4.Наркотик - “Белая смерть…”

В широком понимании наркомания — это болезненное влечение или пристрастие к наркотическим веществам, употребляемым различными способами (глотание, вдыхание, внутривенная инъекция) с целью добиться одурманивающего состояния. Для этого, используют разные вещества, например такие подлинные сильнодействующие наркотики, как опий, морфий, героин, и слабодействующие – кокаин, марихуана.

Похожее действие оказывают также некоторые лекарственные препараты, не отнесенные к разряду наркотических. Злоупотребление ими можно называть лекарствоманией.

Все применяемые одурманивающие вещества (как настоящие наркотики, так и другие препараты растительного происхождения или получаемые химическим путем)—сильные яды, т. е. токсины, поэтому стремление к одурманивающему состоянию с помощью ненаркотических веществ следовало бы называть, как уже принято, токсикоманией.

Поскольку слова «наркомания», «наркотики», «наркоманы» широко распространены, то можно пользоваться ими, идет ли речь о токсикомании или наркомании. Это тем более оправдано, что подлинная наркомания среди молодежи встречается редко, ибо настоящие наркотики дороги и труднодоступны. Молодые люди, пристрастившиеся к наркотическому дурману, обычно употребляют более доступные вещества или же готовят кустарным способом разные наркотические препараты из мака.

Не имеет существенного значения, как называть эту беду — привычкой или болезненным пристрастием к наркотикам, хотя вредную привычку победить все-таки легче, нежели болезненное пристрастие.

Привычка. В этом случае человек, хотя и ощущает сильное желание принять наркотик, не испытывает еще непреодолимой физической потребности в наркотическом дурмане. Ему еще не надо увеличивать дозу принимаемого наркотического вещества. В этом случае еще нет физической зависимости от наркотиков: лишение человека препаратов не вызывает у него симптомов так называемого абстинентного синдрома, а прием их, хотя и отрицательно влияет на психику и общее состояние здоровья, не оказывает пока серьезного влияния на поведение в быту и в общественной жизни.

Привычка к наркотическому дурману через некоторое время перерождается в болезненное влечение, пристрастие. Это уже далеко зашедшее состояние, когда не прекращается сильная потребность в приеме наркотических веществ, вызванная психической и физической зависимостью от них, возникает необходимость постоянно увеличивать дозы, отравляя организм судьбе.

Наркотический дурман.

Все наркотические вещества вызывают одурманивающее состояние. Затем постоянно нарастающий наркотический голод, свидетельствующий о возникновении зависимости; по мере употребления наркотиков прогрессирует физическое и психическое истощение организма, которое в итоге ведет к преждевременной смерти.

Люди, принимающие наркотики, по-разному воспринимают их одурманивающее действие.

В зависимости от принятого препарата наступает возбуждение или торможение активности. У возбужденного человека возникает чувство свежести, легкости, физической ловкости, ему кажется, что он полон сил и стремления действовать, способен на небывалые творческие свершения. Разумеется, все это лишь иллюзия, игра воображения, вызванная воздействием наркотика.

Торможение же обычно ощущается как расслабленность и полное безразличие ко всем жизненным невзгодам и превратностям судьбы.

Наркоман в состоянии возбуждения своим поведением напоминает подвыпившего человека, который, как говорится, навеселе, а заторможенный наркоман становится похожим на очень пьяного, причем это впечатление усиливает бессвязность его речи.

Наркотические средства вызывают различного рода расстройства сознания.

Некоторые наркоманы испытывают подавленность, необъяснимый страх, иногда переходящий в панику, или их мучают какие-то страшные видения

“...На стене висел плакат. В правом нижнем углу находилось голубое пятнышко. Вдруг оно превратилось в жуткую физиономию, подобную лицу Франкенштейна. Потом мне показалось, что я истекаю кровью. Это длилось часами. Я не мог ни двигаться, ни говорить. Как-то я все же добрался до кинотеатра. Просидел там пять часов, но по-прежнему мне казалось, что я истекаю кровью”6.

Наркотическая зависимость.

Обычно у человека уже после нескольких приемов наркотических веществ развивается сильное, неодолимое влечение к одурманивающему состоянию, называемое психической зависимостью от наркотиков.

Есть и иная, значительно более глубокая зависимость, называемая физической. Заключается она в том, что наркотики по мере их употребления как бы входят в химический состав тканей организма, вследствие этого возникает привыкание и наркотики становятся необходимым условием для сохранения биологического и химического равновесия всего организма.

