21. Основні види капіталу в теорії п. Бурдьє

П. Бурдьє (1930 - 200) вважав, що соціально-політичний рівень аналізу класів К. Марксу не вдався. Класи у нього залишилися класами на папері, оскільки йому не вдалося пояснити механізм їх відтворення класів. З точки зору П. Бурдьє індивід (агент) відтворює своє класове становище в практиці щоденних буден. Цей висновок П. Бурдьє підтвердив дослідженнями практик фотографування, відвідування музеїв, вивченням будинків мод, університетів.

Відповідно до теорії П. Бурдьє індивід має капіталами:

а) економічним,

б) соціальним,

в) символічним,

г) культурним

Освоєння індивідом капіталом формує його габітус (від слова - звичка) - готовність і схильність агента реагувати, говорити, відчувати, думати певним способом. За цим стоїть величезна, часто не усвідомлювана робота з освіти та виховання в процесі соціалізації.

П. Бурдьє визначав соціальний капітал як «ресурси, засновані на родинних відносинах і взаєминах групи членства» . Але найбільшу популярність поняття «соціальний капітал» отримала розширювальним трактуванні Джеймса Коулмена, за яким це потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги,целерационально формований в міжособистісні стосунки: зобов'язання й очікування, інформаційні канали і соціальні норми . За аналогією з фізичною і людським капіталом, втіленим в гарматах праці та навчанні, що підвищують індивідуальну продуктивність, соціальний капітал міститься у таких елементах громадської організації, як соціальні мережі, соціальні норми і довіра до, створюють умови для координування й кооперації заради взаємної вигоди. Соціальний капітал – це соціальний клей, що дозволяє мобілізувати додаткові ресурси відносин з урахуванням довіри людей друг до друга. 

22. Основні положення теорії структурації е.Гідденса .

Великим внеском Е. Гідденса у розвиток соціологічного знання є його теорія структурації,  яка спрямована на переосмислення дуалізму соціального об’єкту та суб’єкту, взаємовідносин між соціальною дією та інститутами, на аналіз взаємодоповненості та єдності об’єктивного та суб’єктивного боку соціальної реальності. Вирішення цієї задачі потребувало  синтезу макро- та мікро підходів до аналізу соціальних явищ, сучасної епохи в цілому, що, на думку вченого, сприятиме оновленню соціологічної науки, збагаченню її пізнавальних  можливостей.

Основними поняттями теорії структурації Е. Гідденс є поняття "соціальний агент", "соціальна дія", "система", "структура", "структурація".

Соціальний агент, за Гідденсом, - це головний суб’єкт соціальної дії. Звертаючись до цього поняття, вчений підкреслює складну природу дії соціального агента, яку можна зрозуміти за умов аналізу мотивації дії (свідомим та несвідомим бажанням, які спонукають агента до дії), раціоналізації дії (здатність агента "розуміти", "пояснити" свої власні вчинки та вчинки інших учасників взаємодії), рефлексивного моніторингу дії (постійний, безперервний аналіз індивідом своїх власних дій, дій інших людей, а також фізичних та соціальних умов дії).

Виходячи з такого розуміння соціального агенту, Гідденс по-новому підходить до концептуалізації соціальної дії, яку він розглядає як реальність, що самовідтворюється. Це означає, що соціальна дія не створюється соціальними агентами, а постійно виробляється як нова, продукується ними. При чому це виробництво здійснюється тими ж засобами, якими агенти реалізують й самих себе: "у своїй діяльності і завдяки цій діяльності агенти відтворюють умови, які роблять її (діяльність) можливою".