75. Порядок зміни та розірвання господарського договору.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

76. Поняття та підстави господарсько-правової відповідальності. Відповідальність у господар. праві - це комплек­сний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання–госпо- дар. правопорушення. Господар. правопоруш. - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господар. відносин, яка не відповідає вимогам норм госп. права, не узго­джується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'є- ктивні права іншого учасника відносин або тре- тіх осіб. Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такій юридичній під­ставі, як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушни- ка, і загалом базується на презумпції його вини. У функціональному відношенні господар-право- ва відповідал. покликана стимулювати належне вико­нання господар. та інших зобов'язань. Отже, її голов­ною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах). Підставами г.п.в є- по-перше,нормативні підста- ви, тобто сукупність норм права про відповідаль. суб'єктів господар. відносин. Другою правовою підставою є господар. правосуб'єктність правопо рушника (боржни­ка) і потерпілого (кредитора). Третя підстава називається юридико-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльність особи – господар. правопоруш­ника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

77. Функції господарсько-правової відповідальності. Функції г.п.в. визна­чаються як сукупність дій щодо застосування до правопо­рушника у сфері господарювання передбачених законом чи дого- вором санкцій, а також правових наслідків тако- го за­стосування. Узагальнено є підстави виділити п'ять ос­новних функцій. Стимулююча функція. Господарсько-правова відпові­дальність, яка полягає в застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопо­рушення, і до реального виконання зобов'язання. Штрафна функція по- кладена на такі види гос­подарсько-правових сан- кцій, як неустойка, штраф, пеня(так звані штраф- ні санкції). Функція попередження правопору- шень полягає в тому, що завдяки застосуванню відпові­дальності не тільки усувається факт господар. право­порушення, а й застосовуються правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов.Компенсаційна функція. Сутність компенсаційної (відновної) функції господар.-правової відповідальн. полягає у поновленні по- рушеного правопорушенням майново стану

78. Класифікація господарсько-правової відповідальності. Г.п.в. розріз­няється залежно від видів господар. правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії права розрізняють: 1) відшкодування збитків; 2)штраф- ні санкції; 3) оперативно-господар. санкції. Від- шкодування збитків застосов. як майнова сан­кція, виходячи з «аналізу відповідних статей ЦК та інших н.а.• у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб'єктами. • у відносинах поставки постачальник відшкодовує по­купцеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектної;• згідно з договором підряду на кап. будівництво відповідальна за не- виконання або неналежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустой­кою • у перевезеннях вантажів вантажо- відправник і вантажо­одержувач зобов'язані від -шкодувати перевізникові збитки, завдані з їх ви- ни внаслідок перевантаження транспортних засо- бів та ін., • у випадках господарських деліктів. Штрафна господарсько-правова від­повідаль відрі зняється від відшкодування збитків на­самперед тим, що вона виконує каральну або дисципліную чу функцію. Закон розрізняє три види штрафних економічних санк­цій: штраф у власному розумін ні, пеню, неустойку. Всі во­ни покликані викону- вати штрафну, каральну функцію, хоча мають і певні відмінності. Оперативно-господарські санкції це передбачені за­конод. або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження госпо­дар. правопо- руш. чи зменшення його шкідливих наслідків.

79. Види господарсько-правових санкцій. Г.п.в. розріз­няється залежно від видів господар. правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії права розрізняють: 1) відшкодування збитків; 2)штраф- ні санкції; 3) оперативно-господар. санкції. Від- шкодування збитків застосов. як майнова сан­кція, виходячи з «аналізу відповідних статей ЦК та інших н.а.• у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб'єктами. • у відносинах поставки постачальник відшкодовує по­купцеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектної;• згідно з договором підряду на кап. будівництво відповідальна за не- виконання або неналежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустой­кою • у перевезеннях вантажів вантажо- відправник і вантажо­одержувач зобов'язані від -шкодувати перевізникові збитки, завдані з їх ви- ни внаслідок перевантаження транспортних засо- бів та ін., • у випадках господарських деліктів. Штрафна господарсько-правова від­повідаль відрі зняється від відшкодування збитків на­самперед тим, що вона виконує каральну або дисципліную чу функцію. Закон розрізняє три види штрафних економічних санк­цій: штраф у власному розумін ні, пеню, неустойку. Всі во­ни покликані викону- вати штрафну, каральну функцію, хоча мають і певні відмінності. Оперативно-господарські санкції це передбачені за­конод. або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження госпо­дар. правопо- руш. чи зменшення його шкідливих наслідків.

80. Поняття оренди. Питання оренди врегульовані цив-м Кодексом та ГК. 2 тотожні поняття: оренда і найм. Згідно з чинним зак-вом, оренда – засноване на дог-рі строкове, платне кор-ння майном, яке необхідне орендареві для здійснення підпр-ї та ін. Госп-ї діяльності. Ознаки: користування – платне, стпрокове; користування має певний цільовий хар-р. Майно береться в оренду для здійсненя певного виду діяльності. Об'єктом оренди можуть бути за ГК:1) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси;2) нерухоме майно;3)все інше окреме індивідуально визначене майно виробн-технічного призначення, що належить суб'єктам госп-ння. Оренда – це основне зобов’язання, на якому може грундуватися додаткове зоб-ння(акцеси) суборенди.

81. Об'єкт оренди. Об’єктом оренди може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути за ГК:1) державні та комунальні підприємства або їх структурні

підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);3)все інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

82. Поняття договору оренди.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Право передання майна у найм має власник речі або особа,

якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на

невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

82. Сторони в договорі оренди.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Таким чином, торонами є орендодавець та орендар, якщо це договір суборенди – орендар, суборендар. Суб’єкти:ФО(суб’єкти підпр-ї діяльності), ЮО(резиденти, нерезиденти), міжнародні організаціїї. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Орендодавцями дер-го та ком-го майна є:Фонд держмайна У, його регіональні підрозділи(ціл майн компл підпр-в, їх стр-х підрозділів, яке перебуває в дер-й власності); органи, яких ВР АРК або місцеві ради уповн-ла управляти своїм майном(стосовно об’єктів, які перебувають у власності АРК та ком-ї власності); дер-ні чи комунальні під-ва(самостійно можуть сдавати в оренду окреме інд-но визначене майно). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди. Орендар може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду. Орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря. Орендар має право передати окремі об'єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди. Передача в суборенду цілісних майнових комплексів не допускається.

82. Істотні умови договору оренди.

ІУ договору оренди є: 1)об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); 2)строк, на який укладається договір оренди; 3) орендна плата (фіксований платіж, який орендар має сплачувати незалежно від результатів своєї госп-ї діяльності у грошовій, натуральній та змішаній формах,, що може змінюватися за згодою сторін або за безпосереднім волевиявленням, або на підставах, визначених в законі) з урахуванням її індексації; 4) порядок використання амортизаційних відрахувань;5)відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення зак-вом встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

82. Порядок укладення, зміни та припинення договору оренди.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України. Фізичні та юрид особи, які бажають укласти дого­вір оренди майна п-ств, надсилають заяву, проект договору оренди, а та- кож інші док. згідно з перелі­ком, що визначаєть- ся Фондом держ. майна У, відповідному орендо- давцеві. У разі надходження до орен­додавця зая- ви про оренду цілісного майнового комплексу п-ства, його структурного підрозділу та нерухо- мо­го майна, що перебувають у держ. власн., або п-ства, заснованого на майні, що належить АРК або перебуває у комунальній власно­сті, орендо- давець у п'ятиденний термін після дати реєстра- ції заяви надсилає копії проекту договору та ін- ших матеріалів органу, уповноваженому управ- ляти відповід­ним майном. Орендодавець протя- гом п'яти днів після закінчення терміну погод- ження умов договору оренди з органом, упо­вно- важеним управляти відповідним майном, і орга- ном Ан­тимонопольного комітету У, а у випад- ках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження, протягом п'ятнадцяти днів після да- ти її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладен ні договору оренди майна і повідомляє про це заявника. Підставами припинення договору о закон визнає: • закінчення строку, на який було укладено договір о; • приватизацію об'єкта орен- ди орендарем (за участю орендаря). В разі пере- ходу права власності на орендоване майно до інших осіб договір о зберігає чинність для нового власника; • банкрутство орендаря; • загибель об'є кта оренди. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї зі сто- рін договір оренди може бу­ти достроково розір- вано за рішенням суду, арбітражного суду в разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з ін- ших підстав, передбачених законодавчими акта- ми У. Так, відповідно до ЦК достро­кове розірва- ння договору на вимогу наймодавця шляхом пред'явлення позову в суді, можливе у випадках, якщо наймач: • користується майном не відпові -дно до договору або призначення майна;•навми- сне або з необережності погіршує стан майна;

• не вніс плати протягом трьох місяців із дня закінчення строку платежу; • не зробить кап. ре монту у випадках, коли за законом або за дого- вором кап. ремонт лежить на його обов'язку.

