Metod_Fizika

51

vx, vу - частоти сигналів, які подаються на вхід Х та У.

У. Література:

Основна:

1.Ремізов А.Н. Курс фізики, М, 1983, с. 279-283.

2.Лівенцев Н.М. Курс фізики, М, 1983, т.1, с 158-173.

3.Методична розробка по роботі.

Додаткова:

1. Лівенцев Н.М. Курс фізики, М, 1978, с 313-317.

1. Ремізов А.Н. Курс фізики для медінститутів. ІІч. М, 1976, с. 121-124.

52

Лабораторна робота

Тема:” Визначення концентрації цукру в розчині поляриметром.”

Мета роботи: вивчення принципу роботи поляриметра; визначення концентрації цукру в розчині; дослідження залежності між кутом повороту площини поляризації та концентрацією цукру в розчині.

Прилади та матеріали: поляриметр, кювета з досліджувальними розчинами цукру різної концентрації.

Професійне значення тема.

Поляриметрію використовують не тільки для визначення концентрації розчинів, а й як метод дослідження структурних перетворень. Розглядаючи прозорі біологічні об‟єкти в мікроскоп , важко інколи виявити різні структури, тому використовують спеціальні методики, в тому числі поляризаційну мікроскопію.

Поляризаційний мікроскоп аналогічний біологічному, проте має поляризатор перед конденсором та аналізатор в тубусі. Предметний столик може обертатися навколо оптичної осі мікроскопа. Таким чином, об‟єкт підсвітлюють поляризованими промінями і розглядають крізь аналізатор.

Якщо схрестити поляризатор і аналізатор, то поле зору буде темним, таким воно залишиться при розміщенні на предметному століку прозорих ізотропних тіл. Анизотропні предмети змінюють поле зору у відповідності з тим впливом, який вони проявляють у напрямку площини коливань поляризованого світла.

Так як м‟язова, кісткова та нервова тканини володіють оптичною анизотропією, то в поляризаційному мікроскопі при схрещених поляризаторі та аналізаторі буде видно тільки ті волокна, анизотропія яких змінює поляризоване світло. Так наприклад, при розгляданні тонкого зрізу кістки, за допомогою поляризаційного мікроскопу, на зрізі видно тільки ті остеони, колагенові хвилі яких лежать в площині зрізу. Волокна, розміщені перпендикулярно площині зрізу, крізь який світло проходить вздовж оптичної осі (тобто без подвійного світлозаломлення) залишаються затемненими.

Поляризоване світло можна використовувати в модельних умовах для оцінки механічної напруги, виникаючої в кістковій тканині. Цей метод грунтується на явищі фотопружності. Він полягає у виникненні оптичної анизотропії в початкових ізотропних твердих тілах під дією механічних навантажень. Із плексиглаза, ізотропного матеріала, виготовляють модель кістки. Приложуючи навантаження, викликають анизотропію плексиглаза і можна робити висновки про механічну напругу, виникаючу в моделях, а отже і в справжніх кістках.

Кристалічні тіла (кварц, кіновар та ін.), чисті рідини (скипідар, нікотин та ін.) розчини деяких речовин (водневі розчини цукру, вінної кислоти) здатні обертати площину поляризації і такі речовини називаються оптично активними. Властивості оптично активних речовин обертати площину поляризації використовується в медицині для визначення концентрації цукру в сечі, що дозволяє діагностувати деякі захворювання (цукровий діабет). Поляриметр дає можливість визначити концентрацію цукру в сечі з точністю до 0,4%, що є дуже зручним та швидким способом. Поляриметрія використовується для визначення оптичної активності сивороточних білків з метою діагностики раку.

Теоретичне обгрунтування теми.

Світло – це електромагнітні хвилі.Хімічна і біологічна дія світла в основному пов‟язана з електричною складаючою поля електромагнітної хвилі. Тому вектор напруги електричного поля Е називають світловим.

Звичайне світло являє собою сукупність хвиль, випромінених великою кількістю атомів та молекул джерела світла. Коливання світлових векторів проходять у все можливих напрямках і тому площини їх коливань постійно змінюють своє положення в просторі. Світло, в якому

53

напрямок коливань світлового вектора Е, яким–небудь чином упорядкований, називається поляризованим. Якщо коливання світлового вектора Е проходять тільки в одній площині, світло називають плоско поляризованим. Світло, в якому коливання одного напрямку переважає над коливаннями інших напрямків, називається частково поляризованим. Якщо дві когерентні пласко поляризовані світлові хвилі, площини коливань яких перпендикулярні, при накладанні одна на одну дають хвилю, в який світловий вектор Е змінюється з часом так, що його кінець описує еліпс, то таке світло називається елептично поляризованим. При різниці фаз кратній еліпс перетворюється в пряму і утворюється плоско поляризоване світло. При різниці фаз рівній непарному числу /2 і рівності амплітуд складаючих хвилі, еліпс перетворюється в коло. В цьому випадку світло поляризоване по колу.

Якщо пропустити частково поляризоване світло крізь поляризатор, то при обертанні приладу навколо напрямку променя інтенсивність пройшовшого світла буде змінюватися в рамках від Імах до Іміn, при чому перехід від одного з цих значень до другого буде здійснюватися при оберті на кут = /2 (за один повний оберт два рази буде досягнуте максимальне і два рази мінімальне значення інтенсивності).

Числовою (кількісною) характеристикою поляризації є ступінь поляризації. Ступенєм поляризації називають вираз:

Р = Імах – Іміn / Імах + Іміn

Для плоско поляризованого світла Іміn = 0; Р = 1, для звичайного світла Іміn = Imax; Р = 0, для частково поляризованого світла 0<P<1. Око не розрізняє звичайне світло від поляризованого. Є цілий ряд явищ, властивих тільки поляризованому світлу, завдяки якому воно і виявляється.

Поляризоване світло можна одержати при відбиванні і заломленні на межі двох діелектриків, при подвійному світлозаломленні, тобто за допомогою поляризатора, при багаторазовому заломлення (стопа Столєтова ).

Якщо кут падіння світла на межу розподілу двох діелектриків (наприклад, на поверхні скляної пластинки) не дорівнює нулю, відбитий та заломлений проміні виявляються частково поляризованими. У відбитому промені переважають коливання, перпендикулярні площині, в заломленому – паралельні площині падіння. Ступінь поляризації залежить від кута падіння.

При куті падіння, що задовільнює умові: tg iб = n12 (1)

n12 - показник заломлення другого середовища відносно першого. Відбитий промінь повністю поляризований (він вміщує тільки коливання перпендикулярні площині падіння).

Ступінь поляризації заломленого променя при куті падіння іб досягає найбільшого значення, проте цей промінь залишається поляризованим тільки частково. Співвідношення (1) носить назву закону Брюстера. Кут іб називають кутом Брюстера чи кутом повної поляризацію. Легко перевірити, що при падінні світла під кутом Брюстера відбитий і заломлений кути взаємно перпендикулярні.

В якості поляризатора використовують стопу скляних пластин (стопу Столетова), незалежно від кута падіння і виконання закону Брюстера ступінь поляризації заломленого променя збільшується по мірі проходження променя.

При проходження світла крізь деякі кристали світловий промінь розділяється на два променя. Це явище одержало назву явища подвійного світлозаломлення і було зафіксовано в 1670 році Еразмом Бартоломіном . При подвійному світлозаломленні один із променів задовільнює звичайний закон заломлення і лежить в одній площині з падаючим кутом і нормаллю. Цей промінь називають звичайним і позначається літерою “О” (“З”). Для іншого променя, що називається незвичайним (позначається “L”) відношення sin i1/ sin i2 не залишається постійним при зміні кута падіння. Навіть при нормальному падінні незвичайний промінь відхиляється від початкового напрямку.

