пальчевский

бистості.Потягнелишедолідерства,айдороліволодаря,якийвстановлює свої правила гри і взаємин, диктуючи всім і все, але завжди – на свою ко!

ристь.Владність.Непоступливість.Жорстокість.Самолюбство.Владатри! мається на страхові. Нерідко відчуває себе піднесеним в умовах жорсткого дисциплінарного режиму, де потрібно догодити начальству, добитися пев! них переваг,заволодіти формальнимипостами, які даютьу рукипевну вла! ду, встановити диктат над іншими і використати своє положення для влас! ної вигоди. Схильність до азартних ігор.

Стиль керівництва. Його бояться, але, як правило, поступово проти нього назріває бунт. У якийсь момент таку людину «підводять» і скида! ють із її начальницького п’єдесталу.

Стратегія і тактики соціально-педагогічного впливу. Формування по! зитивного суґестивного комплексу, в основу якого, наприклад, можна покласти думки Л.М.Толстого: «Добро є вічна, вища ціль нашого життя. Як би ми не розуміли добро, життя наше є не що інше, як устремління до добра»; «Доброта для душі те ж, що здоров’я для тіла: вона непомітна, коли володієш нею, і вона дає успіх у всякій справі»; «Добро, яке ти робиш від серця, ти робиш завжди собі».

Давати такому керівнику завдання, які вимагають колективної твор! чості в умовах доброзичливості та хоча б часткового виходу за межі твор! чих можливостей такого керівника. Штучно створювати ситуацію, яка б потребувала змін у стилі керівництва.

З педагогічно доцільною метою використовувати можливості хрис! тиянської етики, вплив людей, до яких клієнт відчуває явну або ж прихо!

вану симпатію.

Картка №5

Тип акцентуації характеру: істероїдний.

Тип керівника: «Самозакоханий пінгвін».

Переваги. Комунікабельність, добре розвинута інтуїція, здатність уга! дувати наміри опонента, настрій колективу. Дипломатичність, уміння уникати «гострих кутів», справляти враження.

Недоліки. Ненаситна жадоба постійної уваги до своєї особи, захоплен! ня, здивування, поваги. Можлива брехливість, яка спрямовується на при! крашуваннясвоєїперсони.Обманливаемоційністьнасправдіповертається відсутністюглибокихщирихпочуттівіззбереженнямтеатральності,схиль! ності до позерства. Нездатність до щирого заохочення та оцінки заслуг членів трудового колективу. Такі керівники часто змінюють колективи або співробітників, як тільки відчують, що їх «розкусили». Потяг до лідерства

також проявляється в контексті особистісного егоцентризму. Можуть зда! вати позиції за умови появи мінімальних труднощів.

Стиль керівництва. Спалахиорганізаційнихілідерськихтенденціймо! жуть мати тимчасовий характер, оскільки залишаються своєрідним пошу! комуваги,пошануваннянавколишніх.

Стратегія і тактики соціально-педагогічного впливу. Виведення клієнта за межі самозахоплення собою на основі залучення його до чогось значно більшого від предмета внутрішньої неусипної уваги. Це може бути якась неочікувана перспектива росту або нова цікава справа, яка вимагає концентрації творчої уваги на технології своєї реалізації. Допомога у роз! робці перспективних ліній творчого зростання. Постановка у ситуації, в яких успіх особисто започаткованої справи клієнта вирішальним чином залежатиме від конкретних успіхів конкретних його підлеглих.

Людей,уякихсильновираженірисисенситивного, астено-невротично- го і психастенічного типів акцентуацій недоцільно призначати на керівні посади. Оскільки для них характерні такі риси характеру: боягузливість, дратівливість, підвищена втомлюваність, схильність до іпохондричності, нерішучості,легкістьутвореннянав’язливихдумок,побоювань,страхів,дій, ритуалів,уявлень.

Не задовольняють вимоги особистості керівника представники нестійкого та конформного типів акцентуацій характеру, оскільки для пер! шого характерна слабовільність, а другий відзначається некритичністю, безініціативністю, постійною готовністю підкорятися голосу більшості, шаблонністю, банальністю та ригідністю мислення.

Кожному керівнику доводиться приймати різних людей та вирішу! вати їх проблеми. Зважаючи на це, важливим для нього є вибір певної тактики поведінки, залежно від психологічних особливостей відвідувача його робочого кабінету.

Відвідувач «Паровий каток». Представник безцеремонних, грубих людей, які впевнені в тому, що всі повинні давати їм дорогу. Упевнені у своїй справедливості. Бажають, щоб про неї знали всі навколишні. У більшості випадків бояться розкриття власної неправоти. Втрата власного іміджу викликає у них страх.

Тактика поведінки. Ухиліться чи пристосуйтеся до відвідувача, якщо

предмет конфлікту особливо не цікавить вас. Поступіться у малому, щоб заспокоїти його. Якщо вибрали інший підхід, спочатку дайте можливість людині «випустити пару». Згодом спокійно і впевнено викажіть власну точку зору, намагаючись не ставити під сумнів правоту «парового катка», оскільки неминуче зіткнетеся з ворожою реакцією. Зіграйте роль мирот!

ворця, який стоїть над конфліктом. Заглушіть гнів людини власним спо! коєм,цедопоможевідвідувачувпоратисязісвоєюагресивністю,із’явиться

можливість прийти до спільного рішення.

Відвідувач «Прихований агресор». Ця людина створює неприємності для інших за допомогою закулісних махінацій, поширення пліток, інтриг. Вва! жає,щотакаповедінкацілкомвиправдана,оскількивцьомувипадкувико! нуєтьсярольтаємногомесника,якийвідновлюєсправедливість.Цечастко! вопояснюється тим,що подібнілюди неволодіють достатньоювладою для того, щоб діяти відкрито.

Тактика поведінки. Виявляйте конкретний факт спричинення зла та приховані причини цього. Дайте зрозуміти атакуючій вас людині, що ви вище за проблему. Наведіть відомий вам факт зла. Якщо його заперечують, приведітьдокази.Зберігайтеспокій,абиопонентунездалося,начебтовидо ньогоагресивноналаштовані,цеможеспричинитидовідкритусутичку.На! веденнямновихдоказівпідступностінамагайтесязірватимаскуувідвідува! ча.Післявиясненняприхованихмеханізмівповедінки«прихованогоагресо! ра»будезначнолегшезнайтивирішенняпроблеми.

Відвідувач «Розгнівана дитина». Він не злий і не агресивний за своєю природою. Він «вибухає» як дитина, в якої різко погіршився настрій. У більшості випадків така людина злякана і безпомічна. Вибух емоцій відоб! ражає бажання взяти ситуацію під контроль.

Тактика поведінки. Дайте можливість людині виплеснути емоції, за! певнивши її у своєму уважному слуханні. Допоможіть їй повірити у збере! женняконтролюнадситуацією.Післятогояк відвідувачзаспокоїться,ведіть

себе з ним як із звичайною розумною людиною, начебто до цього не було ніякого зриву.Спокійно ідоброзичливо запропонуйтеобговоритипробле! му. Якщо ваш співрозмовник попросить вибачення за зрив, спокійно прийміть. Йому після цього стане легше. Але найкраще відвернути якоюсь дрібницею увагу від того, що трапилося, відвідувач швидше забуде про це і, знову відчувши контроль над ситуацією, стане спокійним і розсудливим.

Відвідувач «Скаржник». «Скаржники» зустрічаються двох типів: реа! лістичні й параноїдні, які скаржаться на уявні обставини. Однак як один, так і другий часто захоплені певною ідеєю і звинувачують або когось конк! ретно, або весь світ у всіх гріхах. У цих випадках із скаржником стикаються

як вдячний слухач, в інших – як предмет його скарг і звинувачень. Тактика поведінки. Вислухати до кінця, незважаючи на те, є справед!

ливість у словах скаржника чи немає. Такі люди, насамперед, пристрасно бажають бути почутими, оскільки вважають, що до них серйозно ніхто не ставиться. Своїм вислуховуванням ви повертаєте йому відчуття значимості

й серйозності. Необхідно визнати або ж оцінити цю людину, показавши, що ви зрозуміли сказане нею. Це можна зробити, повторивши зміст сказа!

