пальчевский

конкурси і фестивалі художньої творчості, благодійні естафети і акції, теле! марафони, екскурсії, виставки творчості тощо.

Кожна людина, незважаючи на будь!які функціональні обмеження, народжується для щастя. Пошуки його певним чином складають смисл людського існування. Загальновизнану в колі кращих мислителів світу думку стосовно цього висловив у свій час французький письменник і громадський діяч Ромен Роллан: «Одне тільки і є щастя – творити. Живе лише той, хто творить... Усі радощі життя – радощі творчі».

Дати дитині!інваліду можливість відчути радість творчості – це оз! начає задіяти могутній стимул для її саморозвитку. Орієнтуються на це Палаци дитячої творчості, досвід роботи яких останнім часом починає висвітлюватися у педагогічній пресі. Досвідом реабілітаційної роботи з дітьми з обмеженими можливостями здоров’я (ОМЗ) на основі залучення їхдотворчоїдіяльностівгурткахтакогоПалацуділитьсяпедагог!організатор Г.Руденко (м.Златоуст Челябінської області).

Методика соціально педагогічної роботи з дітьми з відхиленнями в розвитку в Палаці дитячої творчості. Відділення реабілітації для дітей із відхиленнями в розвитку відкрите на базі Палацу і Центру соціального захисту. Попередньо було створено нормативно!методичну базу: розроб! лені «Положення про Відділення реабілітації для дітей з обмеженими мож! ливостями здоров’я», програми індивідуального розвитку і навчання; «Програма вивчення особистості дитини», «Програма соціальної підтрим! ки і розвитку дітей з обмеженими можливостями здоров’я», «Програма первинного відділення реабілітації дітей з ОМЗ «Особлива дитина», Про!

грама коригуючих занять «Домашній стадіон».

Робота з клієнтами будується за такими напрямами: додаткові освітні послуги, оздоровлення, соціальна адаптація, психологічний супровід, пат! ронат. Вони спрямовуються на реабілітацію, корекцію, адаптацію і розви! ток. Першочергова увага зверталася на підготовку педагогів для роботи з дітьми!інвалідамичерезсемінари,індивідуальніконсультаціїзучастюпси! холога, медичних та соціальних працівників. Ставилася мета дати хворим дітямдопрофесійнуосвітузатакимиспеціальностями:швея,вишивальни! ця, користувач ЕОМ, домашній майстер!деревообробник.

Педагоги Палацу дитячої творчості відкоректували Програми з ура!

хуванням інтелектуальних і фізичних можливостей дітей із відхилення! ми у розвитку. Розробили засоби дидактичного і методичного супроводу програм (технологічні картки, трафарети, шаблони, ескізи тощо). Такі за! соби дозволяють створити ситуацію успіху і виробляють у дітей стійкий інтерес до знань.

З неходячими дітьми заняття проводилися вдома.

В оздоровчій роботі використовуються варіативні моделі занять: інди!

відуальні й групові, традиційні і нетрадиційні. Масаж і самомасаж, стиму! ляція рухових функцій з допомогою механічних тренажерів допомагають, наприклад,оздоровлювати дітейіззахворюваннямиопорно!руховогоапа! рату. Створені сімейні групи з метою продовження реабілітаційної діяль! ності в домашніх умовах, що забезпечує безперервність цієї роботи. Вели! кою популярністю серед дітей і батьків користується фітобар, у якому після занять дітям разом із батьками є можливість скуштувати тонізуючі чи зас! покійливі чаї, настої, відвари.

З метою соціальної адаптації діти з відхиленнями в розвитку вклю! чені у змішані групи навчання. У них вони швидше адаптуються. А здо! рові діти вчаться співчуттю та милосердю. Діти!інваліди, втягнуті в спільну діяльність із здоровими ровесниками, вчаться діяти і жити в колективі.

Педагоги використовують найменшу можливість для фіксації успіхів підопічних. Виявляють готовність працювати і спілкуватися з ними з ура! хуванням їх можливостей. Намагаються створити умови, в яких кожна дитина, незалежно від рівня інтелекту і фізичного розвитку, могла б розви! вати власні задатки.

Психологічний супровід дітей!інвалідів та їх батьків передбачає, на! самперед, індивідуальні заняття з психологом: консультації, вправи, тре! нінги з розвитком комунікативних здібностей, корекцію психологічних проявів, виявлення індивідуальних особливостей розвитку, психологіч! не оздоровлення.

Сприяє вирішенню проблем соціалізації хворих дітей організація відпочинку. В Палаці для дітей та їх батьків проводяться Дні відкритих дверей, творчі конкурси, дитячі свята, свята сім’ї, виставки, вечори, дис! котеки. Організовуються відвідування театрів, музеїв, поїздки на кон! церти у міжнародний день інвалідів і під час міського фестивалю твор! чості інвалідів. Пізнавально!розважальні ігри, екскурсії, поїздки, читан! ня книг і бесіди за прочитаним, за ілюстраціями допомагають дітям!інва! лідам спілкуватися з ровесниками у невимушеній обстановці. Підопічні стають активними, легко засвоюють нові слова і вирази й тут же намага! ються ними користуватися. Всебічному розвитку хворих дітей сприяє та!

кож організація їх літнього відпочинку в оздоровчому таборі при Палаці дитячої творчості, де вони відпочивають разом із здоровими дітьми.

Важливим у соціально!педагогічній роботі з дітьми!інвалідами є залу! чення батьків до неї. Разом із своїми дітьми вони стають учасниками пізна! вально!розважальнихсвят,фестивалів.Спільнозаймаютьсязнимивгрупах

здоров’я.Длябатьківорганізовуютьсяконсультаціїпсихолога,юриста,вузь! ких спеціалістів, зустрічі з фахівцями Управління соціального захисту і

відділу «Сім’я», проводиться факультатив «Усе починається з сім’ї». Таким чином, складовими психолого!педагогічного та соціально!оз!

доровчогосупроводурозвиткудітейзобмеженимиможливостямиздоров’я є: соціальна адаптація серед ровесників, психологічна реабілітація, віднов! не лікування і оздоровлення, організація відпочинку.

Ціліснийкомплексзаходівпсихолого!педагогічноготасоціально!оздо! ровчогосупроводурозвиткудітейзобмеженимиможливостямиздоров’ядає уявлення така схема, яку пропонує у своїй статті Г.Руденко (Руденко Г. Из опыта работы с детьми!инвалидами // Воспитание школьников. – 2004. – № 1. – С. 36!40).

Соціально!педагогічний супровід дітей із різними захворюваннями має свої певні особливості. Наприклад, як і в кожній країні світу, в Ук! раїні народжуються діти з церебральним паралічем. Приклад успішного соціально!педагогічного супроводу їх демонструє Київська міська гро

мадська організація допомоги та сприяння дітям інвалідам з дитинства «Це ребрал», яка успішно працює в столиці ось уже понад 10 років. В інтерв’ю журналу «Соціальна політика і соціальна робота» досвідом організаторсь! кої соціально!педагогічної роботи поділилася голова цієї організації Лія Ременік. На основі узагальнення цього досвіду доцільними можуть бути

організаційно методичні основи створення подібних громадських організацій допомоги та сприяння дітям, хворим на церебральний параліч, в інших містах України.

Як відомо, хворі з таким діагнозом потребують реабілітації та підтрим! ки упродовж усього життя. Згідно із законодавством такі діти не можуть відвідувати ні дитсадок, ні школу. В кращому випадку вони вчаться вдо! ма, якщо сім’я в змозі забезпечити їм повноцінну освіту. Залучати дитину з ДЦП (дитячим церебральним паралічем) до системного процесу соціал! ізації доцільно від народження, оскільки дорослого, який провів частину свогожиття учотирьохстінах,значноважчеадаптувати,ботойчас,коли це можна було зробити, вже минув. Інша справа – діти, які ростуть разом, спілкуються і мають друзів!ровесників.

Приступаючи до організації дитячого реабілітаційного центру, необ!

хідно створити його програму і представити її в одному з благодійних фондів. У наведеному нами випадку це був Дитячий фонд ООН. На ос! нові анкетування хворих дітей, їх батьків та консультацій із фахівцями можна визначити низку спеціальностей, після здобуття яких діти з фізич! ними вадами отримають можливість самостійного заробітку на хліб. Ви!

явилося, що на першому місці в такому переліку стала робота з комп’ю! тером. Тому на початку організатори благодійної справи взялися за ство!

рення невеликого комп’ютерного класу і спробували дати дітям мож! ливість опанувати роботу з комп’ютером. Це призвело до певних успіхів. Нині кілька юнаків уже освоюють у ВНЗфах програміста. Крім того, спе! ціальні розвивальні комп’ютерні програми дозволяють виробляти про! сторову увагу, яка внаслідок особливостей захворювання на церебраль! ний параліч виявилася нерозвиненою у клієнтів центру. Навчальні ком! п’ютерні ігри незабаром зумовили прогрес у розвитку дітей.

До роботи в подібних центрах доцільно залучати, крім соціальних пе! дагогів, фахівців із фізичної реабілітації, психологів, реабілітологів, лого! педів,масажистів.Оскількиреабілітаціяполягаєувиробленніумовнихреф! лексів, то необхідна копітка праця усіх цих спеціалістів.

Київськаміськагромадськаорганізаціядопомоги«Церебрал»об’єднує близько 600 сімей. Кожного року переглядає перелік своїх членів, оскільки старші діти виходять із неї, а на їх місце приходять нові. З появою районних відділень структура її урізноманітнилася і збагатилася. У районах кожному голові допомагає актив, який складається з кількох людей. Окрім фахівців до процесу реабілітації хворих дітей залучаються волонтери. Їх направила соціальна служба для молоді. За їх допомогою діти взяли участь у дев’ятьох фестивалях, які провела Київська соціальна служба для молоді. Спілкуван! ня з волонтерами корисне тим, що вони вміють бачити у хворих дітях ціка! вих товаришів, до яких слід ставитися як до рівних собі. Центр сам зараз здійснює підготовку волонтерів. Працівники його розповідають їм про ме!

дичні аспекти хвороби, знайомлять зі змістом роботи фахівців. З метою залучення до роботи в центрі майбутніх соціальних педагогів на базі закла! ду проводиться педагогічна практика студентів університетів. Дефіцитни! ми спеціалістами для робот із хворими дітьми є медичні психологи. Для проведення тренінгів соціальних педагогів їх запрошують із інших міст.

Хворим дітям важко добиратися у віддалений реабілітаційний центр, тому подібні відділення створено у Києві при районних територіальних центрах соціального обслуговування населення, і вони підпорядковані управлінню соціального захисту населення м. Києва.

Поступовоналогоджуєтьсятехнологія роботиденнихвідділеньцентру.

Завідувач відділення зазвичай лікар, але це можу бути і соціальний педагог. Все залежить від того, наскільки людина обізнана зі специфікою роботи. Обов’язково у відділенні повинен бути реабілітолог, логопед і масажист. Є також два вихователі, які працюють позмінно по 5 годин. Передбачено по! садупсихолога.

До відділення дитину приводять зранку і до кінця дня з нею займають! сяфахівці.Тутпацієнтмаєможливістьдворазовогохарчуваннянадень.Хво!

рийпідкерівництвомфахівцівпроходитьфізичнуреабілітацію,користуєть! ся послугами логопеда, отримує психологічну підтримку, бере участь у за! няттях з розвитку моторики. Такий розвиток особливо важливий, оскільки вінбезпосередньопов’язанийізрозумовимрозвитком.Післятакоїпрогра! ми майже всі діти йдуть до звичайної школи. Відомо, що якщо дитина ле! жить удома і до неї приходить один педагог 10 годин на тиждень, то згодом вона навіть не зможе навчатися в інтернаті з полегшеною програмою. А у відділення до дітей з ДЦП приходять різні вчителі, які здійснюють дифе! ренційоване навчання у групах із трьох!чотирьох дітей. Крім того, матір дитини, влаштованої у денному відділенні, отримує можливість піти на роботу.Разнатижденьдовідділенняпостійнозапрошуютьсядіти,якірегу! лярно відділення не відвідують. Тут вони мають можливість поспілкувати! ся, отримати відповідну консультацію у фахівців, відпочити, пообідати.

