пальчевский

дих людей слово «бізнес» покликало у свою сферу сотні тисяч бажаючих «бізнесового щастя» у той час, коли спостереження свідчать, що лише сім

чоловік із ста здатні до цієї діяльності. Тому й не дивно, що вже перші невдачі стають для багатьох трагедією.

Виявляючи основи, які дозволяють людині стати на шлях самовиз! начення і, розглядаючи умови їх породження, Т.М.Буякас звернув увагу на наступне:

·кожна людина володіє всім необхідним для самотворення себе за умови підходу до свого життя в перспективі його розвитку, а не пошуків історичнихкоренівсвоїхдійусвоємуминулому,оскільки«капканпричин! ності» залишається, за висловом Ф.Перлза, лише «козлом відпущення»;

·важливимєпошукумовможливостірухулюдинивпередізпостійним відторгненням власної вихідної точки, таких умов, у яких людина змогла б «не співпадати з самою собою», а жити тим, що вона «ще не сказала свого останньогослова»;

·принципово важливим для самовизначення є твердження І.Канта стосовно того, що людина може вискакувати із горизонталі звичайного емпіричного ряду, із визначення себе – своїх дій, реакцій, взаємодій – попередньоюпричиною,іможесамаставатиджереломсвоговчинку,інак! ше кажучи, може виходити із заплутаного зчеплення причин та наслідків і ставати суб’єктом своїх дій;

·цінною є відповідь І.Канта на питання про умови, які б забезпечи! ли людині можливість виходу із «в’язниці» причин і наслідків; відповідно до неї такі умови забезпечує принесення в емпіричний ряд чогось додаткового і більшого, ніж його зміст; можливість обмірковувати щось всередині «більшого» дає людині свободу для нової, особистісної позиції і дозволяє побачити ту ж саму емпіричну дійсність так, як вона ніколи не побачилася б;

·доцільним є продовження думки І.Канта М.К.Мамардашвілі, який вважає, що такою ж умовою виходу із «в’язниці» може стати вироблене уміння бачити структуру за тими фактами, які відбуваються в нашому житті, оскільки таке бачення є мисленням, що лише одне здатне щось змінювати в нас;

·відповіддю на питання як «горизонт чогось додаткового і більшого»

або «структура» дають можливість по-новому побачити світ, радісно відчу! ваючи приплив нових думок, почуттів, переживань, є приклад, наведений М.К.Мамардашвілі:«Скажімо,яблукаСезанна–аджезрозуміло,якщозаду! матися,щоживописСезанназовсімнезображуєяблука.Якщомибачимоте, що намальовано у Сезанна, це означає, що ми бачимо те, чого не бачимо

нашимиочима.Тамнеяблуказображені,тампобудованаконструкція,посе! редництвомякоїмибачимощосьтаке,чогоминебачимозовсім,дивлячись

на яблука, які висять на деревах. Значить, коли я говорю «текст» ... я маю на увазінезображувальнусторонутексту,аякусьіншу...Текстєдещо,посеред! ництвомчогомичитаємощосьінше.Текст єдещо,посередництвом чогоми читаємо подію. «Яблука»Сезаннаєяблука,посередництвомякихмибачимо щосьтаке,чогобминепобачилибезцієїконструкції»(МамардашвилиМ.К. Эстетика мышления. – М., 2000. – С. 28);

·згіднозконцепцієюМ.К.Мамардашвілі,зважаючинанаведенийпри! клад, для того, щоб з’явився світ нових думок і почуттів, потрібнопобудувати певну конструкцію, або «організований текст свідомості», що покликані статидлялюдиниорганомрозумінняабо«органомжиття»,якідозволятьїй відчути і пережити те, що без них не буде пережито, оскільки не буде зрозу! міло;

·головною умовою «здійснити» себе, по!новому побачити світ і себе

вньому, «розплутати» свій досвід, з’єднати або вперше отримати усвідом! лений і зв’язний вигляд тих подій життя, які бачимо «розсіяними» і «роз! сипаними», зрештою зрозуміти, що насправді відбувається, є за «горизонт більшого»(«структура»,«живаформа»,«повнийтекст»,«текстсвідомості»);