ногосвоїмисловами.Якщовідчуєте,щопотікскаргперетворюєтьсявнепе! реборнийзамкнутийкругірозмовувженеможливоспрямуватиуконструк! тивне русло, дайте відповідь на ті питання, які, з боку вашого огляду, дос! тойні цього, а всі інші проблеми ігноруйте як несуттєві або належним чи! ном не вивчені самим скаржником.

Відвідувач «Мовчун». Ці люди бувають потайливими. Спілкування з ними розчаровує тим, що причини їх затаєності можуть залишатися не! відомими. Часто замикаються у собі через те, що не хочуть образити по! чуття друга, або ж навчені гірким досвідом не ділитися ні з ким своїми почуттями, чи бажають запобігти конфронтації, вважають, що їх думки не беруть до уваги. А інколи основною причиною є сором’язливість. З такими людьми інколи легко втратити терпіння, тому що від них буває важко добитися чіткої відповіді.

Тактика поведінки. Для того, щоб розкрити суть проблеми, доцільно поставити кілька запитань у такій формі, яка не дозволяє відповісти лише словами «так» чи «ні». Аби не отримати однослівну відповідь, задавайте відкриті запитання на зразок: «Що ви думаєте у зв’язку з цим?» або «Що ж стало причиною вашої замкнутості?». Дайте «мовчуну» зрозуміти, що ви ставитесь до нього співчутливо і доброзичливо, що б він не казав. Для нього конче важливо, коли його оцінюють, підтримують і визнають. Підкресліть значимість його думки для вас словами: «Для мене важливо те, що ви думаєте з цього приводу», або «Нам буде цікаво почути і вашу

думку». За умови відповідної уваги до неї замкнута людина розкривається. Будьте вдячні людині за те, що вона ділиться з вами своїми думками, неза! лежно від того, згодні ви з нею чи ні. Якщо співрозмовник несподівано зробить паузу, не підганяйте його, дайте час подумати. Якщо ж ви не ви! терпите і почнете говорити самі, заповнюючи паузу, людина може знову замкнутися. Зберігайте напруженість очікування її слів. Заохочуйте співбе! сідника до продовження розмови, використовуючи фрази на зразок: «Так, це цікаво...», «Дуже важливо...», «Це оригінально...» тощо.

Навіть якщо під час цієї зустрічі вдасться добитися лише часткової відвертості, то це вже означатиме, що процес спілкування розпочався.

На сьогодні в умовах розвитку ринкової економіки будь!якому керів! нику не обійтися без уміння домовлятися, захищаючи інтереси колективу, реґіонуабойкраїни,знайрізноманітнішимисуб’єктамипартнерськихсто! сунків. Така домовленість, яка найчастіше виступає у вигляді переговорів,

теж має під собою певну соціально!педагогічну основу, яку необхідно роз! виватиівикористовувати.

Вивчившидосвідзахіднихділовихлюдей,дослідникЛ.Пронськийзібрав йогоівикликавувиглядікороткихправилзкоментарями(ПронскийЛ.Пра! вила ведения переговоров // Деловая жизнь. – 1996.– № 6. – С. 14!18). На основіїхпропонуємокомплекстактичнихприйомів,яківсукупностівизна! чають стратегічні основи ведення переговорів.

1.Дикуни не ведуть переговорів, оскільки це засіб для розумних істот добитися бажаного з найменшими витратами.

2.Учасникипереговорів–два«комп’ютери»,які«барахлять»,оскільки їм багато чого заважає. Ремонту вони не підлягають. Ударяти по них теж не можна, бо перестануть працювати зовсім. Залишається лише одне – регу! лювання з метою отримання двох рішень, які співпадають.

3.До переговорів виходьте з найгіршого – провалу їх. Готуйте аль! тернативу, якщо можна – кілька. Без підходящої альтернативи не розпо! чинайте їх. Альтернатива – це: а) ваша впевненість у собі й розкріпачен! ня; б) критерій сприйнятливості тих варіантів, які на переговорах будуть запропоновані; в) непоганий доказ для протилежної сторони, яка пропо! нує гірші варіанти.

