Міністерство освіти і науки
.docВ книзі доктора історичних наук, професора Є. О. Молєва «Елліни і варвари. На північній окраїні античного світу» [44] розповідається про поширення античної культури на території Криму і степових районів Чорноморського узбережжя, розглядаються останні теорії сучасних істориків, тексти античних авторів, наводяться дані про становлення грецьких колоній: Ольвії, Херсонесу, Боспору.
В його монографії «Боспор в період еллінізму» [42] розглядається найменш досліджений період історії Боспорської держави. Автор узагальнює археологічний матеріал, отриманий в результаті останніх на той час розкопок і співставляє його з існуючими науковими гіпотезами. Висновки підкріплюються і результатами власних археографічних досліджень боспорського міста Кітея.
Книга В. М. Зубара і А. С. Русяєвої «На берегах Боспора Кіммерійського» [23] присвячена історії і культурі Боспорського царства, яке існувало на півдні сучасних України і Росії протягом тисячоліття – з першої чверті VI ст. до н.е. до середини VI ст. н.е. Тут описані особливості політичного, соціально-економічного і культурного розвитку цієї держави в даний період.
Праця російського археолога Ю. О. Виноградова «Там закололся Митридат…»: Военная история Боспора Киммерийского в доримскую эпоху (VI-I вв. до н.э.)» [9] розповідає про воєнну історію одного з важливих центрів грецької колонізації Північного Причорномор’я – Боспору Кіммерійського в період від виникнення Боспорської держави до встановлення римської гегемонії. Тут автор аналізує давні письмові джерела (праці Геродота, Страбона, Аппіана та ін.), які містять інформацію з історії даної епохи. Особливу увагу він приділяє археологічним даним – знахідкам зброї, захороненням воїнів, фортифікаційним спорудам та ін., зображення і графічні реконструкції яких вміщені в книжці.
Але книга Ю. О. Виноградова була розкритикована доктором історичних наук, спеціалістом у військовій історії еллінів О. К. Нєфьодкіним. Він стверджує, що «…розділи в книжці чітко поділяються на воєнно-історичні (р. 2-3, 6, 9-10) та історико-археологічні (всі інші). Останні вдалися автору, і в них він вдало доповнює свідчення даними археології. Розділи, які присвячені військовим питанням, вдалися зовсім посередньо, особливо, що стосується суто воєнних сюжетів: описів зброї та бойових дій. Тут дуже багато неточностей і навіть помилок…» [46]. Далі таку свою позицію він обґрунтовує на конкретних прикладах, даючи пояснення, і приходить до висновку, що історико-археологічним розділам можна довіряти, натомість, до описів військової справи (зброї і тактики), треба ставитися критично.
Доктор історичних наук Московського державного університету С. Ю. Саприкін займається вивченням історії та археології Давньої Греції і Причорномор’я . На основі його дисертації була видана книга «Понтійське царство: Держава греків і варварів у Причорномор’ї» [69], яка присвячена соціальній, економічній і політичній історії Понта від виникнення незалежної держави у 302 р. до н.е. до перетворення в римську провінцію. Розглядається давня історія створеної династією Мітрідатидів держави, внутрішня і зовнішня політика царів у Малій Азії і Причорномор’ї. значне місце відведено правлінню Мітрідата VI Євпатора, особливо раннім рокам його царювання. Аналізуються контакти Понту з сусідніми варварськими племенами, зв’язки з грецькими полісами і Римом. У своїй статті «Боспорское царство: от тирании к эллинистической монархии» [58] С. Ю. Саприкін, спираючись на останні розробки в області нумізматики, археології та епіграфіки, намагається представити загальну концепцію розвитку Боспорського царства, починаючи з архаїчного періоду (бл. 600-480 рр. до н.е.) і закінчуючи «варваризацією» суспільства (середина ІІІ ст. н.е.).
Наукові інтереси В.М. Зубаря зосереджені в області вивчення історії і культури античних держав Північного Причорномор’я, а особливо Боспорської держави, тому його статті «Утворення Боспорської держави» [22], та «Виникнення воєнного та релігійного союзу грецьких міст Боспору Кіммерійського» [21] присвячені саме цій темі. На основі археологічних та епіграфічних даних він намагається охопити всі аспекти політичного та релігійного життя населення Боспорської держави протягом античності.
М. В. Скржинська у своїй праці «Будни и праздники Ольвии в VI – І ст. до н.е.» [63] описує щоденне життя невеликого давньогрецького провінційного міста в Північному Причорномор’ї. Тут докладно показаний побут ольвіополітів, їх заняття, освіта, виховання, культура, свята, а також представлені ілюстрації, які повніше розкривають духовний світ населення Ольвії, і додатки, що містять переклад найважливіших ольвійських написів.
Також дослідниця значну увагу приділила питанню ролі жінки в суспільно-політичному житті Боспорського царства на прикладі жінок з родини Мітрідата Євпатора. Так як після завоювань Александра Македонського утворюються елліністичні монархії зі змішаними грецькими і східними традиціями в результаті чого на чолі держав іноді ставали жінки, що не було характерним для попередніх історичних етапів, і як наслідок становлять значний інтерес, який підсилюється обмеженою джерельною базою [64, с. 18-23].