82. Поняття лізингу.

Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Майно, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону.Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів. Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом. Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником). Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

82. Види і форми лізингу.

Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. Фінансовий – господарська операція ФО чи ЮО, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря ОФ з подальшою їх передачою у користування орендарю на строк, oj не перевищуэ строку повноъ аморт-ції таких ОФ з обов’язковою перпедачею права власності на такі ОФ орендарю. Види: прямий(3 суб’єкти:виробник(продавець) уст-ння:орендовець(лізингова компанія-ЛК); орендар), непрямий(до кола S, що беруть участь в операції залучається банк, що фінансує угоду. Банк надає ЛК кредит під заставу уст-ння, а ЛК сплачує банку кредит і %. Або ж банк купує уст-ння за допомогою ЛК і здає його в оренду, отримуючи орендні платежі). Оперативний – госп-ка операція ФО чи ЮО(орендодавця), що передб-є передачу орендарю права кор-ння ОФ на строк, що не перевищує строку їх повної аморт-ції, з обов’язковим поверненням таких ОФ їх власнику після закінчення строку лізингової угоди. За формою здійснення лізинг може бути зворотним(ліз-ць купує майно продавця і в подальшому передає його й лізинг цьому ж продавцеві) , пайовим(беруть участь кілька осіб(кредиторів): кредитори інвестують кошти в об’кт лізингу(частка не може перевищувати 80%ОЛ)), міжнародним(у лізингові відносини вступають суб’єкти, які належать 2 різним державам або майно перетинає митний кордон, або платежі перетинають митний кордон) тощо

82. Перспективи розвитку орендних і лізингових відносин в Україні

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі певний час була відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда ЗУ «Про банки і банківську діяльність» зазначається, що банки можуть ви­конувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг). Прогалини в правовому регулюванні лізингових опера­цій деякою мірою заповнив ЗУ «Про оподатку­вання прибутку п-ств», в якому вміщено визначення понять «лізингова (орендна) операція», «оперативний лі­зинг (оренда)», «фінансо- вий лізинг (оренда)», «зворотний лізинг (оренда)». Проте проблема правового регулювання лізингу з ура­хуванням його особливостей, розглянутих вище, навряд чи зможе бути вирішена шляхом застосування лише норм ЦК. Реалізація запропонованих змін до зако­нодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити до звичайно­го договору майнового найму (його різновиду). У літературі часто пропонувалося здійсню­вати таке регулювання шляхом прийняття Закону «Про лізинг», який визнав би загальні економічні, організаційні та правові засади здійснення лізингових операцій громадя­нами та юридичними особами на території У. Такий Закон було прийнято1997 р. У ньому лізинг ви­значається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є влас­ністю лізингодавця або набувається ним у власність за до­рученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповід­ного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

82. Поняття приватизації, її основні цілі.

Приватизація державного майна (приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного буд-ва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів госп-ння, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону. Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому законом. Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом: 1)купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; 2) викупу цілісного майнового комплексу державного(комунального) підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених законом;3)викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом. Кожний громадянин України має право на придбання державного майна в процесі приватизації в порядку, встановленому законом. Загальні умови та порядок здійснення приватизації державних (комунальних) підприємств або їх майна визначаються законом. В окремих галузях народного господарства законом можуть бути визначені особливості приватизації майна державних підприємств. У процесі приватизації державного (комунального) підприємства права працівників підприємства, що приватизується, гарантуються законом.

82. Об'єкти приватизації.

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:1) майно підпр-в, цехів, вироб-в, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підпр-ва не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підпр-ва, з структури якого вони виділяються; 2) об'єкти незав-го буд-ва та законсервовані об'єкти;3) акції (частки, паї), що належать державі у майні госп-ких тов-в та інших об'єднань. Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підпр-в, їх стр-них підрозділів, основним видом діяльності яких є вир-во товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають: а) об'єкти, які забез-ть вик-ння державою своїх ф-цій, забезпечують обороноздатність держави, її ек-ну нез-сть, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України; б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей; в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, вик-ння або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництвг) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому. Об'єкти паливно-енергетичного комплексу, за винятком тих, які не підлягають приватизації, приват-ся у порядку, встановленому окремим законом про особливості приватизації майна підприємств паливно-енерг-го комплексу. За погодженням з КМУ приват-ся майнові комплекси: підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України, визнаних такими у встановленому порядку; підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою; підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України; інших об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г. Перелік об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г, приватизація яких здійс-ся із залученням іноз-х інвестицій, затвер-ся ВРУ за поданням КМУ. Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується ВРУ за поданням КМУ. Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приват-ся разом з об'єктами прив-ції, що в них розташовані, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду держмайна У, ВР АРК. За наявності такої заборони зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються власникам приватизованих об'єктів за їх бажанням в оренду на строк не менш як 10 років. Якщо в нежилих приміщеннях будинку, що є дер-ю власністю, розміщується 2 чи більше державних або заснованих на оренді держмайна підпр-в, то в разі прийняття рішення про прив-цію одного чи кількох з них займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цього будинку, приватизуються разом з іншим майном під-ва після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного госп-го відання, оперативного управління або на договірних засадах.

82. Суб'єкти приватизації.

Суб'єктами приватизації є: 1) державні органи приватизації; 2) покупці (їх представники);3) посередники. Державну політику в сфері прив-ції здійснюють Фонд держмайна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в АРК, що становлять єдину систему дер-х органів прив-ції в Україні. Фонд держмайна України підпорядкований, підзвітний і підконтрольний ВРУ. Голова Фонду держмайна України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою ВРУ. Посадові особи державних органів приватизації несуть крим-ну, адмін-ну, мат-ьну та дисц-ну відпов-сть за неправомірні дії щодо майна, яке приват-ься, у порядку, встановленому законодавством. Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених зак-вом України та установчими документами цих підприємств. Органи приватизації в АРК діють у межах повноважень, визначених Фондом держмайна України, і повноважень, делегованих ВР АРК щодо розпорядження майном, що належить АРК. Органи прив-ції в АРК у питаннях прив-ції майна, що належить АРК, є підзвітними та підконтрольними ВР АРК. Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними. Діяльність та рішення органів з питань приватизації, акціонування, конкурсів, не поширюються на державні органи приватизації та не беруться ними до виконання. Покупцями об'єктів приватизації можуть бути: гром-ни України, іноземні гром-ни, особи без гром-ва; ЮО, зареєстровані на території України(є виключення); ЮО інших держав. Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі із членів трудового колективу, в порядку, встановленому зак-вом України. Господарське товариство членів трудового колективу підпр-ва, що прив-ся, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50% працівників підприємства або їх уповноважених представників. Не можуть бути покупцями:ЮО, у майні яких частка державної власності перевищує 25%; органи державної влади; працівники державних органів приватизації. Покупці - ЮО зобов'язані подати до державного органу приватизації документ про розподіл статутного фонду серед учасників. З метою розвитку ринку цінних паперів та подальшого його обслуг-ння, зниження ризику покупців при розміщенні вкладів

82. Інфраструктура приватизації.

Інфраструк­тура - це, насамперед, спеціалізовані організації, які об­слуговують продавців і покупців з метою зменшення їх ризиків при розміщенні вкладів покупців в об'єкти п., при укладанні і виконанні угод п.. Ор­ганізації інфраструктури обслугову- ють також ринок при­ватизаційних паперів, обіг приватизаційних майнових сертифікатів тощо. Зазначена діяльність здійснюється ор­ганізаціями інфраструктури на договірних засадах. Це озна- чає, що звернення покупців до послуг посеред- ниць­ких організацій при придбанні державного майна не є обов'язковим. Закон «Про приватиза- цію державного майна» передба­чає, що основни- ми інфраструктурними організаціями при­ватиза- ції є:• довірчі товариства; • інвестиційні фонди та інвестиційні компанії; • інші фінансові посеред- ники. Довірче товариство — це господар. тов. з додатков. відповідальністю, яке здійснює пред- ставниць­ку діяльність відповідно до договору, укладеного з довіри­телями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном — об'єктом договору між довірчим тов. і довірителем є кошти, цінні папери, док., які засвідчують право власності довірителя. Інвестиційний фонд - це юрид. осо- ба, заснована у формі закритого АТ, що здій- снює ви­ключну діяльність у галузі спільного інве стування. Інвестеційна кампанія-це торгівець цін ними паперами, який крім провадження інших ви дів діяльності може залучати кошти для здійснен ня спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

82. Процес приватизації.