4.До переговорів шукайте розумне справедливе рішення, оскільки на переговорах іде обговорення знайденого, а не пошук. Розумне рішення те, яке відповідає інтересам обох сторін. Воно довговічне. Певні переваги за рахунок партнера скорочують термін домовленості.

5.Не обмежуйтеся одним варіантом рішення, інакше в процесі аналізу

ситуаціївідбудетьсящосьсхоженакороткезамикання,коливсінадіїпокла! датимуться на одне це рішення, розпалюючи його до червоноти. У проти! лежномувипадкуз’являєтьсяможливістьодинітойсамоінтересзадовільни! ти різними способами, а по!друге, інтересів теж багато і можна, недоотри! мавшиводному,компенсувативсезнадлишкомучомусьіншому.

6.Шукайте об’єктивний критерій, щоб вас не запідозрили в хитрості. Джерело такого критерію безпристрасне: традиції і моральні норми, які розділяє партнер; пануючі на ринках ціни; технічні, юридичні та інші норми, встановлені для всіх; незалежні наукові розробки. Шукайте преце! дент, найкраще з практики партнера, тоді йому легше буде прийняти цей

критерій. Використовуйте древню процедуру: одна сторона ділить, а друга вибираєбудь!якуполовинучичастину.Можнавикористатипроцедурипо! черговогокористуванняабожеребкування.

7.Вивчіть своїх партнерів та їх інтереси, аби не перетворити перегово! ри в діалог глухих. Можна нічого не знати про позицію протилежної сторо!

ни, але про інтереси знати обов’язково. Інтерес – це суть бажання. Позиція

– це те, в якій формі це бажання хотілося б реалізувати.

8.Дізнайтеся про всі інтереси співрозмовника. Чим більше їх знатиме! те, тим більше рішень можна заздалегідь підготувати і отримати серед них вдалі, тим паче, коли з!поміж інтересів партнера є несуттєві, які ви легко можете задовільнити.

9.Знайдіть спільні інтереси, які є завжди навіть у воюючих сторін. Причому завжди більше того, що об’єднує, ніж роз’єднує. Спільні уст! ремління створюють комфортний тон на переговорах.

10.Знайдіть відмінності в інтересах. Як правило, їх погодити легше. Процесвідчитьтакийвідомийназаходісюжет:чоловікнемігїстипісного,а дружина–жирного.Однак,розділяючиобід,доїдаливсе«докрихти».

11.Знайдіть процедуру переговорів, інакше обговорення буде неефек! тивним. Найкраще використати процедуру одного тексту. Кожна зі сторін готує проект рішення. У ході його обговорення починають переробляти ті пункти, які викликають неприйняття однієї із сторін. З вичерпуванням та! ких пунктів переговори й закінчуються.

12.До початку переговорів обговоріть із протилежною стороною такі питання: де і коли вони будуть проходити, в яких умовах, у якому складі.

Уході домовленості в словах, поступках, тоні співбесідника «пройде» та інформація, яку часто вловлюють на підсвідомому рівні: чи чекають від вас односторонніх поступок, чи готові шукати розумного і справедливого рішення, чи хитруватимуть, чи націлюватимуться на чесну поведінку і повагу до партнера.

13.Складіть план своєї поведінки, орієнтуючись на найгірший поча! ток (використання недостойних прийомів, хитрування, психологічний тиск). Не слід розгублюватися, або мовчки ковтати «піґулку». Не варто ви! ходити із себе, стаючи «на одну дошку». Правильним буде, не відповідаючи грубістю на грубість, показати свою незгоду з подібними методами. Вам можутьзробитинекоректнезауваженнястосовновашогозовнішньоговиг! ляду, примусити чекати, перериватимуть переговори для спілкування з іншимиособами,натякатинавашунепоінформованість,можутьнарочито демонструвати неувагу, примушуючи повторювати щойно сказане, поста! витикріслотак,щобсонцепадаловочітощо.Цеможнаприпинититакими

словами:«Даруйте,алеуменескладаєтьсявраження,начебтовинамагаєте! ся поставити мене в незручне становище своєю поведінкою і зауваження! ми. Якщо ви бажаєте поступок з мого боку, то просто скажіть мені про це».