·«повний текст» переводить особистість на другий рівень – рівень чо! гось більшого, ніж наявна ситуація – рівень смислів, які завжди лежать над площиною причинно!наслідкових зв’язків і завжди мають «горизонт більшого, тому що ніякий смисл не зводиться до його складників»;

·смисл – «форма повноти» або «форма цілого», сполучення з якою

наявної ситуації надає їй завершеності й можливості бути розгорнутою до повноти своєї сутності; без з’єднання ситуацій життя із смислами людині суджено рухатися по горизонталі – в рамках цілей, мотивів, потреб і зали! шатися в наявній ситуації заручником руху по замкнутому колу; у проти! лежному випадку в людини з’являється шанс, вирвавшись із в’язниці причин і наслідків, вийти в інший вимір – вертикальний – вимір повних та завершених образів і ситуацій, які доповнюють неповноту і незавер! шеність емпіричних подій;

·для того щоб «врятувати» себе від емпіричної залежності, дожити до зустрічізісмисломвласногожиття,доповнитийогоемпіричнідані,людині

необхідновикористати«повний текст»;ілюстрацієюцієїдумкиможутьслу! гуватисловаізЄвангелія:«СпочаткубулоСлово,іСловобулоБог»;

·уміння використовувати «повний текст», звільняючись від емпірич! ноїзалежності,породжуєякістьжиття,якуР.Декартназвав«теорієюбезпе! рервногонародження»,оскількиніщоневиводиться,всезановоівсеконк!

ретно: тепер і зараз ми повинні відтворити і світ, і себе в ньому; з’єднуючи себе з повнотою, даємо свою власну відповідь на ситуацію із точки тут!і!

тепер;убудь!якиймомент,колимидіємо,моженароджуватисящосьприн! ципово нове; через свою дію і свою живу відповідь людина вивільняє можливість народження чогось більшого в собі – того, що не змогло б народитися

зїї минулого стану;

·дія людини всередині певної цілісності є виявом граничної реаль! ності її життя – невидимого, прихованого, але єдино реального плану його;

·тільки у співвідношенні себе з вищими, вічними, граничними смис! лами, з цим найповнішим потоком життя, кожний із нас з’являється в точці зустрічі з самим собою – в «істині» свого існування тут!і!тепер, а не стає пасивним учасником причинно!наслідкової низки основ і не відтво! рює свої звичайні життєві сценарії;

·дію всередині певної цілісності можна розглядати як феномен сво! боди, яка починає відкриватися в точці власної особистісної дії, в якій зни! кають «для чого» і «чому» емпіричного ряду, поступаючись місцем вимоги і впливу«горизонтубільшого»;

·«більшим» або «повнотою» для особистості стає її ціннісно-смисло- ва сфера, що починає звучати для людини, як голос її внутрішньої необхідності, котра більше відома як феномен совісті, що сама себе зумовлює, оскільки є не «чому», а «по совісті»;

·свобода у згаданому розумінні, відповідно до А.А.Пузирея, здатна виступати«феноменомповноговнутрішньогосамовизначення».

Технологія самовизначення особистості у світлі психологічної теорії становлення людини у перспективі свого розвитку (за Т.М.Буякасом).

1.Насамперед,соціальномупедагогунеобхідноналаштуватиклієнтана активний пошук зустрічі з «ударом випадку», який дозволить у чомусь зов! нішньому пізнати ту ідею в самому собі, яку до цього людина не знала і лишетепервідчула,щоцещосьзовнішнєстаєеквівалентомабовідповідни! ком її внутрішньої ідеї.

