67.Непрацездатність як соціальний ризик. Види непрацездатності

Під соціальним ризиком сьогодні слід розуміти ймовірні події, які породжуються об’єктивними соціально-значимими причинами і призводять до втрати заробітку особи, зниження доходів нижче прожиткового мінімуму, необхідності в медичній допомозі та інших соціальних послугах.

Непрацездатність може бути наслідком різни за природою юридичних фактів:

1)  загальносоціальних. Вони притаманні кожній людині, оскільки зумовлені її фізіологічною та соціальною природою (наприклад, старість, вагітність та пологи, травма, не пов'язана з виробництвом, та ін.);

2) професійних. Вони є наслідком чи пов'язані з трудовою діяльністю, яку виконувала особа (нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання);

3)  публічних. Вони пов'язані з наслідками економічних, технічних, соціальних подій у конкретній державі (техногенні катастрофи, військові конфлікти, стихійні лиха тощо).

Отже, непрацездатність — це такий соціально-фізіологічний стан людини, що зумовлений втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням професійної кваліфікації та неможливістю здійснення трудової діяльності відповідно до суспільно значимих вимог.

Розрізняють об'єктивно-фізіологічну непрацездатність, тобто за станом здоров'я чи при неповнолітті, та об'єктивно-юридичну, коли на законодавчому рівні дозволяється не працювати з досягненням певного віку.

За тривалістю в часі непрацездатність можна поділити на: постійну, стійку та тимчасову.

Юрид. фактом, що лежить в основі постійної непрацездатності особи, є досягнення нею пенсійного віку або, з огляду на його соціальну природу, — старість.

Пенсійний вік можна диференціювати на загальний та спеціальний. Загальний пенсійний вік, у відповідності із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років для чоловіків та 55 років для жінок (+ пенсійна реформа). Спеціальний пенсійний вік встановлюється окремими законами для призначення пенсії з більш раннього періоду у зв'язку з виконаннями особою певного виду робіт або за станом здоров'я.

Непрацездатність може бути і стійкою. Вона визначається медико-соціальними експертними комісіями на відповідний термін або безстроково.

Юридичними фактами, що визначають настання стійкої втрати працездатності особи, є:

1) встановлення групи інвалідності;

2) встановлення групи інвалідності та ступеня втрати про фесійної працездатності;

3) встановлення ступеня втрати професійної працездатності.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (ст. 2) передбачено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, та потребує соціальної допомоги і захисту.

Існує два критерії інвалідності – медичний та економічний. З медичної точки зору - це розлад функцій організму. З економічної точки зору – це таке порушення, яке призводить до втрати працездатності: професійної чи загальної.

Інвалідність – це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Обмеження життєдіяльності – це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.

Причинами інвалідності можуть бути:

1. трудове каліцтво

2. професійне захворювання

3. загальне захворювання

4. вроджені дефекти.

Причина інвалідності визначає вид соціального забезпечення, умови та порядок його надання. Причинами інвалідності можуть бути: нещасний випадок на виробництві; професійне захворювання; загальне захворювання чи травма, не пов'язана з виробництвом. Законодавством України можуть бути встановлені й інші причини інвалідності

Під тимчасовою втратою працездатності розуміють неспроможність особи виконувати свою трудові обов’язки внаслідок короткотривалих обставин об’єктивного характеру.

Юридичні факти, що зумовлюють тимчасову непрацездатність громадянина, можна поділити на три групи.

До першої групи входять обставини, що зумовлюють фізичну нездатність особи виконувати трудові обов'язки. Сюди належать:

1) хвороба особи (загальне або професійне захворювання);

2)  травма, що пов'язана або не пов'язана з нещасним випадком на виробництві;

3) вагітність та пологи.

До другої групи належать обставини, що зумовлюють неможливість виконання роботи через необхідність догляду за іншим членом сім'ї, а саме:

1) за хворою дитиною;

2) за хворим членом сім'ї;

3) за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;

4) за дитиною до трьох років.

Останню групу складають обставини, викликані певними діями державних органів. Прикладом може бути тимчасова непрацездатність особи внаслідок карантину, що накладається органами санітарно-епідеміологічної служби.

Порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність затверджений Інструкцією про порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою Наказом МОЗ України від 13.11.2001р.

Підставою для нарахування допомоги у разі тимчасової непрацездатності є листок непрацездатності.