Крім того незвичайний промінь не лежить, як правило, в одній площині з падаючим променем і нормаллю до заломлюючої поверхні. Явище подвійного світлозаломлення спостерігається для всіх прозорих кристалів за винятком тих, що належать до кубічної системи. У так званих кристалів є напрямок, вздовж якого звичайний і незвичайний промені розповсюджуються, не

54

розділяючись з однаковою швидкістю. Цей напрямок і називається оптичною віссю кристала. Будь яка площина, що проходить крізь оптичну вісь називається головною площиною кристала чи головним перетином.

Дослідження звичайного і незвичайного променів підтвердили, що обидва промені повністю

поляризовані у взаємно перпендикулярних напрямках.

Площина коливань звичайного проміня перпендикулярна головному перетину кристала. В незвичайному промені коливання світлового вектора здійснюються в площині, що співпадає з головним перетином. При виході з кристалу обидва промені відрізняються один від одного лінією напряму поляризації так, що назва звичайного і незвичайного променів мають сенс тільки в середині кристалу.

В деяких кристалах один із променів сильніший за іншого. Це явище називають дихроїзмом. Сильним дихроїзмом у видимих променях володіє кристал турмаліна. В ньому звичайний промінь практично повністю поглинається на довжині 1 мм. Такими властивостями володіє поляроїд целюлоїдна плівка, в яку введена велика кількість однаково орієнтованих кристаликів сульфата йодистого хініна (в цих кристалах один із променів поглинається на шляху приблизно в 0,1 мм)

Як наслідок, поляроїд може бути використаний в якості поляризатора.

Великого розповсюдження набув поляризатор, що називається призмою Ніколя (або ніколєм). Він являє собою призму із ісландського шпата, розрізану по діагоналі та склеєну канадським бальзамом. Показник заломлення канадського бальзаму лежить між показником заломлення n0 та n1 звичайного та незвичайного променів в кристалі (n0>n>n1). Кут падіння виявляється таким, що звичайний промінь вільно проходить через цю прослойку і виходить з призми.

Окрім одноосних кристалів (ісландський шпат, турмалін, кварц) існують двоосні (слюда, гіпс), у яких є два напрями, в яких світло не ділеться на два променя. В таких кристалах обидва променя незвичайні: показник заломлення для них залежить від напрямку в кристалі. Двояке світлозаломлення пояснюється анизотропією кристалів.

Поляризатор пропускає коливання, паралельні лише одній головній площині і повністю затримує коливання, перпендикулярні цій площині.

Щоб дослідити, чи є світло після проходження поляризатора дійсно паляризованим, на шляху променів ставлять другий поляризатор, який називають аналізатором, вказуючи цим, що він використовується для аналізу поляризованого світла.

Нехай коливання вектора Е поляризованої світлової хвилі здійснюються в площині, що утворює кут з головним аналізатором. Амплітуду Е цих коливань можна розкласти на дві взаємно перпендикулярні складові:

Е1 – співпадаюча з головною площиною аналізатора; Е2 – перпендикулярна їй.

Е1 = Е cos . Е2 = Е sin .

Перша складова коливань проходить крізь аналізатор, друга буде затримана ним. Інтенсивність світла пропорційна квадрату амплітуди, як наслідок інтенсивність світла, пройшовшого крізь аналізатор.

J = J0 cos2 (закон Малюса), де J0 – інтенсивність світла, що падає на аналізатор; - кут між площиною поляризації падаючого світла і площиною аналізатора.

При проходженні плоскополчризованого світла крізь деякі речовини, спостерігається обертання площини коливань світлового вектора, чи як прийнято говорити, обертання площини поляризації. Речовини, що володіють такою вдастивістю, називаються оптично активними. До їх числа можна віднести кристалічні тіла (кварц, кіновар), чисті рідини (скипідар, нікотин) та розчини оптично активних речовин (водні розчини цукру, вінної кислоти та ін.).

