1.17. Антропогенні проблеми екології
Розглянуті раніше теми курсу «Загальна екологія» не мали б настільки важливого значення для широкої практики й фундаментальної науки, якби сучасна екологія не перетворилася в навчання про шляхи виживання людства в умовах екологічної кризи. Основні екологічні проблеми нині загальновідомі й широко обговорюються в науковій, популярній і навчальній літературі. Це:
зміна клімату (геофізики) Землі: парниковий ефект через викиди метану, оксидів вуглецю; викид аерозолів; зміна змісту озону в тропосфері й стратосфері з появою озонових дір над Антарктидою й над більше населеними територіями (правда, учені до кінця не визначилися із щирими причинами появи цих дір - може, не стільки через людину, скільки з інших причин);
забруднення атмосфери отруйними речовинами, у тому числі утворюючі кислотні опади;
забруднення океану, поховання в ньому (дампинг) отрутних і радіоактивних речовин, у тому числі насичення його вуглекислим газом з атмосфери, влучення нафтопродуктів, важких металів токсичних органічних сполук (зокрема, хлорорганических), підкислення мілководь за рахунок влучення кислих газів (окислів азоту й сірки) з атмосфери, розрив нормальних екологічних зв'язків між океаном і водами суши у зв'язку з будівництвом гребель на ріках;
виснаження й забруднення поверхневих вод суши, порушення балансу між поверхневими й підземними водами; радіоактивне забруднення локальних ділянок і деяких регіонів;
зміна геохімії окремих регіонів планети в результаті витягу важких металів, їхнього переміщення й концентрації на поверхні Землі з більшим перевищенням нормальної дисперсності в літосфері;
триваюче нагромадження на поверхні Землі отрутних і радіоактивних речовин, побутового сміття й промислових відходів;
порушення глобальної й регіональної екологічної рівноваги, співвідношення екологічних компонентів, включаючи зрушення екологічного балансу океану з його прибережними водами й водотоками, що впадають; опустынивание планети в нових регіонах, розширення існуючих пустель;
скорочення площі тропічних і північних лісів, що веде до можливого виникнення дисбалансу кисню й посиленню процесів зникнення безлічі видів рослин і тварин;
утворення й звільнення в ході зникнення одних видів нових екологічних ніш і заповнення їхніми небажаними організмами: шкідниками, паразитами, хвороботворними мікробами;
відносне демографічне переущільнення в окремих регіонах й у перспективі - абсолютне перенаселення Землі;
погіршення якості середовища життя в містах й у сільській місцевості; збільшення шумового, електромагнітного впливу, стресів присутності; забруднення повітря викидами забруднюючих речовин від промисловості й транспорту.
Вихід з важкого положення, що створилося, основна частина вчених бачить в экологизации, тобто проникненні постулатів екологічних знань в усі сфери громадського життя.
Наприклад, рішення традиційного завдання охорони властиво живих природних компонентів спочатку найчастіше зводилося до складання переліків рідких і зникаючих видів й обмеженого переліку мір, частіше пропагандистського характеру, по їхній безпосередній охороні. Але в цей час найбільш масштабний збиток видовій розмаїтості приносить не безпосереднє знищення того або іншого конкретного виду живих організмів, а витиснення природних экосистем у цілому, їхнє заміщення землями сільськогосподарського, промислового призначення, тому перелік основних напрямків охорони біологічних об'єктів значно розширився й включає наступні:
Охорона природних экосистем, а також экосистем, подвергшихся тією чи іншою мірою антропогенному впливу, але в основному не властивості, що втратили, природних экосистем. Цей вид охорони здійснюється шляхом створення особливо охоронюваних природних територій різного рангу, у першу чергу, заповідників і національних парків, а також системою обмежень по перекладу лісогосподарських земель й, почасти, сільськогосподарських земель у категорію земель іншого призначення.
Традиційна охорона від надмірного вилучення з навколишнього середовища конкретних видів живих організмів при переексплуатації цих видів природних ресурсів (обмеження по кількості, строкам і місцям видобутку мисливських тваринних і рибних запасів; обмеження збору лікарських рослин, заборона на збір рідких видів первоцвітів і т.д.).
Створення банків тривалого зберігання генетичного (насінного) матеріалу. Цей напрямок одержав додатковий імпульс завдяки сучасному бурхливому розвитку криогенних технологій.
Основні шляхи экологизации сільського господарства - використання экосистемных принципів; організація сівозмін й агроландшафтов у такому виді, які підтримували б цілісні биогеоценологические системи.
В основу экологизации промислового виробництва повинні бути покладені принципи обліку циклічності біосферних процесів, скорочення обсягів утворення шкідливих відходів і розвиток систем їхньої утилізації, раціональне й лімітоване використання природних ресурсів.
У плані загальної экологизации природокористування упор робиться на екологічне планування - з розрахунком обсягів потенційно можливого вилучення або інших форм експлуатації природних ресурсів або територій без нанесення істотної шкоди однією господарською галуззю іншим, а також навколишньому природному середовищу в цілому.
Найважливіша роль у розробці наукових основ рішення екологічних проблем належить сучасній географічній науці в силу традиційної сфери її інтересів у даній області, а також у зв'язку зі своєрідним положенням географії на стику природних і суспільних наук.
Академік И.П. Герасимов підкреслював, що комплексний потенціал географічної науки може бути повністю використаний саме в ході міждисциплінарних екологічних досліджень. Це ж випливає зі змісту перерахованих нижче головних наукових напрямків екологічних досліджень у географії:
контроль над змінами навколишнього середовища, викликаними діяльністю людини (антропогенний, або екологічний, моніторинг);
наукові географічні прогнози наслідків впливу господарської діяльності на навколишнє середовище;
попередження, ослаблення й ліквідація наслідків стихійних природних нещасть;
оптимізація середовища в створюваних людиною природно-технічних системах.
