшовся зі старшим головою цієї палати сенатором Герардом⁸¹.

Коли В.М. Білозерський остаточно вийшов у відставку і пе­реїхав до Петербурга, ми не знаємо. Однак з епістолярію його дітей від другого шлюбу достеменно відомо, що у 1880-1890-х рр. він жив у Петербурзі. У зв'язку з нестабільним матеріальним становищем та серйозною хворобою найменшої сестри Ганни його діти від другого шлюбу не мали змоги доглядати В.М. Бі- лозерського. Тому було вирішено у 1898 р. перевезти Василя Михайловича до О.М. Куліш на хутір Мотронівка: «Дорогая тетя! Завтра я с Татой едем в Харьков, где отдохнув несколько дней едем к Вам... Я очень рада, что Тата решил ехать к Вам»⁸². В останній рік життя Ганна Барвінок під його диктування запи­сала спогади про П.О. Куліша. Рукописи були передані Шенро- ку для створення життєпису цього видатного діяча (нині вони зберігаються в Інституті рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського).

20 лютого (3 березня) 1899 р. завершився життєвий шлях В.М. Білозерського. Він похований на родинному хуторі Мо­тронівка, поблизу могили П.О. Куліша.

Василь Михайлович був одружений з Надією Олександрів­ною Ген, яка народилася 5 червня 1838 р. у садибі Софіївка Білозерського повіту Новгородської губернії. Її батько - німець, мати - з роду Катеніних. Надія Олександрівна з трьох років жила у Петрозаводську, де батько працював губернським лісничим. Родина була чималою, однак жила в достатку, мала власний будинок. Надія отримала домашню освіту: із Санкт- Петербурга спеціально запрошували гувернанток, окремі уро- ки їй давали вчителі гімназії. Велику увагу в родині приділяли вивченню кількох іноземних мов. Коли дівчині виповнилося шістнадцять, її почали вивозити на бали. Однак по смерті батька родина змушена була пере­їхати до материного брата М.І. Ка- теніна, який у Костромській губернії мав родовий маєток Заніно.

У 1856 р. Надія Олександрівна одружилася з В. Білозерським і пе­реїхала до Петербурга". Завдяки

Надія Олександрівна Ген Ч^ьомУ ^шлюбУ ^{вона п}°^тРапила у сере-

довище неординарних особистос­тей - Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша, І. Тургенєва, К. Кавеліна та ін. З початку 1860-х рр. у Білозерських по поне­ділках проходили зібрання, на яких, окрім колишніх кирило- мефодіївців, бували вчені, професори університету, літера­тори, студентська молодь, та й просто освічені люди. У 1863 р. Н.О. Білозерська захопилася «жіночим питанням» і проекту­ванням товариства «жіночої праці». Поради щодо його ство­рення їй давав М.І. Костомаров. У результаті їхньої спільної діяльності та старань Н.В. Стасової і М.В. Трубникової було засноване невеличке товариство перекладачок, яке проіснува­ло до 1865 р.^м

У 1867 р. Надія Олександрівна розлучилася з чоловіком, залишилася з трьома малолітніми дітьми, без будь-яких засобів до існування, певний час жила у своєї приятельки А.Г. Карик. Вона змушена була відвезти дітей до матері, а сама повернулася до Санкт-Петербурга і заробляла на життя репетиторством. Згодом склала іспити й отримала диплом домашньої вчительки. Восени 1869 р. Надія Олександрівна змогла поселитися на окремій квартирі і забрати старших синів до Санкт-Петербур­га. Впродовж 1868-1873 рр. вона була літературним секретарем М. Костомарова; залишила спогади про нього, в яких розповіла і про свої зустрічі з Т. Шевченком¹". Ці спогади становлять значний науковий та пізнавальний інтерес. Визначаючи істо­ріографічне значення мемуарів Н.О. Білозерської про М.І. Ко­стомарова, Юрій Пінчук акцентував на тому, що ці спогади охоплюють майже два десятиліття, позначені розквітом талан­ту, наукової та літературної діяльності М. Костомарова. Саме у цей період Н.О. Білозерська безпосередньо спілкувалася та співпрацювала з ним. Джерельне значення її мемуарів посилює багатий епістолярний матеріал⁸'.

