2. Методи оцінки кредитоспроможності

Оцінка кредитоспроможності відіграє важливу , роль як для банківської установи, так і власне для позичальника. Етапи дослідження оцінки кредитоспроможності позичальника за методами рейтингових оцінок відображено в таблиці 2.1. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту, а для позичальника – отримання кредиту на найбільш вигідних умовах. Результатом систематично невірно здійснюваної оцінки кредитоспроможності позичальників може служити погіршення якості кредитного портфеля банку,яке, до того ,жтягне за собою ще й необхідність зайвого резервування.

Таблиця 2.1

«Етапи дослідження оцінки кредитоспроможності позичальника за методами рейтингових оцінок»

Етап	Предмет дослідження	Об'єкт дослідження
Рівень менеджменту підприємства	Рейтингова оцінка показників стану активів і прибутковості діяльності підприємства	- організаційна структура; - досвід і компетентність керівництва позичальника; - якість оформлення документації; - додержання законодавства; -участь керівництва в пайовому капіталі
Характер угоди та характеристика зовнішнього середовища	Регіональні та галузеві фактори	- галузь та характер діяльності позичальника; - питома вага обсягів виробництва даного підприємства в загальному обсязі ринку; - географія діяльності підприємства; - пропозиція товарів (послуг); - клієнти та постачальники
Оцінка кредитної історії	Попередня кредитна історія	- досвід відносин всіх банків-кредиторів з даним позичальником; - виключно історія відносин конкретного банку з даним позичальником
Конкурентно-здатність клієнта, його продукції	Аналіз маркетингу підприємства	- техніко-економічне обґрунтування; - бізнес-план
Аналіз фінансового стану позичальника	Аналіз фінансового стану підприємства в динаміці за даними фінансової звітності	- структура активів та пасивів; - грошові потоки позичальника; - фінансова стійкість позичальника; - ефективність діяльності позичальника; - забезпеченість угоди
Забезпеченість угоди	Прогноз надходження та використання грошових потоків підприємства залежно від видів діяльності	- надходження від операційної діяльності; - надходження від фінансової діяльності; - надходження від інвестиційної діяльності

Таблиця 2.2

«Основні економічні показники кредитоспроможності підприємства»

Назва показника	Розрахунок показника	Нормативне значення
Оцінка ліквідності та платоспроможності
Коефіцієнт миттєвої ліквідності	Грошові кошти та їх еквіваленти Поточні зобов'язання	≥0,2
Коефіцієнт поточної ліквідності	Оборотні активи – Запаси Поточні зобов'язання	≥0,5
Коефіцієнт загальної ліквідності	Оборотні активи Поточні зобов'язання	≥2,0
Оцінка фінансового стану
Коефіцієнт маневреності власних коштів	Власний капітал - Необоротні активи Власний капітал	≥0,5
Коефіцієнт незалежності	Власний капітал і резерви Сумарні активи	≥0,5
Оцінка показників рентабельності
Коефіцієнт рентабельності активів	Чистий прибуток Активи	≥0,03
Коефіцієнт рентабельності продажу	Чистий прибуток Обсяг реалізації продукції	>0
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу	Чистий прибуток Середня величина власного капіталу	0,1

У кращому випадку це призведе до погіршення фінансового стану банку, у гіршому – до повного краху. [9]. Рішенням проблеми є розробка і використання  обґрунтованої методики, що дозволятиме банку найбільш реально оцінювати кредитоспроможність позичальників.

Існують різноманітні підходи до визначення кредитоспроможності. Так, одні експерти визначення кредитоспроможності часто зводять до оцінки фінансового стану. Інші вважають, що є спільні показники, які використовуються як для оцінки фінансового стану, так і для кредитоспроможності, а є показники, що характеризують або тільки кредитоспроможність, або тільки фінансовий стан. При цьому графічно взаємозв’язок оцінки кредитоспроможності та оцінки фінансового стану представляють таким чином (Схема 2.1).