Порядок приватизації державного майна передбачає:1) опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;2) прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;3) опублікування інформації про прийняття рішення про прив-цію об'єкта;4) проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підпр-ва, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);4) затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі прив-ції та корпоратизації, та їх реалізацію. Ініціатива щодо приватизації може виходити від державних органів приватизації, а також покупців. Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників підп-ва, пропозицію інвестора з зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи для покупців - фізичних осіб. Заяви про приватизацію подаються до державних органів приватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у письмовій формі та в порядку, що встановлюється Фондом держамайна України. Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо прив-ції об'єкта і в 5-денний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном. У разі відмови в приватизації відповідний орган прив-ції повідомляє заявників про причину відмови. Державний орган приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює строк подання проекту плану приватизації. Цей строк не повинен перевищувати 2 місяців з дня затвердження складу комісії. Комісія з приватизації складає проект плану приватизації об'єкта. Проект плану приватизації повинен передбачати строки та способи приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного фонду господарського товариства), рекомендовані форми платежу, розміри пакетів акцій за напрямами їх реалізації, а також забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів, циклів, технологій, порядок використання майна, що не підлягає приватизації. Рішення про затвердження плану може бути оскаржено у 10-денний строк у Фонд держмайна України, ВР АРК.

82. Способи приватизації.

Приватизація державного майна здійснюється шляхом:1) продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом;2) продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;3) продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів; 4)викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом прив-ції. Неконкурентні способи продажу майна державних підпр-в застос-ся щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом. Створення колективних підприємств, господ-х товариств, крім відкритих акціонерних товариств, у процесі приват-ції майна державних підприємств (за винятком об'єктів малої приватизації) не допускається. Прив-ція законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: 1) продажу на аукціоні, за конкурсом;2) викупу. Приватизація зазначених об'єктів здійснюється у порядку, передбаченому ЗУ "Про прив-цію невеликих державних підпр-в (малу приватизацію)" та Державною програмою приватизації. За рішенням органів прив-ції законсервовані об'єкти та об'єкти незавершеного будівництва можуть передаватися на умовах відповідного договору особам, які можуть бути покупцями, для завершення буд-ва або вноситися до статутного фонду господарського товариства як державна частка з наступною її приватизацією в порядку, встановленому законодавством України. Прив-ція майна невеликих державних підпр-в (об'єктів малої прив-ції) здійсн-ся відповідно до ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

82. Порядок оформлення відносин приватизації. З юридичної точки зору п - це майнова уго­да між суб'єктами п, змістом якої є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження держ. майна. Закон регулює даний вид угод як особливі угоди (звідси спеціальні закони про п). Сплатні і частко во сплатні угоди згідно з зако­нод. про приватиза- цію є особливими договорами купівлі-продажу держ. майна. Тому зміст, порядок укладання та виконання цих договорів регулюються голов­ним чином законодавчими актами про приватизацію, а та­кож (додатково) - ЦК. У залежності від того, який саме об'єкт є предметом купівлі-продажу, законодавець визначає зміст відповідного договору. Так, відповідно до ЗУ «Про п держ. майна» при п майна держ. п-ства як цілісного майнового комплексу до догово­ру купівлі-прода- жу повинні включатися передбачені біз­нес-пла- ном чи планом приватизації зобов'язання або зо­бов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу щодо: • здійснення програм технічного переозброєння вироб­ництва, впровадження прогресивних технологій;• здій -снення комплексу заходів щодо збереження тех -но­логічної єдності виробництва та технологічних циклів; • збереження та раціонального викорис- тання робочих місць; • виконання вимог антимо- нопольного законод.; •збереження номенклатури та обсягу виробництва відповідно до бізнес-пла- ну; • завершення будівництва жилих будинків; • утримання об'єктів соц.-побутового призначен- ня; • виконання заходів щодо створення безпеч- них і нешкід­ливих умов праці та охорони навко- лишнього середовища; • внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та стро- ків; • виконання встановлених мобілізаційних зав дань. До договору купівлі-продажу об'єкта п включаються санкції за порушення його умов. Включення до договору інших зобов'язань покупця до­пускається за згодою сторін.

83. Правове регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством.

Насьогодні поняття банкрутства і неплат-сті регулює ЗУ”про відновлення плат-сті боржника або визнання його банкрутом”.Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Аспекти б-ва: неспроможність боржника задовольнити грошові вимоги кредорів; документальне підтвердження неплатоспроможності. Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по з\п, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Заява про порушення справи про банкрутство має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання

82. Поняття банкрутства та підстави застосування процедури банкрутства.

Насьогодні поняття банкрутства і неплат-сті регулює ЗУ”про відновлення плат-сті боржника або визнання його банкрутом”.Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Аспекти б-ва: неспроможність боржника задовольнити грошові вимоги кредорів; документальне підтвердження неплатоспроможності. Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по з\п, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Заява про порушення справи про банкрутство має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання

82. Суб’єкти банкрутства.

Суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Боржник, який виступає суб'єктом б-ва обов’язково має бути або ЮО, або ФО-підприємцем. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, предст-ва, відділення тощо). Боржник - суб'єкт підпр-кої діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом 3 місяців після настання встановленого строку їх сплати. Грошове зобов'язання - зоб-ння боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цив-прав дог-ру та на ін підставах, передбачених цив-м зак-вом У. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено законом

82. Учасники провадження у справі про банкрутство

Учасники провадження у справі про банкрутство: сторони(кредитор, боржник(банкрут); арбітражний керуючий; власник майна боржника; ін(розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор тощо). Передбачені законом особи. Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Власник майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника. Власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) боржника. Розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство. Керуючий санацією - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника. Ліквідатор - ФО, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку

82. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника.

Засновники (учасники) боржника – ЮО, власник майна, ЦОВВ, органи місцевого сам-ння в межах своїх повнов-нь зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання бан-ву підприємства-боржника. Власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - ЮО, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація). Надання фінансової допомоги боржнику зобов'язує його взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу в порядку, встановленому законом. Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, уповноваженим управляти майном боржника, у порядку, встановленому КМУ. Досудова санація державних підприємств провадиться відповідно до законодавства.

82. Позасудові процедури.

Засновники (учасники) боржника – ЮО, власник майна, ЦОВВ, органи місцевого сам-ння в межах своїх повнов-нь зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання бан-ву підприємства-боржника. Власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - ЮО, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація). Надання фінансової допомоги боржнику зобов'язує його взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу в порядку, встановленому законом. Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, уповноваженим управляти майном боржника, у порядку, встановленому КМУ. Досудова санація державних підприємств провадиться відповідно до законодавства. Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, уповноваженим управляти майном боржника, у порядку, встановленому КМУ. Досудова санація державних підприємств провадиться відповідно до законодавства.

82. Підстава порушення справи про банкрутство.

Підставою для застосуван ня банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 За­кону «Про банкрутство» - неспроможність суб'єкта як юрид. особи задо- вольнити своєчасно пред'явлені до нього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов'язання перед бюджетом. Фактичною підставою для порушен- ня справи про банкрутство може бути лише пись мова заява до господар. суду, яка називається «заява про порушення справи про банкрутство юрид. особи». З такою заявою до суду може звернутися будь-хто з кредито­рів - громадянин чи юрид. особа, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, або кілька кредиторів. Такого права не ма­ють ті кре- дитори, майнові вимоги яких забезпечені заста- вою. Кредитор може звернутися із заяою про порушення справи про банкрутство юрид. особи лише у тому разі, якщо остання неспроможна за- довольнити визнані нею пре­тензійні вимоги (або сплатити борги за виконавчими доку­ментами) протягом одного місяця. Заявники можуть відкли кати свої заяви на будь-якій стадії провадження, але до прийняття господар. судом постанови про визнання боржника банкрутом. Якщо заяв­ником є боржник, він має право відкликати свою заяву ли­ше за згодою кредиторів.