После образования физической зависимости отсутствие наркотиков вызывает у человека так называемый абстинентный синдром (синдром отмены). Наркоман вынужден систематически принимать наркотики и увеличивать их дозу, чтобы вызвать состояние дурмана. Отсутствие наркотика вызывает нарастающие раздражительность, нервозность, трудности в сосредоточении внимания, утомляемость. Появляется сильное беспокойство, постепенно страх становится невыносимым, ведет к отчаянию, чувству безнадежности, а нередко — к мысли о самоубийстве.

Человек, испытывающий абстинентный синдром, не в состоянии чем-либо заняться, выполнять какую-либо работу. Его единственное желание — любой ценой раздобыть наркотик. На этом концентрируются все его мысли и поступки, зачастую наркотик для него становится важнее пищи. Такому состоянию сопутствуют телесные недомогания: сильные головные боли, нервная дрожь, онемение конечностей, мышечные судороги и др.

Таковы симптомы начала психической и физической зависимости человека от наркотиков. Именно тогда он и становится их рабом.

Итак, продолжительное отсутствие наркотиков приводит к появлению абстинентного синдрома. Начинается он обычно с нарастания неодолимой потребности в приеме наркотика, что в какой-то мере сравнимо с состоянием заядлого курильщика, который хочет курить, но не имеет сигарет. Потом возникают беспокойство, резкая зевота, обильное потовыделение, нарушение функции носоглотки, напоминающее сильный насморк. Зрачки расширяются и не реагируют на свет. Появляются «гусиная кожа» и озноб, как при высокой температуре, острые боли в желудке, пояснице и бедрах. Затем — головокружение, тошнота и рвота, мышечная дрожь вплоть до опасных для жизни судорог и нарушения кровообращения и дыхания.

Симптомы эти выступают в различных сочетаниях и последовательности, проявляются с разной интенсивностью.

Абстинентный синдром может сопровождаться также бредом, различными зрительными и слуховыми галлюцинациями или проявлениями депрессии, апатии, полного безразличия к окружающему.

Прием наркотика почти сразу устраняет эти недомогания, но это улучшение состояния временное, ибо через несколько часов действие наркотика прекратится и снова появятся симптомы абстинентного синдрома.

Последствия.

Употребление наркотиков, помимо психической и физической зависимости, всегда приводит к необратимому грубому нарушению жизнедеятельности организма и социальной деградации наркомана. Именно эти последствия составляют наибольшую опасность для здоровья и жизни человека.

Во-первых, хроническое отравление организма наркотическими препаратами приводит к необратимым изменениям в нервной системе, распаду личности. В результате наркоман теряет некоторые высшие чувства и нравственную сдержанность. Появляются наглость, нечестность, угасают жизненные устремления и цели, интересы и надежды. Человек теряет родственные чувства, привязанность к людям и даже некоторые естественные влечения. Это особенно трагично, когда речь идет о лицах молодого возраста, о только еще формирующихся индивидуальностях, наиболее ценных для общества. Наркотическое одурманивание и серьезные недомогания, абстинентный синдром делают невозможным учебу и работу, поэтому наркоманы обычно тунеядствуют.

Под влиянием общественного мнения наркоман вынужден скрывать свой порок. Он ищет поддержку в какой-либо группе, которая приняла бы его. Обычно это отбросы общества: присоединяясь к ним, наркоман сам исключает себя из прежнего коллектива.

Во-вторых, развившийся или только еще развивающийся порок требует все более частого приема наркотиков во все увеличивающихся дозах. Необходимость постоянного их добывания толкает наркоманов на путь преступления: множатся кражи, взломы аптек, подделки ре­цептов, разврат, даже убийства — все это ради денег на покупку наркотиков.

Наконец, в-третьих, наркомания ведет к крайнему истощению организма, значительной потере массы тела и заметному упадку физических сил. Кожа становится бледной и сухой, лицо приобретает землистый оттенок, появляются также нарушения равновесия и координации движений, что ошибочно можно принять за проявление алкогольного опьянения (обычно наркоманы избегают алкоголя, хотя это и не является правилом).

Отравление организма становится причиной болезни внутренних органов, особенно печени и почек.

Дополнительные осложнения происходят от внутривенных инъекций наркотиков грязными иглами и шприцами. У наркоманов часто встречаются гнойные поражения кожи, тромбозы, воспаление вен, а также разные инфекционные заболевания, например гепатит.

Нередки случаи передозировки наркотика, особенно когда после абстинентного синдрома снижается иммунитет организма к его действию, о чем наркоман обычно не знает. В результате — тяжелое отравление, сопровождающееся бредом и комой. Достаточно сказать, что в 1982 году по этой причине в ПНР умерли 102 человека, в 1983 году в ФРГ — 473 человека7.

