2.2.5. Єгипетський канон. Зображення фараона

традиційний барельєф витісняється круглою скульптурою.Зображення фараонів, зокрема, набувають об'ємності і конкретних портретних

рис. А відомий фаюмськийпортрет(м.Фаюм),який став одним з витоків християнської ікони, є поєднанням стародавньої єгипетської погребальної маски і грецького живопису (рис. 2.2.6).

Любили стародавні єгиптяни й музику. На стінах храмів і гробниць зобра­жено чимало музикантів і музичних інструментів. На рельєфі, присвяченому збираннюврожаю, створено образ флейтиста, який, мабуть, своєю музикою за­давав ритм, підбадьорював тих, хто працював.

До наших часів дійшли не тільки зображення, а й самі музичні інструмен­ти: тимпан, систр,барабан та очеретяні брязкальця.

Замість нот єгиптяни використовувалихейрономію— жестикуляцію,щовизначала ритм і мелодію (диригування). Здебільшогохейрономомдля акомпаніатора був сам співак..

Загалом музику в Стародавньому Єгипті вважали розвагою, що підтверджується вже са­мою "її назвою (хі— «задоволення»).Професія музиканта часто передавалася з покоління в покоління. Відомого сім'єю давньоєгипетських музикантів була родинаСнефрунофер,з якої походили придворніхейрономи.

В епоху Середнього царства з'являються мелодіїрізного характеру —філософські розду­ми, пісні-танці, пісні-гімни;виконувались вони під акомпанемент арфи²⁵.

Багата й різноманітна література Стародав­нього Єгипту. Чільне місце тут посідали записи міфів, історії про богів, які складалися спочатку в кожномуноміокремо (в одній місцевості небомислилосяяк золота ріка, по якій пливе човенСонця-Ра;в іншій — небо уявляли у вигляді корови тощо), а потім узгоджувалися, зазнавали обробок. Слід згадати також сакральний (священний) текст «Книги мертвих», яку жрець — поводир душі — читав при смолоскипі, обходячи по периметру гробницю і зупиняючись біля кожного намальованого на стіні моменту зустрічі душі з загробними чудовиськами на зразок велетен­ського зміяАпопа.Аби дістатися до царстваОсіріса,треба 6уло.„пройтиза допомогою жерця цітортури жахом.

2.2.5. фагомський

портрет

«Книга мертвих»містила численні моління на зразок такого: «Я приходжу до тебе, панеОсірісе,з чистими руками, Я була справедлива у всіх моїх справах, не грішила проти фараона і не зробила нічого, в чому люди могли 6 звинувати­ти мене! Дивися, я непорочна, о, прийми мене! Зверни до мене своє милостиве обличчя, пане Осірісе!» (з погребального папірусу цариціМакара).

Знали єгиптяни й документальну хроніку,йчарівну казку,сповнену магіч­ної атмосфери чаклунства, йавантюрно-пригодницьку оповідь.В єгипетськійлі­риці коханнястверджується сила почуття, якому ніщо не може перешкодити.

В Єгипті була поширена дидактика.Наприклад, у«Повчанні вельможіПтахотепасвоєму синові» прекрасно змальовано психіку людини тоталітарного суспільства; «Тільки-но народжується людина, як вона вже падає ниць перед начальником своїм».

Єгиптяни знали ціну слову, зокрема його фольклорним джерелам: «Шукаєш слова дорогоцінного, мов зелений камінь (смарагд), а знаходиш його у рабині, яка меле зерно»,— зауважувавПтахотеп.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що вам відомо про тотемістичні корені релігії Стародавнього Єгипту?

2. Охарактеризуйте теократію як суспільно-політичну модель життя в Єгипті.

3. Чим подібна влада фараона до влади месопотамських царів?

4. Порівняйте роль писемності, наукита писарів у месопотамському таєгипетському суспільствах.

5. Які особливості давньоєгипетської літературивгіможете назвати?Що вамвідомо проКнигу «мертвих»?

6. Чим відрізняється функціяєгипетської піраміди від функції месопотам­ськогозіккурату?

7. Перелічіть основні риси єгипетського образотворчого канону.

2.3. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

2.3.1. Історичні відомості. Культура Стародавньої Індіі зароджується в III тис. до н.е. Від початку вона перебуває в тісних історико-культурних контактах з багатьма країнами Сходу та античним світом, які мали значний вплив на її формування.

Індія була заселена ще з часів палеоліту. Найвідоміші з найдавніших цивілі­зацій Індії — Мохенджо-Даро та Хараппа — відносяться до бронзового віку і створені споконвічним темношкірим населенням Індостану (дравідами). Тут існували міста і села, побудовані на високому архітектурному рівні з культови­ми спорудами.

