3. Політичний лад і суд у Єгипті. На чолі держави стояв фараон, який визначав правителів областей, що спиралися на численне чиновництво й військові сили (рис. 2.2.3).

Особлива роль відводилася в Єгипті касті жерців, які були хранителями знань, правлячим класом, творцями писемності та різних наук. До жерців нале­жали талановиті люди із різних верств суспільства. В Єгипті стабільно функціо­нувала теократія (влада жерців). При цьому жерці не замикалися в межах своєї касти: якщо їхні діти не були достат­ньо здібними, вони ставали ремісника­ми, зате обдаровані діти простолюду змал­ку відбиралися в школи жреців. Такий приплив «свіжої крові» запобігав вирод­женню: на чолі країни завжди стояли здіб­ні, життєздатні та освічені люди. Свою цивілізацію єгиптяни спокон­віку вважали створеною богами: до зем­них царів Єгиптом нібито правили боги небесні, потім — напівбоги. Тому не див­но, що і єгипетські царі обожнювались. Фараона вважали сином бога у плоті (його іменували також «сином Сонця») і вер­ховним жерцем.

Монархія в Єгипті, таким чином, під­порядковувалася класу жерців.

2.2.3. Фараон Рамзес Великий

Коли, на­приклад, Ехнатон силоміць встановив єдинобожжя (культ Атона), розігнавши жрецтво і позакривавши храми інших богів, то після смерті імя його було всюди. знищене, а традиційні структури — поновлені.

Селян та ремісників нещадно експлуатували. Сільська община не володіла результатами своєї праці й підлягала тиранії чиновника, особливо ж коли рік був неврожайним: якщо зерна не було, селянина били палицями й пальмовими прутами. Скоцюрбленого ремісника, який тяжко працював у своїй комірчині від зорі до зорі, також постійно били, якщо він не виконував волі наглядача.

Влада трималася на жорстокості. В одному з написів, які збереглися, чинов­ник вихваляється тим, що викликав у людей жах- Фараони вимагали вбивати тих, хто Їм не кориться, знищувати їхні сім'ї та пам'ять про цих людей.

Суд вершили владні особи; вважалося, що вони захищали інтереси всіх громадян, а не тільки верхівки. Кожна людина, викликана до суду, мала захища­ти себе сама. Відома «Повість про красномовного поселянина», у якій селянин не просто переконав володаря в тому, що його скривдив грабіжник, але й отри­мав усе майно кривдника. Цікаво, що володар, прийнявши справедливе рішен­ня одразу, примушував селянина дев'ять разів розповідати історію лише для того, аби насолодитися його красномовством і, записавши його оповідь на папі­рус, потішити фараона.

У кожному місті був свій суд (кенбет). Судді здійснювали також поїздки в селища. Згодом з'явилися суди вищого ступеня, що отримали назву «суди слухачів». Найвищими вважали два Верховних суди (відповідно у Верхньому та Нижньому Єгипті), які очолювали візирі.

4. Наука та освіта. Єгиптяни були одним з перших народів, який винайшов писемність. У часи Стародавнього царства починається виготовлення із рослини папірус матеріалу для письма з такою ж назвою з метою увічнення життя та справ фараона. Найдавніше письмо з'явилося тут вже наприкінці IV тис, до н.е. Це ієрогліфічне письмо, назва якого утворилася від грецьких слів, що означали «священний» та «різьбити». Писали єгиптяни на папірусах, довжина яких іноді сягала 30—40 метрів.

Домом життя називали єгипетську вищу школу, де навчали головним на той час наукам — астрономії, математиці, медицині. Школи готували чиновників, яким присвоювали звання «писаря, що одержав табличку». В Єгипті існував культ грамотності, що пояснювалося складністю староєгипетського письма. Не кожний міг опанувати його, і той, хто здобував професію писаря, міг розраховувати не тільки на славу, але й на владу. В Єгипті існувала приказка «Місце писця — в столиці, і там він не буде знати нестатку». Характерна також інша приказка, яка відповідає давньоєгипетській педагогіці: «Вуха хлопчика на спині його, він слухає, коли його б'ють».

Із року в рік розливи Нілу змивали межі між полями, які доводилося понов­лювати. Для справедливого обкладання податками потрібно було вміти обчислю­вати площу різних за формою земельних ділянок. Знайдено папіруси з точними рекомендаціями, як обчислити об'єм зрізаної піраміди. У IV тис, до н.е. єгиптя­ни винайшли ніломір, який допомагав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розмір паводка. Існувало три типи ніломірів. Перших два — це прибережні скелі та кам'яні сходи до річки, на яких позначали рівень павод­кової води. Найцікавішим є третій — шахта, з'єднана каналом з Нілом, де, за законом сполучених посудин, про який вже тоді мали уявлення єгиптяни, рі­вень води був такий, як у Нілі.

Єгиптяни поділяли рік не на чотири пори, а на три — по чотири місяці кожна, і називали Їх так: розлив, пророщення, спека. Подібний поділ року був пов'язаний з Нілом, тому що більшість населення Єгипту займалося землероб­ством. Календар налічував 365 днів.

Гідний подиву розвиток інженерії в Стародавньому Єгипті. «Нинішні інже­нери в захопленні від того, як грамотно спорудили єгипетські архітектори похо­вальну камеру в піраміді Хеопса, складену з 50—70-тонних кам'яних блоків. На стінах і підлозі цієї камери немає жодної тріщини, хоча над нею тяжіє кам'яне громаддя вагою у кілька мільйонів тонн. Не розплющилася камера лише тому, що єгипетські будівельники завбачливо розмістили над нею п'ять розвантажуваль­них порожнин, верхня з яких має фальшиве перекриття з велетенських кам'я­них брил».

Для обробки землі чи будівництва пірамід потрібні точні знання, отож практичні потреби стимулюють розвиток науки, в першу чергу — математики (арифметики та геометрії) та астрономи.

Мабуть, найбільші досягнення єгиптян — в галузі медицини. В Єгипті з'являється перша в світі жінка-лікар (не знахарка!) — єгиптянка ПесечеТ (ІЇІ тис. до н.е.). На папірусах перелічені методи зцілення: огляд та лікування ран голови, рук, ніг. Згадуються й безнадійні випадки, коли лікар не повинен брати­ся за лікування, щоб хворий не помер в нього на руках (тому що за лікування, яке не увінчалося успіхом, з лікарів суворо питали). Розвиток єгипетської меди­цини був зумовлений, насамперед, бальзамуванням, завдяки якому єгиптяни добре знали анатомію, вміли робити розтин трупів. Саме єгиптянам належить геніальне відкриття, що керівним центром організму є мозок (а не серце). Водночас єгипетська медицина мала тісний зв'язок з магією, хвороби заговорю­вали, затанцьовували; наприклад, коли болів зуб, то до нього прикладали живу мишу, бо у мишей чудові зуби.

Досягнення єгипетської медицини, насамперед у хірургії, цінувались при дворах іноземних володарів і слава єгипетських лікарів надовго пережила Їх самих. Середньовічні арабські та європейські медичні тексти містять чимало рецептів, запозичених із єгипетських папірусів.