В розчинах кут повороту площини поляризації пропорційний шляху проходження в розчині l і концентрації активної речовини С:

55

=[ ] Сl

[ ] – величина, що називається питомою постійного обертання.

Для розчинів оптично активних речовин кут залежить від природи, температури, концентрації і довжини стовпа розчину, крізь який проходить світло: = /100* С l

Це явище заключається в тому, що при проходженні крізь таку речовину поляризованого світла, площина його коливань поступово обертається навколо осі світлового пучка на кут, пропорційний товщині слою речовини. Явище пов‟зано з анизотропією самих молекул.

В залежності від напрямку обертання площини поляризації оптично активні речовини поділяються на правота лівообертаючі.

Придільне обертання – це збільшений в 100 раз кут обертання для стовпа розчину довжиною 10см при концентрації речовини 1г на 100см3 розчину, при температурі 20 0 С і при довжині хвилі світла (жовта лінія Л паров натрия) Л = 589нм.

При пропусканні поляризованого світла крізь розчин оптично активної речовини, площини поляризації хвиль різної довжини будуть повертатися на різні кути. В залежності від положення аналізатора крізь нього проходять проміні різного забарвлення. Це явище називають обертаючою дисперсією і використовують при вивченні структури речовин. Метод називають спектрополяриметрією.

Призначення, будова та принцип роботи медичного поляриметра.

Поляриметр складається з механичної, оптичної та освітлювальної частин. Механічна частина включає: головку аналізатора, з‟єднувальну трубку, штатив, кювету для розчинів, оправу для окуляра, кільце обертання аналізатора. Оптична частина : поляризатор, кварцева пластинка, обертаючий аналізатор, об‟єктив, рухомий окуляр, шестикратна лупа, що служить для розглядання шкали ноніуса. Освітлювальна частина: освітлювальне дзеркало, оранжевий світлофільтр. Кювета для досліджувальної рідини складається з керамічної трубки, ковпачків, резинових прокладок та захисних стекол. Ємкість кювети 7,5мл.

Поле зору та освітлення. Кварцева пластинка має прямокутну форму і перекриває лише середню частину поля зору. Тому в ньому видні межі і воно получається розділена на три частини.В результаті наявності рожевого світлофільтра в пристрої поле зору забарвлене в жовто-рожевий колір.

Являючись оптично активною речовиною, кварц повертає площину коливань, пройшовшої крізь поляризатор світлової хвилі на деякий кут 0, який залишається постійним. Тому між оптичною віссю поляризатора і віссю кварцевої пластинки завжди є кут.

1. Якщо аналізатор повернути так, що його оптична вісь буде складати з віссю поляризатора кут 900, то края поля зору будуть затемнені ( Ніколі – схрещені), а середня частина – освітлена внаслідок того, що оптичні вісі кварцу та аналізатора знаходяться під кутом більшим чи меншим від кута 900(мал. 1)

П

К

К – оптична вісь кварцевої пластинки; А – оптична вісь аналізатора.

2. Якщо аналізатор повернути так, що його вісь виявиться перпендикулярною до вісі кварцевої пластинки, то буде затемнена середня частина поля, а бічні частини освітлені (мал.2).

56

3. Якщо аналізатор повернути так, що його вісь складала однаковий кут між віссю кварцевої пластинки (тобто перпендикулярно бісектрисі кута) то усі три частини поля зору будуть затемнені (мал.3).

ПМал. 3.

Алгоритм виконання роботи.

Підготовка приладу до роботи.

1.Поворотом дзеркала встановити максимальне освітлення поля зору поляриметра без кювети.

2.Вставити порожню чисту кювету в трубку.

3.Обертанням окуляра та відлікової лупи добитися відповідно чіткого зображення ліній розподілу поля зору і шкали аналізатора.

