1. План «Барбаросса»: успіх і невдача «бліцкригу»

Скориставшись затишшям на Заході, фашистська Німеччина зосереди­ла проти СРСР 70% своїх збройних сил, а також війська своїх союзників: Угорщини, Румунії, Фінляндії. Загалом армія агресора нараховувала біля 5 млн. чоловік, зведених у 190 дивізій, 4 тис. танків і 5 тне. літаків. Розрахова­ний на «блискавичну війну», план «Барбаросса» засновувався на узгодже­них діях чотирьох армійських груп. Фінляндське угруповання під команду­ванням генерала фон Дітля і фінського фельдмаршала Маннергейма було націлене на Мурманськ, район Білого моря та Ладогу. Задачею групи «Пів­ніч» (командуючий - генерал-фельдмаршал фон Леєб) було взяття Ленінгра­да. Найбільш потужна група «Центр» на чолі з генералом-фельдмаршалом фон Боком наступала безпосередньо на Москву. Задачею групи «Південь» під командуванням генерала-фельдмаршала фон Рундштедта була окупація України. Дислоковані в західних військових округах частини Червоної Ар­мії значно поступалися за чисельністю, були набагато гірше підготовлені й оснащені. Наступаючі перевершували їх по живій силі в 1,8 рази, по танках -в 1,5 рані, по артилерії - в 1,3 і по сучасних літаках - в 3,2 рази. Радянські війська були розтягнуті по величезному фроп ту довжиною в 4500 км при від­даленні від передових рубежів до 400 км. Щільність військ в цій смузі була дуже нерівномірна, а оборонні лінії мали широкі розриви. Велика частина військ, і, передусім танкові підрозділи, розташовувалася на відстані від 80 до 300 км від кордону. На необладнаних аеродромах базувалася авіація. Нероз­виненість комунікацій і недостача транспортних засобів посилювали ураз­ливість оборонних позицій.

Здійснення плану «Барбаросса» розпочалося на світанку 22 червня 1941 р. бомбардуванням з повітря і наступом сухопутних військ. Панування люфт-ваффе було повним; за першу добу війни вона знищила 1200 літаків, з них 800 на землі. За лічені дні німецькі армії просунулися на кілька десятків кіло­метрів; вже 28 червня пав Мінськ. Знищивши охоплюючим маневром біло-стоксько-мінський виступ і взявши у полон 320 тис. радянських бійців і ко­мандирів, війська фон Бока вийшли на підступи до Смоленська. На північ­но-західному напрямі в середині липня фон Леєб досяг Ковно і Пскова. Гру­па фон Рундштедта на південно-західній дільниці зім'яла війська Будьонного, яким довелося здати Львів і Тернопіль, Загалом за три тижні боїв німець­кі війська просунулися на 300-600 км у глибину радянської території, окупу­вали Латвію, Литву, Білорусію, правобережну Україну і майже всю Молда­вію. Німецький наступ було припинено лише в районі Смоленська, де радян­ські війська тримали оборону з 16 липня по 15 серпня. Смоленська битва принесла тимчасову, але дуже важливу стратегічно і психологічно затримку в реалізацію плану «блискавичної війни» на центральній дільниці радянсь-ко-німецького фронту. Радянське командування отримало можливість роз­горнути частини, що підходили з глибокого тилу, маючи на увазі, передусім зміцнення оборонних рубежів Москви. У цей момент важливу роль зіграло рішення Гітлера не кидати всі сили проти радянської столиці: 23 серпня фю-рер зажадав від своїх військ не лише взяття Москви, але й оволодіння еконо­мічними ресурсами України та Кавказу.

Незважаючи на заминку в центрі, німецький наступ швидко розвивався на флангах. На північному заході були взяті Тихвип і Виборг, 9 вересня був блокований Ленінград. 11а південному заході I^е) вересня був оточений Київ. Через відмову Сталіна дозволити військам генерала Кирпоноса відступити від міста, в полон потрапило більше 650 тис. чоловік. Взявши Київ, німецькі армії розгорнули наступ па Донбас і Крим і 3 листопада підійшли до Севас­тополя.

24 вересня командуючий групи армій «Центр» вніс останні корективи до плану операції «Тайфун» - наступу, який повинен був завершитися штурмом і взяттям Москви. Для проведення цієї операції фон Бок мав у своєму розпо­рядженні 75 дивізій, в тому числі 14 танкових, і приблизно 1500 літаків. Пер­ша лінія радянської оборони була прорвана між Ржевом і Вязьмою 5 жовтня; наступного дня був взятий Брянськ. У боях під Вязьмою був знищений цвіт московської інтелігенції, який бився у дивізіях народного ополчення. Просу­вання німців на кілька днів затримала друга лінія оборони під Можайськом - за цей час до Москви з резерву були терміново перекинуті сибірські дивізії. 10 жовтня командуючим Західним фронтом був призначений Г.Жуков. Піс­ля того, як 12 жовтня німці зайняли Калугу, уряд, почав евакуацію в Куйби-шев органів державного управління і дипломатичного корпусу. 14 жовтня частини вермахту увійшли до Калініпа. Почуття приреченості Москви поро­дило паніку, яка охопила багатьох жителів столиці і досягла своєї кульміна­ції 16 жовтня, десятки тисяч москвичів намагалися в безладній втечі покину­ти Москву. Деяка подоба порядку відновилася, коли населенню стало відо­мо, що Сталін і уряд як і раніше в Москві. 19 жовтня в місті було введено облоговий стан.

Німецькому наступу, що поновився 16 листопада протистояло вже все населення, від малого до старого, яке піднялося в єдиному пориві, що нага­дував героїчні години 1812 р. І хоча німецьким військам вдалося 28 листопада форсувати канал Москва - Волга і 5 грудня вийти до московського перед­містя Химкп. намічені терміни операції були зірвані. Діями партизан була порушена доставка необхідної кількості спорядження і зимового одягу. 1 Іід-сумком операції «Тайфун» стала повна і дуже важка (160 тис. убитих, пора­нених і взятих в полон) її невдача: 6 грудня радянські війська перейшли у контрнаступ, спираючись на свіжі резерви і нові формування створених у вересні гвардійських частин. На півдні від Москви радянські війська повер­нули Калугу та Орел; на півночі - Калінін. На деяких дільницях фронту про­сування досягло 120 км тільки за грудень. Наступ, який продовжувався весь січень, захлинувся в наступному місяці, частково через перебої з постачан­ням. До березня фронт стабілізувався по лінії Великі Луки - Гжатськ - (Зка.

Битва за Москву означала невдачу і кінець «бліцкригу»: Німеччина зро­зуміла, що її очікує виснажлива війна. Гнів Гітлера обручишся па генералів, у грудні - січні були зміщені 35 з них, в тому числі фон Рундштедт і Гудеріан. Проте, положення СРСР залишалося важким: військова катастрофа перших п'яти місяців війни привела до окупації ворогом життєво важливих регіонів, в яких у мирний час проживало 40% населення країни, вироблялося 68% ча­вуну, 58% - сталі, 40% - залізничного обладнання, 65% - вугілля, 84% - цукру і 38% зерна.