3. Висновки

У Висновках, або Закінченні треба навести узагальнюючи положення, що ними, відповідно до теми, мають бути представлені отримані наукові результати: досягнення мети та вирішення висунутих завдань.

4. Основні правила цитування

• Джерела тексту в списку можуть бути як із числа цитованих, так і використаних при підготовці роботи, але на які посилання не дані. (У останньому випадку бібліографічна частина роботи повинна мати назву «Бібліографічний список»). Існує вимога: мінімальна кількість зазначених джерел – 15-20.

• Існує кілька варіантів наведення посилань. 1) Після використаної цитати під символом, напр., *⁾ або номером, унизу сторінки вказується джерело (автор, назва, місце і рік видання, сторінка). 2) Після цитати в дужках (бажано – у квадратних) вказується порядковий номер джерела, наведеного в списку літератури, номер сторінки. 3) Пронумеровані наскрізним засобом посилання відповідно надати списком цитованих джерел наприкінці роботи. (У такому разі бібліографічна частина роботи повинна мати назву «Бібліографічні посилання»). Другий варіант вважається більш прийнятним, адже ним зручніше користуватися. У випадку використання першого варіанту бібліографічний список також має бути укладений. Список бажано укладати за абеткою, але можливо також за порядком наведення цитати.

• У списку літератури небажано наводити підручники, навчальні посібники, словники (за винятком кінцевої необхідності), іншу вторинну літературу. Навпаки, позитивними факторами є використання: 1) класичних джерел; 2) сучасної вітчизняної й зарубіжної (перекладної) монографічної літератури й періодики, що охоплює останні десять-п’ятнадцять років; 3) використання іншомовних джерел.

• Важливою вимогою роботи із цитуванням джерел є така. Якщо наводиться цитата з іншомовного джерела (класичного – старогрецького або латинського, чи сучасного – англійського, німецького та ін.), по закінченні цитування автор повинний в дужках проставити напис: переклад мій та через тире – скорочені ініціали: ім’я та прізвище. У випадку, коли цитується російське джерело (а текст випускної роботи виконаний українською мовою), переклад цитати робити необов’язково та навіть небажано. Це стосується і протилежного випадку, тобто коли мова роботи – російська, а цитоване джерело – українське.

• Якщо використовуються матеріали електронних бібліотек або інших джерел Internet, порядок посилання має бути таким (приклад): Пушкарева Н. Энциклопедия феминизма. – Ресурс (или Режим) доступа: http://www.rol.ru/ie/index.ru.html (web посилання без підкреслювання).

5. Деякі рекомендації щодо роботи над текстом

Провідною формою («жанром») курсової роботи є реферат. Автор має насамперед показати свою обізнаність із сучасним станом розробки основної проблеми, яка розглядається у рефераті. Важливим завданням автора є представити більш-менш репрезентативну бібліографію, що стосується теми реферату.

Працюючи над структурою роботи, автор має зосередитися на головних аспектах теми (не більше трьох, які, власне, утворюють пункти плану). аби розкрити тему в усій її багатоманітності та глибині. Іноді студенти, з метою продемонструвати свою широку ерудицію, складають дуже «перевантажений» план, із численною кількістю питань. Це значно знижує змістовну сторону роботи, адже обсяг її обмежений, і розкриття питань у такому разі подається поверхово, поспіхом.

Викладення матеріалу у тексті має бути якнайбільше авторським, відображати індивідуальність стилю, володіння мовою та бачення розглядуваних проблем. Цитування не повинне бути занадто частим, а самі цитати – занадто великими за обсягом. Взагалі цитування в будь-якій науковій праці має цільове призначення і використовується по-перше, з інформаційною метою, а також з метою більш докладного обґрунтування або прояснення авторської думки. Доволі часто цитати наводяться в полемічних цілях, коли порівнюються різні погляди щодо того чи іншого питання, або у випадках, коли автор критично відноситься до наявних у літературі якихось точок зору, не погоджуючись із ними. Враховуючи основні завдання студентської наукової роботи, а також її «жанр» (реферат), використання цитат з полемічною метою навряд чи є доцільним. Утім, останнє зауваження є не прямою вказівкою, а застереженням; у будь-якому випадку студент має дуже ретельно обміркувати кожний епізод творчої роботи, коли, на його думку, необхідно удаватися до цитування.

Стиль та мова реферату мають бути рівними, витриманими на всьому протязі тексту, в усіх його розділах. Це, по-перше, підкреслить авторську індивідуальність та самостійність, адже часто-густо трапляється так, що використовуючи різні джерела, той, хто пише реферат, підпадає під вплив стильових та лексичних особливостей авторів використаних праць. Звідси випливає наслідок: робота відзначається неузгодженістю, розмежованістю різних частин (розділів), або навіть усередині частин, а також виглядає дещо безособовою, нібито автор відсторонюється від питань, що розглядаються. По-друге, стильові та мовні особливості тексту тим чи іншим чином впливають на змістовну та науково-теоретичну сторону тексту, отже, будь-яки вади у стилі та мовній огранці тексту негативно відзначаться на його змісті. Що ж стосується самої мови, то тут навряд чи можна надати якісь конкретні рекомендації; утім, можна сказати, що доцільно використовувати так звану «академічну», «строгу», «універсальну» лексику, яка притаманна значній частині філософських наукових праць, насамперед – дисертаціям та монографіям. Натомість така мова дещо знижує особистісний потенціал роботи, робить її схожою на будь-які інші. Отже, у випадку використання такої мови слід потурбуватися про збагачення авторського словника, відшукувати синоніми до тих чи інших «стандартних» понять (звісно, коли не йдеться про загальнозначущі поняття (категорії) типа «кількість» або «якість»), підбирати якісь нетривіальні тропи, вислови, оберти. Можливо, звісно, певною мірою відійти від академізму у мові та стилі, але при цьому треба особливо подбати про збереження науково-теоретичного змісту у роботі.

За узгодженням із науковим керівником можливе виконання роботи у формі («жанрі») трактату, есе, або у якійсь іншій. Але такий підхід до написання тексту потребує особливо тонкого опрацювання зв’язку у основних структурно-смислових параметрах організації тексту: «мова – стиль – науково-теоретичний рівень та зміст»).

У будь-якому випадку текст має бути ретельно вичитаний: навіть випадкові помилки (пропуски, заміни букв, інші хиби у орфографії) можуть сприйматися як граматичні помилки, які є неприпустимими. Також слід перевірити правильність напису імен та прізвищ філософів, хронологічні вказівки (скажімо, коли вказуються століття або роки) тощо.

Усякі конкретні питання щодо організації тексту – відносно розробки структури, вибору форми, опрацювання мови та стилю, досягнення необхідного науково-теоретичного рівня та ін. – вирішуються у ході безпосередньої роботи над текстом у щільному контакті із науковим керівником.

Методичні рекомендації уклав

д. філос. н., проф. В. І. ПРОНЯКІН

ДОДАТОК

Витяг з робочої програми дисципліни «Історія античної філософії»