4. XXII з'їзд кпрс та його наслідки

Труднощі в економіці, яка стрясалася «реформами» та «кампаніями», посилення міжнародної напруженості сприяли активізації противників Хру­щова після XXI з'їзду. їм вдалося досягти деяких успіхів у боротьбі за обме­ження децентралізації, яка посилювала позиції місцевої бюрократії та посла­блювала контроль центру за господарськими керівниками на місцях, відпо­відальними за здійснення тих або інших хрущовських ініціатив. Найбільш виразно це проявилося у створенні в 1960 р. в кожній з найбільших республік - Росії, Україні, Казахстані - республіканських раднаргоспів. У сукупності ці три раднаргоспи контролювали 80% обласних раднаргоспів, помітно дева­львуючи, таким чином, ідею децентралізації, яка лежала в основі реформи 1957 р.

З іншого боку, частина ліберальної інтелігенції все частіше почала звер­татися до заборонних тем. У січні 1961 р. І.Еренбург під час вручення йому Ленінської премії скористався цим урочистим випадком, щоб знову підняти тему антисемітизму в СРСР, збереження його і в період десталінізації. Услід

за ним до тієї ж теми звернувся поет Євтушенко, опублікувавши 19 вересня 1961 р. в «Літературній газеті» велику поему «Бабин Яр», яка намалювала страшну картину знищення євреїв нацистами під Києвом. Поема викликала широку дискусію в пресі не тільки з питання антисемітизму, але й з таких гострих проблем, як націоналізм, соціалістичний реалізм, роль письменника у радянському суспільстві, «буржуазна» ідеологія та її вплив на молодь. Кон­сервативний літературний журнал «Література й життя» звинуватив Євту­шенко в тому, що «його душа так само вузька, як його брюки», - натяк на «небезпечну» моду, що прийшла із Заходу і полонила радянську молодь.

У контексті постійних економічних труднощів, фронди інтелігенції і кон­сервативної опозиції, у верхньому ешелоні якої особливо виділялися секре­тарі ЦК Ф.Козлов та М.Суслов, і проходив з 17 по 31 жовтня 1961 р. XXII з'їзд КПРС. Підготовка до з'їзду прийняла форму широкої пропагандистсь­кої кампанії, яка тривала весь 1961 р. Партія оголосила про розробку нової програми і нового статуту, проекти яких були надруковані в липні і повинні були обговорюватися влітку 1961 р. Документи, що приймаються, повинні були відповідати новому етапу, в який вступила країна: переходу від соціалі­зму до комунізму. Порядок дня з'їзду передбачав, передусім, прийняття цих важливих документів. Однак на ділі з'їзд, зібраний з ініціативи Хрущова для розгляду перспектив на майбутнє, зайнявся обговоренням проблем минуло­го і увійшов в історію як з'їзд ще більш радикальної десталінізації, ніж та, яку було розпочато п'ятьма роками раніше на XX з'їзді.

Ніколи раніше з'їзди не збирали такого числа делегатів:

в 1956 р. їх було 1430, а в 1961-м - 4800, хоча чисельний склад партії збі­льшився лише на 28%. Збільшення чисельності делегатів більше, ніж в три рази, велика кількість нових осіб, які висунулися після смерті Сталіна, відо­бражало прагнення до демократизації, бажання повернутися до традицій ленінських з'їздів, на яких були присутні дуже багато делегатів, і в той же час підготовку зміни складу ЦК, який обирався з делегатів з'їзду, і дійсно в ре­зультаті сильно оновленого.

Прийняття нової програми партії викликало мало дискусій. Текст про­грами викладав способи переходу до комунізму, що навряд чи могло стати предметом для гарячого обговорення. Згідно з програмою, для досягнення мети було потрібно двадцять років, з яких десять (1961-1971) відводилося на «створення матеріально-технічної бази комунізму» і ще десять (1971-198!) на вступ у комунізм. Успіхи економіки, засновані на «подальшому розвитку важкої індустрії», на базі якої належало «технічно переозброїти всі інші га­лузі народного господарства», повинні були привести до створення безкла­сового суспільства з єдиною формою власності па засоби виробництва, з поступовою передачею функцій держави органам самоврядування трудящих, із справжньою соціалістичною рівністю і т.д. Звільнена від тиску матеріальної необхідності, людина комуністичного суспільства, проте, представляла­ся відповідно до точної моделі: вона повністю розділяла всі цінності цього суспільства і працювала тому, що відчувала в цьому потребу, у світі, вільно­му від антагонізмів між колективом та особистістю. Таким чином, ця про­грама повністю слідувала канонам засновників марксизму-ленінізму.