82. Провадження у справах про банкрутство.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на 5 день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань б-ва ухвалу про порушення провадження у справі про б-во, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на 30день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Якщо при прийнятті заяви про порушення справи про б-во призначити розпорядника майна неможливо, розп-к майна призначається на підготовчому засіданні. До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати в госп-кий суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про б-во. Якщо боржником є державне під-во, щодо якого прийнято рішення про прив-цію, суддя виносить ухвалу про зупинення процесу приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства. Ухвала направляється органу, що здійснює управління майном боржника, державному органу з питань б-ва та відповідному дер-му органу приватизації. Для визначення фін-го становища боржника в підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про б-во суддя може призначити експертизу. За дорученням суду експертиза проводиться державним органом з питань б-ва із залученням для її проведення спеціалістів у встановленому порядку. Кредитор, за заявою якого порушено провадження у справі про б-во, має право заявити додаткові майнові вимоги до боржника.Кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги. Гос-кий суд в ухвалі про порушення справи про б-во може зобов'язати боржника подати ауд-кий висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього. Відсутність аудиторського висновку не зупиняє провадження у справі про б-во та не є підставою для припинення провадження у справі. Відсутність відзиву боржника не зупиняє провадження у справі. Якщо заявник не виконує вимоги ухвали господарського суду щодо публікації оголошення про порушення провадження у справі про б-тво у визначений строк, гос-кий суд має право залишити заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду. З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в порядку. Після опублікування оголошення про порушення справи про б-во в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника Після залишення заяви первісного заявника без розгляду гос-кий суд вирішує питання про порушення провадження у справі про б-тво за заявою іншого кредитора відповідно до

календарної черговості її надходження до господарського суду.

82. Санація.

Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.Санація вводиться на строк не більше 12 місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до 6 місяців або скорочено. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів), схвалення плану санації боржника. Кандидатури керуючого санацією та інвестора (інвесторів) можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів. Одночасно з винесенням ухвали про санацію ГС своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності у нього ліцензії, крім випадків, передбачених законом. Ухвала про проведення санації та призначення керуючого санацією набирає чинності з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у встановленому порядку. З дня винесення ухвали про санацію: керівник боржника відсторонюється від посади, управління боржником переходить до керуючого санацією(є виключення); припиняються повноваження органів управління боржника - ЮО, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Затвердження звіту керуючого санацією або дострокове припинення процедури санації тягне за собою припинення повноважень арбітражного керуючого як керуючого санацією, про що зазначається у відповідній ухвалі суду. У разі дострокового припинення процедури санації у зв'язку з укладенням мирової угоди або погашенням вимог кредиторів керуючий санацією продовжує виконувати повноваження керівника (органів управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) боржника. Керуючий санацією може бути звільнений ГС від виконання повноважень керуючого санацією, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена. Власник майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника. Керуючий санацією в 3-місячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про б-во, не виконаних повністю або частково.

82. Особливості визнання банкрутом окремих видів суб’єктів господарювання.

До окремих видів суб’єктів госп-ння відносяться: містоутворюючі, особливо небезпечних, с\г підприємства, страховики, ін. категорій суб'єктів під-кої діяльності. Містоутворюючими підприємствами(МП) визнаються ЮО, кількість працівників яких з урах-ням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адмі-терит одиниці, у якій розташована така ЮО. При розгляді справи про б-во МП учасником провадження у справі про б-во визнається орган МС відповідної Терит-ної громади адмін-терит одиниці, а також ЦОВВ, Докази, що підтверджують належність боржника до містоутворюючих підприємств, господарському суду надає боржник. Особливо небезпечними Підприємствами(ОНП) визнаються під-ва вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, ін. галузей, визначених відповідними рішеннями КМУ, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. При розгляді справи про б-во ОНП учасниками провадження у справі про б-во визнаються відповідний ОМС, а також центральний ОВВ, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор-кої катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр, а також ін. ОЦВВ. Докази, що підтверджують належність боржника до ОНП, ГС надає боржник. С\г підприємствами(СГП) розуміються ЮО, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) с\г продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше 50% загальної суми виручки.У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей с\г виробництва та є у власності СГП, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить і селянським (фермерським) господарствам, розташованим у даній місцевості. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є у власності такого підприємства, надані йому у постійне чи тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до ЗКУ. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про б-во визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом. У разі визнання ГС страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються(є винятки). При розгляді справ про б-во організації або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності, що є професійними учасниками ринку цінних паперів, учасником провадження у справі про б-во визнається державний орган з питань регулювання РЦП.Обмеження на здійснення угод професійним учасником РЦП, щодо якого порушено справу про б-во, не поширюються на угоди з цінними паперами його клієнтів, що здійснюються за дорученнями клієнтів і підтверджені ними після порушення провадження у справі про б-во. Підставою для визнання селянського (фермерського) госп-ва(ФГ) банкрутом є його неспр-сть задовольнити протягом 6 місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). . У разі визнання ГС селянського (фермерського) господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси селянського ФГ включаються нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів ФГ, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, с\г та ін. техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуті для ФГ на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать ФГ і мають грошову оцінку.

82. Процедура ліквідації.

У випадках, передбачених законом, ГС приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури(ЛП) не може перевищувати 12 місяців. ГС може продовжити цей строк на 6місяців, якщо інше не передбачено законом. З дня прийняття ГС постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ЛП: 1) підпр-ка діяльність банкрута завершується закінченням техн-го циклу з виг-ння продукції у разі можливості її продажу;2) строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;3) припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), % та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;4) відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;5)укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна 3 особам, допускається в порядку, передбаченому законом;6) скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпор-ня майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;7) вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур б-ва, можуть пред'являтися тільки в межах ЛП;8) виконання зобов'язань боржника. З дня прийняття ГС постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ЛП припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з б-вом під-ва, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також прип-ся повн-ння власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у 5-денний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття ГС постанови про визнання боржника банкрутом. Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ЛП повинні містити: найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом; найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство; дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ЛП; відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).

82. Наслідки визнання боржника банкрутом.

У постанові про визнання боржника банкрутом ГС відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) ЮО - банкрута. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі б-ва під-ва передаються до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. . Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через ЗМІ оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам.

82. Черговість задоволення претензій кредиторів.

Кошти, одержані від продажу майна бан-та, спрям-ся на задоволення вимог кредиторів: 1) у 1 чергу задовольняються:а) вимоги, забезпечені заставою; б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у т.ч. відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами ФО; г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про б-во в ГС та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про б-во тощо. Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено законом; 2) у 2 чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до СФ підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому КМУ, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників); 3) у 3 чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів4) у 4 чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;5) у 5 чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до СФ під-ва; 6) у 6 чергу задовольняються інші вимоги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута післяповного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію ЮО - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Держбюджету У.

82. Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності.

ЗЕД - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать: - експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; - надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності; - наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; - міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; - кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України; - спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; - підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів ЗЕД за межами У; -організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках; - товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; - орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; - операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку; - роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами ЗЕД як на території України, так і за її межами; - інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

82. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

ЗЕД - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з метою: - забез-ння збалансованості ек-ки та рівноваги внутрішнього ринку Україні; - стимул-ння прогресивних структурних змін в економіці, в т.ч. зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів ЗЕД України; - створення найбільш сприятливих умов для залучення ек-ки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн. Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється: 1) Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;2) недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;3) самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється за допомогою: - законів України; - передбачених в законах України актів тарифного і нетар-го регул-ння, які видаються державними органами України в межах їх компетенції; - екон-х заходів операт-го регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України; - рішень недержавних органів упр-ння економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України; - угод, що укладаються між суб'єктами ЗЕД і які не суперечать законам України. Забороняється регулювання ЗЕД прямо не передбаченими у цій частині актами і діями державних і недержавних органів. На території України запроваджуються такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності: - національний режим(НР), який означає, що іноземні суб'єкти госп-ї діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший ніж суб'єкти господ-ї діяльності України. НР застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до екон-х союзів; - режим найбільшого сприяння(РНС), який означає, що іноземні суб'єкти госп-ї діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде корис-ся іноземний суб'єкт госп-ї діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. РНС надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі; - спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

82. Форми іноземного інвестування.

Іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах: 1) часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;2)створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;3) придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;4) придбання самостійно чи за участю українських юридичних або ФО прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України; 5) придбання інших майнових прав; 6) господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції; 7) в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення ЮО на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

82. Правовий режим іноземних інвестицій.

Іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це КМУ. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку.

82. Правовий режим вільних економічних зон.

Вільна економічна зона - це частина території У, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий поря док за­стосування чинного законод. України. Для ВЕЗ характерним є те, що на її території запро -ваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних і фізичних осіб. Правовий режим ВЕЗ в У. визначається, в першу чергу, ЗУ «Про загаль­ні засади створення і функціонування спеціальних (віль­них) економ. зон». Цей закон визначає порядок створення та лі­квідації і механізм функціонування спеціаль - них (вільних) економічних зон на території У., загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила ре­гулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон із місце- вими радами народних депутатів, органами дер - жавної виконавчої влади та ін. Можуть створюва тися такі ВЕЗ: • зовнішньоторговельні зони • комплексні виробничі зони • науково-технічні зони • туристично-рекреаційні зони •банківсько-страхові (офшорні) зони • зони прикордонної торгівлі. ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критерія­ми. Так, за ознакою відкритості розрізняють ВЕЗ інтегра­ційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком). Залежно від місцезнахо­дження ВЕЗ поділяються на зовнішні (розміщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутріш­ніх районах країни). Управління ВЕЗ має певну специфіку, яка полягає в то­му, що структура, функції та повноваження органів управ­ління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на її території.

82. Поняття та ознаки кредиту.

ЗУ «Про опо- даткування прибутку підпри­ємств» дає загальне визначення поняття кредиту. За цим За­коном це кошти та матеріальні цінності, які надаються ре­зидентами або нерезидентами у користування юрид. або фізич. особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансо- вий кредит, товарний кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відно­сини позики. Більш повне визначення міститься в Положенні про кре­дитування, затвердженому постановою Прав- ління НБУ. Цим актом кредит визначається як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платнос- ті та цільово­го характеру використання. Кредит на операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у ба­лансах кредитора та позичальника. Ознакам притаманними кредиту є його: --забезпеченість (вона полягає в гарантуванні позичальника в по- верненні крезиту до банку, а також в недопущен- ні збитків через неповернення позичальника кре- диту); поверненість (передбачає обов”язкове по- вернення кредиту (у передбач. кредитним дого- вором строк));платність (передбач.сплату % за користув. кредитом); та ін. Суб'єкти господар. діяльності можуть використо­вувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лі­зинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

82. Види кредиту.

Кредити, які надаються банками, поділяютьсяна тікі види:за строками користування на:а) короткострокові - до 1 ро- ку; можуть надаватися банками у разі тимчасо- вих фінан. труднощів;б) середньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капі­тальних вкладень;в) довгострокові - понад 3 роки; мо -жуть надаватися для формування основних фон- дів. Об'єктами кредитування можуть бути капі- тальні витрати на реконструкцію, модер­нізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.; за за -безпеченням на: а) забезпечені заставою (май- ном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організа- ції); г) незабезпечені (бланкові); за ступенем ризику на: а) стандартні кредити; б) кредити з підвищеним ризиком; за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку; б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії.; в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою на­дання, за потребою, зі стягненням комі- сії за зобов'язання); за строками погашення на:

а) к., що погашаються водночас ;б) к,що погаша- ються у розстрочку;в) к, що погашаються до -строково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); г) к, що погашаються з регресією платежів; д) к, що погашаються після обумо -вленого періоду (місяця, кварталу).Кредити, які надаються банками, розрізняються за: 1) строками користування (короткострокові - до 1 року, середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки); 2) способом забезпечення;3) ступенем ризику;4)методами надання;5) строками погашення;6) іншими умовами надання, користування або погашення.

82. Форми кредиту.

Суб'єкти господар. діяльн можуть використо­вувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лі­зинговий, іпотеч- ний, бланковий, консорціумний.Банківський кре дит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Комерцій- ний кредит є товарною формою кредиту, яка виз начає відносини з питань перерозподілу матері -альних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господар. діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використову - вати платіжні засоби у вигляді векселів.Погашен- ня комерційного кредиту може здійснюватися шляхом: • оплати боржником за векселем;• пере- дачі векселя відповідно до чинного законод. ін- шій юрид. особі (крім банків та інших кредитних установ); • переоформлення комерційного креди- ту на банківсь­кий. Лізинговий кредит - це відно- сини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжу­ються укладен- ням лізингової угоди. Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з при­воду надання кре- дитів під заставу нерухомого майна. Консор- ціумний кредит - це форма кредиту, що надає­ться банківським консорціумом шляхом: а) аку- мулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичаль- никам; б) гарантування загальної суми кредиту провідним бан­ком або групою банків; в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кре­дит- них ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції. Головними ланками кредитної системи є банки та кре­дитні установи, що, маючи ліцензію НБУ, одночасно виступають у ролі продавців і покупців наявних вільних коштів. У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

82. Кредитний договір.

Банки здійснюють кредитування п-ств та органі­зацій на договірних умовах шляхом укладення кредитних договорів. Відповідно до Положення про кредитування ці договори укладаються в письмовій формі як шляхом складання одного документа, підписано- го кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами. До умов кредитного договору можуть бути відне сені: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умо- ви видачі та по­гашення позички; процентні став- ки за користування креди­том та порядок сплати процентів; умови здійснення банків­ського кон -тролю за використанням коштів; способи забез -пе­чення виконання зобов'язань за договором клі- єнтом; май­нова відповідальність за порушення умов договору тощо.Форма кредитного договору затверджена постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. як додаток до Поло­ження про кредитування.

82. Види рахунків.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається НБУ, та на підставі відповідного договору. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних та кореспондентських рахунків визначаються н\п актами НБУ та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу грошей у безготівковій формі з інших рахунків. Установа - член платіжної системи може відкривати рахунки членам та учасникам платіжної системи відповідно до правил цієї платіжної системи, погоджених з НБУ.

82. Порядок відкриття рахунків в установах банків.

Відкриття рахунків здійснюється на умовах, викладених в Інструкції про поря­док відкриття розрахункових, поточних та бюджет- них ра­хунків в установах банків а також в дого- ворі на відкриття та обслуговування банківського рахунку.Договір на відкриття та обслуговування банківського рахун­ку складається за довільною формою і має містити реквізи­ти сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закрит­тя раху- нків, види послуг, що надаються банком, зобо- в'язан­ня сторін, відповідальність за невиконання зобов'язань, інші положення за домовленністю сторін та умови, за яких до­говір може бути розірвано.Для відкриття рахунків п-ства подають установам банків такі документи: а) заяву на від -криття рахунку встановленого зразка, підпи­сану керівником та головним бухгалтером власника рахунку; б) копію свідоцтва про держ. реєстра- цію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;в) ко- пію рішення про створення, реорганізацію п-ства того органу, якому надане таке право чинним законо­давством, засвідчену нотаріально чи орга- ном, який видав таке рішення; г) один з примірни ків належним чином затвердженого ста­туту або його копію, засвідчену нотаріально; д) картку із зразками підписів та відбитком печатки вста­нов- леного зразка. Для ок­ремих видів підприємств законодавством передбачено подання додатко- вих документів (наприклад, для орендного — нотарі­ально засвідченої копії договору оренди); інші п-ства звільнені від подання певних доку -ментів (так, статут не по­дається повним та коман дитним товариством, фермерським господар ством, бюджетними установами). Рахунок відкри вається з письмового дозволу керівника установи банку на заяві про відкриття рахунку. Договір на відкриття та обслуговування банківського ра­хун- ку може бути розірвано за погодженням сторін. Законодавством України встановлено спец. поря­док відкриття валютних рахунків.

82. Порядок розрахунків у господарському обороті.

За загальним правилом на території України всі юрид. особи усіх форм власності, а також фізичні особи -громадяни У., іноземні громадяни, особи без грома­дянства, які є суб'єктами підприємниць- кої діяльності, здій­снюють між собою розрахун- ки у безготівковому та готів­ковому порядку че- рез установи банків відповідно до пра­вил здій -снення розрахункових та касових операцій, що затверджуються НБУ. Слід, однак, мати на увазі, що сфера застосування го­тівкового обігу досить обмежена і визначається спеціаль­ними нормами. Переважна ж більшість розрахунків між суб'єкта- ми го­сподарського права здійснюється у безготів ковому порядку у встановлених законодавством формах. З метою вдосконалення організації банками розрахун­ково-касового обслуговування народного господарства Правління НБУ затверди ло «Порядок організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між устано­вами НБУ та комерційними бан­ками» . Відповідно до цього акта комерційний банк укладає до­говір із клієнтом на розрахунково-касове обслуговуван- ня, яке включає комплекс взаємних платіжних зобов'язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме: • користування банком тимчасово вільними коштами клі­єнта; • здійснення розрахункових операцій; • касове обслуговування;• транспортне обслуговування перевезень готівки. Безготівкові розрахунки здійснюються за такими фор­мами розрахункових документів: платіжними доручен- нями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями; платіжними вимогами; інкасовими дорученнями (розпоряд женнями). Платіжні вимоги та інкасові доручен ня (розпоряджен­ня) застосовуються у випадках, передбачених чинним зако­нодавством та нормативними актами НБУ.

