пальчевский

інфікованої людини проникають у кров через слизові оболонки статевих органів, ротової порожнини, шлунку та прямої кишки. Сприяють передачі

інфекції порушення цілісності шкіри, що призводить до проникнення інфікованої крові безпосередньо до кровоносного русла здорової людини (наприклад, через спільні шприци та голки, забруднені кров’ю при внут! рішньовенному введенні наркотичних речовин). Проникнення інфекції відбувається також від ВІЛ!інфікованої матері до дитини під час вагітності, пологівтагрудноговигодовування.

Дещо коректують уяву пересічного українця про небезпеку захво! рювання на ВІЛ/СНІД, гіпертрофовану засобами масової інформації, про що засвідчили дослідження, проведені місією «Лікарі без кордонів», такі об’єктивні дані:

ВІЛ не передається: через піт, сечу, сльози, слину, оскільки кількість віруснихчастинокуцихрідинахнадзвичайномаладлязараження(отже,не слід боятися рукостискань чи обіймів, дружніх поцілунків); під час чхання, кашлю, при спільному проживанні з ВІЛ!інфікованим, роботі в одному приміщенні (ВІЛ дуже нестійкий і швидко гине поза організмом людини); приспільномувикористаннізВІЛ!інфікованоюлюдиноюпосуду,постільної білизни, рушників (без застережень можна користуватися спільним туале! том і ванною, цілком безпечним також є відвідування лазні, сауни, басей! ну); під час перебування в громадському транспорті; неможливо також за! разитися через тварин та комах.

Хоч сьогодні немає радикальних засобів лікування СНІДу, але на! дійною зброєю в боротьбі з ним може бути запобігання новим випадкам

інфікування. Йдеться передусім про відмову від ризикованої поведінки

– сексуальної чи залежної від наркотику, яку людина може контролюва! ти та змінювати за власним бажанням. Необхідно уникати випадкових статевих контактів. Користуватися лише якісними презервативами у будь! яких формах проникного сексу. Одноразовими і стерильними повинні бути голки і шприци, за допомогою яких проводяться ін’єкції. Не слід також користуватися загальними лезами для гоління, чужими зубними щітками, нестерильними інструментами для педикюру, манікюру, пірсінгу, татуювання.

Початок хвороби започатковує глибоку життєву кризу хворого. З пер!

шого дня діагноз «ВІЛ!інфекція» викликає гострі переживання. З’явля! ються депресія, страх, тривога, безсоння, нічні кошмари, відчуття прови! ни, безпорадності, безнадії. Визрівають думки про смерть. У такий час нерідко шукають порятунку в алкоголі або наркотиках. Але це тільки заго! стрюєпроблему.

Відома чотириетапна психосоціальна модель перебігу СНІДу. Пер! ший етап характеризується змінними періодами заперечення й інтен!

сивної тривоги і супроводжується такими емоційними реакціями, як: шок, заперечення, провина, страх, гнів, печаль, пошук згоди із самим собою, прийняття. Другий етап пов’язаний із почуттям гніву, провини, саможалю і тривоги. Людина то страждає від розгубленості, то прагне до знищення і руйнування. Типовими емоційними реакціями в цей час є соціальне неприйняття, глибоке занурення в себе, суїцидальне мислен! ня, виплескування агресії через специфічну статеву поведінку або зло! вживання алкоголем і наркотиками. Третій етап пов’язаний із подолан! ням почуття власної неповноцінності та з формуванням нової, стабіль! ної індивідуальності на основі прийняття захворювання. Відбувається переоцінка цінностей. Хворий свідомо прагне прожити кожний день повноцінно. Четвертий етап включає в себе приготування до смерті. Приречений завершує доведення до ладу своїх справ. Обговорює всі пи! тання, пов’язані зі смертю.

... Уже згоріли всі мости. Погасли сумніви й тривога. Уже готується цвісти Вогнями свіч нова дорога.