Надія Олександрівна брала участь у заснуванні Вищих жіночих курсів, де співпрацювала до 1878 р. Протягом 1870- 1890-х рр. співробітничала в «Иллюстрированном журнале», «Отечественньїх записках», «Библиотеке для чтения», «Русской старине», друкуючи в цих часописах переклади з німецької та англійської мов, статті на історичні теми, рецензії. Історико- біографічний нарис Н.О. Білозерської про В.Т. Нарежного за клопотанням К.М. Бестужева-Рюміна було відзначено Уваров- ською премією Петербурзької академії наук (1893 р.). Незва­жаючи на розлучення з чоловіком, Надія Олександрівна під­тримувала зв'язки з П.О. Кулішем та Ганною Барвінок⁸⁷. Н.О. Білозерська померла 25 лютого 1912 р., похована на Смо­ленському цвинтарі у Санкт-Петербурзі. Права на свої літера­турні твори і переклади вона передала «Літературному фонду».

Від шлюбу з В.М. Білозерським Надія Олександрівна мала трьох дітей: доньку та двох синів. Старшого сина назвали Тара­сом (0а/0а/2а/4а/0) - на честь Т. Шевченка, який був його хре­щеним батьком. Збереглася цікава записка Василя Білозер­ського: «Поспишаю до Вас, дорогий нам Кобзарю, Тарасе Гри­горовичу, з висткою: сегодни ранком, в 1/2 4-й годьіньї, дав нам Бог сьіна. Маємо надию, що Вьі не одмовитесь з нами поку­маться; благословить же малого козака на вьірист и на ро­зум...»⁸⁸. Відомо, що Тарас Васильович Білозерський закінчив Медико-хірургічну академію. Він був штатним лікарем Обухів- ської лікарні для бідних, статським радником. У 1899 р. Т.В. Бі­лозерський - директор російського товариства «Нафта». Влас- ник нафтових ділянок у бакинському районі. Голова правління 9 компаній⁸'. Публікуючи листи П. Куліша до Н.О. Білозер- ської-Ген, Павло Зайцев подав таку примітку: «З дітей В.М. та Н.О. Білозерських живий і досі у Петербурзі Тарас Вас. Біло­зерський, хрещеник Шевченка, лікар, по політичним поглядам - крайній правий, був гласним Петербурзької] міськ[ої] Думи»⁹⁰. Т.В. Білозерський листувався зі своїм батьком В.М. Білозер- ським.

Другим сином Василя Михайловича був Микола Васильо­вич Білозерський (0а/0а/2а/4а/2). Йому дали це ім'я на честь Миколи Івановича Костомарова, який був його хрещеним бать­ком, а хрещеною матір'ю стала О.М. Білозерська-Куліш". Він закінчив Лісний інститут. На 1925 р. проживав у м. Ленінграді⁹².

Доньку В.М. та Н.О. Білозерські назвали Лідією (Оа/Оа/2а/ 4а/і). У середині 1880-х рр. вона одружилася⁹⁵. Подальша доля Л.В. Білозерської невідома.

З листів до О.М. Білозерської-Куліш і П.О.Куліша, які збе­рігаються у фондах Інституту рукопису Центральної наукової бібліотеки ПАН України ім. В.І. Вернадського, Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського та Чернігів­ського літературно-меморіального музею М.М. Коцюбинсько­го відомо, що Василь Михайлович Білозерський був одружений вдруге - з полькою Єлизаветою Миколаївною Азанчевською (невінчаний шлюб). Скільки народилося дітей у подружжя, достеменно невідомо, але в листах згадуються Софія-Марія, Ганна, Василь, Олімпій. Родина Кулішів постійно надавала їм матеріальну допомогу, діти від цього шлюбу часто відпочивали на хуторі у Кулішів. З ними родинні зв'язки підтримували Олімпій Михайлович (0а/0а/2а/б) та Олександр Михайлович (0а/0а/2а/10) Білозерські. Інформації про долю дітей від дру­гого шлюбу В.М. Білозерського залишилося надто мало.

Азанчевська Софія-Марія (0а/0а/2а/4н/і) працювала на залізниці в м. Харкові. Саме вона 1898 р. привезла батька у тяж­кому стані до Мотронівки⁹⁴.

Азанчевський Олімпій Васильович (0а/0а/2а/4н/0) у листі до О.М. та П.О. Кулішів у 1888 р. повідомляє про своє бажання працювати в селі задля заробітку". З ким він був одружений, невідомо, однак у листі від 1895 р. його брат Василь Васильович Азанчевський повідомляє Кулішам про народження в Олімпія сина (планують назвати Василем)". Олімпій мав математичні здібності, які йому не вдалося реалізувати через скрутне матеріальне становище.

Василь Васильович Азанчевський (Оа/Оа/2а/4н/2), як і його молодша сестра Ганна, мав музичні здібності, що виявилися у юнацтві. Його старший брат Олімпій у 1889 р. писав до Кулі­ша: «Вася продолжает служить и писать романсьі и музьїкаль- ньіе пьесьі, которьім едва ли скоро придется увидеть Божий свет по той причине, что издатели не хотят печатать на свой счет сочинения начинающего неизвестного композитора»⁹⁷. Листування Василя Азанчевського з П. Кулішем, що зберіга­ється у ЧЛМК, починається з лютого 1890 р. і триває до 30 січня 1896 р., тобто майже до смерті П.О. Куліша. Василь на початку 1890-х рр. виконував доручення письменника стосовно друку­вання його творів у Санкт-Петербурзі («Пани і козаки», «Омут»)'⁸. В. Азанчевський писав Кулішеві про свою любов до музики, мав намір створити оперу. В одному з листів він інформує про те, що надіслав свій музичний твір на конкурс камерної музики. Також відомо, що у 1894 р. В. Азанчевський написав п'єсу на смерть П. Чайковського. П.О. Куліш дав Васи­леві рекомендаційного листа до кн. Шаховського з проханням посприяти у працевлаштуванні. Письменник допоміг у публіка­ції творів В.В. Азанчевського «Ссора» та «Весна»".

Азанчевська Ганна Василівна (Оа/Оа/2а/4н/3) тяжко хворіла, і Куліші постійно передавали кошти на її лікування за кордо­ном. Вона мала музичні здібності, брала уроки музики у А.Г. Ру- бінштейна, який «одобрительно отзьівался о ее таланте»¹⁰⁰.

Олімпій Михайлович Білозерський (0а/0а/2а/б) народився у 1831 р."" Як і інші діти цієї родини, початкову освіту отримав вдома, згодом продовжив навчання у Петербурзі у II Кадет- ському корпусі¹⁰². На 1861 р. був уже штабс-капітаном¹⁰³. Олім­пій Михайлович брав участь у заснуванні і виданні першого українського часопису «Основа» (1850—1860-ті рр.)^1(М. У 1862 р. царська жандармерія затримала його за «зловмисне поширен­ня обурливих відозв» і на кілька місяців ув'язнила у казематі III відділення¹⁰⁵. Відомо, що у 1863 р. О.М. Білозерський про­ходив у справі «Процесу 32-х» за зв'язки з М.О. Бакуніним, О.І. Герценом, М.П. Огарьовим та іншими російськими полі­тичними емігрантами¹⁰⁶. Після відставки з військової служби працював страховим агентом.