А. С. Русяєва у своїй статті «К вопросу об основании ионийцами Ольвии» спираючись на свої професійні набутки, набутки своїх колег та на археологічні дані намагається показати актуальність дослідження цього питання і висвітлює, на основі ґрунтовного аналізу, своє бачення його вирішення. Її стаття «Культы и святилища в сфере политики демократических полисов Северного Причерноморья в раннеэллинистическое время» присвячена проблемі зв’язку політики і релігії, щоб показати «значення самих популярних культів і святилищ в сфері політики полісів (Херсонесу, Ольвії і Тіри) на етапі їх процвітання…» [56, с. 75].
Значний інтерес у істориків викликає проблема Великої грецької колонізації, її причини та наслідки. Крім дослідників власне античного періоду в історії України та світу, до нього звертається і широка наукова спільнота. Всі вони по-різному оцінюють ситуацію, що склалася у Греції, тому, виділяють причини різного характеру. Так, на явища соціально-економічного характеру звертають увагу Л. І. Кормич, В. В. Багацький [33], Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович [36], А. П. Іванова [24], В. І. Кадєєв [29]; окрему групу становлять історики, які наголошують на демографічних проблемах, а саме перенаселенні – П. П. Толочко [15] та Є. О. Молєв [44]; дехто виділяв, як основну причину колонізації, військову загрозу з боку сусідніх народів – В. М. Зубар і А. С. Русяєва [23]; О. Д. Бойко структурував усі причини і виділив 7 основних груп причин [7].
Отже, останнім часом вчені-археологи провадять посилену роботу з вивчення Північного Причорномор’я. Завдяки їхній скрупульозній і копіткій праці тут накопичується ґрунтовна інформація про ті давні часи, коли процвітали міста, про їхніх мешканців, про економічне і громадське життя, а також про військову справу, про мистецтво і релігію. Спираючись на порівняно бідні писемні джерела та нові археологічні відкриття історики намагаються розкрити загадки античного періоду історії не лише Криму і України, а також і Європи в цілому.
Висновки до першого розділу
Античні письменники проявляли великий інтерес до місцевого населення Північного Причорномор’я. але історія грецьких причорноморських міст цікавила їх лише епізодично, а саме, у зв’язку з тими чи іншими обставинами власне грецької історії. Так, наприклад, «батько історії» Геродот у своїй «Історії» розповідає про землі, на яких оселилися греки-переселенці, їх сусідів (скіфів, таврів та ін.) зі своєрідною культурою, карну експедицію Дарія проти скіфів. Короткі відомості про царів і правителів Боспору повідомляє Діодор Сицилійський, який, скоріше за все, використовував працю якогось невідомого місцевого історика. Римські історики (наприклад Аппіан) приділяють значну увагу Північному Причорномор’ю у зв’язку з історією мітрідатових війн. Цінним джерелом є праці античних географів, серед яких на першому місці стоїть «Географія» Страбона, яка дає можливість точно визначити місцеположення окремих давніх міст і населених пунктів. Натураліст античності Феофраст, у своєму творі «Про рослини», ділиться знаннями щодо природи Північного Причорномор’я. Нажаль, праці місцевих істориків, уродженців причорноморських міст, не дійшли до нас, хоча такі джерела, без сумніву, були (напис в Херсонесі зберіг ім’я історика – Сіріска, сина Геракліда).
Важливі дані надає епіграфічний матеріал – висічені на камені написи, що містять в собі тексти різних декретів та інших актів державного характеру, а також надгробні написи. Всі вони, в більшій або меншій мірі, присутні в усіх причорноморських полісах. Епіграфіка проливає світло на різні сфери життєдіяльності суспільства: починаючи з побуту і культури, і закінчуючи суспільно-політичною ситуацією в колонії на певний період. Поряд з епіграфікою, нумізматичні дані є важливим джерелом для економічної, політичної і культурної історії північного берега Чорного моря.
Взагалі, вся сукупність археологічних пам’яток дозволяє судити про ступінь розвитку окремих галузей виробництва, торгових відносин та ін. Початок дослідження їх припадає на кінець XVIII ст. і з часом набуває широкого поширення. Завдяки цьому ми тепер маємо досить повне уявлення про археологію та історію основних чотирьох центрів поширення античної культури в Північному Причорномор'ї - Тіри, Ольвії, Херсонесу і Боспору. Особливо активно дослідження античних пам’яток розвивається з радянських часів, що пов’язано з відкриттям Всеукраїнського Археологічного комітету (ВУАК), і до сьогодні. Вченими відділу досліджено ряд важливих історичних проблем з історії та культури держав Північного Причорномор’я, зокрема: грецька колонізація і значення у цьому процесі найдавнішого у Північному Причорномор’ї Березанського поселення (В.В.Лапін), історія домобудівництва та архітектури (С.Д.Крижицький), монетна справи (В.О.Анохін), історія та культура Ольвії (Л.М.Славін, С.Д.Крижицький, А.С.Русяєва, В.В.Крапівіна, Н.О.Лейпунська, М.В.Скржинська), некрополь Ольвії (Ю.І.Козуб, М.Парович-Пешикан) та сільської округи (С.Д.Крижицький, С.Б.Буйських, А.В.Бураков, В.М.Отрешко), фортифікація (С.Б.Буйських), а також економіка, соціальні відносини, взаємини з Римом Херсонеса Таврійського (В.М.Зубар). Значну увагу дослідженню історії грецької колонізації приділяють і російські вчені Ю. О. Виноградов, Є. О. Молєв, С. Ю. Саприкін та інші.
Нині Крим – один із центрів вивчення античної культури. Тут постійно працюють археологи України, Російської Федерації, США, Польщі, що дає можливість відкривати нові сторінки історії не тільки Криму й України, а також і Європи в цілому.