Понад десять років центр випускає свій журнал. Кошти на його друк дає соціальна служба для молоді. Підготовка і видання журналу – це один із способів працевлаштування дітей. Його повністю готують діти. У рамках проекту з фондом «Відродження» видано серію книг «Перші кроки поета». Один із авторів став уже членом Спілки письменників України.

Щорічно за рахунок Київської міської держадміністрації в літній період хворих дітей вивозять на оздоровлення. Вони отримують безкош! товні путівки для матері і дитини на місяць із харчуванням і лікуванням.

Нещодавно завершилася благочинна акція «Караван ! 2000», у рамках якої було організовано першу зміну для інвалідів у Артеці. Вирішено проводи! ти для них одну табірну зміну.

Останнім часом розгортається діяльність подібних організацій для дорослих. Наприклад, у Києві хворих на церебральний параліч дорослих об’єднує організація «Касіцен». На міському і районних рівнях функціо! нують товариства інвалідів. Усі вони займаються працевлаштуванням, вирішенням проблем отримання житла, розподілом гуманітарної допо! моги, влаштуванням особистого життя, знаходженням друзів, наданням путівки на відпочинок, оздоровлення.

Генеральна Асамблея ООН у 1993 році ухвалила Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів. Згідно з цими правила! ми соціальна робота повинна бути більш індивідуалізованою, групова – її поглиблювати, а масова – бути результатом усієї попередньої діяльності. Індивідуалізовуютьсоціальнудопомогуволонтери–аматорисоціальноїро!

боти з хворими. Підготовка їх має здійснюватися в кілька етапів з ураху! ванням віку та відповідних умінь і навичок у найрізноманітніших видах

діяльності.

Особливості технологій волонтерської допомоги полягають у тому, що діти!інвалідиупроцесіроботизволонтерами(часторовесниками)отриму! ють можливість не лише обмінятися певною інформацією й поглядами, а й почуттями. Це розширює доступ до надбань загальнолюдської культури. Волонтерськадопомоганесевсобікількафункцій:посередницьку,комун! ікаційну, реабілітаційну, побутову, технічну,творчу.Якправило, доволон! терського руху соціальні служби молоді залучають учнів загальноосвітніх шкіл, студентів вищих навчальних закладів, членів неформальних дитячих таюнацькихоб’єднань.Вонидопомагаютьпідтримуватиконтактиміжхво! римидітьмиісоціальнимипрацівникамитасоціальноюслужбою,налагод! жуватистосункизровесниками,оволодітиспеціальниминавичкамиурізних видах творчої діяльності. Допомагають інвалідам у домашніх справах, в організаціїпрогулянокнасвіжомуповітрі.Надаютьдопомогуфахівцямсоц! іальної роботи під час проведення і організації індивідуальних та групових форм занять з клієнтами. Беруть участь у розподіленні і розповсюдженні гуманітарної допомоги, продуктів харчування, преси, бібліотечної літера! тури, аудіо! відеокасет. Психолого!педагогічну допомогу у випадку певних ускладнень групам волонтерів надають соціальні педагоги ССМ. У ході ке! рівництва вони ж і контролюють діяльність цих груп.

Певнуділянкуроботисоціальногопедагогавумовахзагальноосвітньо! го навчального закладу складає соціально психологічна адаптація дітей, хво рих на епілепсію. Дані медичної статистики засвідчують, що половина всіх хворихнаепілепсіюзахворілидо12!річноговіку,тобтоутойчас,колиінтен! сивновідбуваєтьсязасвоєннязнань,уміньтанавичокдитиною,формуван! ня її особистості. Хвороба, як правило, провокує стійкі зміни всього психі! чного складу хворого у 70% епілептиків. Основні напрями соціально!педа! гогічної роботи з дитиною у таких випадках залежать від індивідуально! психологічних характеристик, які, в свою чергу, обумовлюються ступенем вираженості патологічних процесів, глибиною органічного ураження моз! ку, темпу наростання інтелектуальних вад та афективних порушень. Відо! мо, що окрім судомних нападів, які є основною ознакою епілепсії, причи!

намишкільноїдезадаптаціїхворихдітейєвираженіінтелектуально!мнемічні порушення, які полягають у зниженні можливості запам’ятовування, що тягнезасобоюобмеженнямовленнєвихзасобівтаактивногословника,зву! ження світогляду, труднощі в акумулюванні життєвого досвіду. У процесі мислення епілептик втрачає здатність виділяти суттєві ознаки предмета чи

явища, розкривати основні зв’язки між ними. Помітно виражається мало! рухливістьмисленнєвихасоціацій,знижуєтьсярівеньузагальненнятаабст!

рагування.Цесупроводжуєтьсявідповіднимизмінамиівафективнійсфері. Звичними стають дисфорійний настрій, нагромадження гніву та злости! вості, їхні спалахи, злопам’ятність і мстивість, агресивність. Можлива по! ява суїцидальних спроб. Усе це нерідко стає причиною, через яку дитина втрачає можливість відвідувати школу разом із ровесниками.

У процесі розвитку хвороби поступово формується епілептичний ха! рактер, ознаками якого є інертність психічних процесів, порушення тем! пу мислення, переключення уваги, поява тенденцій до деталізації, его! центризму, дріб’язковості, загострення афектів, виникнення труднощів адаптацій до певних обставин. Однак ступінь вираження цих змін зале! житьнелишевідособливостейперебігухвороби,айвідсоціальногосередо! вища,якеможенелишесприятикомпенсаціїстанухворого,айстимулюва! ти посилений розвиток патологічних рис особистості.

Зважаючи на особливості епілептичного захворювання, Н.М.Город! нова пропонує таким чином вибудовувати стратегічні і тактичні основи соціально психологічної адаптації дітей, хворих на епілепсію:

1.Правильно розмежуватиті особливості поведінки, що виникають як наслідок хворобливого процесу (так звані процесуальні) і ті риси, які фор! муються під впливом негативних умов середовища. До процесуальних рис слід віднести уповільненість та тугорухливість мисленнєвих процесів і в’язкість та деталізація мислення. До рис, обумовлених середовищем, – дратівливість, мстивість, нещирість, жорстокість, егоїзм.

2.Зважаючи на те, що «вторинні» зміни особистості епілептика роз! виваються часто під впливом усвідомлення дитиною своєї інвалідності, неможливості пристосуватися до середовища ровесників (наприклад, займатисясиловимивидамиспорту,мріятипро«престижні»упідлітковому віці професії – водія, пілота і т.д.),необхідно орієнтувати вихованця на здо! буття у майбутньому тієї професії, яка йому, з одного боку, доступна, а з іншого, більш!менш відповідає внутрішньому складу. Бажано вміти у ха! рактерних деталях розкривати романтизм її.

3.Відомо, що у випадку, коли про себе нагадує дефект, в епілептиків, вмикаються механізми захисту з метою компенсації понівеченої хворо!

бою функції. Тоді у хворих спостерігається посидючість, акуратність та працьовитість. Соціальному педагогу потрібно це вчасно помітити і про! пагувати в тому оточенні, в якому знаходиться дитина.

4.Оскільки помічено, що у таких людей тип компенсації (звичка до педантичноговиконаннязавданьнаосновістереотипів)призводитьдораб!

ства звичного способу дій, поведінки, намагань за цих умов посідати той самий високий статус у різних ситуаціях і в різних колективах, то вико!

ристання в корекційній роботі компенсаторних здатностей хворих може бути ефективним тільки за умови розвитку критичності їх мислення і само! оцінки.