14.Підготуйтеся до позиційного торгу. Стратегія позиційного торгу, вибрана вашим партнером, передбачає жорстку позицію, про яку заявля!

ють відразу, відстоюючи її з першої ж хвилини. Насамперед, не концент! руйтеся на позиціях, а переводьте обговорення на інтереси, які лежать в

їхній основі. Використовуйте принцип східної боротьби джі!джітсу, який полягає в нанесенні втрат противнику не зустрічними ударами, а його ж власною енергією, спрямованою проти нього. Не натискуйте у відповідь. Не відкидайте позицію партнера, але й не приймайте її. Коли атакують ваші ідеї, не захищайте їх, але й не відмовляйтеся. За допомогою запитань переключайте енергію на інтереси. Запитання примушують думати, а не нападати. Другий прийом – пауза і мовчанка. Якщо ви отримали на своє питання незадовільну відповідь, мовчіть і чекайте. Мовчанка відкидає сло! васпівбесідниканазаддоньогоіпримушуєвідчутиїхнедоречність,говори! ти, щоб заповнити незручну паузу. Не поспішайте переходити до другої теми, закінчіть цю, не знімаючи «повислих» слів із «гачка». Третій спосіб перевести переговори в розумне русло – звернутися за посередництвом до третьої сторони. Прикладом цього можуть бути переговори між Ізраїлем та Єгиптом у 1978 році, які зайшли у глухий кут через претензії обох сторін на Синайський півострів. США вдалося помирити обох, запропонувавши за! лишити Синай за Єгиптом за умови повної очистки півострова від військо! вихчастинізброї,щогарантувалобезпекуІзраїлю.Такимчином,відбулося взаємне задоволення інтересів за умови відмови від початкових позицій.

15.Створюйтеатмосферуіпідтримуйтеїї.Будьтеякдантист,якийпра! цює з хворим зубом. Бійтеся зачепити нерв людських амбіцій партнера. Робіть йому маленькі приємності (дружня записка, спільна трапеза, виба! чення, невеличкий подарунок тощо).

16.Обговорюйте своє взаємосприйняття. Ставте себе на місце партне! ра, щоб побачити ситуацію з його боку. Не приховуйте того, що турбує вас. Не відповідайте емоцією на емоцію, пам’ятаючи слова Талейрана: «Це більше, ніж злочин, це помилка».

17.Обговорюйтеінтереси,абишвидшеприйтидоїхпогодження.Відо! мий приклад: дві сестри сперечалися через апельсин. Зрештою, домовили! ся розділити навпіл. Одна свою частину з’їла. Друга взяла лише шкірку для випічкиторта,ам’якотьвикинула.Хібажнеможнабулодомовитисявідра! зу ж і з більшою користю для обох?

18.Говоріть. Слухайте. Розумійте. Найчастіше у спілкуванні та дис!

кусії виступає три проблеми: не говорять, не слухають, не розуміють.

19.Уявіть, що ви сіли в один човен із співрозмовником. Навколо – бурхливе море проблем. Ви вирішуєте спільне завдання, а не кожний своє. Ви можете або разом допливти до берега, або разом втопитися в глибинах ненависті та ворожості.

Ці «Стратегічні основи ведення переговорів» певним чином можуть слугувати зразком для вирішення у ході діалогової взаємодії багатьох су!

перечностей на різноманітних рівнях.

Однакдлякожногокерівника,тимпачепосадовцявисокогорівня,для державницькоїорієнтаціївсоціально!педагогічнихаспектахвласноїдіяль! ності необхідно хоча б в найзагальнішому вигляді визначитися у характері соціалізаціїширокихмаснаселення,їїпроблемах,завданнях,можливостях власногосоціально!педагогічноговпливу.