(С.Пальчевський)

Вивчення соціальних проблем ВІЛ!інфікованих та хворих на СНІД

людей, згідно з дослідженнями А.Бойко, засвідчує, що вони сконцентро! вані у таких сферах: 1) таємниця діагнозу позитивності; 2) психологічні стосунки з членами сім’ї, родичами, друзями та знайомими; 3) ділові сто! сунки та робота як така; 4) засоби існування та житло; 5) питання законо! давства і взаємин із владою та правовими органами; 6) дискримінація та стигматизація; 7) медикаменти та медична допомога загалом; 8) матеріаль! на та фізична допомога від різних організацій та служб.

Стратегічні основи діяльності соціального працівника в системі ВІЛ сер вісних організацій. Сприяти вирішенню проблем хворих людей соціальний працівник і соціальний педагог покликані через створення ВІЛ!сервісних

організацій, які виконують просвітницькі функції – освіта молоді, людей групи ризику, суспільства в цілому. Наступний етап їх роботи складає орга! нізація надання інформаційно!консультативної допомоги лікарями, пси! хологами, юристами. Важливою функцією фахівців є також моральна підтримка постраждалих в умовах доброзичливості та повної анонімності.

ВІЛ!сервісніслужбивиконуютьтакожзначнупрофілактичнуроботу.В їхніх рамках діють консультативні служби, які працюють за такими напря!

мами: надання консультацій усім категоріям населення, передтестове кон! сультування,післятестовеконсультування.Передтестовеєобов’язковимдля усіх,хтопроходитьконсультування.Упродовжньоговизначаютьнеобхідність тестування, оцінюється стан здоров’я, обговорюються шляхи зниження шкоди, пояснюють зміст і мету тесту, здійснюють психологічну підготовку до сприйняття клієнтом результатів тестування. У ході його підопічного інформують про так званий період «вікна» в перебігу хвороби, про засоби захисту від ВІЛ!інфекції. За результатами тестування виділяють три групи людей, які потребують післятестового консультування: 1) інфіковані ВІЛ, якіпотребуютьпідтримки;2)ВІЛ!негативніособикатегоріївисокогоризи! ку; 3) ВІЛ!негативні особи категорії низького ризику.

Тактика післятестового консультування за негативного результату.

Консультант повторює всю інформацію, яку надавав до тестування. Після цього вимагає від клієнта, щоб він переказував своїми словами всі прави! ла життя та поведінки, спрямовані на уникнення небезпеки зараження ВІЛ. Домовляється про подальші зустрічі з підопічним для надання підтримки у дотримуванні безпечної поведінки. Обговорюється значен! ня отриманого результату. Повторно нагадується про наявність «вікна» в перебігухвороби.Рекомендуєтьсяповторитидослідженнячерез3!6місяців. ЗновунаголошуєтьсянанеобхідностіуникненняінфекціїВІЛзавдякидот! риманню відповідних правил поведінки.

Тактика післятестового консультування за позитивного результату.

Зважаючи на те, що таке консультування є кризовим, консультанту необ! хідно психологічно підготуватися до входження у стан емоційної кризи клієнта, яка супроводжується сильним відчуттям небезпеки, вразливістю всім,що відбувається,втратоюконтролюнадсобою,емоційнимпаралічем, зумовленим відсутністю виходу з кризи. Перед повідомленням клієнту про результати дослідження консультант повинен зважити на дотестову оцінку особистісних характеристик підопічного. Після повідомлення йому про позитивнийрезультат,необхіднодатипевнийчаснаусвідомленнятасприй! няття страшної звістки. У цей час згідно з відповідними рекомендацій со! ціальний працівник не повинен панікувати, давати неправдиві обіцянки,

ображатисянаповедінкухворого.Натомістьнеобхідночіткопояснитизна! ченняпозитивногорезультату,детальновизначитирізницюміжВІЛ!інфек! цієюіСНІДом,пояснити,деіякможнаотриматипсихосоціальнупідтримку і допомогу під час наступних критичних ситуацій, підтримувати позитивні тенденції інфікованого. У ході консультації слід передбачати появу суїци!

дальних спроб. У таких випадках інколи достатньо включити в консульта! цію елементи психотерапії або використати прийом апеляції до антисуїци!

дальнихчинників(збудженняуявипрогріховність,нагадуванняпролюбов до рідних, про батьківські обов’язки або незакінчені справи). Якщо це не допомагає, необхідно забезпечити надання спеціалізованої психіатричної допомоги.

Такеконсультуванняуспеціалізованійлітературіназиваютькаунселінгом – практикою індивідуального консультування, яка поєднує в собі еле! менти кризової психологічної підтримки, що супроводжується наданням відповідної медичної і практичної інформації.

Уроботі соціального педагога в закладах освіти основною ділянкою

єпрофілактика ВІЛ/СНІДу. Її методичні основи складають: 1) об’єктивні наукові дані про хворобу, масштаби її поширення, характер небезпеки тощо (з цією метою доцільно використати численні тематично відповідні буклети, статті з наукових журналів, організацію зустрічі з лікарем або представником ВІЛ!сервісних організацій); 2) принцип зв’язку отрима! ної інформації з реальним життям, унаочнення її (можна використати тематично відповідні відеоролики, на яких записані інтерв’ю з хвори! ми); 3) зосередження уваги на потенційних носіях ВІЛ!інфекції та на формуванні у слухачів готовності до уникнення джерел інфекції, до організації здорового і чистого способу життя.

Дослідження засвідчили, що до групи хворих на ВІЛ/СНІД найчас! тіше потрапляють наркомани, гомосексуалісти, люди, які страждають на гемофілію і яким було зроблено переливання крові, діти, які народи!

лися від хворих матерів, а також гетеросексуальні партнери цих матерів. Тому в протидії цим захворюванням важливим є вирішення психологі! чних та соціальних проблем наркоманії і токсикоманії, зокрема дитячої і підліткової.

Боротьбі з цими причинами «смерті по своїй волі» заважає низка міфів, які поширюють серед підлітків. Детально їх дослідив психолог однієї з московських шкіл Є.П’ятаков. Ось тільки деякі з цих міфів, які «торговці білою смертю» спеціально поширюють серед підлітків. Один із них ствер! джує, що наркотики самі по собі не шкідливі. Просто їх потрібноправиль! но використовувати, як це успішно роблять представники деяких східних

культур. Справді, в деяких східних культурах, якщо не схвалювалося, то, принаймні,незаборонялосявживанняопіумутагашишу,яківикористову! валисядлязмінисвідомостійналаштуванняорганізмутапсихікинапасив! но!споглядальний ритм життя. Однак спекулянти довірливістю підлітка замовчують те, що люди, які належать до цих культур у результаті багатові!

кового фізіологічного пристосування володіють певними особливостями організму, яких немає у представників інших народів і культур. Організм

першихвиробляє особливі противоотрутні речовини, завдякияким окремі наркотикиневиявляютьнанихтакогосильногоіруйнуючоговпливу,якна організм інших.

Відомо, що на сучасному «чорному» ринку більша частина «старих» наркотиків (гашиш, маріхуана, опіум) належать до категорії «легких» і ак! тивновитісняються«новими»,такзваними«важкими»(героїн,екстезі,ЛСД! 25таін.).Вонивідрізняютьсянетількисильнішимодурманювальнимефек! том, а й більшою токсичністю. Викликають сильніший психологічний по! тяг і значно раніше – фізичну залежність. Така залежність, наприклад, у молодих людей може виникнути після першої ж проби героїну. Тому якщо для легких наркотиків ще можливо створити відносно «безпечну» методи! ку вживання, то для нових «важких» це неможливо. Відтак, стосовно них міф про нешкідливість наркотиків – обман. До того ж так звані наркодиле! ри, які займаються збутом наркотиків, далеко не пасивні продавці, а підступні підлі ділки. Збуваючи обманутим різні види «товару», кому – «легкі»,акому –«важкі»наркотики,вониактивнонамагаютьсянепомітно перетворювати «легких» наркоманів у «важких». Одна із методик виглядає приблизнотак:постійномуклієнту,якийкупує,наприклад,маріхуану(«лег! кий»наркотик),продавецьсмертіпочинаєпідмішувати«важкий»,наприк! лад, героїн. Обманутий дуже швидко, думаючи, що він всього!навсього «грається травичкою», стає героїновим наркоманом. Коли торговець ро! зумів, що це сталося, він знову починає продавати звичайну «травичку»,

ефект від якої, у порівнянні з героїном, дуже слабий. У відповідь на пре! тензіїобдуреного вінговорить,щотакому«серйозномухлопцеві»порапри! пинити курити різну «дурничку» і спробувати дещо міцніше, наприклад, той само героїн, перша доза якого інколи пропонується безплатно. А далі, як кажуть, «справа техніки».

Наступний міф пропагує ідею легалізації наркотиків. Мовляв, у цьому випадку цікавість до них пропаде і припиниться їх масове вживання. Справді, однією з причин потягу до наркотиків є їх заборона. Однак у випадку легалізації наркоманія не піде на спад, а розцвітатиме ще пишні! ше, як про це засвідчує досвід Китаю, Голландії, Швеції та інших країн,

хоча у них заборона на наркотики не знімалася повністю, навіть на «легкі». У Голландії, наприклад, за чотири роки, які пройшли після легалізації гашишу, кількість його споживачів у віці після 15 років подвоїлася, а у віці 12!13роківпотроїлася,погіршивсякриміногеннийстан,вирослоспоживан! ня«важких»наркотиків.Подібнакартинаспостерігаласяівіншихкраїнах.

Серед підлітків та юнаків побутує міф, за яким кохання, мовляв, силь! ніше від наркотичної залежності. Зважаючи на це, можна врятувати кохану

людину, поставивши її перед вибором «я чи наркотики». У більшості ви! падків, як стверджує Є.П’ятаков, це результат художнього вимислу, який відображує не стільки факти реального життя, скільки вічну мрію людини про всеперемагаюче почуття кохання. У реальному житті все інколи буває навпаки. Користуючись відданістю подруг, які найчастіше перебільшують можливостісвоговпливунаобраних,їхньоюдовірливістю,незнанням,нар! комани роблять усе, що завгодно, щоб перетворити їх самих у наркоманок. Способів для цього існує велика кількість: від банального підсипання нар! котикавїжуінапоїдорозігруваннясправжніхспектаклівзучастюдружків! наркоманів з метою спокусити дівчину на першу пробу наркотиків. І ніко! ли не слід піддаватися ілюзіям стосовно благородства раба звички. Навіть наркоман!початківецьшвидконабуваєвсіхнегативнихрисдосвідченого«ко! леги»: лицемірства, підлості, брехливості, готовності до злочину заради за! доволення своїх наркотичних потреб.

Початківців нерідко тішать міфом, відповідно до якого сьогодні, мов! ляв, існує чимало центрів для лікування і реабілітації наркоманів. Тому можна отримати свою дозу «кайфу», а потім звернутися в одну з таких клінік і, начебто, швидко вилікуватися. Насправді все далеко не так. Навіть якщо й знайти такий гідний довір’я центр, то потрапити в нього важко або через нестачу місць, або через надзвичайно високу плату за лікувальний курс. А в «дешевих» центрах досвідчені наркомани нерідко не тільки про! довжують використовувати наркотики майже відкрито, а й привчають но!

вачків до сильнішого «зілля». Статистика засвідчує, що лише 2 3 відсотки

наркоманів, які пройшли повний курс лікування, остаточно перемагають страшну хворобу.

Чиненайживучішимусередовищіпочатківців!наркоманівєміф,який можнабуло бвисловити приблизнотак: «Наркотики– шкідливо,палити – шкідливо, пити ! також шкідливо. Виходить, що жити – також шкідливо. Навіщотодітурбуватисяпродовге,алесірежиття?Кращепрожитияскраве і веселе життя».

Як правило, гаряче дотримуються цього міфу люди легковажні і при! мітивні, хоч зовнішньо вони інколи виглядають доволі респектабельно і

навіть можуть викликати заздрість у своїх ровесників.

Є.П’ятаков наводить три основні причини, які розвінчують цей міф. По!перше, стверджує він, переживання «кайфу» піддає нервову систему людинисильнимнавантаженням,післяякихнеобхіднийвідпочинок.Ітому, коли такі навантаження стають частими, то організм, захищаючись, швид!

ко знижує чуттєвість. Після того як попередні стимули перестають достав! ляти сильний «кайф», наступає нудота і відраза. Людина шукає нові стиму!

лятори ейфорії. У результаті цього самообманутий нервово виснажується. Коло його інтересів замикається на пошуку нових засобів стимуляції по! ліпшеення самопочуття.

По!друге, коротке, але яскраве життя, про яке говорять прихильни! ки цього міфу, залишається лише красивою казкою. «Кайф» зумовлю! ють новизна і несподіваність. Коли ж ці чинники зникають, послаблюєть! ся і «кайф». Наркотики лише на короткий час здатні допомогти людині потрапити в ілюзорний рай. Як правило, згодом вони штовхають шукача «раю» в «пекло» – страшний, майже безпросвітний тунель, у кінці якого людину очікує смерть.

По!третє, ті, хто гребує довгим здоровим життям, не знають його істинної ціни, оскільки не стикалися з небезпекою його реальної втра! ти. Ті ж, кому довелося стикнутися з такою небезпекою, стають при! хильниками абсолютно протилежної думки. Таких людей можна умовно розділити на чотири категорії. До першої слід віднести тих, хто захотів і зумів покінчити з собою. Як засвідчують експертизи, багато із самогубців, уже здійснивши смертоносну дію, в останню мить, очевидно, усвідом! люючи незрівнянно вищу ціну життя від ціни тих проблем, які призвели до втрати його, робили відчайдушні спроби порятуватися. До другої ка! тегорії можна віднести «невдалих» самовбивць. Більшість цих людей із жахом згадують свою спробу самогубства і після цього цінують життя ще більше. До тих же людей, хто неодноразово намагався покінчити з со!

бою, як правило, відносять психічно хворих. Третю категорію складють люди, невиліковно хворі, які знають, що їм залишилося жити небагато. Одні з них впадають у відчай і паніку, інші кидаються в розгул, дехто переоцінюють життєвий шлях і намагаються пройти його залишок так, щоб принести найбільшу користь собі й навколишнім. Однак, як би там не було, кожний із них цінує не тільки кожний день, а й кожну годину та хвилину. Адже радість існування – неоціненна радість , яку можна відчу! ти лише перед утратою її. «Яка радість існувати! – говорив у свій час російський письменник І.О.Бунін. – Тільки бачити, хоч би бачити лише один цей дим і це світло. Якби у мене не було рук і ніг і я б тільки міг

сидіти на лавочці й дивитися на захід сонця, то я б був би щасливий цим. Одне потрібно тільки – бачити і дихати».

Учетвертукатегоріюоб’єднуютьлюдей,якіпережиликлінічнусмерть. Дляних,незважаючиназникненняминулогострахусмерті,цінністьжиття зростає в кілька разів.

Отже, досвід тих, хто так чи інакше зустрічався з небезпекою втрати життя,засвідчує,щовоно,незважаючинавсінегараздиікризи,залишаєть!

ся величезною цінністю для людини.

...Нехай життя «до ручки» доведе, І волоцюга!пес когось згордує. Повірте, щире сонце золоте Каліку навіть в губи поцілує.

(С.Пальчевський)

Важливим у роботі соціального педагога з підлітками та молоддю є вміння помічати початкові ознаки використання наркотиків молодою лю! диною. Тривалий час цією проблемою займався директор Науково!дос! лідногоцентрутрадиційноїфітотерапії,дійснийчленНью!ЙоркськоїАка! демії наук, доктор традиційної східної медицини Ю.О.Захаров. На основі його рекомендацій пропонуємо методику виявлення ознак вживання нар котиків підлітком. Вживання наркотиків підлітком засвідчують основні три ознаки: 1) сильний потяг до наркотичних речовин, 2) стан наркотич! ного оп’яніння, 3) абстинентний синдром («ломка»). Однак, як правило, підліток їх приховує. Тому соціальний педагог повинен уміти сам і навчи! тибатьківзахарактернимиознакамивизначатиприлученняйогодонарко! манії. Насамперед, має звернути на себе увагу та обставина, що підліток іде з дому в той час, у який раніше залишався вдома. Саме по собі це ще нічого не означає. Однак у поєднанні з іншими ознаками може бути свідченням

страшного припущення. Подальшу насторогу в поєднанні з першою може викликати те, що син чи дочка надзвичайно пізно лягають спати і подовгу залежуютьсявпостелівранці.Увипадкунаркозалежності,якправило,після цих симптомів в учня падає цікавість до навчання та до звичних захоплень, знижуєтьсяуспішність,з’являютьсячастіпрогулишкільнихзанять.Згодом підліток починає випрошувати в батька та матері гроші. Невдовзі гроші почнуть, на перший погляд, безпричинно зникати з батьківського гаман! ця. Ще пізніше настане черга такого зникнення з домівки цінних речей.

У сина чи дочки з’являються нові друзі з незвичним зовнішнім вигля! доміповедінкою.Якщоцебудутьнаркоманизвеликимстажем,тоїхможна

розпізнати за такими ознаками: довгі рукави одягу завжди, незалежно від погоди і обставин (адже необхідно приховувати синяки від уколів); непри! родно вузькі чи широкі зіниці очей незалежно від освітлення; часто – опу! щенийвигляд,сухеволосся,набряклікистірук,темні,поруйновані,«обла! мані» зуби у вигляді «пеньків», незрозуміла «розтягнута» вимова та нез!

грабні рухи за умови відсутності запаху алкоголю з рота. Такі люди, як пра! вило, намагаються уникати зустрічі зі старшими членами сім’ї підлітка. У

випадку ж, коли така зустріч відбувається, різкі й непоштиві у відповідях на запитання. Після їх появи в будинку можуть пропадати гроші та речі.

Первинноюознакоювживаннянаркотиківучнемєбезпричинназміна його настрою, який часто не відповідає ситуації: добродушність і в’ялість у час скандалу чи, навпаки, дратівливість у цілком спокійній ситуації.

Надійнимсвідченнямуживаннянаркотиківєслідивідін’єкцій(уколів) по ходу вен на руках. А тим паче, коли до цього додалися знайдені в сина чи дочки шприц, якась сушена трава, маковиння, незрозумілий порошок, різнокольоровітаблеткизвидавлениминаїхнійповерхнікартинками,мар! ки, які не подібні на поштові, батькам необхідно негайно вести дитину до нарколога, щоб не втратити дорогоцінний час.

Вживання різних наркотичних речовин має свої характерні ознаки. Наприклад, серед підлітків найчастіше поширене вживання препаратів коноплі, якаєсировинноюосновоюдля«маріхуани»,«анаші»,«гашишу»,«пла! ну», «хешу». Їх продають у вигляді цигарок, таблеток, пігулок, пресованих плиток, паличок, паст. Кольори – зеленувато!бурі, світло!зелені, темно! коричневі до майже чорного. Наявність наркоти у випадку загрози біди необхідноперевірятивкишенях,портфелі,різноманітноготипу«загашни! ках» сина чи дочки. Для перевірки своїх підозрінь батькам слід дозволити своїм дітям запросити нових друзів, наприклад, на день народження, аби мати можливість побачити, з ким вони спілкуються.

Ознаки наркотичного оп’яніння похідними від коноплі у невеликих

і середніх дозах: розширені зіниці, почервоніння губ, очей і лиця; рух! ливість тіла, динамічна поведінка; легке і бездумне прийняття рішень; розмова прискорена, багатослівна, швидка. В людей, які тривалий час використовують наркотики з коноплі, шкіра стає жовтуватою, обвислою, подібною на шкіру пристарілих людей.

Особливий вплив на психіку людини справляє гашиш: безпричинний сміх, порушення відчуття простору і часу (предмети видаються збільшени! ми чи зменшеними, кілька секунд тягнуться як десятки хвилин); відчуття, що відбуваєтьсязмінарозміріврук,ніг,голови,всьоготіла;посиленнябар! вистостіпредметів;різкепосиленнязвуків(незначнийшерхітсприймаєть!

ся як грім); зниження здатності до формулювання суджень, вирішення ло! гічних задач і виконання логічних дій.

Для виявлення цього виду оп’яніння рекомендується такий прийом. Людину, яку підозрюють у використанні гашишу, просять заплющити очі і розплющити їх після того, коли, на її думку, пройде хвилина. У випадку

наркотичного оп’яніння виявляється надзвичайно сильне спотворення у сприйнятті часу клієнтом.

Ознаки ефедронової (ефедрон, первитин) наркоманії: відсутність по! треби у сні (клієнт не спить по 5!6 діб, відчуває, що волосся на голові росте, ворушиться, стає «дибки»); сухість у роті, через що наркоман пос! тійно облизує губи; бліда шкіра; бажання всім зробити приємність; нав’я! зування оточуючим розмови, щирості, намагань поділитися незвичними відчуттями; тяга до творчої діяльності (віршування, малювання).

Особливості групового вживання наркотиків коноплі. Коноплю та її вихідні як «груповий наркотик» переважно курять у групі, найчастіше користуючись однією і тією ж цигаркою чи самокруткою. Увага в цей час зосереджена тільки на тих, хто вживає наркотик. На новоприбулих нар! комани не реагують під час курива емоції одного заражають усю компа! нію. Груповий сміх може переходити в загальний плач, кривляння, або ж змінюватися дратівливістю чи агресією. А нерідко, коли комусь із групи примариться небезпека, усіх миттєво охоплює паніка.

Характерною ознакою інтоксикації препаратами коноплі є підви! щений , безпричинно зрослий апетит. Коли на виході з оп’яніння син чи дочка за один раз з’їдає булку хліба і пів кастрюлі борщу, батькам не варто поспішати радіти тому, що «дитина нарешті почала нормально їсти».

Абстинентний синдром (на жаргоні наркоманів «отходняк») нагадує післяалкогольнепохмілля.Супроводжуєтьсясонливістю,апатією,в’ялістю, нездужанням. Жертва наркоманії стає дратівливою, капризною, плакси! вою, запальною. Цей важкий стан організму може тривати до двох тижнів,

супроводжуючись напругою, безсонням, ломотою в костях, лихоманкою і холоднимпотом.Упродовжцьогоперіодуболібуваютьнастількиінтенсив! ними, що навіть у сильних і терпеливих людей можуть провокувати спроби самогубства. Це буває тоді, коли організм людини уже не може нормально функціонувати без наркотичних засобів. За таких умов в окремих випадках без наркотика наступає смерть.

Загальним для всіх форм наркоманії виявом абстинентного синдрому є збудження. Спостерігаються також важкість і біль у голові, нудота, рво! та, понос, підвищена пітливість, неспокійний сон, прискорений чи спо! вільнений пульс, тремтіння пальців рук, розширені чи звужені зіниці,

в’ялість. Ефедронова наркоманія викликає світлобоязнь, посмикування язика, щоки.

Соціальнанебезпекатакогостануполягаєвтому,щоповедінканарко! манів у період абстинентного синдрому спрямовується на пошук нарко! тиків,івонивцейчасготовідопорушеннябудь!якихнормморалійзакону.