7_Grabovsky

Вірші Грабовського останніх років виразно засвідчують, що поет у цей період виходив на нові обрії творчості. Він шукав нові варіації уже випробуваних тем і мотивів, розробляв власну оновлену поетику, прагнув до тоншого психологічного відтворення душевного стану, наближався до імпресіоністичної філігранності в переданні сприйняття й враження. Його герой цього часу, видається, повертається обличчям "до життя живого", але дні поета вже було злічено...

Оригінальні поетичні твори Грабовського є найвагомішим його внеском в українську літературу. Проте ними не обмежувалася діяльна участь поета в літературному процесі 90-х років. У галицьких виданнях друкувалися його нариси, статті, замітки, поетичні переклади.

У багатьох його поезіях замальовується борець, особисті інтереси якого підпорядковані громадським. Він прагне діяти, беззавітно служити найсвятішим ідеалам людства. Поезія «Уперед» стверджує ідею поступального руху людини-борця, ідею прагнення людини до самовдосконалення і руху вперед. Уперед проти зла однодумно, Розверзлася ворожа юрба. Не гадаймо прожити бездумно, Бо життя — неминуча борба. Вже замолоду майбутньому поетові хотілося піти на муки «за народ», «се була якась невіддільна потреба серця». Ставши на шлях революційної боротьби, продовжуючи її в умовах сибірського заслання, Грабовський на перше місце у своїй творчості висував кровно близький йому образ професіонального борця.

Справжні герої — це узагальнений образ борців, які безстрашно йшли в народ в ім'я майбутнього. Мовностилістичні засоби, використані в поезії, підкреслюють значущість образу справжніх героїв: епітети — «трудівники незнані», «страдники найперші»; порівняння — «вік минув за працею, як днина»; метафори — справжні герої «здвигали мисль по селах, хуторах»; вони працювали, «сліпим братам торуючи межу». Справжні герої не бояться мук, страждання; їхня справа ніколи не загине. Грабовський вірив, що прийде той час, коли «окриють їх колись вінки немручі». Вірш сповнений оптимізму й віри в щасливе майбутнє. Треба лише вірити в щастя народу та міцніше стиснути руки, згуртуватися і вкупі виборювати свої права, по дорозі до волі. Уперед! Уперед до завзятого бою За громадські та власні права, Коли бути бажаєм собою.

Засуджуючи буржуазних естетів, Грабовський обстоював мистецтво ідейне, бойове. Стверджуючи, що життя — неминуча боротьба, поет закликає передових людей віддати всі сили "за окутий, пригноблений люд". Саме закликами пройнята поезія "Уперед".

 

Уперед проти хижих порядків!  

Гине войник чи здобич бере,

Він стежки протира для нащадків,—

Його діло ніколи не мре!

Проголошуючи віру в перемогу народу, Грабовський звертається до своїх сучасників зі словом надії. Цим словом починається вірш «Надія»: Не зітхай так безнадійно, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй ще подвійно, З лану битви не тікай. Заклик не тік атаки «з лану битви» вселяв людям віру в перемогу світла над темрявою і надихав їх на боротьбу. Поет вірив у те, що «побачать вбогі України діти будуче славетне, будете прекрасне». Центральним образом у вірші «Надія» є народ, який візьме владу в свої руки. Саме через образ народу проводиться ідея створення нового справедливого суспільного ладу: Глянь на люди — чесні лиця Ще не всі обвіяв страх. П. Грабовський вірить, що його закличне слово розбудить народ. Він візьме владу в свої руки, і прийде царство свободи.

Прообразами героїв-борців для Павла Грабовського були друзі по засланню, ті, що полум'яним словом будили народ і стали жертвами в цій боротьбі. Цикл поезій "До Н.К.С." — це ніжна лірика захоплення жінкою-борцем, не схиляння перед "ясною красою", а гірка скорбота за тим, що так рано обірвалося життя дорогої людини.

 

Зранку в холодну могилу

Ти жертвою часу лягла,

Без жалю загублено силу...  ,

А в мене пак гадка жила...

П. Грабовського «Надія». Твір належить до вілюйського періоду життя поета на засланні. Проголошуючи віру в перемогу народу, поет звертається до своїх сучасників зі словом надії. Грабовський вірив у те, що «побачать вбогі України діти будуче славетне, будуче прекрасне». Ця надія поета і є темою твору. Народ є центральним образом вірша. Саме через образ народу проводиться поетом ідея національно-визвольної боротьби. Кожен рядок строфи є окремим реченням-закликом. Строфи мають народнопісенний характер. П. Грабовський перший в українській літературі висловив почуття братерської любові й поваги до безправних народів Російської імперії, таких як туркмени (поема «Текінка»), буряти (поема «Бурятка»), якути (нарис «Червоний жупан»). Шевченкову традицію оспівування дружби українського і польського народів продовжує Грабовський у вірші «До Б. С-го» («Прощай, коханий ляше-друже»). Цей вірш він присвятив товаришеві по засланню поляку Броніславу Сєрошевському, в якому висловив віру в краще майбутнє, бо «душі ж неволя не скує». У творі чітко проголошується єднання кращих представників українського і польських народів.