Стосовно оцінки фінансового стану з метою визначення кредитоспроможності, то в світовій банківській практиці немає єдиного підходу. Існує велика кількість методик, які різняться за складом та кількістю використовуваних показників. Існуючі методики, як правило, будуються за одним із двох принципів: оцінка фінансового стану проводиться на підставі системи показників. Кожна методика зумовлює свій перелік показників та їх нормативні значення. Для загального уявлення про фінансовий стан визначені коефіцієнти аналізують у динаміці та порівнюють їх із середніми по всій галузі чи по аналогічних підприємствах; оцінка фінансового стану проводиться на підставі єдиного узагальнюючого показника, для якого встановлюється граничне значення, з яким і порівнюється фактичний. Узагальнюючий показник визначається на основі окремих показників, причому кожна методика пропонує свої показники, які об’єднуються у загальне значення різними методами.

Схема 2.2

Взаємозв’язок оцінки фінансового стану й оцінки кредитоспроможності

Загальний порядок оцінки кредитоспроможності підприємства

У процесі аналізу та превентивного прогнозування кредитоспроможності клієнтів банку й на цій основі управління кредитним портфелем дається оцінка таких параметрів:

• впливу зовнішнього середовища на кредитоспроможність позичальника на основі вивчення його стану в економіці в цілому та в конкретній галузі, спроможності адекватно реагувати на ситуацію залежно від бізнес-циклів;

• життєвого циклу виробництва основних видів продукції;

• збутової стратегії;

• здатності виробляти та продавати товари за цінами, які компенсують витрати й генерують прибуток;

• залежності припливу готівки від зовнішніх факторів. Здійснюється групування напрямків кредитів з відокремленням найризикованіших, а саме:

• для початкового бізнесу, де обсяг позик непропорційно високий порівняно з інвестиціями власників;

• для спекулятивних угод з товарними та фондовими цінностями;

• для операцій з нерухомістю для власників підприємств з обмеженими власними коштами;

Під час оцінки кредитоспроможності клієнтів банку використовується також система показників, які сигналізують про можливі фінансові утруднення та банкрутство:

• перевищення критичного рівня простроченої заборгованості;

• надмірне використання короткострокових позик як джерела фінансування довгострокових вкладень;

• низькі значення показників ліквідності;

• нестача оборотних коштів;

• підвищення до граничних меж частки позикових коштів у загальному обсязі коштів;

• невиконання зобов'язань перед кредиторами та акціонерами щодо своєчасного повернення позик, виплати процентів та дивідендів;

• наявність простроченої заборгованості;

• погіршення відносин з установами банківської системи;

• використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

• застосування у виробництві переамортизованого обладнання;

• негативні зміни в портфелі замовлень;

• інформація про позичальника;

• відносини банку з позичальником[11].

Серед найбільш широко використовуваних методів оцінки кредитоспроможності виділяють наступні:

• метод фінансових коефіцієнтів;

• метод грошових потоків;

• рейтингові методи;

• експертний метод;

• метод дискримінантних показників;

• правило «5С»;

• CAMELS;

• CAMPARI;

• COPF;

• PARSER;

• Моделі: Альтмана, Чессера , Бівера.

Метод фінансових коефіцієнтів. Базується на доборі оптимальних для конкретних позичальників коефіцієнтів та їх нормативних значень й аналізі їх в динаміці і порівнянні з середнім значенням по всій галузі або із значенням по аналогічних підприємствах.

З метою більш детального аналізу оцінка ефективності банківської діяльності може бути доповнена детальним вивченням факторів прибутковості капіталу шляхом декомпозиційного аналізу, тобто за допомогою формули Дюпона [9, 10]. Схематично факторну модель можна представити наступним чином (Схема 2.3).

Схема 2.3

Схема декомпозиційного аналізу прибутковості капіталу (модель Дюпона)

Перевагою методу фінансових коефіцієнтів є простота.

Метод фінансових коефіцієнтів має певні недоліки:

1) не можна віддавати перевагу одному з показників, оскільки ці коефіцієнти неповно характеризують кредитоспроможність позичальника (при аналізі потрібно враховувати ще багато критеріїв);

2) відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників (їх рівень змінюється залежно від стану економіки країни);

3) розраховані коефіцієнти залишають осторонь безперервні динамічні зміни, фіксують лише мить економічного часу(відсутність інформації про динамічні процеси збільшує ризик при кредитуванні);

4) фактичні показники не можуть бути єдиною базою оцінки здатності позичальника погасити позику у встановлений строк в умовах нестабільної економіки та високих темпів інфляції.