Проблеми, які ставить перед українським суспільством сучасне жит! тя, далеко не вичерпуються економічними негараздами останнього деся! тиріччя. Відомий французький письменник Стендаль (справжнє ім’я Анрі Марі Бейль) на початку ХІХ століття говорив: «Людина живе на землі не для того щоб стати багатою, а для того щоб стати щасливою». А щасливим, на думку багатьох мислителів світу, можна стати лише за умови самовира! ження. Стосовно цього англійський письменник Оскар Уайльд понад сто років тому сказав: «Ціль життя – самовираження. Проявити у всій повноті власнусутність–осьдлячогомиживемо».Насьогодні,якужезгадувалося, лише 5% працюючих у вітчизняному народному господарстві є професіо! налами високого класу, тобто людьми, які проявляють себе у всій «повноті власної сутності». Це є свідченням того, що державна система не націлена належним чином на продукування «справжніх», «щасливих» людей, які, з одногобоку,вміютьзнаходитишляхидосамогосебесправжнього,азіншо! го,маютьматеріальніможливостівиборутакогошляху.Зподібноюпробле! мою, хоч і дещо в менших масштабах, зустрічаються й багаті західні країни.

Однак їхнє багатство дає їм можливість знаходити альтернативні способи вирішення.Наприклад,Німеччинапотребуєщорічно«чужихмізків»і«рук» з інших країн у кількості 200!300 тисяч чоловік. Дякуючи своєму багатству, вона їх отримує. Україні ж такий шлях поки що недоступний. Необхідно зосереджувати економічні, політичні,правові, адміністративні, соціально! педагогічні зусилля на такому прискоренні та якісних змінах процесів со! ціалізації населення країни, які б дозволяли швидше і якісніше «визріван! ня»своїх«домашніх»професіоналіввисокогокласу,талантівтагеніїв,здат! нихнашляхудоінформаційногосуспільствазйоговідомимипріоритетами в короткий час створити яскраву ауру нації.

Добитися ж цього без зміни базової моделі соціалізації неможливо. По! ступовий перехід від моделі підкорення до моделі інтересу гальмує низка при! чин: 1) небажання певної частини населення відмовитися від наявних ши! роких можливостей підкорятися владним розпорядженням і соціальному контролю; 2) неготовність більшості людей до самостійності, творчості,

активності (й дотепер панує тип особи!виконавця, а не творця); 3) недо! статнєврахуваннясоціокультурнихтаетнопсихологічнихособливостейсо!

ціальних груп та ментальностей громадян України; 4) складна соціально! психологічна ситуація в реальному державотворенні (настрої розчаруван! ня,негативізму,невпевненості,когнітивногодисонансу;драматичнийпро! цес адаптації людей середнього та похилого віку, оскільки їх претензії оріє! нтовані в основному на систему ролейі цінностейтихсуспільних відносин, котрі відходять) (Л. Орбан!Лембрик).

Розвитоклюдськихіндивідуальностей,творчоїпотенціїлюдейусуспільстві концентруютьсяупевнихгрупахгромадян–еліті,якайвиступаєінструментом прогресу,спрямовувачемнаціїнаїїпрогресивнийрозвиток.Дослідницяпро! блемформуваннясучасноїукраїнськоїелітипрофесорНаціональноїакадемії державногоуправлінняприПрезидентовіУкраїниМ.Піренстверджує,щой заразчіткоспостерігаєтьсяспоконвічнатенденціярозширенняможливостей длянайобдарованішихособистостейпробитисявеліту.Однакуперехідний періодвУкраїнісклаласяізагостриласятакапередумова,якнаявністьгрошей тавлади.Системажвладиформуємотиви,якимикористуєтьсяполітичнаелі! та,щопрагнеоволодітивладою.«Якщовлада,–пишеМ.Пірен,–будескон! центрована в одних руках, то навіть у «ангела» можуть вирости «роги» – так частоговорятьвнароді.Томутількирозумнийперерозподілвладнихповнова! женьміжусімагілкамивлади(законодавчою,виконавчоюісудовою)забезпе! читьдемократичнийрозвитоккраїни.Причомутребазауважити,щоперероз! поділ повноважень не повинен підганятися під конкретну особу, бо тут теж з’являтьсяпроблеми:чимбільшевладнихповноважень,тимбільшевиникає

