Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсова.doc
Скачиваний:
118
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
155.14 Кб
Скачать
    1. Взаємозв’язок Верховної Ради України з судовими органами

Відповідно до пунктів 26, 27 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належать призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України, а також обрання суддів безстроково.

Кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України пропонує Верховній Раді Голова Верховної Ради України з дотриманням вимог Закону України «Про Конституційний Суд України».

Як передбачає ст. 209 Регламенту, за дорученням Голови Верховної Ради України комітети, до предмета відання яких належать відповідні питання, подають свої висновки щодо кандидатів на посади суддів Конституційного Суду України.

В обговоренні кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України беруть участь представники депутатських фракцій, представники комітетів (у разі їх створення), народні депутати.

Голосування щодо призначення на посади суддів Конституційного Суду України здійснюється Верховною Радою таємно шляхом подання бюлетенів, а звільнення з посад таких осіб відбувається відкритим голосування. За результатами голосування оформляється відповідна постанова Верховної Ради.

Верховна Рада звільняє з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних безстроково, у випадках та порядку, передбачених ч. 5, 6 ст. 126 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про Конституційний Суд України», Законом України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України».

Звернення до Верховної Ради про звільнення з посади судді Конституційного Суду України подається Конституційним Судом України.

Для звільнення з посади судді Конституційного Суду України комітет до предмета відання якого належить попередній розгляд питань про обрання на посади суддів та звільнення з посад суддів, обраних безстроково, за дорученням Голови Верховної Ради України подає до Верховної Ради вмотивований висновок.

Верховна Рада приймає рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду України чи судді, обраного безстроково, шляхом відкритого поіменного голосування більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Рішення про звільнення з посади судді оформляється постановою Верховної Ради (ст. 216 Регламенту).

Відповідно до ст. 217 Регламенту судді Конституційного Суду України складають присягу перед Верховною Радою у строки і за текстом, як це визначено законом України «Про Конституційний Суд України».

Суддя Конституційного Суду України складає присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, а також Прем’єр-міністра України, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їх повноваження.

Відповідно до ч. 3 ст. 126, ст. 149 Конституції України Верховна Рада надає згоду на затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції.

Подання про надання згоди на затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції ініціюється відповідно органами досудового слідства і судовими органами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Воно повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Головою Верховного Суду України.

Взаємодія Верховної Ради України з Конституційним Судом України також полягає у тому, що вона звертається до Конституційного Суду України для надання ним висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Також Конституційний Суд України надає висновок у разі усунення Президента України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту.

ВИСНОВОК

Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розпорядження, які направлені на врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності та суверенітету України, вдосконалення державної влади.

Основний Закон України закріплює: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України» (ст. 75).

Верховна Рада України – представницький орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п’ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п’ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади і загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. Не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади.

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради України з Кабінетом Міністрів України, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ст.113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем’єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

Досить тісною є взаємодія парламенту з органами правосуддя у процесі здійснення парламентського контролю.

Отже, можна зробити висновок, що Парламент є невід’ємним атрибутом кожної демократичної держави і є загальнонаціональним представницьким органом влади країни, який обирається населенням (корпусом виборців), а інколи частково призначається. Це загальновизнане положення світового конституціоналізму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 20

2. Регламент Верховної Ради України від 19.09.2008 № 547-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 1

3. Закон України «Про назву, структуру та кількісний склад нового парламенту України» від 07.10.1993р. № 3488-12 Відомості Верховної Ради України, 1993, № 42. – Ст. 395

4. Закон України «Про постійні комісії Верховної Ради України» Відомості Верховної Ради, 1995р. -№ 19

5. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р //ВВРУ- 1998 – N 20. – ст.99

6. Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. // ВВРУ від 12.06.1998 – 1998 р. – № 24

7. Закон України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р.; в редакції Закону від 22.12.2005 // ВВРУ. – 2006. – N 17. – ст.146

8. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 р. // ВВРУ – 2010. – № 14, / № 14-15; № 16-17 /, стор. 412, стаття 133

9. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 р. // Голос України від 10.12.2011 – № 234

10. Постанова Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради України» від 27.07.1994р. № 130/94-ВР Відомості Верховної Ради, 1994, - № 35

11. Безсмертний Р. «Президент України, Верховна Рада України» «Віче», 2000.‑ № 7, Ст. 3

12. Копейчиков В. В. «Конституційне право України» – Київ: Юрінком, 1998

13. Копейчиков В. В. «Правознавство»– Київ: Юрінком, 1998

14. Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998

15. Погорілко В. Ф. «Конституційне право України» – Київ: Наук. думка, 1999

16. Рогозін О. «Парламент України» «Голос України», від 23.04.1998. – Ст. 12

17. Совгиря О.В. «Конституційно-процесуальне право України»: навч. Посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2010 р., с 210-215

18. Струкан П. «Законотворчість Верховної Ради України, як найважливіша її функція»\\ «Голос України», від 05.08.1999р. - Ст.6.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]