2.8.3. Псалтир (реконструкція)
Взагалі саме традиції єрусалимського храмового співу лягли до основи європейської класичної музики (починаючи із літургійного співу Середньовіччя).
Варто наголосити, що євреї не були абсолютно чужими «міметичному» почуттю: згадане табу на зображення існувало лише у певні періоди розвитку єврейської культури74. Синагоги елліністичної пори, наприклад, містили мозаїчні зображення тварин і навіть людей. Але домінування словесного засобу комунікації, надання переваги музиці свідчать про пріоритет «духу» над «образом». Адже поряд зі словом або музикою будь-яке образотворче мистецтво виглядає в очах творців Біблії досить грубо і незграбно. От чому євреї не могли повністю сприйняти елліністичну цивілізацію, розцінюючи її естетично-художні спрямування як тяжку помилку, зниження духовного польоту. Незважаючи на наявність певних зразків образотворчого мистецтва, єврейська культура майже цілком будується на Біблії, її дух визначає характер музичної творчості.
У давнину літературно-художні форми посідали здебільшого другорядне місце в системі культурних цінностей; література служила міфології, політиці, художньо-розважальним видовищам тощо. Лише у стародавніх євреїв на перше місце в культурі поставлене слово, що сприймалося як божественна світотворча енергія. Дар слова в людини відрізняє Її від тварини, робить подібною до Бога. Тому й Ісус Христос називається в Новому Заповіті Богом-Словом,- Його вважають тим з початку часів існуючим Логосом (Словом, Мудрістю, Сином "Божим), котрий творив світ за волею Бога-Отця. Слову у давніх євреїв, а пізніше у християнських народів, підкоряється все; політика, культура, суд, наука і навіть мистецтво. Проте якщо в євреїв образотворчі види мистецтва були не дуже розвинені, то християни успадкували ще й античні традиції, поєднуючи їх з біблійними.
2.8.7. Поширення Біолії та віри 6 Єдиного Бога. Священною книгою євреїв зацікавилися в елліністичній Александрії. Тут Старий Заповіт переклали грецькою мовою. Проте пізніше, в епоху римського володарювання, у зв'язку з поширенням і масовим утвердженням християнства, Біблією зацікавилися величезні маси людей. Вона стала книгою, потрібною для всього людства. Недарма Новий Заповіт одразу писали грецькою: цю мову розуміли в усьому тодішньому світі, й учні Христа зверталися нею до всіх народів.
Поширення християнства в Римській імперії припадає на III ст. н. е. Язичницькі боги в очах суспільства стають просто породженням людської думки, фантазією. Жорстокі звичаї стародавнього світу, відсутність поваги до людини та її життя виснажили населення. Принижувало людину в ті часи також рабовласництво,
яке ґрунтувалося на усвідомленні того, що іншу людину можна продати або вбити як тварину. Християнство визнавало рівними перед Богом знатних і багатих поряд з бідними й нещасними, воно обіцяло після смерті справедливий суд і винагороду за добрі вчинки, Тому воно поширювалося серед населення Римської імперії надзвичайно швидко, незважаючи на те, що перших християн жорстоко переслідували. Найдавніші християни вимушені були переховуватися від влади, оскільки їх віра викликала ненависть у правителів. Римські імператори розуміли, що християни, які не визнавали жодної іншої влади, окрім влади Бога, сумнівалися в божественній природі, яку приписували собі цезарі. Переслідування християн іноді набували характеру масових гонінь (за Нерона або Діоклетіана). Їх страчували, катували, цькували дикими звірами в цирках. Імператор Нерон спалював Їх в просмолених мішках на стовпах як «живі смолоскипи», освітлюючи ними свої розгнуздані оргії. Але в умовах все більшого здичавіння та бездуховності язичницького Риму християнство поставало в очах народу носієм гуманності та культури, і все більше людей, незважаючи на гоніння, ставали його прихильниками.
Тисячі людей власним життям заплатили за віру в Ісуса Христа. Врешті-решт християнство стало масовою релігією і вийшло з підпілля в 313 р.