Розділ 3 мистецтво мовлення: лінгводидактичні матеріали

Усі важливі події

реального світу — прекрасні й

жахливі — завжди починаються

з увертюри у сфері слів.

Вацлав Гавел

Словесне мистецтво, на відміну від живопису,

музики, скульптури, акумулює всі зорові,

слухові, дотикові відчуття

в синкретичному знакові — слові.

Юрій Караулов

Правила вищого красномовства

Основою красномовства... є пристрасті. Сильне почуття й жваве уявлення для оратора необхідні абсолютно. І в зв'язку з тим, що ці дари залежать від природи, то, власне кажучи, ораторів стільки ж народжується, як і поетів...

Красномовство є дар вражати душі, переливати в них свої пристрасті й віддавати їм образ своїх понять. Першим наслідком цього визначення є те, що навчати красномовства неможливо, бо не можна навчити мати пишну уяву й сильний розум. Але можна навчати, як користуватися цим божественним даром; можна навчати, яким способом це коштовне каміння, чисте породження природи, очищати від їхньої кори, примножувати шліфуванням їхнє сяяння. І ось це, власне, називається риторикою.

Ми помічаємо, що й сама річ при певному розташуванні думок діє на нас сильніше, а при іншому — слабше... Таким-то способом попередній стан душі сприяє чи шкодить дійсному враженню. Ви хочете вирвати із слухачів сльози — схиліть серце їхнє до поступового суму, підготуйте їх до цього й не робіть їм раптових переломів. І ось на чому лежить справжнє підґрунтя вступу. Воно є вступом чи приготуванням душі до тих понять, які оратор хоче їй навіяти, або до тих пристрастей, які він хоче збудити... (з кн.).

Про вигляд оратора

Хто відчуває, й відчуває сильно, того обличчя є дзеркалом душі... Звідси виходить, що мова обличчя завжди була визнана найточнішим тлумачем почувань душевних. Часто один погляд, одне опускання брови говорить більше, ніж усі слова оратора, а тому він повинен вважати найістотнішою частиною свого мистецтва—вміння налаштувати обличчя відповідно до мовлення; а особливо очі — орган душі настільки сильний, наскільки й виразний, як і мова, — повинні прямувати за всіма його рухами й передавати слухачам почування серця. Найпрекрасніша промова стає мертвою, коли не оживлюється її обличчя...

Щасливий той, кому природа подарувала гнучкий, сильний, чистий і дзвінкий голос. Древні мудреці настільки поважали це обдаровання, що винайшли науку робити його приємним. Часті вправи, напруження грудей і смак до музики можуть доповнити або приховати недоліки природи...

Хто має справу з людьми, той повинен мислити добре, а говорити ще краще...

Роздумуючи про вигляд оратора загалом, ми відкрили істинний початок рухів руки й побачили зв'язок, який існує між ними та словом. Ми переконані, що рука доповнює думки, які не можна висловити, і, відповідно, рух її тоді лише потрібен, коли оратор більше відчуває, ніж може сказати, коли серце його зігріте пристрастю, коли мовлення не встигає за швидкістю його почуттів. Звідси можна вивести важливе правило, що рука тоді тільки повинна діяти, коли слід доповнювати поняття.

(М. Сперанський).