3. Ідентифікація небезпек

Ідентифікація небезпек передбачає процес виявлення й встановлення їх кількісних, тимчасових, просторових та інших характеристик, необхідні розробки профілактики та оперативних заходів, вкладених у забезпечення безпеки. У процесі ідентифікації виявляється номенклатура небезпек, ймовірність їх прояви, просторова локалізація (координати), можливий збитків і інші параметри, необхідних розв'язання цілком конкретної завдання.

Найбільш важливі для ідентифікації небезпеки тимчасові координати, імовірність її прояву та протікання. Тимчасові координати необхідно розділити на два періоди. Перший - це період від прояву причин, що сприяють виникненню небезпеки, до появи перших ознак надзвичайної ситуації; другий - період часу, протягом якого об'єкту завдається шкода. Ці часові проміжки необов'язково повинні бути однакові, вони залежать від причин і умов, що сприяли виникненню небезпеки. Наприклад, під час катастрофи, викликаної природними явищами, перший проміжок часу майже завжди менше другого, при вибуху, викликаного природними причинами - навпаки.

Для повної ідентифікації необхідно мати інформацію про наслідки небезпеки, тобто про ступінь тієї шкоди, яка може бути заподіяна тим чи іншим лихом.

Методи виявлення небезпек діляться на:

- інженерний (визначають небезпеки, які мають імовірнісну природу походження);

- експертний (направлений на пошук відмов і їхніх причин. При цьому створюється спеціальна експертна група, до складу якої входять різні фахівці, що дають висновок);

- соціологічний (застосовується при визначенні небезпек шляхом дослідження думки населення (соціальної групи); формується шляхом опитів);

- реєстраційний (полягає у використанні інформації про підрахунок конкретних подій, витрат яких-небудь ресурсів, кількості жертв);

- органолептичний (використовують інформацію, що отримується органами чуття людини (зором, дотиком, нюхом, смаком і ін.

4. Оцінка рівня небезпеки за допомогою імовірнісних структурно-логічних моделей.

Кількісною оцінкою небезпеки є ризик.

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу. Максимально допустимим рівнем індивідуального ризику загибелі людини визначається ризик, який дорівнює 10~6 на рік, мінімально допустимим 10~8 на рік.

Ступені допустимості ризиків:

- допустимий ризик — це ризик, який у конкретній ситуації вважається допустимим до рівня, прийнятого у суспільстві, виходячи з економічних і соціальних чинників.

- прийнятний ризик — це ризик, який не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки або за її межами гранично допустимого рівня.

Оцінка ступеня ризику — це кількісна оцінка впливу будь-якої небезпеки.

Оцінка ступеня ризику (R) визначається математичною формулою як відношення кількості небезпек (n) до максимальної можливої частоти їх виникнення за конкретний період часу (N).

R = n/N

На підставі аналізу ризику та його кількісної оцінки здійснюється управління ризиком.

Управління ризиком — це інтерактивний процес з чітко визначеними етапами:

- виявлення та ідентифікація небезпек (ситуацій), які можуть призвести до небажаних результатів;

- аналіз і оцінка ризику небезпек (визначається ймовірність та рівень ризику);

- моніторинг і прогнозування розвитку небезпек;

- оцінка можливих наслідків небезпек;

- розробка заходів і засобів щодо мінімізації наслідків небезпеки.

Мариковської Вікторії, 204 гр.