2.8.2. Синагога

Деякі слова Нагірної проповіді давно вже стали приказками: «Не судіть — і не судимі будете». «Просіть — і дасться вам; тукайте — І знайдете"», «Ти бачиш сучок в оці брата сво­го, а колоди у своєму оці не відчуваєш» та ін.

Нова релігія зняла проблему «обраного народу» (не обов'язково належати до єв­рейства, аби увійти в спілкування з Богом) і стала світовою,

4. Наука та освіта в даньоєв-рейському середовищі. Після вавилонського полону (VII ст.до н.е.) та повернення на батьківщину єв­рейські вожді визнали за потрібне запровадити масове вивчення Біблії та комен­тарів до неї. Біблія була єдиним джерелом мудрості; з неї черпали відомості про світоустрій, історичні та географічні дані, певні знання з медицини, юридичні та етичні норми. З шести років хлопчики та дівчатка вивчали Святе Письмо і вчилися дискутувати у процесі його тлумачення. В синагогах — молитовних будинках (рис. 2.8.2), розташованих по всій Юдеї. — читалося Святе Письмо і тлумачилося у проповіді (пірке). Існували тоді навіть школи законників — Дім Шаммая та Дім Гіллеля, — які змагалися між собою в сфері тлумачення Закону, «суворого» чи «м'якого» (згодом з цих коментарів «виросте» Талмуд).

До мудрості навколишніх народів ставилися насторожено: адже у Біблії вже було закарбовано полеміку зі світоглядом язичників (вавилонян, єгиптян, греків). Особливо неприязним було ставлення до грецької культури. Це пояс­нювалося тим, що один з полководців Александра Македонського, Антіох Епі-фан, який став царем еллінізованоЇ Сирії, спробував був знищити Юдею полі­тичне й насадити тут силоміць грецьку віру й звичаї. Прихильників грецького способу життя виявилося немало, й країна, по суті, опинилася на грані грома­дянської війни. Повстання роду МаккавеЇв («ковалів») побороло завойовників, але все грецьке відтоді стало забороненим. Одного з рабинів («вчитель», «вчена людина») помаккавейської пори спитали; «Коли варто вчити дітей грецьким книгам?» Той відповів: «Коли хочете, аби не вдень і не вночі»! Проте чимало юдеїв з тих пір непогано знали грецьку мову й культуру (характерна з огляду на це постать апостола Павла у Новому Заповіті).

5. Естетика Біблії. Світ Біблії заперечує зображення кумира, її творці відчувають Божество як віяння Духа, і в цьому величезна відмінність біблійної мови від мови художньої літератури античності, де панувала саме зображальність.

Пригадаймо, Алкей милувався блиском мідної зброї; у Анакреонта любов — « куля пурпурова», кинута Еротом. А що казати про Гомера, який, будучи за переказа­ми сліпим, моделював у своїй творчості зоровий образ блискучого світу, поклав­ши початок «живопису словом».

Автори Біблії зробили слово не стільки знаряддям пізнання навколишнього світу, скільки засобом проникнення в символічні сфери трансцендентного. Тому в античній художній літературі панує, за Арістотелем, мімезис, наслідування природи, а Біблія наче «розріджує» все матеріальне в слові.

Ось уривок з моноголу, що нібито належить Соломону:

«Я сказав був у серці своєму: «Судитиме Бог справедливого й несправедли­вого, бо для кожної справи є час, і на всяке там діло». Я сказав був у серці

своєму: «Це для людських синів, щоб Бог випробував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті звірі, бо доля для людських синів і доля звірини — однакова доля для них. Як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищості людям, — марнота бо все!.. Все до місця одного йде; все постало з пороху, і вернеться все знов до -пороху-.- Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скоти­ни?» (Ек. 3:17-21).

Отож, пророк Соломон підкреслює скороминущість життя, нагадуючи, що завжди слід пам'ятати про Господаря життя та смерті.