82. Платіжні інструменти у господарському обороті.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими фор­мами розрахункових документів: платіжними дорученнями;платіжними вимогами-доручення- ми; чеками; акредитивами; векселями; платіжни- ми вимогами; інкасовими дорученнями (розпоря дженнями). Платіжні вимоги та інкасові доручен ня (розпоряджен­ня) застосовуються у випадках, передбачених чинним зако­нод. та н.а. НБУ.

Платіжне доручення - це бланк встановленої фо рми, який підприємство подає у банк, що його обслуговує, для перерахування визначеної суми зі свого рахунку. Банк приймає до виконання до- ручення протягом десяти календарних днів із да- ти його заповнення і тільки в межах наявних на його рахунку коштів. Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетова- рного характеру. Платіжна вимога-доручення - це комбінований роз­рахунковий документ, який складається з двох частин: • верхня - вимога пос- тачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість постав- леної йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); • нижня доручення плат- ника своєму банку перерахувати з його рахунку зазначену суму. Розрахунковий чек - це доку -мент, що містить пись­мове розпорядження влас- ника рахунку (чекодавця) устано­ві банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів. Акредитив є грошовим зобов'язанням банку, що вида­ється ним за дорученням клієнта на користь його контра­гента за договором, згідно з яким банк, що відкрив акреди­тив (банк-емітент), може здійснити постачальникові платіж або надати ін- шому банку повноваження здійснювати такі пла- тежі на умовах пред'явлення документів, передба чених в акредитиві. Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настан­ня строку визначену суму грошей власнику векселя (вексе-ледержателю). Платіжна вимога - це документ, що містить вимогу підприємства, установи, орга- нізації на безакцентне списан­ня (безспірне стяг -нення) грошових коштів у випадках, встановле- них законодавством. Інкасові доручення (роз- порядження) як розрахункові документи засто- совуються у випадках, прямо передба­чених зако- нод.. Вони приймаються банками про­тягом 10 календарних днів з дня виписування. День запо- внення інкасового доручення (розпорядження) не враховується.

82. Поняття та ознаки біржі.

Згідно з Законом “Про товарну біржу" товарна біржа є органі -зацією, що об'єднуе юридич. і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропози- цій товарів, вивчення, упорядкування і полегшен ня товарообороту і пов'язаних з ним торговель- них операцій. Залежно від предмета діяльності є фондові і товарні біржі. Фондова біржа-це біржа, що оперує цінними паперами, тобто гро- шовими документами, шо засвідчують право во- лодіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила. та їх власником і передбачають, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також мож ливість передачі грошових та інших прав.06'єкта- ми операцій фондової біржі є акції; облігації, казначейські зобов'язання; ошадні сертифікати; векселі. Поняття правове становище і діяльність фондової бїржї регулюються розділом II “Фондо ва біржа” Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”. 3 точки зору правового стано- вища фондова біржа являє собою п-ство у формі АТ, яке зосереджуе в собі попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.Товарні біржі класифікуються на види залежно від ряду підстав. Так, залежно від хара- ктеру асортименту товара товарні біржі под-і ляються на: вузькоспеціалізовані (предметом торпвлі є один вид товарів); спеціалізовані (пре- дметом біржової торгівлі є однотипні групи това- рів);універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент товарів). Залежно від характеру бір- жових угод виділяють: біржі ре­ального товару, на яких предметом кушвлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виго- товлення); ф'ючерсні, на яких здійснюсться тор- гівля не реальіними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; ком- плексні, на яких укладаються угоди щодо реаль- ного то­вару, ф'ючерсні та опціонні угоди. Залеж- но від ступеня відкритості (можливості участі в тор­гах) товарні біржі подтяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі, в біржових операціях можуть брати участь і відвдувачі тор- гів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени даної товарної біржі.

82. Функції біржі.

Функци біржі випливають насамперед, з поняття цієї спеціальної господар- ської організації, а саме: — товарна біржа вико- нує функцію товаророзподільчого каналу або механізму, завдяки якому товар розподіляється між споживачами за реальною ціною; - товарна біржа є свого роду господарюючим суб'ектом, який організовуе ринок. Тому її ще називають організованим ринком. Вона створює необхідні умови учасникам біржоівих торгів у їх прове- денні;— товарна біржа — це місце, де узгоджую- ться попит і пропозиція на певний біржовий товар; — товарна біржа є регулятором цін. Зав -дяки коливанню біржового попиту і біржової про позиції тут не може бути державного регулюван- ня цін; — товарна біржа стабілізує ціни на бірж- овий товар. Функція стабілізації цін здійснюєть- ся через механізм біржової спекуляції або гри на підвищення і зниження цін;— біржа є місцем так званого “біржового котирування” цін. Біржове ко тирування — це реестрація біржовими орга­нами курсів цін, що виникають стиійно, на окремі бір- жові товари (ціні папери) з урахуванням укладе -них біржових угод; — біржа здійснює збирання і обробку ринкової інформації, тобто є інформацій ним центром ринку щодо виробництва біржового товару, динаміки попиту на товари, цін на біржо- вих та інших ринках тощо. Біржа забезпечує інфо рмаційне обслуговування своїх клієнтів;— товар- на біржа розробляе товарні стандарти, встанов- лює сорти товарів, рееструє марки фірм, допуще- них до біржової торгівлі; — товарні біржі викону ють арбітражні функції. Відповідно до викладе- них функцій товарні біржі діють за певними принципами, користуються правами та несуть встановлені законом обов'язки.

82. Види бірж.

Згідно з Законом “Про товарну біржу" товарна біржа є органі -зацією, що об'єднуе юридич. і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропози- цій товарів, вивчення, упорядкування і полегшен ня товарообороту і пов'язаних з ним торговель- них операцій. Залежно від предмета діяльності є фондові і товарні біржі. Фондова біржа-це біржа, що оперує цінними паперами, тобто гро- шовими документами, шо засвідчують право во- лодіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила. та їх власником і передбачають, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також мож ливість передачі грошових та інших прав.06'єкта- ми операцій фондової біржі є акції; облігації, казначейські зобов'язання; ошадні сертифікати; векселі. Поняття правове становище і діяльність фондової бїржї регулюються розділом II “Фондо ва біржа” Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”. 3 точки зору правового стано- вища фондова біржа являє собою п-ство у формі АТ, яке зосереджуе в собі попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.Товарні біржі класифікуються на види залежно від ряду підстав. Так, залежно від хара- ктеру асортименту товара товарні біржі под-і ляються на: вузькоспеціалізовані (предметом торпвлі є один вид товарів); спеціалізовані (пре- дметом біржової торгівлі є однотипні групи това- рів);універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент товарів). Залежно від характеру бір- жових угод виділяють: біржі ре­ального товару, на яких предметом кушвлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виго- товлення); ф'ючерсні, на яких здійснюсться тор- гівля не реальіними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; ком- плексні, на яких укладаються угоди щодо реаль- ного то­вару, ф'ючерсні та опціонні угоди. Залеж- но від ступеня відкритості (можливості участі в тор­гах) товарні біржі подтяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі, в біржових операціях можуть брати участь і відвдувачі тор- гів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени даної товарної біржі

82. Правила біржової торгівлі.

Правовий ре- жим і функції Правил біржової торгівлі ре­гулює Закон «Про товарну біржу».Визна­чає обов'язко- вий зміст Правил, коло питань діяльності бір­жі, на які вони поширюються, основні заборони, що мають діяти на товарній біржі. Правила регулю- ють: • порядок здійснення біржових операцій; • порядок ведення біржової торгівлі; • процедуру біржового арбітражу з цих питань. Правила біржової торгівлі визначають: • строк та місце проведення біржових операцій; • склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставлять- ся до них; • порядок здійснення та реєстрації біржових операцій; • порядок надання та розмір плати за користування по­слугами біржі;• відпові- дальність учасників та працівників біржі за не­виконання або неналежне виконання правил біржової тор­гівлі;• інші положення, встановлені органами управління біржі. Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів біржі або уповноваженим ними органом. Закон «Про товарну біржу» передбачає, що на кожній товарній біржі мають діяти загальні заборони, а саме:• забороняються купівля і про- даж товарів та контрактів з метою впливу на динаміку цін (тобто навмисна їхня скупка) як однією особою безпосередньо, так і через під- ставних осіб; • забороняються будь-які пого -джені дії учасників біржо­вої торгівлі з метою зміни чи фіксації поточних біржових цін; • забороняється поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до штучної зміни кон'ю- нктури. Не підлягає розголошенню зміст біржової угоди (за ви­нятком назви товару, кількості, ціни, місця і строку вико­нання). Цю інформацію може бути надано тільки на пи­сьмову вимогу су- дам, органам прокуратури, служби безпе­ки, внут рішніх справ, арбітражному суду та аудитор- ським організаціям у випадках, передбачених законод. України.

82. Правовий статус товарної біржі.

Згідно з Законом “Про товарну біржу" товарна біржа є організацією, що об'єднуе юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту I пропозицій товарів, вивчення, упорядкування і полегшення товарообороту і пов'язаних з ним торговельних операцій. Товарні біржі класифікуються на види залежно від ряду підстав. Так, залежно від хара ктеру асортименту товара товарні біржі поді ляються на: вузькоспеціалізовані (предметом торпвлі є один вид товарів); спеціалізовані (пре- дметом біржової торгівлі є однотипні групи това- рів);універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент товарів). Залежно від характеру бір- жових угод виділяють: біржі ре­ального товару, на яких предметом кушвлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виго- товлення); ф'ючерсні, на яких здійснюсться тор- гівля не реальіними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; ком- плексні, на яких укладаються угоди щодо реаль- ного то­вару, ф'ючерсні та опціонні угоди. Залеж- но від ступеня відкритості (можливості участі в тор­гах) товарні біржі подтяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі, в біржових операціях можуть брати участь і відвдувачі тор- гів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени даної товарної біржі.

82. Правовий статус фондової біржі.

Фондова біржа являє собою організаційно офо- рмле­ний, постійно діючий ринок, на якому здій -снюється тор­гівля цінними паперами, що можуть вільно продаватися і купуватися. Саме фондова біржа зосереджує попит і про­позицію цінних па- перів, сприяє формуванню їх біржового курсу та виконує інші функції, пов'язані з обігом цінних паперів. Правову основу діяльності фондової біржі становить ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу», інші акти законод. У., статут та правила фондової біржі. Фондова біржа створюється у формі АТ (закритого або відкритого) не менш як 20 засновни­ками — торговцями цінними папера- ми (банками, АТ,статутний фонд яких сформова- но за рахунок виключно іменних акцій, та інши- ми тов., для яких операції з цінними паперами є виключним видом їхньої діяльності). Засновники повинні мати дозвіл на здій­снення комерційної і комісійної діяльності з цінними папе­рами. Час -тка статутного фонду, що належить одному акці­онеру — торговцю цінними паперами, не може перевищува­ти 5 відсотків. Реєструються фондові біржі відповідно до Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформа­ційних систем і регулювання їх діяльності, затвердже- ного наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.Фондова біржа набуває прав юрид. особи з момен­ту її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідо- цтво про реєстрацію фондової біржі, яке видаєть- ся терміном на 2 роки і діє на всій території Укра ї­ни. Продовження терміну дії Свідоцтва здійсню- ється в по­рядку, встановленому для його одер- жання.Оскільки фондова біржа є АТ, її діяльність припиняється відповідно до законод. У. про господарські товариства.

82. Види біржових угод.

Залежно від місця укладання закон розрізняе біржові і позабіржові угоди, що мають однакову юридичну природу. Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодо встановлення, зміни або припинення ци- вільних прав або обов*язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Укладаються ці угоди через посередників — брокерські контори і брокерів, а не самими продавцям і покупцями ре­ального товару. Виконуються біржові угоди поза біржею (то­вару як такого на біржі немає). Бі ржова угода має юридичні ознаки звичайної уго- ди щодо змісту, структури тексту, форми тощо. Особливості укладення біржових угод врегульо- вано ЗУ “Про товарну біржу". Детально біржові угоди регулюються Правилами біржової торгівлі, затвердженими біржовими комітетами, а зміст цих угод визначаеться Типовими контрактами, які також за-тверджують біржові комітети.Бірж -ові угоди за різними критеріями поділяються на види. Найбільш загальним критеріем поділу є час виконання уго­ди. Згщно з цим критерієм є уго- ди: — з негайним виконанням (“угоди на реаль- ний товар" або “касові угоди"). За такою угодою товар має знаходитися на одному з вказаних бі -ржею складів і передаватися покупцеві негайно. Конкретний термін визначаеться Правилами біржової торгівлі; — термінові угоди (угоди на строк). По суті, це договори поставки біржового товару, строки виконання яких визначаються на­перед, на майбутнє( форвард).Строк зазначаеться у договорі (біржовому кон­тракті). Особливістю угоди на строк є те, шо договори такого роду можна багаторазово перепродовати на біржі аж до моменту остаточної поставки товару (ф'ючер- си). Комерційна ідея ф’ючерса полягає у страху- ванні як продавця,так і покупця від несприя ли -вого коливання цін на даний товар.Ця купівля-продаж ф'ючерсів називається хеджуванням. 3 огляду на юридичний спосіб забезпечення вико- нання вирізняються біржові угоди з заставою ( крім основних предметів угод, до їх змісту вхо- дить і зміст іншго договору — договору застави). Залежно від особи заставодавця цей вид біржової угоди має два підвиди: угода з заставою на купів- лю (заставодавцем є покупець) і угода з заставою на продаж (заставодавцем є Продавець).

82. Поняття захисту прав та законних інтересів.

Захист прав та законних інтересів – це комплекс заходів, які спрямовуться на суб’єктів господарювання та споживачів з метою забезпечення прав та законних інтересів. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: 1) визнання наявності або відсутності прав; 2) визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; 3) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;4) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; 5) присудження до виконання обов'язку в натурі; 6) відшкодування збитків; 7) застосування штрафних санкцій; 8) застосування оперативно-господарських санкцій; 9) застосування адміністративно-господарських санкцій; 10) установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; 11) іншими способами, передбаченими законом.

82. Форми та способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: 1) визнання наявності або відсутності прав; 2) визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; 3) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;4) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; 5) присудження до виконання обов'язку в натурі; 6) відшкодування збитків; 7) застосування штрафних санкцій; 8) застосування оперативно-господарських санкцій; 9) застосування адміністративно-господарських санкцій; 10) установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; 11) іншими способами, передбаченими законом.

82. Правове становище господарських судів.

Суперечності між підприємства­ми, організаціями, державними та іншими органами стосовно їхніх прав та обов'язків у господарських відносинах називають­ся господарськими спорами. Саме ці господарські спори і є пред­метом розгляду та вирішення ГС.ГС є однією з гілок судової влади. Це спеціа­лізовані суди, на які законом покладено здійснення правосуддя у госп-х відносинах. ГС є незалежним органом у вирішенні всіх госп-х спорів, що виникають між ЮО, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкр-во. Організація і діяльність господарських судів визначаються Конституцією України, ЗУ «Про судоустрій України», ГПК, іншими н/п актами України, а також міждержавними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ. ГС в Україні - правонаступники органів дер­жавного арбітражу та арбітражних судів. ГС здійснюють правосуддя в госп-х відносинахі є незалежними при виконанні цієї функції. Правова природа ГС як органу правосуддя визначається завданнями та повноваженнями, якими його на­ділено для виконання цих завдань, якими є забезпечення захисту гарантованих К-цією України та законами прав громадян, прав і законних інтересів ЮО, інтересів сус-ва і держави. ГС є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції.ГС становлять єдину триланкову систему спеці­алізованих судів, яку складають: місцеві господарські суди; апеляційні господарські суди; Вищий госп-кий суд України. Місцеві господарські суди (Автономної Республіки Крим, обла­стей, міст Києва і Севастополя) є основною ланкою спеціалізова­них господарських судів, оскільки, як суди першої інстанції, вони виконують значний обсяг роботи щодо вирішення господарських спорів, розгляду справ про банкрутство і стоять найближче до господарського життя та до конфліктів, які в ньому виникають. Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції. Вони утворені Указом Президента України. в кількості 9 з визна­ченням тер-ії, на яку поширюються повноваження апеляцій­них ГС. В апеляційному ГС також може запровад­жуватися спеціалізація суддів з розгляду окремих категорій справ. Відповідно до встановлених законом повноважень апеляцій­ний ГС: - переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих госпо­дарських судів, які включені до території, на яку поширюються його повноваження; - переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення; - вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, подає про­позиції Вищому господарському суду України щодо вдоскона­лення правового регулювання господарської діяльності і прак­тики вирішення господарських спорів та щодо порушення пе­ред Конституційним Судом України питання про офіційне тлу­мачення законів України;

- проводить роботу, спрямовану на попередження правопору­шень у сфері господарських відносин; - здійснює інші повноваження, передбачені законом. Вищий господарський суд Украіни є вищим судовим органом гос­подарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах. Як вищий спеціалізований суд, він складається з обра­них до нього ВРУ суддів. 1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судо­вої юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом; 2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; 4) здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

82. Підвідомчість та підсудність справ господарським судам.

