культурологія / ВІДРОДЖЕННЯ І БАРОККО

Спроби теоретично осмислити культуру різних наро­дів, виходячи з ідеї єдності людського роду, ще більш важливі напередодні Просвітництва в Італії. Віко гово­рив: «Існує в природі одна розумова мова, загальна для всіх народів»; Гельвецій у праці «Про людину» стверджу­вав, що «різниця смаків у людей передбачає лише неве­ликі різниці у відтінках їх відчуттів» — загалом, всі на­роди мають однакові можливості для розвитку. Для доказів він послався на «одноманітність народних при­слів’їв» різних народів.

Просвітителі виходили з переконань про універсаль­ність розуму та єдності людської природи. Ближче за інших до ідеї світової літератури підійшов Гердер, який уважно вивчав фольклор різних країн та опублікував збірку «Голоси народів у їх піснях». Звичайно, вчений міг навести лише окремі зразки пісенної творчості різ­них народів. Охопити єдиним поглядом різноманітність світової культури при тодішньому рівні знань було не­можливо. Але він мріяв про таку можливість й заповідав її наступним поколінням, проголошуючи: «Яка б це була праця про людський рід, про людський дух, світову куль­туру, про всі країни, епохи, народи, про сили, змішен-нях, образах!».

Філософи «віку Розуму» вже давно підривали основи сучасних їм держав Європи, де політична влада і вели­чезні багатства належали аристократії та духовенству, тоді як народна маса залишалася тягловою твариною для сильних цього світу. Проголошуючи верховне володіння розуму, виступаючи з проповіддю віри у людську природу, яка має проявити себе, тільки-но їй буде, повернено свобо­ду, просвітителі «відкрили перед людством широкі, нові горизонти» (П. Кропоткін). В епоху Просвітництва виник­ли міцні ідейні течії, відбулася революція в інтелектуаль­ній, етичній, правовій та естетичній сферах, що проклало шлях до політичних перемін, і як наслідок, потрясло осно­ви Франції (а також інших країн Європи та Північної Америки). Можливо, саме в цей час світська культура стала визначним фактором, основною рушійною силою. Результатом «віку Розуму» стала Велика французька революція 1789 р., що проголосила людину громадяни­ном. Установними зборами 20—26 серпня першого року революції прийнято «Декларацію прав людини та гро­мадянина», де у першій статті записано: «Всі люди на­роджуються та залишаються вільними та рівноправни­ми». Ця ідея, народжена європейською культурою епохи Просвітництва, затвердилася тепер всюди. Щоправда, шлях до її реалізації непростий: про неї сперечалися, її відхиляли, забували та знов відкривали, одні ледве тер­піли її, інші — вважали життєво необхідною. І нарешті, у 1948 р. надихане нею міжнародне співтовариство при­йняло загальну декларацію прав людини. Оцінюючи ідеї, які привнесла Велика французька революція ще двісті років тому, історик Ф. Фюре говорить, що «Вони при­вертають дедалі більше прихильників, але труднощі, по­в’язані з їх повним втіленням у життя, величезні». Адже в країнах Заходу, де ці ідеї сприйнято вже давно, спо­стерігаються негативні явища — люди відвертаються від турбот суспільства, менше цікавляться проблемами сво­їх громадян, послаблюються колективні зв’язки. Справа в тому, що до цього часу не вирішено фундаментальну проблему співвідношення людини та суспільства.

Сьогодні підлягає серйозному сумніву вироблена в епоху Просвітництва ідеологія прогресу у різних фор­мах. Дискредитація минулого є умовою зусиль, спрямо­ваних у майбутнє, з якого починається справжня історія людини-господаря своєї долі та творця свого щастя. Най­важливіша драма нашого століття, перешкода в урегу­люванні наслідків науково-технічного прогресу, двосмис-леності даного прогресу, великі питання буття, що за­лишаються без відповіді,— сукупність цих та інших фак­торів обумовили кризу ідеї прогресу. Різні форми втом­леності та нігілізму — симптоми цієї кризи. Неадекват­ною дійсністю виявилася і ідея панування людини над природою — глобальною екологічною проблемою. Деякі дослідники вважають, що інтелектуальна машина «віку Розуму» розбилася під час зіткнення з реаліями життя (досить згадати трагічні наслідки просвітительської дог­ми про формування нової людини). Таким чином, не всі ідеї просвітителів виявилися життєздатними, що їх істин­ність не можна абсолютизувати.