Олімпій Михайлович і в Петербурзі, і в Києві не поривав тісних зв'язків з родиною Кулішів та всіма родинами своїх бра­тів і сестер. У Києві тримав власну крамницю, займався комер­ційною діяльністю. Уже дорослим самотужки вивчив англій­ську, передплачував безліч періодичних видань. Після переїзду до Борзни першим побудував там вітряний двигун. Мав теплі дружні стосунки з І. Шрагом та М. Кочубеєм¹⁰⁷.

Показово те, що він морально та матеріально підтримував навіть позашлюбних дітей Василя Михайловича Білозерського. На честь Олімпія Михайловича назвали одного з позашлюбних синів В.М. Білозерського. Помер О.М, Білозерський у 1904 р.

Микола Михайлович Білозерський (0а/0а/2а/8) народився у 1833 р.¹⁰⁸ Початкову освіту отримав вдома. Завдяки протегу­ванню О.В. Кочубея, з родиною якого Мотрона Василівна при­ятелювала, Микола навчався у Петербурзькому кадетському корпусі за державний кошт, але не закінчив його. Під впливом П.О. Куліша М.М. Білозерський почав цікавитися народною поезією, історією рідного краю. З квітня 1852 р. Микола Ми­хайлович працював у редакції «Черниговских губернских ведо- мостей», у січні 1853 р. його призначили помічником редак­тора, у 1854 р. певний час був його заступником. Працюючи в газеті, М.М. Білозерський писав статті, вивчав архіви черні­гівських монастирів. Саме в цей період він зблизився з Опа- насом Марковичем, котрий працював коректором «Черни­говских губернских ведомостей», а також вів неофіційну частину, де друкувалися історичні, етнографічні та фольклорні матеріали. М.М. Білозерський залишив редакцію через зміну наглядача видання. Про це Микола Михайлович писав у берез­ні 1855 р.: «Ведомости наши лишеньї интересньїх статей и мате- риалов и наполняются всякою дрянью по желанию вице-губер- натора, человека совершенно неученого. В издании их я играю страдательную роль. Актов и других материалов, зтнографи- ческих статей, сообщаемьіх священниками, вице-губернатор терпеть не может и позтому запретил печатать все зто. Про- шедшим годом завершилось славное издание губернских ведо- мостей. Теперь газета ползет, как рак, назад. Очень и очень грустно!»¹⁰⁹.

На початку 1853 р. М.М. Білозерський за винагороду - со­рок примірників майбутньої книги - почав допомагати А. Мет- линському готувати «Народні південноруські пісні». У 1855 р. Микола вирішив піти на службу в один із новостворених мало­російських козачих полків і з 20-го листопада перебував у Києві. Наприкінці січня 1856 р. його зарахували до 5-го полку. Однак невдовзі козачі полки були розформовані і М.М. Білозерський повернувся до Мотронівки, згодом одружився з Варварою Миколаївною (дівоче прізвище невідомо). Дітей у них не було. Микола Михайлович та Варвара Миколаївна володіли чотирма селами у Борзненському повіті: Плиски, Красилівка, Марти- нівка та Печі. 1856 р. М. Білозерський видав у Києві збірку «Южнорусские летописи». Открьітьіе и изданньїе Н. Белозер- ским»¹¹⁰. Після цього продовжував збирати книги з історії та етнографії України, різні фольклорні матеріали, співпрацював з журналом «Киевская старина». При цьому значну частину зібраних зразків усної народної поезії він надсилав П. Кулішу. М.М. Білозерський був також автором праць «Тарас Григорье- вич Шевченко по воспоминаниям разньїх лиц (1831-1861 гг.)», «Отрьівки и заметки о малорусской старине»¹¹¹.

Помер М.М. Білозерський 11 червня 1896 р. Його рукописна спадщина зберігається у відділах рукописів ІМФЕ ім. М.Т. Риль­ського НАН України і Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського; вона й досі мало вивчена.