Підвідомчість- компетенція певних органів або коло справ, віднесених до неї. ГС підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні госп-х договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у зак-ві, крім: * спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;* спорів про встан-ння цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до зак-ва не можуть бути встановлені за угодою сторін; *інших спорів, вирішення яких відповідно до законів У, міждержавних дог-ів та угод віднесено до відання інших органів; 2) справи про банк-во;3) справи за заявами органів Антим-го комітету У, Рахункової палати з питань, віднесених закон-ми актами до їх комп-ції. Підвідомчий ГС спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні госп-х договорів, пов'язаних із задоволенням держ-х потреб. Місцеві ГС розгл-ть у 1 інстанції усі справи, підвідомчі ГС. Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні госп-х дог-в, справи у спорах про визнання дог-в недійсними розгл-ся ГС за місцезнах-нням сторони, зобов'язаної за дог-м здійснити на користь 2 сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні госп-х договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розгл-ся ГС за місцезнах-нням відповідача.Справи у спорах за участю кількох відповідачів розгл-ся ГС за місцезнах-нням 1 з відповідачів за вибором позивача. Якщо ЮО представляє уповн-ний нею відособлений підрозділ, терит-на підсудність спору визначається залежно від місцезнах-ння відособленого підрозділу. Місце розгляду справи з госп-го спору, в якому однією з сторін є апел-ний ГС, ГС АРК, ГС області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий ГС. Справи про банкр-во розгл-ся ГС за місцезн-нням боржника. Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розгл-ся ГС за місцезнаходженням цього органу. Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у корис-нні майном розгл-ся ГС за місцезнах-нням майна. Справи у спорах про порушення майнових прав інтел-ної власності розглядаються ГС за місцем вчинення порушення. Якщо справа не підсудна даному ГС, матеріали справи надсилаються ГС за встановленою підсудністю не пізніше 5 днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи, яку може бути оскаржено. Справа, прийнята ГС до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому ГС. Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в ГС, до підсудності якого відноситься справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого ГС, і передати її на розгляд до іншого місцевого ГС.

82. Досудове врегулювання господарських спорів.

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ГоспПроцКод, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором. Спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів. Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно. Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організаціїне досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

82. Вирішення спорів господарським судом.

Діяльність ГС з розгляду господарських справ і вирішення господарських спорів розвивається у певній послідов­ності і складається з окремих стадій. ГС порушує справи за позовними заявами: - підприємств та організацій, які звертаються до господарсь­кого суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом; - державних та інших органів, які звертаються до господарсько­го суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; - прокурорів та їх заступників, які звертаються до госпо­дарського суду в інтересах держави; - Рахункової палати, яка завертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Кон­ституцією та законами України. Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, гро­мадянином-суб'єктом підпр-ї діяльності або його пред­ставником. Позивач (прокурор) зобов'язаний при поданні по­зову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї доку-тів, якщо цих документів у сторін немає. Питання про прийняття чи неприйняття позовної заяви вирішується суддею. У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті позовної заяви чи для повернення її заявникові суддя, прийнявши позов­ну заяву, не пізніше 5днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі. З метою забез-ня правильного і своєчасного вирішення госп-го спору суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки справи до розгляду. Основною стадією госп-го процесу є вирішення гос­п-х спорів. Розгляд справ у ГС 1 інстанції здійснюється суддею одноособово. Проте будь-яку спра­ву, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від кате­горії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. При розгляді справи ГС може зіткнутися з обставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьо­му засіданні (неявка сторін, неподання витребуваних доказів, необхідність витребування нових доказів тощо), тоді розгляд справи відкладається. Іноді ГС не в змозі розглянути справу до ви­рішення пов'язаної з нею іншої справи або в разі призначення експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником. У цих випадках він зупиняє про­вадження у справі, а потім поновлює його після усунення об­ставин, які зумовили зупинення. Вирішення спору по суті (тобто задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково) завершується прийняттям рішен­ня. Судове рішення приймається суддею за результатами обгово­рення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегі­ально, - більшістю голосів суддів. Якщо ГС не вирішує спір по суті (наприклад, у разі відкладення розгляду справи, зупинення чи припинення справи тощо), то він виносить ухвалу. Рішення ГС набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та ре­золютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційно­го подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законноїсили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Виконання рішення ГС провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до вико­нання не пізніше 3 місяців з дня прийняття рішення, ухва­ли, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухва­ли про поновлення пропущеного строку для пред'явлення нака­зу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено.За загальним правилом вирішення господарських спорів завер­шується прийняттям рішення чи винесенням ухвали судом першої інстанції, проте в окремих випадках господарське судочинство може продовжуватися в апеляційній і касаційній інстанціях.

82. Поняття монопольного становища на ринку.

Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господ-ння, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господ-ння, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антим-го комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 %. Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів тощо) визначається в межах території України. Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антим-м комітетом України та його терит-ми управліннями в межах адміністративної області або автономії (район, населений пункт).

82. Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання.

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету У здійснюють державний контроль за КСГ. Концентрацією визнається: 1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання 1 суб'єкта господарювання до іншого; 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю 1 або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом: а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання; 3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 % голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання. Учасниками концентрації визнаються: *суб'єкти господ-ння, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання; *суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, чи суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль; *суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі; *суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб'єкта господ-ння; ФО та ЮО, пов'язані з учасниками концентрації, відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб'єктом господ-ння.

82. Зловживання монопольним становищем: поняття та види.

Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 %. Зловживаннями монопольним становищем вважаються: 1) нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;2) обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;3) часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; 4) інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання; встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;5) встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) насвої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів; 6) встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

82. Правове становище Антимонопольного комітету України.

Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний ВРУ. АКУ щорічно подає ВРУ звіт про свою діяльність. Основними завданнями АКУ є: здійснення державного контролю за дотриманням антим-го зак-ва; запобігання, виявлення і припинення порушень антим-го зак-ва; контроль за екон-ю концентрацією;сприяння розвитку добросовісної конкуренції. АКУ будує свою діяльність на принципах: - законності; - гласності; - захисту прав суб'єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріоритету прав споживачів. Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та 10 державних уповноважених. АКУ в межах наданої йому компетенції має право: 1) визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому; 2) видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень; 3) видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб'єктами господарювання; 4)вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства; 5) накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом; приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами МС, органами адм-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання, провадження у справах про порушення антим-го зак-ва, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів АКУ, а також недобросовісної конкуренції, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз'яснення щодо їх застосування; здійснювати інші дії, передбачені законодавством про АКУ.Здійснення іншими органами державної влади повноважень АКУ у сфері державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, не допускається.

82. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: 1) антиконкурентні узгоджені дії; 2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем; 3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; 4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі; 11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; 12) концентрація без отримання відповідного дозволу органівАнтимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна тощо. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом, яка виражається у вигляді: штрафів, примусового поділу, адм-ї відп-сті, відшкодування шкоди. Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: ЮО; ФО; групу суб'єктів господарювання - ЮО та/або ФО. Рішення про накладення штрафів у розмірах понад 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях. Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. Посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю можуть нести адміністративну відповідальність згідно з законом. . Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

82. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: 1) збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; 2) отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за: * заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення зак-ва про захист економічної конкуренції;*поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;*власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України. У разі надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов'язаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розпочинається за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України. У випадках, коли порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умовиконкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у розгляді справи. У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи. Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику та третім особам. . Органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти розпорядження про об'єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду. Розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідного органу Ант имонопольного комітету України чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Антимонопольного комітету України, судом пов'язаної з цією справою іншої справи або до вирішення державним органом пов'язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення приймається розпорядження. Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники. Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою). Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. 3 особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом. Про визнання 3 особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.