У свій час на цю можливість людини, «розглядаючи» щось, шукати (розуміти) самого себе, звернув увагу ще Леонардо да Вінчі. У його трактаті

про живопис художник розглядає стіну, яка вкрита плямами. Більшість стверджувалаб,щохудожникдивитьсянастінудлятогощобперемалювати її.ТакийпоглядзаперечуєМ.К.Мамардашвілі:«Ні,розглядаючизовнішнє,

– вважає він, – я пізнаю ту ідею в собі, яку я сам ще не знаю, і пізнаю тоді, коли ударом випадку це щось ... буде відповідати ідеї в мені, – тоді я її

пізнаю і сам народжуюся в цій ідеї, тому що, розглядаючи щось художник шукаєсамогосебе...ЄякасьбезкінечністьпотенціївсамомуЛеонардо,івін

любитьцюбезкінечність,невідомуйомусамому,любитьїївМонніЛізі,яка йому відкриває собою його власну і невідому йому потенцію» (Мамардаш! вили М.К. Психологическая топология пути. – СПб.: Русск. Христ. гума! нит. ин!т, 1997. – С. 511).

Зустріч молодої людини із цим зовнішнім щось, хоч і відбувається завдяки «удару випадку», забезпечує доволі тривалий його розгляд. До цієї зустрічі з «ідеєю в собі» особистість приходить не як до кінцевої лан! ки в ланцюжку розмірковувань, а як до внутрішнього діалогу між власни! ми безкінечними потенційними можливостями і невичерпним семантич! нимпотенціаломпевногосимволу.Утакомудіалозі,надумкуТ.М.Буякаса, здійснюється зустріч незавершеного буття цього символу і незавершеного буття людини.

Клієнтові, якщо він ще професійно не самовизначився, слід пореко! мендувати первинне знайомство з колом найрізноманітніших професій не за словами пісень чи кадрів гостросюжетних кінофільмів, а за тим ду! ховно!предметним полем діяльності, яке залишається реальним тут!і!те! пер. Причому внутрішньо бути завжди готовим до зустрічі із зовнішнім «щось», яка може несподівано зупинити і вимагати неспішного свого роз! глядутавнутрішньогодіалогу.

Тому ж, хто вже професійно визначився, навчається в закладі пев! ного рівня акредитації, або працює після його закінчення, корисним буде використовувати будь!яку можливість для розширення та поглиб!

лення своїх знань і вражень на обраному напрямі діяльності. Причому не слід гребувати ні «дрібними», ні «випадковими» деталями, пам’ятаючи, що славетного художника, який здатний малювати століттями не розгада! ну таємницю усмішки жінки, здатна зупинити проста звичайна стіна в плямах.

2.Щоб звузити поле пошуку «ударів випадку», слід на основі самоана! лізу клієнтом власних задатків, здібностей, фантазій, мрій, снів, імпресую! чих моментів життя визначити ту знакову систему, яка здатна найкраще слугуватидляйогоособистісногорозвитку,насамперед,духовного.Знакові засоби прийнято розглядати як інструменти розвитку. Такі інструменти!

органиМ.К.Мамардашвіліназиваєампліфікаторами,або«машинкамина! родження», оскільки вони здатні породжувати в людині новий особистіс! ний досвід, який не зміг би з’явитися без взаємодії людини з ними.

Т.М.Буякасякзнаковийампліфікаторпропонуєвикористовувати«за! гальнокультурнісимволи»,оскількивонинесутьусобітой«горизонтбільшо!

го», той «завершений план буття», ту упорядковану «структуру», в світлі яких те, що відбувається зараз (емпіричні дані) знаходиться внизу, отриму!

ючи свій смисл. З’єднання себе із символом занурює людину в простір, у середині якого індукуються вищі смисли і стани, цілком відмінні від по! роджених емпіричним потоком. Символ тотожний самій людині, оскільки для обох немає вичерпної інтерпретації. Співіснування із символом немов би занурює людину всередину «вічно породжуючого лона», яке надзвичай! но продуктивне, оскільки породжує все новий і новий внутрішній досвід. Цейдосвідможевиявлятисянастількинеочікуваним,що«вириваєсуб’єкта у нього самого» (М.Фуко), не дозволяє йому пізніше залишатися таким само. Символ стає місцем, де думка уже не затиснута і не зафіксована рам! ками стандартних інтерпретацій, а безперервно розгортається, подійно відповідаючи на ситуацію тут!і!тепер. Так, стаючи співучасником життя символу,клієнтщоразузановоотримуватимеможливістьпрочитувативсобі те,щобільшезаньогоіщотількищеможевньомувстановитисяівідкрива! ти собою його власну невідому йому потенцію щоразу заново.