4.Обертаючи аналізатор, добитися рівномірного затемнення частини поля зору.

5.Зняти нульовий відлік 0 за шкалою ноніуса. Для цього необхідно спершу відмітити на скільки повних градусів нульова лінія нижньої шкали відхилена вправо чи вліво від нульової лінії верхньої шкали (центральне положення нульової точки ноніуса пояснюється існуванням лівообертаючих та правообертаючих оптично активних речовин). Потім помітьте, яка за рахунком риска нихньої шкали (ноніуса) вправо чи вліво від нульової риски, співпала з одною із рисок верхньої шкали. Отримане число показує десяті долі

градусів, які потрібно прибавити до раніш знайденого числа цілих градусів. Наприклад, на мал. 4 число цілих градусів дорівнює 20 ,а число десятих долею градуса 0,7 ; загальне число градусів дорівнює n0 = 2,70.

Мал.4

Визначення концентрації цукру в розчині.

1.Вийняту кювету з трубки, заповнити розчином, що досліджується.

2.Покривне скло накласти з боків на торець кювети так, щоб в заповненій трубці не було повітряних бульбашок.

3.Вставити заповнену кювету в трубку поляриметра і знову провести встановлення окуляра на чітке зображення лінії розподілу поля зору.

4.Поворотом аналізатора знову добитися рівномірного затемнення трьох частин поля зору.

5.При наявності в розчині (сечі) цукру рівномірність освітлення поля зору порушається і тому необхідно повернути аналізатор для його встановлення. Різниця між другим та першим відліком n –n0 визначає величину кута повороту площини поляризації, викликаною наявністю цукру.

Провести відлік за шкалою ноніуса і знайти різницю n –n0 = .

6.Знаючи кут повороту площини поляризації світла, довжину кювети, придельне обертання, визначити концентрацію цукру.

С= 100 /[ ] l

7.Вимірювання здійснити для 5-7 розчинів цукру. Данні занести у відповідну таблицю. Знайти середнє арифметичне та похибку вимірювань.

8.Побудуйте графік залежності між кутом повороту площини поляризації та концентрацією

57

цукру в розчині.

9.Проаналізуйте отриманий результат і зробіть висновки.

Завдання для самопідготовки і самоконтролю.

1.Що називають звичайним та поляризованим світлом ?

2.Способи отримання поляризованого світла.

3.У чому заключається явище подвійного світлозаломлення ?

4.Зобразіть хід променів в призмі Николя і поясніть фізичну суть.

5.Сформулюйте закон Малюса.

6.Оптично активні речовини. Оптична вісь кристалів. Залежність кута повороту площини поляризованого світла від властивостей речовини, температури, довжини хвиль, товщини слоя і концентрації.

7.Зобразіть оптичну схему поляриметра. Поясніть призначення основних елементів поляризатора і принцип його дії.

8.Використання поляризатора в медицині.

Задачі.

1. Визначте кут повороту площини коливань світлового променя для сечі хворого на діабет, при концентрації цукру С = 0,05 см3. Довжина трубки l = 20 см, предельне обертання цукру для світла, що використовується [ ] =6,67град.см2 Відповідь :6,40

2.Визначте предельне обертання розчину цукру, концентрація якого С = 0,33см3, якщо при проходженні монохроматичного світла крізь трубку з розчином , кут повороту площини

поляризації = 220. Довжина трубки l = 10 см. Відповідь : 6, 67.

3.При проходженні світла крізь слой 10 % розчину цукру товщиною l1 = 10 см, площина поляризації світла повернулась на кут 1 = 16 030. В іншому розчині

4.цукру, взятому в слої товщиною l2 = 25 см, площина поляризації повернулась на кут 2 = 330. Знайти концентрацію другого розчину.

Відповідь : 2%.