Прийняття нового статуту мало набагато більш важливі і відразу ж по­мітні політичні наслідки. Цей документ, який надихався ленінськими прин­ципами революційної легальності, внутрішньою демократією, народним ко­нтролем і колективним керівництвом, підкреслював необхідність періодич­ного оновлення кадрів і керівних органів на всіх рівнях від первинного осе­редку до Президії ЦК. На кожних виборах заміні підлягала половина членів виборних органів до райкому включно, третина складу - на обласному і рес­публіканському рівнях, чверть - в ЦК та його Президії. Це оновлення було підкріплене додатковим правилом, яке забороняло обиратися до тих самих органів більше певного числа разів. Однак, не допускаючи виключень для первинних та регіональних організацій, ці правила передбачали виключення для ЦК та Президії. Члени вищих органів партії, «авторитет яких був одно­стайно визнаний», могли залишатися на своїх постах більш довгий період, якщо при голосуванні три чверті голосів подавалися «за». Ці нові правила, покликані забезпечити оновлення і омолоджування партійних кадрів, досяг­лії лише часткового успіху. Насправді швидка ротація кадрів на нижчих рів­нях приводила до ослаблення їх авторитету і ставила в ще більшу залежність від представників вищестоящих інстанцій, які міцно сиділи на своїх місцях . Що ж до ієрархів, то можливість залишатися у верхах мало не безмежний термін тільки зміцнювала їх владу. З іншого боку, щоб набрати більшість у три чверті голосів, що дозволило б зберегти свої пости, вони, будучи, приро­дно, зацікавлені у зміцненні особистої відданості пижчестоящої номенклату­ри, йшли назустріч вимогам останньої.

У результаті реформа зміцнювала відносини особистої відданості і за­стій у верхах, одночасно ставлячи під загрозу кар'єри молодих і середніх ка­дрів. Вона виявилася нездібною ні покінчити з консервативним опором у вер­хах, ні залучити на сторону Хрущова, головного автора реформи, симпатії армії апаратників на місцях.

Після двох днів найсерйознішого обговорення з'їздом Статуту і Програ­ми КПРС 19 жовтня Підгорний, Куусінеи, інші оратори з числа наближених Хрущова перевели дискусію на, здавалося б, забуту тему - десталінізацію, відновивши викриття злочинних сталінських спільників, у перших рядах яких фігурували члени «антипартійпої групи» Молотов, Каганович, Маленков, Ворошилов (щойно обраний в президію з'їзду). Перед обличчям свідоцтв про злочини Сталіна та сталіністів Ворошилов був вимушений виступити з пока­зною самокритикою в стилі публічних сповідей 30-х рр. 27 жовтня Хрущов привселюдно повторив відносно Сталіна те, що він сказав п'ятьма роками раніше за закритими дверима. Але цього разу він пі­шов далі проголошених у 1956 р. слів про культ особи. Тепер він у подроби­цях викривав сталінські злочини і недвозначно натякнув на те, що тиран убив Кірова, а головне, нагадав, що масові репресії розповсюджувалися не тільки па комуністів, але й на всіх радянських громадян. Проте, Хрущов не піддав сумніву правильність основних напрямів діяльності партії, передусім прийн­ятих в 1928-1930 рр. рішень і установок. Було обійдене стороною й питання про відповідальність партії загалом; довершені ж злочини приписувалися гелер не одному Сталіну, як в 1956 р., а досить вузькому колу «сталінців», яке майже співпадало з уже викритою «антипартійною» групою. У знак по­каяння Хрущов запропонував спорудити пам'ятник комуністам - жертвам сталінізму. (Хіба визнання масового характеру репресій, їх спрямованості проти усього радянського народу не перетворювало цеп меморіал на пам'ят­ник «невідомому зеку», використовуючи вислів Солженіцина?) 30 жовтня бі­льшість делегатів висловилося за те, щоб тіло Сталіна було винесене з Мав­золею. Стара більшовичка Лазуркіна, що пройшла сталінські табори (член партії з 1902 р.) оголосила приголомшеним делегатам з'їзду, що Ленін явив­ся їй у сні і сказав: «Мені неприємно бути поряд із Сталіним, який стільки бід приніс партії!» Після такої заяви з'їзд проголосував за негайне перепохован-ня тіла Сталіна «за його злочини та масові репресії проти чесних радянських громадян».