3.Однакдлятого,щобсимволабопевназнаковасистемасталиучасни! ками діалогу з клієнтом, їх необхідно «оживити». Значення символу по! винні якось знову народитися в конкретній ситуації людини. Тут доцільно згадати, що згідно з О.М.Леонтьєвим, індивідуальна свідомість пристрас! на. Значення символу зможуть втілитися у внутрішньому досвіді суб’єкта лишетоді,колисимволпочнебезпосередньопереживатися(проживатися) людиною, стане його конкретним внутрішнім досвідом. Таке ж конкретне переживання може дати лише практична діяльність із знаковою формою.

Зважаючи на це та на зроблений клієнтом вибір знакової форми або певного загальнокультурного символу, слід запропонувати підопічному побудувати певну конструкцію («організований текст свідомості»), яка покликана допомогти відчути і пережити те, що без неї не буде пережито і відчуто. Тобто йдеться про власнотвір, образно кажучи, «яблук Сезанна». Уролітаких«яблук»можевиступитибудь!якийрезультаттворчоїспроби– модель,проект,пристрій,твірмистецтва,інтригуючаоригінальнатемакур! сової чи дипломної роботи, оригінальний спосіб розв’язання певної про! блеми тощо.

Ні в якому разі соціальному педагогу не слід нав’язувати клієнту певну

«конструкцію», оскільки вибір творчої діяльності повинен обумовлювати! ся внутрішньоінтенційною спрямованістю його самого. У будь!якому ви! падку це повинна бути хоч би невеличка «справа душі» молодої людини.

4. Досвід «Школи екзистенційно!ініціальної психотерапії Карлфріда графа Дюркхайма» (Тодтмоос!Рютте, Німеччина) доводить, що за умови

виконання клієнтами рухових, тактильних і графічних дій із знаковими формами в умовах глибокого зосередження відбувається повернення їх

чуттєвої данності. Зважаючи на це, соціальному педагогу потрібно попе! редити клієнта чи групу їх про те, що для успіху справи необхідно кожно! му із них уміти бути присутнім у всій повноті себе в тому, що вони роби! тимуть. Необхідне чітке усвідомлення того, що для «оживлення» вибра! них ними знакових форм обов’язкові навички «збирання» самого себе, стійкої концентрації уваги.

5.У ході створення клієнтами власно визначених ними «конст! рукцій», своєрідних «яблук Сезанна», та «оживлення « їх експерименту! ючих необхідно спрямовувати на процес внутрішнього діалогу з тепер уже «живим» символом або новостворюваною «конструкцією» певної знакової системи. Базовими засобами такого діалогу, як засвідчили попе! редні дослідження, є спонтанно утворювані образи, з якими учасники діа! логу вступають у діалогічні стосунки, використовуючи мову соматики, емоцій, бажань. Головне враження, яке в цей час формується в експери! ментуючих, ! це відчуття незвичної новизни таких образів та відтінків тих почуттів, які вони породжують. Такий стан чимось нагадує раннє дитинство, коли дитина вперше потрапляє у суничний ліс чи на берег великої ріки.

6.Необхідно попередньо налаштувати клієнтів на характер діалогіч! них взаємостосунків: активно вступаючи в діалог, їм не варто заглушува! ти власний голос образу; не потрібно завершувати його «від себе»: до ньо! го необхідно ставитися як до незалежної рівноправної істоти, голос якої

слід уважно вислуховувати.

7.Активність людини в процесі діалогу полягає у звернених до самої себе чи образу запитаннях, відповідях, погоджуванні, супереченні, про! вокуванні тощо. Важливо, щоб у ході такого діалогу, з одного боку, кож! ний, знову і знову звертаючись до свого теперішнього, відшукував певний досвід, переживаючи який, можна відчути повне погодження із собою, а, з другого,уважновглядавсяуновостворюванийобраз.

8.Спілкуватися з таким образом слід не лише на рівні думок і уявлень,

азначно цілісніше – на рівні всієї своєї сутності.

9.Спілкуючись усередині такої діалогічно організованої діяльності,

щовиводитьнарівеньбільшого,ніжнаявнаситуація,молодалюдинашукає ту єдину відповідь на запитання, що для неї є смисл життя, яка можлива зараз у цій ситуації. У цей момент соціальному педагогу надзвичайно важ! ливодопомогтипідопічномувитриматифеноменологічну(анередукуючу, пояснюючу) установку стосовно свого досвіду, оскільки феноменологічна

стратегія дозволить рухатися згідно свого внутрішнього бачення, а не замі! нювати (знищувати!) новий особистісний досвід його раціональною інтер!

претацією.

10.Діалогічні стосунки клієнта з образом націлюються на уточнення та розвиток переживань, зумовлюючи трансформацію цього образу. Ці зміни продовжуються до того моменту, доки спонтанно, без будь!яких внутрішніх зусиль «в єдиному акті з переживанням» (Б.М.Теплов) не відбудеться його смислове оформлення.

11.Таке смислове оформлення слід сприймати як «коронку» всього творчого пошуку. Воно приходить раптово, безпричинно, як будь!яке осяяння. Відбувається, як говорив Д.А.Леонтьєв, щось подібне до інсай! ту, тобто неочікуваного знаходження смислу там, де щойно ще нічого не було. Смисл виникає у свідомості начебто нізвідки, майже містично.

12.Для того, щоб клієнт прийняв цей новонароджений смисл і при! своїв, необхідно доопрацювати його настільки, наскільки він здатний до упорядкування внутрішнього світу молодої людини та до відкриття пер! спективи життєвого шляху.

13.Уцейперіодсоціальномупедагогунеобхіднодопомогтиклієнтузро! зуміти:а)щотрапилося,б)уякійточцірухудосамогосебе«справжнього»він знаходиться,в)якнеобхіднодіятинадалі,щоб,говорячисловамиМ.Фуко,– «спастисамогосебезарадисамогосебепосередництвомсамогосебе»:

а) перший вихід на рівень першого новоствореного смислу засвідчив: перше вистрибування, згідно І.Канта, з горизонталі звичайного емпірич! ного ряду; перше внесення в цей емпіричний ряд чогось додаткового і

більшого, ніж його зміст; отримання можливості вперше побачити звич! ну емпіричну дійсність так, як вона ніколи не побачилася б до цього; пер! винне відчуття первинної радості від первинних відчуттів, якими супро! водилося народження першого «свого» смислу, що начебто символізує по! вернення в дитинство з його свіжістю і цнотливістю світовідчуття; мож! ливість уперше по!новому глянути на світ і самого себе в ньому крізь щой! но створене власне «яблуко Сезанна»; перше прилучення до «повноти», «цілого», «вічного», що дає можливість розгорнути не тільки дану ситуа! цію до повноти своєї сутності, а й таким же чином розгорнути до цієї повноти власну сутність, яка здатна дозволити вихід в інший вимір – вер!

тикальний – вимір повних та завершених ситуацій і образів, що доповню! ватимуть неповноту і незавершеність не тільки емпіричних подій, а й людського життя;

б) відбувся перший вихід у новий світ; пройдена важлива, але менша частинашляху;справжнядорога щетількирозпочинається; пройденопер!

ший етап, про який А.П.Чехов сказав: «Хто відчув насолоду творчості, для тоговсііншінасолодивженеіснують»,аавстрійськийписьменникСтефан

Цвейг означив його так: «Хто хоч один раз знайшов самого себе, той уже нічого на цьому світі втратити не може»;

в) попереду самостворення умов для пошуку того напряму діяльності й оволодіння ним, в якому найповнішим чином можна «здійснити» себе, «розплутати» свій досвід, отримати зв’язаний вигляд тих подій життя, які до цього були розсіяними і розсипаними; попереду в ході творення нових «конструкцій» («яблук Сезанна») – усвідомлений вихід за межі готових загальних смислів і створення власної нової індивідуальної смислової структури, яка до народження наступної стає «органом життя», посередницт! вом якого можна здобувати єдино можливий для себе досвід з його чуттє! вою і мовленнєвою сферами; переживаючи цей досвід у почутті повного узгодження із собою теперішнім, клієнт отримуватиме можливість для виходу в точку зустрічі з собою, стоячи в якій, буде готовий заявити: «Іна! кше жити я вже не можу !»; новий функціональний «орган життя» стане для нього «яблуками», через які П.Сезанн бачив увесь світ і самого себе в ньому, з’єднає з повнішим потоком життя, вирвавши з горизонтальної лінії емпіричної обумовленості; стане власно виготовленим інструментом самовизначення.

14. У ході співпраці з клієнтом на різних етапах його самовизначен! ня, використовуючи свою суґестологічну майстерність, соціальному пе! дагогу необхідно працювати над таким:

а) формувати позитивний суґестивний комплекс у клієнта, в основі

якого б лежала віра в достатню кількість внутрішніх сил для самотворен! ня себе, відмови від «капкану причинності» на користь орієнтації на себе перспективного;

б)готуючи підопічного до вистрибування з «капкану причинності», налаштовуватийогонавідмовувідзвички«пилуваннятрин»(кількаразово! го переживання невдач) і на формування вмінь відсікати «щупальці» енер!

гетичнихпаразитів,якихможебутидостатньовтому«енергетичномусупі»,

в якому клієнт «вариться» щодня;

в) налаштовуючи молоду людину на рух уперед з постійним пошу!

ком таких умов, за яких з’являється неспівпадання самого себе із собою,

убезпечувати її від розчарувань на основі ознайомлення із закономірностя!

мирозвиткунестабільнихскладноорганізованихсистемівикористанняси!

нергетичної методології;

г) виховуючи в клієнта жадобу до привнесення в «емпіричний ряд»

свого життя чогось більшого, у межах якого можна було б прилучитися до

повнішого потоку життя, соціальному педагогу доцільно використати як тактичний прийом думки російського письменника!публіциста Є.М.Бо! гата: «... Людина повинна жити за законами вічності якраз тому, що вона не вічна. Якби вона була вічною, то могла б дозволити собі «розкіш» жити за

законамимиттєвості.Алеоскількивідкритивмиттєвостівічність–цеєдина надія на безсмертя, то повинна жити вона у відреченні від миттєвостей»;

ґ) виробляючи у підопічного вміння бачити, на думку М.К.Мамар! дашвілі, структуру за тими фактами, які відбуваються в нашому житті,

соціальному педагогу слід налаштовувати людину на вміння сприймати фрагменти навколишнього світу у філософсько!етичному узагальненні їх;

д) у ході духовноформуючої роботи з клієнтом важливо підвести його дорозуміннятого,щотакіпервинилюдськогожиття,яксмислйого,щастя,

молодість, акме, здоров’я, довголіття – мають один корінь, суть якого виз!

наченатеорією безперервного народження Р.Декарта; вирвавшись із гори! зонталі емпіричного ряду, сягнувши «точки свободи», завдяки власному «органу життя» молода людина, як у дитинстві, отримує можливість з удос!

коналенням себе заново відкривати і світ, і себе в ньому. Причому такі «на!

родження» світу і самого себе в ньому можуть продовжуватися до останніх днів життя. На цей «феномен вічної молодості» уже звернула увагу медици!

на, оголосивши його одним із найважливіших чинників довголіття (Е.Кас! трубін). Поза радістю творчості цього досягти неможливо. А там, де праця

перетворюється у творчість, як говорив відомий російський письменник А.М.Толстой, природно, навіть фізіологічно зникає страх смерті.

Особливих підходів вимагає процес соціалізації молодих людей з інте лектуальною недостатністю під час підготовки їх до трудової діяльності.

Згідноіз соціальноюмоделлю інвалідності, розробкаякої почалася усімде! сятих роках ХХ!го століття, визначальна роль в обмеженні повноправного життя інвалідів у суспільстві належить їх оточенню. Нині під інвалідністю, як відомо, розуміють стан, спричинений не фізичним, психічним чи розу! мовим порушенням людини, а взаємодією із середовищем, непристосова! нимдоїїможливостей.Зважаючинаце,новаконцепціяінвалідностівіднов! лення працездатності пов’язала зі створенням альтернативних соціальних об’єктів, пристосованих до її потреб та засобів, які б дозволяли їй макси! мально повноцінне суспільне життя.

Оскільки проблема соціальної інтеграції молодих людей з інтелекту! альною недостатністю через трудову діяльність, на жаль, поки що не знай! шла свого остаточного вирішення, соціальному педагогу доцільно ознай! омитися із західними моделями трудової реабілітації осіб із розумовою відсталістю. Останнім часом у західноєвропейських країнах поширилася

модель культурного плюралізму, згідно з якою людину з певними вадами організму розглядають як багатогранного індивіда, інвалідність якого є

лише однією з особливостей його людської природи. Тому в більшості цих країн трудова реабілітація таких людей стала звичайною практикою.

Не тільки у більшості західноєвропейських країн, а й у США вона здійснюється за основними двома моделями: 1) трудова діяльність за підтримки (Supported Employment); 2) патронажна зайнятість (Sheltered Employment). Перша модель передбачає конкурентну зайнятість в інтег! рованих установах інвалідів, котрі потребують постійної допомоги під час роботи. Відомі чотири підтипи цієї моделі: а ) індивідуальна зайнятість (Individualplacement)–трудовийінструкторпроводитьперсональнозкож! ним клієнтом тренування, допоки останній не зможе впоратися з робо! тою самостійно; коли це досягається, підтримку поступово зменшують, але не припиняють зовсім; б) замкнена група (enclave model) пропонуєть! ся для кількох інвалідів, які спочатку навчаються, а потім працюють ра! зом в інтегрованому середовищі під наглядом супервізора; в) мобільна команда (mobilecrewmodel)–ускладі відчотирьохдошестиосібмолоділюди з інвалідністю спільно виконують різні види робіт, періодично змінюючи їх під наглядом супервізора; г) верстатна робота (bench work model) дає можливість групі з 8!15 інвалідів працювати за контрактом за допомогою і супервізієювисококваліфікованихмайстрівнапідприємствахелектронної галузі.

Відповідно до другої моделі трудової реабілітації молодих інвалідів з інтелектуальноюнедостатністю–патронажної зайнятості молодіінваліди

працюють у закритому середовищі. Зазвичай залежно від ступеня склад! ності вади для них пропонується участь: а) у денних програмах для дорос! лих,щоспрямовуютьсянаопануваннянеобхіднимисоціальниминавичка! ми; б) у центрах трудової діяльності, де, окрім соціальних навичок, можна отримати певну трудову підготовку; в) у роботі патронажних підприємств, деєможливістьвиконуватитаківидиробіт,якпакування,шиття,плетіння, складання машин, поліграфія. За правильністю виконання робіт стежать майстри, які працюють у цехах. До роботи в умовах патронажного підприє! мства не допускаються ті молоді інваліди, які з певних причин не опанува! ли програму двох попередніх рівнів.

Як перша, так і друга модель зайнятості інвалідів фінансується з регіо! нальних та державних бюджетів.

Відомі два способи залучення до процесу трудової реабілітації. Пер! шийізнихпередбачаєдлявипускниківдопоміжнихшкілпроходженнядво! річноїпрактикинаодномуізспеціальнихпідприємствзподальшимпрацев!