Література:

1.Ремизов А.Н. “ Медицинская, биологическая физика .” М., Высшая школа ,1987г. стор 439-

2.Левинцев Н.М. Курс физики . М., Высшая школа 1974 стор. 405-414.

Ремизов А. Н. “ Курс

58

Лабораторна робота

Тема: “Визначення параметрів повітря.”

Мета роботи: вивчення параметрів повітря і приладів для їх вимірювання.

Прилади і матеріали: психрометр Асмана , анемомет ,термометр, вентилятор, таблиці, графіки.

Однієї абсолютної вологості не достатньо для характеристики насиченості вологості повітря

.

Ступінь насиченості повітря водяною парою характеризується відносною вологістю.

Відносною вологістю називається відношення абсолютної вологості до максимальної вологості і виражається в процентах.

В = А / М * 100%

А – абсолютна вологість. М – максимальна вологість. В – відносна вологість.

Максимальною вологістю називається та кількість пари, яка потрібна для насичення 1м3 повітря при даній температурі

Пружність і густина насиченої пари (максимальна вологість) при різних температура повітря можна знайти по таблицях. При підвищенні температури повітря водяна пара, яка знаходиться в ньому, все більше буде віддалятися від стану насичення, тобто, в одиниці об’єму може все більше вміститися вологи. Густина і пружність насиченої пари при підвищенні температури збільшується, пояснюється тим, що при збільшенні температури енергія молекул води збільшується і хоч густина пари збільшується, але конденсація не відбувається.

Отже, відносна вологість показує ступінь насиченості повітря водяною парою.

Якщо в повітрі наявна кількість пари ( абсолютна вологість ) буде залишатися сталою, а температура повітря буде збільшуватися, то це пояснюється тим, що при збільшенні максимальної вологості відносна вологість зменшується, тобто тим більше необхідно внести пари в повітря, щоб довести його до стану насичення при даній температурі.

Існує декілька методів визначення відносної вологості. Усі вони застосовані на використанні формули для находження В , і розрізняються тільки методами визначення абсолютної вологості А.

Найбільш поширеним методом визначення вологості повітря є психрометричний метод. Суть його заключається у слідуючому. Нехай є два термометра , які знаходяться в однакових умовах. Покази їх будуть однакові. Якщо резервуар одного термометра буде змоченим , наприклад, обгорнутий мокрим батистом, то покази їх будуть різні.

Завдяки випарюванню води з батиста, вологий термометр буде показувати нижчу температуру, ніж сухий. Чим менше вологість оточуючого повітря, тим інтенсивніше буде випаровування. І тим нижче будуть покази вологого термометра , а значить буде більша різниця в показах

59

термометрів. Покази вологого термометра будуть знижуватися до тих пір, доки не встановиться теплова рівновага, тобто кількість тепла, що іде на випаровування з поверхні термометра стане рівною кількості тепла, що повертається до нього з зовні. Відліку по термометрах дадуть різницю

температур, яка і буде характеризувати вологість повітря.

Можна визначити відносну вологість за допомогою психометричної таблиці.

Для цього по показах вологого термометра у вертикальному стовбчику цифр знаходять відповідну температуру. У верхньому горизонтальному ряду знаходять відносну вологість в процентах.

А– відносна вологість у мм рт. ст.

М– тиск насиченої пари при температурі вологого термометра

(береться з таблиці) .

Н – атмосферний тиск у мм рт. ст. Т1 – температура вологого термометра.

Т2 – температура сухого термометра С – стала величина, яка залежить від швидкості руху повітря і визначається

експериментально.

При нерухомому кімнатному повітрі С = 0,00128, у великому приміщенні С = 0,001.

Визначивши абсолютну вологість А за формулою (1), можна обчислити відносну вологість В = А/М *100% , де М – пружність пари у мм рт. ст. , взята з таблиць при температурі сухого

нормальною. Підвищена відносна вологість утруднює дихання, тобто постачання організму киснем, зменшує випаровування з поверхні легенів,з всього дихального тракту.