Сам хід з'їзду свідчив про досить складну політичну ситуацію. Під ви­глядом уявної імпровізації Хрущов та його прихильники провели ретельно підготовлений наступ не тільки на Сталіна, але також і на своїх політичних ворогів. Використовуючи тему викриття «сталінців», Хрущов сподівався викликати емоційний відгук і повести за собою політично недосвідчену біль­шість делегатів, яка до 1953 р. знаходилася на нижчих рівнях радянської по­літичної системи і не була замішана в злочинах сталінізму; ця аптиконсерва-тивна сила повинна була змести опозицію Першому секретареві ЦК КПРС. У той же час обрана Хрущовим тактика відображала відому слабкість його позицій перед противниками у керівництві партії, проти яких він не насмі­лювався відкрито виступити, і розкривала його наміри на майбутнє.

Опір десталінізації продовжував залишатися наполегливим. Після дра­матичного поновлення процесу десталінізації з 27 по ЗО жовтня представлені 31 жовтня з'їзду резолюції здавалися недостатніми. Доля членів «антипар­тійпої» групи була ввірена для «вивчення» Центральній контрольній комісії, хоча більшість делегатів вимагала їх негайного виключення із партії. Була згладжена резолюція, присвячена десталінізації: з неї зниклії пропозиції спо­рудити пам'ятник жертвам «чисток», згадки про масштаб злочинів і масових репресій сталінізму, мова йшла лише про «помилки» та «відхилення». Нарешті, всупереч підкресленій у доповіді Хрущова 27 жовтня необхідності про­довжити вивчення цих питань, резолюція стверджувала, що «партія сказала народу всю правду про зловживання влади в період культу особи». Цим фо­рмулюванням резолюція ясно вказувала, на те, що справа закрита і дебати припинені.

Незавершеність нового наступу Хрущова проти спадщини сталінізму перешкодила йому змінити на свою користь баланс сил у Президії. ЦК був, звичайно, сильно оновлений (були замінені 60% з 330 його членів), однак його нові члени, хоч вони у багатьох випадках були зобов'язані своїм вису­ненням Хрущову, не були безумовними прихильниками десталінізації.

Після XXII з'їзду Хрущов спробував обійти опір консерваторів за допо­могою інтелігенції, з якою він, проте, не дуже-то церемонився на з'їзді, закли­каючи її ще більше згуртуватися в ім'я побудови комунізму. Восени 1962 р. він підтримав публікацію двох творів, які внесли паніку в консервативний табір: поеми Євтушенко із зухвалою назвою «Сталінські спадкоємці», на­друкованої 21 жовтня в «Правді», і великої повісті «Один день Івана Денисо­вича» невідомого тоді автора, до того ж колишнього зека, Олександра Сол-жепіцина, яка з'явилася в листопадовій книжці «Нового світу». Підтримка цих публікацій, що проклали дорогу потоку творів, які піхто до цього не насмілився б надрукувати і навіть запропонувати, залишилася одиничним актом. Хрущов не коливався у виборі між ліберальною інтелігенцією, яка мала намір взяти па себе поглиблення десталінізації і по-своєму продовжува­ти своє «моральне відродження», не прагнучи розгадувати наміри Першого секретаря ЦК КПРС, і партійним апаратом, рішуче настроєним взяти інтеле­ктуальне життя під свій контроль. Вже в грудні Твардовський був попере­джений, що тема репресій стає «нав'язливою». Вимушений після кубинської кризи захищати свою політичну лінію взагалі, Хрущов пішов у сфері культу­ри на деякі поступки консерваторам. Поводом для нового повороту в цій області стала реакція Хрущова під час відвідування виставки абстракціоніс­тів 20 грудня. Хрущов доручив тоді голові Ідеологічної комісії ЦК КПРС Іллічову закликати інтелігенцію до виконання її обов'язків. Різкої критики в пресі зазнали І.Еренбург і В.Некрасов; сам Хрущов у виступі 18березия 1963 р. особисто закликав інтелігенцію керуватися у своїй творчості принципом пар­тійності. Цей заклик поклав кінець короткому періоду останньої відлиги хру-щовського правління.

У листопаді 1962 р., коли Хрущов, який починав новий наступ проти консерваторів, ще шукав підтримки у ліберальної інтелігенції, відбувся пле­нум ЦК. Хрущов прийняв, вірніше, примусив прийняти більшістю голосів ряд змін в організації планування і управління економікою, які йшли врозріз з колишньою політикою децентралізації. Число регіональних раднаргоспів було скорочено до 47, а їх діяльність повинен був контролювати Раднаргосп

СРСР, покликаний забезпечити виконання державного плану, оскільки фун­кції Держплану обмежувалися розробкою основних напрямів. Трохи пізні­ше, в березні 1963 р., відтворення централізованої структури було завершене утворенням Вищої ради народного господарства, поставленої над усіма ор­ганами управління економікою, включаючи Держгшан, Держбуд та інші держ-комітети, що замінили скасовані в 1957 р. міністерства.

Пленум провів також важливу партійну реформу, проект якої Хрущов подав у Президію ЦК 10 вересня 1962 р. Ця реформа змінила структуру пар­тії, розділивши її надвоє: одна половина повинна була займатися промисло­вістю, інша - сільським господарством. Всі партійні організації, від район­них до центральних, також були розділені і перетворені на органи, спеціалі­зовані в керівництві однієї з двох частин економіки і очолювані відповідаль­ною особою. За своєю суттю реформа скасовувала районні партійні органі­зації. Розв'язання всіх питань на цьому рівні переносилося у «виробничі зони», які керувалися районними відповідальними особами. Ті ж принципи були застосовані відносно комсомолу та інших громадських організацій. Пред­ставлена, як чисто технічна реорганізація, ця реформа партійної структури була новою ілюзорною спробою прийти до більш ефективного управління економікою. Вона відображала і очевидпиіі розрив з багатьма ленінськими принципами, такими, як авангардна роль партії, стирання відмінностей між містом і селом, органічна єдність комуністичного суспільства, - ідеями, зо­всім недавно підтвердженими в прийнятій XXII з'їздом КПРС Програмі пар­тії. Природно, що доктринери у партії піддали критиці і засудили замах на «союз робітників і селян» і профанацію ролі партії, зведеної до розв'язання економічних проблем. Численні недоліки у зробленій реорганізації знайшли й прагматики: ріст бюрократії, роз'єднання секторів, які мали спільні про­блеми, розвал у «забутих» секторах (торгівля, охорона здоров'я, освіта, куль­тура), загальну дезорганізацію. Невдоволення росло на всіх рівнях апарату. Члени Президії побоювалися, що їм доведеться вирішувати конкретні еконо­мічні задачі, що знизить їх престиж і разом з тим покладе відповідальність (і можливі обвинувачення) за невдачу в тому або іншому випадку. Регіональні кадри, які заправляли у всіх сферах життя у величезних місцевостях, бачили, що їх влада розділена, а діяльність зведена до контролю одного лише еконо­мічного життя. Численні ж кадри районних партійних структур через рефор­му виявилися під загрозою скорочення. Хрущовські почини все більше й бі­льше ставали судорожними спробами втекти від дійсності в ілюзорній надії досягти консенсусу або всередині оновленої партії, або поза нею.