У Її ст. до н.е. формується давньоіндійська філософська школа-йога, за вчен­ням якої людина може злити свою душу з божеством, цілком звільнивши її від впливу зовнішнього світу. Це вчення породжує систему фізичних та психічних вправ, яка сприяє розвитку паранормальних здібностей.

У середині II тис. до н.е, Індостан було завойовано білошкірими кочовими племенами із Заходу, які називали себе аріями. Слово «арій», подібно, означа­ло колись «пастух», та після завоювання цивілізації темношкірих набуло значен­ня «шляхетний» (тут позначилася звичайна зневага кочівників до землеробів). Арії мали високу духовну культуру: переспіви, що склалися в період кочування, згодом трансформувалися у Кеди (Книги знання) — найдавніші пам'ятки індій­ської релігійної культури.

Арійські племена колись розшарувалися на релігійному грунті: одні вважа­ли богами (деві) такі сили природи, як сонце, вітер, вогонь, весну тощо, ашурами (агурамм) називали невидимих злих демонів. Інші, навпаки, обожнювали агурів, а девів розуміли як сили зла. Саме перша група дійшла до Індостану, а друга осіла, на Іранському нагір'ї .

Після завоювання Індостану аріями починається період інтенсивного син­тезу місцевої та арійської традицій, становлення індуїзму як релігійної панівної

.

системи, що визначила характер класичної індійської культури (середина II тис. до н.е. — І тис. до н.е.).

Останній сплеск розквіту культури Стародавньої Їндп відбувається в IV ст., коли вона об'єднується в міцну державу під владою династії Гупта.

2.3.2. Ведична релігія, брахманізм і буддизм. Веди, священні тексти аріїв, уславлюють богів, що уособлюють сили природи: Індра — бог грози, Агні — вогню, Ушас — світанку, Сур'я — сонця, Яма — смерті та ін. Відлуння давнього тотемізму простежується у культі корови як священної тварини.

Для ведичної релігії періоду кочування було характерним поклоніння бага­тьом богам, головним серед яких вважали Індру — бога грози, могутності, воїнів. Веди — це і звернення до богів, і гімни, і магічні заклинання. Складалися Веди як синтез арійських і місцевих вірувань, увібравши уявлення про тисячі богів. Спочатку Їх навіть не записували, побоюючись, що неправильна вимова і невідповідні записи священних текстів розгнівають Богів.

За опрацювання текстів Вед узялися брахмани, каста жерців, яка відповіда­ла за виконання ритуалів. Брахмани вважали всі інші класи населення «худобою богів», гідною лише для того, аби приносити жертви. На грунті ведичної релігії утворюється брахманізм, який стає панівною релігійною системою на початку І тис. до н.е.

Брахманізм, використавши місцеві вірування, сприяв створенню тисячі різно­манітних богів. Але при цьому брахмани втілювали ідею верховного бога (дав­нього Індру на якийсь час замінив король богів — Праджапаті, але згодом і його витіснила так звана індуїстська трійця: Брахма, Вішну та Шіва.

Брахма народився із золотого яйця, що плавало у водах первісного хаосу. Він розколов яйце' навпіл, створивши небо і землю. Сини Брахми — від ство­реної ним богині Майї (що значить «омана») — Вішну, охоронець світу (його ім'я пов'язане з поняттям «весна») та Шіва — руйнівник. Брахму вважали творцем та правителем світу, йому приписували впорядкування буття. Характер­но, що в Індії Брахму шанують мало; всю шану індуїсти віддають синам Брах­ми, які панують у матеріальному світі — Вішну та Шіві, втіленню народження й руйнації; відповідно індуїсти поділяються на вішнуїтів та шівагстів. Окрім згаданих, існують ще тисячі божеств.

Висунуто було й вчення про поділ людей на варни (кольори), тобто на різні класи, здебільшого за кольором шкіри. Вчення про варни освячувалось брахманіз­мом, пов'язувалося з уявою давніх індійців про загробне життя та переселення душ. Індійці вважали, що людина складається з тіла та душі, вона після смерті стає перед судом, який зважує Ті погані та добрі вчинки, зроблені протягом життя. Гарні вчинки визначаються ретельним виконанням обов'язків, призначених для

кожної варни {карма).Якщо людина протягом життя порушувала Їх,вона засу­джена на нижчі перевтілення. Наприклад, вбивця жерця перевтілювався в соба­ку, той, хто украв хліб, ставав змією; учень, що позаздрив вчителеві, — комахою таін.Тому, якщо людина важко працює, голодує та бідує, це означає, що її душа в минулому належала грішникові.

