Випадок чи випадок

В українській мові своєрідну акцентну конкуренцію витримав іменник випадок. Лексикографічні джерела кінця XIX — початку XX ст. реєструють: випадок (Словник М. Левченка), випадок (Словник Є. ЖелехІЕгського і С. Недільського), випадок (Словник М. Уманця і А. Спілки), випадок (Словник за ред. Б. Грінченка). В українській класичній поезії згаданий іменник також функціонує з різним наголошуванням: випадок (І. Манжура, П. Грабовський), випадок (І. Франко), випадок і рідше випадок (Леся Українка): "Сказати правду, випадок сліпий звістив про тебе" (Леся Українка, наголос у тексті); "Такі випадки я благословляю!" (Леся Українка). У сучасних лінгвістичних працях, українських словниках названа лексема засвідчена із префіксальним наголосом, а в поетичній практиці нашої доби вона виступає з варіантним акцентуванням, але частіше буває наголошений префікс: випадок (П. Тичина, М. Руденко, О. Теліга, Д. Павличко, Б. Олійник), випадок і рідше випадок (М. Рильський), випадок (Є. Маланюк, В. Мисик, Л. Первомайський, С. Олійник, П. Воронько, Л. Костенко, Л. Дмитерко), випадок і рідше випадок (А. Малишко): "Нехай здається — випадок сліпує, але Денис тим випадком керує" (М. Рильський); "А він не потерпає, що той випадок..." (М. Рильський).

Отже, іменник випадок здавна на ґрунті різних говорів української мови мав префіксальне і кореневе наголошування. Ці акцентні варіанти вживаються і в поезії XIX ст., а ще ширше вони побутують у поетичному вжитку XX ст. та усному літературному (і набагато частіше — розмовному) мовленні. Тому рекомендованим із погляду сучасної норми слід вважати префіксальний наголос іменника випадок, але прийнятним як розмовне може бути й кореневе наголошування цього слова.

ВОЛОГА — ВОЛОГІСТЬ

У матеріалах про народну або нетрадиційну медицину, де пропонують безліч рецептів лікувальної косметики, трапляються такі вислови: "Унікальний склад цього крему збереже вологу вашої шкіри". Чи доречно тут вжите слово волога? Очевидно, ні. Адже тут ідеться не про збереження рідини, яка міститься в шкірі, а про збереження ступеня насиченості шкіри вологою. І тому правильно сказати так: "Унікальний склад цього крему збереже вологість вашої шкіри".

Слово вологість вживається тоді, коли йдеться про наявність вологи в чому-небудь: вологість повітря, вологість ґрунту, вологість зерна, вологість насіння: "В окремих селах Бойківщини овець не тримали, оскільки вони гинули через вологість ґрунту" (з газ.); "Кожна хімічна речовина має свою об'ємну щільність і вологість" (з журн.).

Слово волога доречніше вживати тоді, коли треба наголосити, що в чомусь міститься рідина. Якщо вологість завжди є головним у словосполученні, то волога — переважно залежним: насичені вологою хмари, пофарбований шифер не вбирає вологи, посіви не забезпечені вологою, рівнини з живлющою вологою, "Хіба не радіє природа — від найменшої бадилини до птахів, коли на обрії сходить ранкове сонце? Або коли спраглі дні палючого літа в небі зволожує гроза і живлючі дощі напоюють змучену землю, даруючи дорогоцінну вологу травам, квітам і деревам?" (О. Бердник); "Сірчистий газ, з'єднуючись з вологою повітря, утворює розчин, який випадає кислотними дощами" (з журн.).

Правильність вживання обох слів і їх різницю у значенні бачимо в такому контексті: "В окремих точках поля беруть проби ґрунту, поміщують у термостат, де випаровується з них волога. Потім зневоднений ґрунт зважують і порівнюють одержані дані з попередньою вагою. Різниця і є тією величиною, що характеризує вологість ґрунту" (з журн.).