2. Авторське право і суміжні права.

1. Поняття авторського права.

В Україні на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття авторського права. Проте якщо звернутися до міжнародно-правових актів, то можна знайти таке його визначення: авторське право — це надане законом виключне право автора твору оголосити себе творцем цього твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір визначеним способом. На підставі наведеного визначення авторського права можна дати йому визначення у двох розуміннях – в об'єктивному і суб'єктивному.

В об'єктивному значенні авторське право, являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.

У суб'єктивному значенні авторське право — це особисті немайнові і майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури і мистецтва.

Слід зазначити, що в країнах з англо-американськими юридичними традиціями («common law») авторське право називають «copyright», що буквально можна перекласти як право на копію, і розглядають як можливість використовувати авторське право шляхом відтворення створених творів. А в країнах континентальної юридичної традиції, яку ще називають латинською, або заснованою на римському праві, або романо-германською, здебільшого переважає концепція «droit d'auteur» авторського права, згідно із якою авторське право належить суб'єкту права, творцеві і визнає за ним юридичні прерогативи, що мають майновий та немайновий характер. У країнах із латинською юридичною традицією, крім терміна «droit d'auteur», авторське право ще називають «літературна і мистецька власність» — «propriete litteraire et artistique» або «propriete intellectuelle». [12]

Головним завданням авторського права є встановлення сприятливих правових умов для творчої діяльності, забезпечення доступності результатів цієї діяльності для всього суспільства.

Джерелами авторського права в Україні є, передусім, Конституція України, ЦК України, норми інших кодексів України, присвячені авторському праву, Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р., в редакції від 11 липня 2001 р., інші закони, ряд міжнародних договорів і угод, серед яких: Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р., Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів від 9 вересня 1886 р. (Паризький акт від 24 липня 1971 р., змінений 2 жовтня 1979 р.), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 18 серпня-6 вересня 1952 р., Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС/СОТ) та ряд інших/

Важливий принцип щодо названих актів, про який слід пам'ятати, закріплено у ст. 5 Закону України "Про авторське право і суміжні права", а саме: якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору. [5]

Наразі законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу.[ 9]