спокусдлязвуженнягромадянськоїсвідомості.Томукончеважливопосадов! цю обирати команду, яка б не вела до цього негативу. Як засвідчує історія, в команділідерамаютьбутипрофесіонали,котрієнетількиоднодумцями,ай опозиціонерами.Тодійстворюєтьсярівновагасил,щоубезпечуєвідпотрап! ляння«наманівці»(ПіренМ.Проблемиформуваннясучасноїукраїнськоїелі! ти // Соціальна психологія. – 2004. – № 2. – С. 39).

Досвідпідтверджує,щопроблемисоціалізації,зокрема,повнотисамо! реалізації кожногогромадянина, краще розв’язуються заумовиформуван! ня владних структур з професійної, законослухняної та патріотично на! лаштованоїелітиздержавницькоюпсихологієюісучаснимгромадянським

мисленням.Вонажубагатьохвипадкахконсервуваласуспільство,перейма! ючись власними інтересами, стримувала інноваційні процеси, залишаючи науково!освітянськуелітувумовахвиживання.

ЗаданимиопитуваньЦентруім.О.Разумкованазапитання«Наскільки сильновпливаютьнаприйняттярішеньправлячоюелітоюУкраїнитакіосо!

би та інститути?», експерти дали відповіді, згідно з якими вплив керівників найбільших фінансово!промислових груп склада у той час 80,7%, Росії в

особі її керівництва та бізнес!структур – 31,3%, США в такій особі – 25%, силовихструктур–21,1%,політичнихпартій–17,2%,апредставниківнау! кової і творчої інтелігенції – 0,7%. Це тривога для всіх у країні, і пора вирі! шувати її на державному рівні.

Аналіз інформації Інституту соціології НАН України засвідчив, що більшість представників «нової буржуазії», яка інтегрувалася в політико! управлінську еліту, нехтувала законами України, оскільки українська дер! жавність завжди була для неї своєрідним «бізнес!проектом». Це стало при! чиною високого рівня корупції, згубно відбилося на настроях молоді та її моралі, певним чином призвело до «помаранчевої» революції.

Значначастинаюнаківтадівчатвважає,щонанихпринципимораліне поширюються, а рівень і якість освіти в житті не такі важливі, як гроші, «свої люди» в органах влади, комерції та силових структурах.

Перебудова управлінських структур і створення дієздатного ядра – управлінської еліти, яка могла б здійснювати належний соціально!педа! гогічний вплив на широкі маси населення, на думку М.Пірен, нерозривно пов’язано з вирішенням таких питань: а) прийняття нової редакції Закону України «Про державну службу»; б) вироблення підходів до формування механізміввихованняновоїеліти;в)викоріненняформального,нетворчого підходу у проведенні конкурсного відбору на державну службу; г) зміцнен! ня духовно!моральних засад еліти, виховання кожного урядовця в дусі ви! сокоїгромадянськості,патріотизму;ґ)підвищеннякультурикадровихвідно!

син, розробка дієвого механізму очищення еліти та її оточення від дема! гогів, кар’єристів та інших випадкових «елементів»; д) дотримання ґендер! ної рівноваги в урядових структурах.

Необхідно шукати нові форми взаємозв’язку між елітою і територіаль! ною громадою. Це потрібно, насамперед, для інтеграції України в євро! пейську спільноту та реалізації ідеї сталого розвитку. Право територіаль! ної громади на участь у місцевому самоврядуванні повинно здійснювати! ся конструктивно і серйозно, оскільки в протилежному випадку в Ук! раїні не сформується суспільство, яке б сприяло найповнішій самореалі! зації кожного свого члена на загальне благо. Для цього необхідно форму!

вати психологію державного народу і бути господарем на свої землі. Відрадно, що нині в Україні уже розпочався процес елітаризації по!

літичної еліти, і проходить він через поповнення її новими людьми і зміну психології тих, хто працює. Тут слід зважати зважати на загальні особли! вості соціалізації особистості як у відносно стабільному суспільстві, так і в