Метод грошових потоків.

Аналіз грошового потоку– спосіб оцінки кредитоспроможності

підприємства, в основу якого покладено використання факторних показників, що характеризують оборот коштів у клієнта в звітному періоді. Грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами.

Основна мета аналізу руху грошових потоків у визначенні кредитоспроможності підприємства — оцінювання здатності підприємства генерувати грошові кошти в обсягах і за строками здійснення необхідних платежів. Для розрахунку результативності грошового потоку виділяють вхідні і вихідні грошові потоки. Вхідні — це ті, що формуються з доходів від основної (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності. Вихідні грошові потоки — ті, що складаються, відповідно, з виробничих, (операційних), інвестиційних та фінансових витрат. Якщо вхідні грошові потоки за своїми розмірами перевищують вихідні, то такий грошовий потік називають додатним, а якщо

вихідні грошові потоки за своєю абсолютною величиною перевищують вхідні — від’ємним. Від’ємний грошовий потік свідчить про відплив грошових ресурсів з підприємства[8].

Результативність грошового потоку (РГП) підприємства визначають за формулою:  Формула (1)

РГП = ВхГП – ВихГП

де ВхГП — вхідні грошові потоки; ВихГП — вихідні грошові потоки.

Наведена вище методика визначення результативності грошового потоку використовується у західній обліково-аналітичній практиці і передбачає складання спеціальної форми звітності – «Звіт про рух грошових коштів», яка обов’язкова для публікації акціонерними компаніями. В Україні «Звіт про рух грошових коштів» впроваджено з 21.06.1999 р., і складається за вимогами НП(с)БО-4 [5].

Сучасні підходи до визначення грошових потоків підприємства надають можливість класифікувати їх за різними ознаками (6):

У міжнародній практиці широко використовуються такі поняття грошового потоку:

— пріоритетний потік — виплати комерційного характеру, які є пріоритетними відносно інших виплат;

— дискреційний потік — виплати та надходження коштів, які не є обов’язковими для сплати в першу чергу, тобто такі, які можна відкласти;

— фінансові потоки-надходження і виплати – пов’язані зі змінами руху довгострокових кредитів і боргових фінансових інструментів [4].

За результатами рейтингової оцінки, банки класифікують позичальників – юридичних осіб, за класами: А, Б, В, Г, Д.

Клас «А» - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; бездоганна кредитна історія позичальника. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.

Клас «Б» - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції у діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

Клас «В» - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

Клас «Г» - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, що свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д").

Клас «Д» - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку[18].

Положення визначає обов’язковим врахування таких показників:

• платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

• фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

• обсяг реалізації;

• обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

• склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

• собівартість продукції (у динаміці);

• прибутки та збитки (у динаміці);

• рентабельність (у динаміці);

• кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Рейтиноговий метод має перевагу – можливість добору коефіцієнтів, виходячи з конкретної мети аналізу.

Рейтинговий метод є найпристосованіший. На це є кілька причин.

По-перше, при використанні цього методу не передбачаєтьсяаналіз великих масивів даних, тому оцінка мінімально залежить від широти інформаційного контуру. По-друге, при використанні рейтингового методу одразу відбувається ранжування одержаного результату за певною шкалою. По-третє, рейтинговий метод вимагає від користувача математичних знань тільки у рамках елементарних фінансових розрахунків. Проблема рейтингового методу це вибір еталона для порівняння. Порівняння з умовним еталонним підприємством цілком можливе,але вибір такого еталона вимагає уточнення для кожного виду ризику.Не обов'язково вибирати серед великої кількості підприємств найкраще. Зрозуміло, що реально жодний суб'єкт господарювання не може претендувати на найкращі показники геть у всьому.Зручніше просто обрати підприємство з найкращими показниками і сформувати з них той самий еталон для порівняння [23].

Експертний метод.

Виділяють також експертний метод (теорія нечітких більшостей, аналіз ієрархії Е. Л. Сааті). Він використовується перш за все для оцінки якісних та прогнозних показників, що характеризують кредитоспроможність клієнта (його репутація; прогноз кон'юнктури ринку, на якому клієнт здійснює свою діяльність;прогноз платоспроможності клієнта тощо). До переваг цього методу відносимо, щоте отримані результати оцінки дозволяють визначити не тільки сучасний, а й перспективний рівень кредитоспроможності клієнта за основними її характеристиками. Недоліком, на нашу думку, є те, що основу експертного методу становлять суб'єктивні оцінки таінтуїтивні прийоми аналізу окремих експертів, висновки яких часто не співпадають. Цей метод не враховує відповідність умов кредитування фінансовому стану підприємства. Тому експертна оцінка кредитоспроможності клієнта (особливо її прогнозування за цим методом)потребує залучення кількох експертів для забезпечення її надійності.

Методи, які застосовуються в практиці вітчизняних банків непогано оцінюють фінансові показники, однак є суттєві проблеми з ефективним використанням якісних характеристик позичальника при оцінці його діяльності, які не мають кількісного вираження (характеристика бізнесу, ринкова позиція позичальника, стан фінансової звітності та ін.).Для здійснення якісної оцінки кредитоспроможності необхідно та доцільно використати також аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища за напрямами галузевого і конкурентного аналізу. За допомогою цього аналізу можливо визначити рівень кредитного ризику [15]. Інші методи оцінки кредитоспроможності розглянемо (в табл. 2.1)

Таблиця 2.1

Методи визначення кредитоспроможності, що застосовуються у світовій практиці

Назва методики	Характеристика
Правило «5С»	Розшифровується як: С (character) – репутація позичальника; С (сарасity) – фінансові можливості; С (сарital) – капітал,майно; С (соllаtеrаl) – забезпечення; С (conditions) – загальні економічні умови. Найбільш застосовується у США.
CAMELS	C (capital) – достатність капіталу; A (assets) – якість активів; M (management) – менеджмент; E (earning) – надходження; L (liquidity) – ліквідність; S (sensor) –чутливість до ринкового ризику. Застосовується у практиці Світового банку реструктуризації та розвитку.
CAMPARI	C (character) – репутація позичальника; A (ability) –здатність щодо повернення кредиту; M (marge) – дохідність кредитної операції; P (purpose) – цільове призначення кредиту; A (amount) – розмір кредиту; R(repayment) – умови погашення; I(insurance)-забезпечення. Розповсюджене у європейській банківській системі
COPF	C (competition) – конкуренція в галузі; O (organization) – організація діяльності; P (personnel) – кадри, персонал; F (finance) – фінанси, доходи. Застосовується у банківському секторі Німеччини.
PARSER	P (person) – репутація позичальника; A (amount) – сума кредиту; R (repayment) – можливості погашення; S (security) – забезпечення; E (expediency) – доцільність кредиту; R (remuneration) –винагорода банку. Застосовується банками Великобританії.
Метод дискримінантних показників	Виходячи з переліку визначених коефіцієнтів оцінюється синтетичним чином фінансова ситуація позичальника з точки зору його життєздатності та безперервності господарської діяльності у короткостроковому періоді. Коефіцієнти у даному випадку визначають за результатами дослідження згідно зтехнікою дискримінантного аналізу.

Моделі: Альтмана, Чессера, Бівера:

Кожна з методик побудована таким чином, що перші букви самої назви методики відображають систему аналізу фінансового стану позичальника. На основі кожного розділу аналізу складають листи-опитування, відповіді на які оцінюються у балах. Загальна сума отриманих балів переводиться у відповідний клас позичальника: позичальники надійні, позичальники з мінімальним, середнім або високим ризиком.

Узагальнюючи викладене вище, можна зробити наступні висновки стосовно існуючих методів оцінки кредитоспроможності:

1. Відсутній єдиний концептуальний підхід до побудови методик

оцінки кредитоспроможності позичальників.

2. Відсутнє системне бачення чинників, що визначають

кредитоспроможність позичальників.

3. Існуючі методики оцінки кредитоспроможності позичальників

недостатньо обґрунтовані і зайво орієнтовані на сформовані традиції, що робить їхнє використання в сучасних умовах у більшості випадків неефективним і навіть може призводити до неадекватних оцінок кредитоспроможності позичальників[26].