5.У корекційній роботі з батьками, які вважають своїх дітей інвалі! дами і на основі цього віддані стихії почуттів тривоги, власної провини, злостітанетерпеливості,акцентробитинаформуванняізакріпленняадек! ватної позиції «прийняття» дитини такою, яка вона є. Доводити батькам необхідність зниження їх тривожності, оскільки вона живить тривожність дитини, що негативно відбивається на її здоров’ї.

6.Проводити з батьками індивідуальні консультації з метою зробити сприймання хвороби дітей реалістичнішим і, водночас, оптимістичнішим. Вчити їх не загальмовувати підлітка надмірної опікою і кількістю обме! жень, не акцентувати уваги на хворобі, а радіти щонайменшому успіху дитини. Давати їм поради щодо організації відпочинку, дотримування правил техніки безпеки перебування біля води (відомі випадки, коли че! рез напад, який починався у воді, дитина тонула), перегляду телепрограм (надзвичайно емоційні – шкідливі).

7.Соціальному педагогу або лікарю необхідно провести з учителями, які викладають свій предмет у класі, де навчається хвора дитина, відпо! відний інструктаж. У ході його слід: 1) ознайомити із характером дій пе! дагога у той час, коли в учня починається епілептичний напад на уроці,

2)визначити особливості ставлення вчителя до хворої дитини у процесі

навчальногоспівробітництва.

8.Класному керівнику та вчителю потрібно знати, що поряд з хво! рою дитиною повинна сидіти дитина, яка, насамперед, перебуває із хво! рим у дружніх стосунках, бачила уже ці напади, уміє помічати наближен! ня їх і надавати першу допомогу, вивівши сусіда за партою з класу. Коли ж напад розпочинається несподівано, слід покласти хворого на підлогу і прослідкувати,щобвіннепоранивсяпідчасхаотичнихрухівобгостріпред! мети (потрібно прибрати їх). Після завершення нападу дати можливість постраждалому півгодини поспати.

9.Інформувати вчителів про особливості діяльності таких учнів на

уроці: повільний темп роботи із труднощами в опрацюванні, але з належ! ним ефектом вправляння; нездатність за необхідності прискорювати психічні і моторні дії, розподіляти увагу між двома об’єктами; необхідність індивідуального темпу з використанням звичних стереотипів і максималь! ноюопороюназвичку.

10. Адаптаційні заходи щодо хворих на епілепсію дітей проводити у двох напрямах: 1) утримувати на тому рівні навчання, який відповідає їх

максимальним можливостям, 2) систематично працювати з метою адап! тації таких дітей до умов навчального процесу та безконфліктного спілку! ваннязровесниками,зважаючинанегативнінаслідкихвороби,якістворює для оточуючих «епілептичний» характер: високу збудливість з тенденцією до агресивності, неадекватний і негнучкий рівень самооцінки і домагань, егоцентризм, невміння рахуватися з інтересами інших.

Порівняно вузьке коло соціально!педагогічної практики становить олігофренопедагогіка. Розвиток її в Російській імперії мав місце в кінці XIX ! початку XX століття. Відомо, що коли в Древньому Римі розумово відсталих дітей знищували, то в православній імперії їх вважали «Божими дітьми» і оточували ореолом святості. У вітчизняних спецшколах інтернат! ноготипуупроцесісоціально!педагогічноїроботизтакимдітьминапраць! овані відповідні методики. В основі їх лежить уважне, довірливе ставлення педагогічних працівників до вихованців, залучення їх до серйозної, відпо! відальної праці, використання її як методу засвоєння і закріплення знань, корекції особистості. Особлива увага звертається на режим дня, розпоря! док, формування і закріплення різноманітних алгоритмів дій. Характерно, що самі вихованці виступають проти їх порушення. Проступки дітей роз! глядаютьсяяквипадковіпомилкиаборезультаттимчасовоїхвороби.Допу! щені помилки не підкреслюються. У випадку збудження підопічного його тимчасово кладуть у постіль для відпочинку та заспокоєння. У переважній більшості випадків діти після цього ведуть себе нормально. Важливо також

розумно чередувати лікувальні заходи (масаж, ігри, прогулянки, купання, гімнастика) з навчальними та виховними.

Працюючи з хворим дітьми та дітьми!інвалідами, соціальному педа! гогу корисно звернутися до досвіду лікувальної педагогіки О.О.Дубровсь! кого. Хоч у своїй книзі «Перлина Росії» він розповідає про лікування дітей у санаторному піонерському таборі біля моря, однак, його лікувально! виховні підходи доцільно враховувати за будь!яких умов виховання (Див.: Дубровський А.А. Жемчужжина России// Педагогический поиск. – М., 1987. – С.501!540).

Авторкнигивважає,щовеликезначеннядлялікуванняхворихдітеймає

все,щоїхоточує:інтер’єрспальногоприміщення,архітектурабудинку,вяко! мупроживають,навколишнійландшафт.Дитячийоздоровчийкомплекс,яко! му він віддав чимало своїх духовних і фізичних сил, завжди уявлявся йому святковою картиною: яскраво!синім морем, золотим піском пляжу, цар! ством барвистих квітів і зелені величезного парку, білосніжними будовами

приміщень санаторію, які були подібні на готові до плавання білі кораблі з трьома рядами «палуб» – широких лоджій.

Розбитий біля санаторію дендропарк на кількох десятках гектарів – це «чудодійнаприродналікарня».Дереватутпідібранізурахуваннямїхніхоздо! ровчих функцій та емоційного впливу на людину. Багато кримської сосни, щовиділяєфітонциди,якізатримуютьрісттуберкульозноїпалички.Повсюд! но ростуть дерева, які знижують кількість бактерій у повітрі. Серед них туя західна,евкаліпт,ялицясибірська,акаціябіла,сафораяпонська,ялинаголу! ба,вербаплакуча,кленгостролистий,сосназвичайна.

На основі відповідних досліджень доведено, що людині корисне по! вітря, збагачене легкими негативними іонами. Таким повітрям добре ліку! вати перевтому, безсоння, бронхіальну астму. Оскільки сприятлива аеро! іонізація саме в соснових лісах, то вони також тут посаджені і діти мають можливість збирати гриби в них.

Взимку радують око не тільки хвойні й вічнозелені рослини. Листо! падні дерева і чагарники справляють не менший естетичний вплив своєю архітектонікою, фактурою, забарвленням стовбурів і гілля. Правильне че! редування (на одній лінії через певний інтервал) дерев пірамідальної фор! мисприймаєтьсяякпевнийритм,ашпилястікрони,спрямованівгору,ство! рюють піднесений, бадьорий настрій.

Під час проектування лікувального впливу парку враховувалося, що кожне дерево справляє емоційний вплив розмірами і формою крони, інтенсивністю забарвлення хвої та листя, їхньою яскравістю, ароматом і навіть шелестом, своїм поєднанням з рельєфом місцевості та архітекту!

рою споруд. Організатори санаторію звернули увагу на те, що озеленю! вачі звикли при закладанні парків для дітей саджати дерева переважно із салютуючими, пірамідальними, колоноподібними кронами, тому було докладено чимало зусиль, щоб переконати їх у тому, що надмірна кількість таких дерев може призводити до перезбудження нервової системи дитини. Потрібні щадно!заспокійливі дерева з розлогими, повислими, зонтикопо! дібними, кулястими, плакучими кронами, з неяскравим або блідим забар! вленнямлистя.О.О.Дубровськийнераз помічав,щодіти,наприклад,люб! лять збиратися під платаном. Чому? Очевидно тому, робить він висновок, що платан охороняє, розважає і захищає їх. Він притягує, можливо, і через

те, що має кругленькі, на довгій ніжці, м’які, пухнасті кульки. Куляста, ок! ругла, овальна форма завжди заспокоює. І недаремно, на думку спостеріга! ча, люди сідають за круглий стіл для обговорення добрих справ.

У санаторії лікувалися діти із захворюваннями шкіри, органів дихан! ня, уражені окремими формами ревматизму. Впродовж однієї зміни їх не!