При високій вологості піт, що виділяється на тілі людини, не випаровується, що веде до перегрівання організму. Зниження вологості повітря веде до пересихання дихальних шляхів, але при деяких захворюваннях (захворювання нирок) має лікувальне значення.

Порядок виконання роботи.

І.Визначення вологості повітря за допомогою психрометра Августа. 1.Користуючись показами сухого та вологого термометрів за психометричною таблицею

№2 визначити відносну вологість.

2.Визначити за таблицею №1 максимальну вологість М (мм рт. ст.) при температурі вологого термометра.

3.Визначити за допомогою барометра-анероіда атмосферний тиск в мм рт. ст.

4.Одержані данні підставити у формулу А = М – СН (Т2 - Т1), де А – абсолютна

Т2 – температура сухого термометра, Т1 – температура вологого термометра, Н – атмосферний тиск по показах барометра.

5. За показами сухого термометра по таблиці №1 визначити максимальну вологість, обчислити відносну вологість В = А/М * 100% .

ІІ. Визначення відносної вологості психрометром Асмана.

Відносна вологість повітря визначається по показах сухого і змоченого термометрів за допомогою психометричного графіка. Для цього по вертикальних лініях графіка-таблиці

60

відмічають покази сухого термометра , а по нахилених лініях покази змоченого термометра. На перетині цих ліній одержують значення відносної вологості в процентах.

1.Змочіть батист на резервуарі термометра. Для цього грушу з водою вводять у внутрішню трубку захисту термометра.

2. Заведіть вентилятор.

3.Через 3-4 хвилини після пуску вентилятора проведіть відлік по термометрах.

4.По показах сухого і вологого термометрів за допомогою психометричного графіка визначіть відносну вологість повітря в процентах.

ІІІ. Визначення відносної вологості гігрографом Принцип визначення відносної вологості волосяним гігрографом (гігрометром) грунтується

на властивості знежиреного людського волосся змінювати свою довжину в залежності від вологості оточуючого повітря. Скорочення або видовження волосу за допомогою механічної важильної системи передається на перо чорнильного самописця.

Для того, щоб зняти покази гігрографа, треба по горизонтальній лінії знайти день тижня і годину, а по вертикальній лінії знайти відносну вологість, попередньо визначити ціну поділок.

ІV. Визначення атмосферного тиску.

Атмосферний тиск вимірюється за допомогою барометра-анероіда. Вимірювальною частиною приладу є легка і тонка алюмінієва коробочка з гофрованими стінками, які деформуються залежно від тиску повітря. Стінка коробочки зв‟язана зі стрілкою (в барометрах) або з пером самописця (в барографах).Зміна положення стінки коробочки приводить у рух стрілку або перо. При визначенні тиску повітря враховувати те, що :

1дин/см2 = 0,1Па; 1кгс/см2 (кілограм-сила) = 9,81*104 Па; 1мм рт. ст. = 133,32;

Тиск визначається формулою :

Р = F/S

F – cила тиску.

S – площа, на яку діє в перпендикулярному напрямі сила тиску.

Виходячи з цього, одиниця тиску – Паскаль (Па), у відповідності з міжнародною угодою, це тиск з силою один ньютон на площу в один метр квадратний (Н/м2 ).

В науковій літературі прийнято користуватися тільки одиницями тиску , вираженими в паскалях, а тому всі інші позасистемні одиниці тиску треба переводити у паскалі.

На основі вимірювань параметрів повітря розрізняють три клінічних(медикометеорологічних) типи погоди:

1.Оптимальний (датуючий).

2.Подразнювальний.

3.Гострий.

При визначенні типу клінічної погоди беруться до уваги зміни параметрів повітря (температура, тиск, швидкість повітря, процент вмісту в повітрі вологи та кисню) протягом однієї метеорологічної години, яка приблизно рівна двом астрономічним годинам.

Клінічні типи погоди.