Віра в переселення душ (реінкарнація)давала змогу піднятися над своєюварною.Якщо людина заслуговувала на це, то в майбутньому житті вона могла не тільки залишитися людиною, а в нагороду — потрапити до вищоїварни та бути щасливою і багатою. Отже, раби та бідняки не можуть скаржитися. Поря­док започаткував самБрахма,і хтоневдоволенийцим порядком — порушує тим самим волюбогів. Лише жерці могли молитися за всіх інших.

Отож, основна маса людей в Індії підлягала тяжкому соціальному й расово­му гніту, а індуїзм посилював цей тягар.

Ситуація мала два виходи: повне вивільнення почуттів й створення культу насолод («Кама-сутра»— навчальний посібник з сексуального життя — типо­вий продукт цієї ситуації) та повний аскетизм, зречення чуттєвих потягів і ба­жань; і сьогодні в Індії чимало мандрівнихсадху(«святих»),які роками не миються, не розчісуються або ж надовго застигають у неприродних позах, прак­тикуючи елементи йоги. Народ ставиться до них з марновірною пошаною: адже аскети відмовляються від життєвих благ і задоволень, підкоряючись волі богів.

У VI ст.виникає та швидко поширюється нова песимістична релігія —буддизм,яка звертає своє вчення до всіх людей, незалежно від варни, до якої вони належать.

За переказами, засновник вчення СіддхартхаГаутамабув сином князя, що жив в Індії в VI ст. дон.е.Намагаючись з'ясувати, звідки в світі зло й страждан­ня, він залишає палац, жінку та сина, і сім років мандрує по країні, шукаючи вчителя, який би пояснив йому причини страждання. За цей час він переконався, що ніхто цього не знає, і почав шукати шляхів вивільнення від страждань. Він знаходить цей шлях: не потрібно нічого прагнути, ні до чого бути прив'язаним, навіть до свого життя. НірвануГаутамавідтак трактує як кінцеву мету цього процесу, як стан повного заспокоєння, вищого ступеня щастя.

По досягненні нірвани Гаутама починає називатися Буддою (тобто «про­світленим»),Подальше своє життя він присвячує проповіді вчення про подо­лання страждання.

Буддизм одразу ж поширився серед нижчих варн,тому що, на відміну від брахманізму, стверджував рівність людей. Він звертався до всіх варн, закликаю­чи особистість до самовдосконалення, відречення від мирських спокус, і люди, розчаровані в брахманізмі, масово пішли в буддійські общини.

За царя Ашоки(III ст. до н.е.) буддизм на якийсь час стає державною релігією. Але у часи панування династіїГуптазнову зростає роль брахманізму, який витіснив буддизм з Індії. Та буддизм вже поширився уПівденно-Східній та Центральній Азії, Китаї, Японії, перетворившись на світову релігію.

2.3.3. Політичний устрій та закони Давньої Індії.Князі(.раджі), що виділилися колись як вожді, обрані аріями, спиралися на озброєних воїнів-дружинників{кшатрії),тримали у покорі простолюд(вайшья) імісцеве

темношкіре населення {шудр).Поступово раджі перетворилися на царів, які володарювали над окремими областями Індії.

Другою панівною групою (власне — теоретично навіть першою) були жерці-брахмани, які постійно конфліктували з кшатріямив боротьбі за вплив у суспільстві. За твердженням брахманів, нібито сам богБрахмаподілив суспіль­ство на соціальні групи (варни).Таких груп було чотири, і приналежність до них успадковувалася від народження:брахманів(жерців),яких Брахма створив зі своїх уст;кшатріїв(воїнів), створених з плечей та рукБрахми;вайшьїв (землеробів, ремісників і купців), створених зі стегон Брахми;шудр(місцеве темношкіре населення, фактично перетворене на рабів, та військовополоне­них), створених зістопівБрахми, що стикаються з землею.

Перші дві варни(«білих») були панівними, третю умовно вважали «біло­шкірою» (насправді простолюд становили нащадки давно змішаних рас), най­нижчою вважаливарнушудр. Їх називали нечистими і навіть спілкування з ними оскверняло усі інші варни, а їхнє життя цінувалося не більше за життя кішки чи собаки. Обов'язком шудр було прислуговувати вищимварнам.Якщошудраперечив брахманові, йому заливали рот розплавленим сріблом.

Такі позиції було закріплено в законах Ману та деяких інших подібних кодексах, в яких зафіксовано й соціальне гноблення, і суто расистські принципи (поділ на «чорних» і «білих», на варни тощо). Але «Закони Ману» закликають і захищати слабких від сильних. Оплотом справедливості вважають царя: «Якщо не було 6 послуху перед владою, дикі звірі та птахи нищили 6 жертви і роздирали б людей на шматки, ніхто не вивчав би Вед, не доїв би корів, дівчата не виходили 6 заміж, були 6 розірвані всякі узи і панував би загальний розбій».

2.3.4.Наука та освіта.Індія з давніх-давен відрізняласьвисокорозвиненою наукою, багатою повчальною та навчальною літературою, освітніми традиціями.

У ІЇІтис. дон.е.була сформована найдавніша індійська писемність —протоіндійськеписьмо (яке гине разом зхараппськоюцивілізацією). За ведійської доби поширюється (при запозиченні відвавилонянписьма) санскрит — грама­тично та літературно оброблена моваіндоаріїв.Водночас існуєдравідійськапи­семність та література мовами місцевого населення.

Індійцями була створена десятичнасистема числення (із застосуванням нуля) і чимало математичних термінів, які вживаються й сьогодні (синус, корінь, цифра таін.).Індійські математики вміли добувати квадратний та кубічний корені, розв'язувати рівняння з одним невідомим. Правила арифметичних дій, розроблені ними, практично не відрізняються від сучасних.

Індійський астроном Аріабхатависловив здогад, що Земля має форму кулі і навіть зробив спробу обчислити Її окружність.

Пам'яткою юргідичної думкиСтародавньої Індії'є книга «ВеликаАртхашастра»(авторство приписане сановнику наімяЧанакья)— науковий посібник з основних принципів права.

У Стародавній Індії сформувалася й одна з найбільш значних у світовому масштабі науково-філологічних шкіл. Літературну мову (санскрит) упорядкува­ли Паніні та інші вчені, сформувалася навіть теорія художньої літератури. Існу­вали теоретичні посібники («Поетичні прикраси» Бхамахи та ін.).

Давньоіндійські металурги знали секрет виплавлення чистого заліза, яке нині вчені добувають грамами у лабораторних умовах.

І сьогодні в Індії (і не тільки) великою пошаною користується аюрведа — наука про довголіття, яка зародилася тут ще в сиву давнину. Давньоіндійські лікарі вивчали якості трав, вплив клімату на здоров'я людини, значну увагу приділяли особистій гігієні та дієті. Високого рівня досягла давньоіндійська хі­рургія: у трактатах згадуються 300 різних операцій та 120 хірургічних інструментів. Давньоіндійські медики вміли оперувати катаракту, робили кесарів розтин, здійс­нювали пластичні операції.

Освіта в Стародавній Індії тривалий час мала форму мнемоніки (заучування текстів напам'ять). Потрібні тексти (граматику Пйніні, словник санскритських синонімів тощо) учням диктував учитель. учні заучували їх напам'ять. У перші століття нашої ери в країні з'явилися вищі школи, у яких вивчали релігійно-філософські доктрини, граматику, медицину, логіку тощо. Найдавніший універ­ситет було засновано в Наланді (згорів 655 р.), у ньому навчалося близько восьми тисяч студентів та викладало понад півтора тисячі викладачів. Конкурс тут становив чотири-п'ять осіб на місце³¹.

Все "це дає змогу сказати, що індійська культура була однією з найрозвину­тіших культур давнини. Про це ж свідчить і той факт, що про чимало відкрить, зроблених індійцями, європейська наука дізналася лише в Новий час (XV—XVII ст.), заново відкривши їх для себе.

2.3.5. Мистецтво та література. Культура Мо-хенджо-Даро та Хараппа (III тис. до н.е. — середина II тис. до н.е.) відома, в першу чергу, завдяки виробам ювелірного та прикладного мистецтва (рис. 2.3.1). Се­ред них — численні печатки з витонченою різьбою, які свідчать про подібність культур Стародавньої Індії та Месопотамії. Мотиви легенди про шумерського ге­роя Гільгамеша зображені на печатках, де вирізьблено фрагмент боротьби між людиною-буйволом та рога­тим тигром або сутичку героя з двома тиграми. На одній з них зображено божество з трьома обличчями, голова якого увінчана рогами (пізніше так стали зо­бражати Шіву — покровителя звірів).

Для хараппськоі цивілізації були дуже популярни­ми теракотові статуетки (тому її іноді називають на­віть теракотовою цивілізацією). Найпопулярніші се­ред них — фігурки Великої Матері, які символізували матір-землю. На них позначені прикраси, підкреслені химерні зачіски.