Культура стародавнього єгипту

1. Стародавнє єгипетське суспільство. Слово «Єгипет» походить від грец. «Айгюптос» (так греки вимовляли назву найдавнішої столиці єгиптян Хет-ка-Птах). Самі ж єгиптяни називали свою країну Кемет — «Чорна зем­ля» (за темним кольором грунту Нільської долини).

Перші поселення на території Стародавнього Єгипту належать до VII тис. до н.е. В епоху, що передувала виникненню держави, Єгипет складався з кількох областей, в результаті об'єднання яких виникають два царства — Верхній та Нижній Єгипет. Після тривалої війни перемогу отримало Верхньоєгипетське царство і відбувається їх злиття (бл. 3000 р. до н.е.).

Першим володарем об'єднаних єгипетських земель був Мена, який заснував столицю на стику Верхнього та Нижнього Єгипту — Хет-ка-Птах. Мена спору­див у стінах міста палац — Пер Ао (Великий дім). Назва цього палацу спричи­нила появу слова на позначення титулу єгипетського царя — фараон.

Історію Єгипту прийнято поділяти на періоди; Стародавнє царство — XXVI— XXIII ст. до н.е.; Середнє царство — XXII—XVIII ст. до н.е.; Нове царство — ХУІ-ХІ ст. до н.е.

Єгиптяни створили централізовану монархічну державу, культура якої відріз­нялася надзвичайною стабільністю. Достатньо сказати, що вона проіснувала майже без змін 4,5 тис. років. Пам'ятки її й сьогодні вражають уяву своєю монументаль­ністю, глибиною філософської думки, витонченістю художньої форми.

2. Вірування стародавніх єгиптян. Геродот називав Єгипет «даром Нілу», а єгиптяни називали Ніл «рікою, що дає життям. Кочові мисливці в давнину заселили долину Нілу, вражені великою кількістю дичини в зелених заростях по обидва боки ріки посеред пустелі. Звідси обожнення, що сягає кам'яного віку, тварин і сил природи: сонця, вод Нілу, пустелі. А коли стало зрозуміло, цю весняні розливи Нілу створюють умови для плідного землероб­ства, мешканці долини перейшли від полювання до сільського господарства, що зумовило розбудову поселень, спорудження храмів у них.

Кожна область (ном) і кожне місто здавна шанували власних богів, а також стихії природи й тварин. Наприклад, дощ шанувався єгиптянами як «сльози з очей бога Ра» або «плач богині Ісіди» та ін. Пантеон єгипетських богів налічував їх понад тисячу. Культ богів склався у часи, коли первісні мис­ливці, найдревніші жителі долини Нілу, поклонялися тотему — звіру, по­кровителю племені.

За уявленнями стародавніх єгиптян, спершу існував водяний хаос Нун, з глибин якого вийшов бог Сонця Ра, який виплюнув із себе Шу (бога повітря) та Тефнут (богиню вологи), від яких народилися бог землі Геб та богиня неба Нут; їхні діти — Ізіда, Осіріс та Сет (рис. 2.2.1). За іншою версією Сонце вийшло з яйця, яке зніс на горі серед водного хаосу птах Великий Гоготун. Противником Ра вважали велетенського змія Апопа, дитя підземних надр.

В інших номах творцями світу та людей були інші боги. Наприклад — П-гііх, який водночас був покровителем мистецтв та ремесел, Хнум, який виліпив людину на гончарному колі.

Згодом ідею головного бога стали пов'язувати з Осірісом, який був ожив­лений Ізідою і став у підземному царстві богом рослинності, що оновлюється навесні, і суддею душ померлих.

2-2.1. Єгипетські божества: