50. Поняття права власності.

Власність як науковий термін вживається у двох аспек­тах: в економічному і юридичному. В економічному - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належ­ності наявних засобів виробни- цтва і одержуваних продук­тів праці державі, окремим колективам чи індивідам. На­лежність (присвоєння) у цьому випадку означає відношен- ня суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присво­єння, який хара- ктеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це сус- пільні відно­сини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розме жуванні «мого» і «чужого». Згідно із ЗУ «Про власність» влас­ність в Україні виступає в таких формах: приватна, колек­тивна, державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми власності є рівноправними. Інакше регулюються відносини власності в КУ. По-перше, у КУ щодо власності вживаються терміни «приватна», «держав­на» та «комунальна» і нічого не гово- риться про колективну власність. При цьому комунальна власність (власність те­риторіальних громад сіл, селищ, міст) розглядається відо­кремлено від державної. По-друге, на відміну від ЗУ «Про власність» у КУ говориться не про рівнопра­вність форм власності, а про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності. Зазначені новели зу­мовлюють необхідність внесення відповідних змін до ЗУ «Про влас- ність». Право власності визна­чається законом як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користуван ня і розпорядження майном. Володіння - це закріплення матеріаль- них благ за конкрет­ними власниками – індивіда- ми і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користу­вання - це вилучення з речей їхніх корисних властивос- тей, які надають можливість задовольнити відпо- відні потреби індивіда чи колективу. Розпоряд- ження - це визначення влас ником юридичної або фактичної частки речі. Із цього можна зро- бити висновок, що право власності-це врегульо- вані законом суспільні відносини щодо володін- ня, користування і розпорядження майном. Пра- во власності в У. охороняється законом.Держава забезпеч. стабільність правовідносин власності.

51. Способи виникнення і припинення права власності.

Всі способи набуття права власності, зазначені в законо­давстві, поділяються на первісні і похідні.

Первісними визначаються такі способи, коли пра во власності виникає на річ вперше або незалежно від попере­дніх власників. До них належать, зокрема, створення нової речі внаслідок виробни чої діяльності, націоналізація, рекві­зиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного майна, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна ху­доба. Похідними визнаються такі способи набуття права вла­сності, за яких право нового власника грунтується на праві попереднього власника і виникає внаслідок волевиявлення останнього. В усіх випадках похідного набуття права влас­ності має місце правонаступництво, тобто перехід прав від однієї особи до іншої. Найбільш поширений похідний спо­сіб набуття права власності - передача майна за договором (поставки, купівлі-продажу, міни тощо). Підстави припинення права власності поділяються на такі, що залежать від волі власника (угоди щодо відчужен­ня майна, повне споживання майна внаслідок користування ним), і такі, що від неї не залежать (примусовий продаж чи примусове вилучення майна згідно із законом, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо).