Ра, Анубіс, Нут, Хнум, Амон, Птах, Хатор, Ізіда, Осіріс

Чимало тварин у Єгипті вважали священними, Їх утримували при храмах з почестями, а після смерті — бальзамували та хоронили у саркофагах. «Най­більш шанованим був Апіс — священний бик Мемфіса, якого єгиптяни мали за слугу бога Птаха. Вшануванню підлягало й чимало інших тварин. «Так виника­ють цілі кладовища, гідні пам'яті богів та царів; до них належать кладовище кішок в Бубастісі та Бені-Хасані, кладовище крокодилів в Омбосі, кладовище ібісів в Ашмунені, кладовище баранів в Елефантині». Тому зображення тварин у єгипетському мистецтві вражають анатомічною точністю та витонченістю.

Нерідко в образах тварин та птахів втілювалися й самі боги. Так, Хатор, богиню кохання та плодючості, вшановували в образі корови; бог письма та наук Тот,на6ував вигляду павіана, часом ібіса; бога Хнума зображали як барана, Гора — як сокола, Себека — як крокодила. Людське обличчя та левове тіло мав Сфінкс — божественний символ гідності фараона. Чимало богів зображали із звіриними головами: Сохмет, богиню війни, — із головою левиці. Ріку Ніл (Хапі) також вважали священною, бо вона давала Єгипту життя. В пустелі ж володарював злий бог Сет (смерть). Вбитий ним брат Осіріс, відроджений Ізідою, «проростав» із підземного царства у вигляді рослин. Єгипетські боги відно­сно пізно втілилися в образи людей. Первісне давні єгиптяни обожнювали рос­лини, тварин- Богиню Хатор уособлювала смоківниця, бога Нефертума вшано­вували у вигляді квітки лотосу. В усьому цьому виразно простежуються сліди давнього, первісного тотемізму.

З об'єднанням країни з'являється ідея Верховного Бога, який створив усе на світі. Ним вважали то сонце, що рухається по небу (Ра, Атон), то творця природи й людей (Хнум), то відродженого Осіріса. Та лише в епоху Нового царства в Єгипті було запроваджено чисте єдинобожжя, коли фараон Ехнатон, скасувавши інші культи, вводить поклоніння всемогутньому сонячному диску Атону.

Єгипетське богослужіння було чистою теургією, наприклад, ідол Ізіди «будили», «годували», «вигулювали», «клали спати» тощо — вважали, що боже­ство мусить відповісти на це піклування прихильністю.

Стародавні єгиптяни вірили у воскресіння померлих. При цьому вважали, що особистість, окрім тіла, має аналог нашої совісті — Ка, аналог вітальної душі — Ба.

Для того, щоби забезпечити померлому нове, віч­не життя, потрібно зберегти його тіло та ім'я (щоб душа мала куди повернутися), а також забезпечи­ти його в могилі тим, що йому потрібно для існу­вання. Виникає мистецтво бальзамування тіла — муміфікація. Процес бальзамування був доволі складним: видаляли нутрощі, тіло умащували па­хощами, зашивали очі (при цьому в очні впадини клали самоцвіти, щоб мертвий міг бачити) і т.д. Щоб тіло не сплющувалося, його заповнювали піском, тирсою та рулонами полотен, просочених смолою, і вміщували до саркофагу (рис. 2.2,2). А якщо муміфікація виявлялася недосконалою, від­творювали подобу тіла померлого — його портрет­ну статую. Причому портрет мав бути схожим -— інакше як душа впізнає своє тіло? Звідси своєрід­ність портретного мистецтва Єгипту, яке чітко передає індивідуальні риси обличчя, але вираз об­личчя на всіх портретах залишається спокійно-безпристрасним. Бальзамування тіла стало приві­леєм багатих.

У Стародавньому Єгипті скульптора називали санх, що означало «той, хто творить життям, він ніби відтворював двійника померлого. Цей факт визначав становище художника в Стародавньому Єгипті, посада якого вважалася дуже почесною. Провідними архітекторами, скульпторами, худож­никами були високопоставлені особи, часто жер­ці. Мистецтву відводилась дуже важлива роль — воно мало дарувати безсмертя.

Померлому потрібно було зберегти все його багатство — рабів, худобу, сім'ю- Але на відміну від, скажімо, Стародавнього Вавилону, де після смер­ті знатного чоловіка його слуг та жінку просто вби­вали і ховали разом, єгиптяни вдавалися до допомо­ги не ката, а художника- Багато невеликих статуе­ток (угиебті) замінювали покійному слуг, а стіни гробниці були оздоблені розписами та рельєфами з зображенням земних подій. Все в усипальниці, в її архітектурі та оформленні мало виражати велич­но-спокійну красу життя, а не жахи смерті.

Заупокійний культ позначився майже на всіх видах мистецтва Стародавнього Єгипту. Напри­клад, ще задовго до Стародавнього царства над усипальницями вождів стали зводити похилі наси­пи, закріплені цеглою або камінням. Ці насипи — мастаба (що означає «лава») слугували для позначення цих могильних будівель і стали праобразом єгипетської піраміди. Розмах будівництва мав показати велич царя.

У період Середнього царства відбувається переоцінка цінностей. В заупо­кійний культ вводиться моральний момент: той, хто прямує в потойбічний світ, повинен стати перед суддею мертвих — Осірісом, але попередньо визначається кількість добрих і злих вчинків, зроблених ним протягом всього життя.

Фараон Аменхотеп IV, що царював на початку XIV ст. до н.е. (Нове царст­во), вирішив іменуватися Ехнатон (що означає «Дух Атона») і переніс столицю із древніх Фів у побудоване ним місто Ахетатон («Горизонт Атона»). Ехнатон встановлює єдинобожжя, оголосивши істинним богом сонячний диск під іменем бога Атона. Культ інших богів було відмінено, внаслідок чого похитнулася влада жерців. Багатобожжя, що існувало досі в Єгипті, сприяло збільшенню кількості жерців, які постійно збагачувались та, маючи величезні кошти, ущемляли само­державну владу фараона. Реформа ж нанесла удар по багатобожжю та жрецтву.

Однак реформа Ехнатона виявилася нетривалою. Спадкоємцям його дове­лося піти на примирення зі жрецями та родовою знаттю. Культ старих богів був відновлений.