Стилістика Давидового псалма сприяє виявленню «життя серця», виражає пошук людиною, відокремленою від ідеалу святості гріхами, шляхів єднання з Божественною Першопричиною:

«Ти — Бог Єдиний! Дорогу свою покажи мені, Гооноди, і я буду ходити в правді Твоїй, приєднай моє серце боятися ймення Твого! Я буду всім сер­цем своїм вихваляти Тебе, Боже Ти мій, славити буду повіки Ім'я Твоє, вели­ка бо милість Твоя наді мною, і вирвав ти душу мою від шеолу глибокого!» (Пс. 86/85: 10-13).

6. Мистецтва у стародавніх євреїв. Функціонування Біблії на дав­ньоєврейському ґрунті не позначалося на архітектурі, образотворчому мистецтві, поезії, як це було в інших древніх суспільствах, що зміцнювали вплив ідей своїх сакральних книг художніми засобами. Навпаки, слово у євреїв сприймалося у всій його чистоті та простоті, і заборона Декалога створювати зображення (друга заповідь) була саме закликом охороняти непорушний авторитет слова. У Біблії подано категоричну заборону зображати фігури людей або тварин:

«Не роби собі різьби і всякої подоби того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді під землею» (Вх. 20, 4).

Справа у тому, що повторення форм навколишнього світу в мистецтві (той самий мімезис, котрий засуджував Платон і підносив Арістотель) є начебто змаганням із Творцем, справою гріховною.

Особливо неприйнятним є зображення у ролі об'єкта релігійного поклонін­ня, тому що Бог не явив людям свого обличчя; зображення Божества категорич­но заборонені:

«І будете ви сильно стерегти своєї душі, бо не бачили ви того дня жодної постаті, коли говорив до вас Господь. Твердо тримайте в душах ваших, що ви не бачили ніякого образу у той день, коли говорив Господь до вас на (горі) Хориві з середини вогню, щоб ви не зіпсувалися і не зробили собі ідола на подобу якогось боввана, зображення самця або самиці, зображення всякої худобини, що на землі, зображення всякого крилатого птаха, який літає під небом, зображення всякого плазуючого по землі, зображення всякої риби, що в воді під землею...» (Вт. 4:15-18).

Саме перетворення рукотворного зображення у ідола, в об'єкт поклоніння обурювало авторів Біблії.

Проте це не означає, наче давні ізраїльтяни не поважали мистецтво як таке, що творці Біблії виступали в історії неначе якийсь «народ-сектант», якому чуже почуття краси взагалі, що у давньоєврейській духовній системі етика абсолютно домінувала над естетикою.

У момент становлення ізраїльського народу, в годину виходу з Єгипту, коли Мойсей впевнився у необхідності введення культу Ягве (підкреслимо: після ство­рення та руйнації ідола, золотого тельця)"², із народу виокремлюються ВеселеЇл, син Урії, і Аголіав, син Ахісамаховий, — вправні майстри-художники, яким доручено створити ковчег, скинію і священний одяг для богослужіння. Більше того, Мойсей прямо наказує прикрасити ковчег, у якому перебували скрижалі із заповідями (Декалогом), зображеннями небожителів-херувимів; ці ж зображення повторюються у Храмі Соломона у вражаючому, гігантському масштабі, хоча об'єктом поклоніння вони також не стали. За наказом Мойсея створили Й «цілю­ще» зображення Мідного Змія, яке довго стояло як реліквія в Єрусалимському Храмі. Коли ж воно перетворилось на об'єкт марновірного поклоніння, пророк Єремія знищив його. Заборона на зображення була, у першу чергу, забороною ідолотворення, водночас творчість не заперечувалася.

Музика стала найважливішою частиною ізраїльського життя. Давида взяли до двору першого ізраїльського царя Саула ще хлопчиком, безпосередньо з пастухів. Він прекрасно грав на псалтирі (вил арфи), і йото пісня пом'якшувала серце Саула, коли той впадав у лють (рис. 2.8.3). Пізніше, ставши царем, Давид заклав