В последние годы возросло число лиц, которые систематически увеличивают дозы наркотиков. Участились случаи абстинентного синдрома и острых отравлений и смертей среди молодых наркоманов.

Одурманивают себя наркотиками иногда даже десяти-двенадцатилетние дети, притом именно они используют особо опасные препараты, главным образом из мака, которые быстро вырабатывают в организме зависимость. Эти опаснейшие вещества, изготавливаемые кустарным способом, содержат большую долю токсических загрязнений.

Отмечено также, что школьники часто употребляют медикаментозные препараты, быстро приводящие к устойчивым изменениям мозга.

И, наконец, большое беспокойство вызывает то, что родители и учителя с большим опозданием, нередко лишь через два-три года узнают о том, что дети принимают наркотики.

Красноречивым примером, отнюдь не исключительным, может послужить событие, происшедшее в одной из школ. В туалете нашли девочку, так «напичканную» наркотиками, что лишь врачам скорой помощи удалось привести ее в чувство. Благодаря такому случаю выяснилось, что учащиеся этой школы давно устраивают «наркотические вечеринки», а один из них под влиянием наркотиков покончил жизнь самоубийством. Между тем даже в ходе судебного процесса по этому делу преподаватели и родители не ориентировались в ситуации и не проявляли интереса к тому, чем подростки занимаются после уроков.

В другой школе ученики перед уроками угощали друг друга одурманивающими пилюлями, вследствие чего половину из них пришлось госпитализировать. Известен случай, когда после окончания выпускного бала милиция обнаружила в ближайшем парке выпускников в состоянии наркотического дурмана.

Феномен наркомании известен с начала истории человечества. В произведениях литературы встречаются упоминания об употреблении наркотических веществ уже в древние времена. Можно, например, прочитать в «Одиссее» Гомера, как богоподобный Одиссей вынужден был выручать из беды своих товарищей, одурманившихся цветами лотоса в стране Лотофагов. В древнеиндийских книгах также упоминается о таинственном «сома» (так называли «божественный гриб» emmentia muscaria)8.

Регионами, где эти древние традиции сохранились до настоящего времени, остаются страны Востока, особенно территория так называемого «Золотого треугольника» (Таиланд, Бирма и Лаос), а также Китая, Японии, Турции, Индии и стран Арабского Востока.

В Европе наркомания распространилась в основном после второй мировой войны. Сначала, в пятидесятые годы нашего столетия, использовались обезболивающие препараты, потом стало возрастать потребление успокаивающих (седативных) лекарственных средств, в шестидесятые годы было характерно распространение веществ, вызывающих различные галлюцинации. Массовое употребление наркотических веществ лицами молодого возраста началось относительно недавно, сначала в США, а затем в Европе. Этот процесс охватил избранные круги университетской элиты, а потом молодых людей из беднейших социальных слоев. Появились группы «битников» и их продолжателей — «хиппи».

Со временем наркомания значительно распространилась, охватив круги молодежи, идеологически не имеющей с «хиппи» ничего общего.

Нынешняя волна наркомании началась с публикаций двух американских авторов, книги которых стали, в сущности, закамуфлированной рекламой наркотиков.

Затем появились и другие апостолы психоделиктного, т. е. меняющего сознание, деформирующего реальный мир, стиля жизни. Вскоре молодежь выработала собственную, специфическую субкультуру, появился даже «психоделиктный» стиль в музыке, поэзии, живописи.

1 Запорожченко В.Г,Образ жизни и вредные привычки,М.,1984,с.18

2 Запорожченко В.Г,Образ жизни и вредные привычки,М.,1984,с.21

3 Запорожченко В.Г,Образ жизни и вредные привычки,М.,1984,с.22

4 Алипов В.И,Алкоголизм и материнство,Л.,1988,с.6

5 Алипов В.И,Алкоголизм и материнство,Л.,1988,с.9

6 Гурски С.,Внимание-наркомания!,М.,1988,с.11

7 Гурски С.,Внимание-наркомания!,М.,1988,с.14

8 Гурски С.,Внимание-наркомания!,М.,1988,с.15

Вредные привычки.

О вреде курения сказано немало. Однако беспокойство ученых и врачей, вызванное распространением этой пагубной привычки, растет, так как пока еще значительное число людей не считает курение вредным для здоровья.

Курение - не безобидное занятие, которое можно бросить без усилий. Это настоящая наркомания, и тем более опасная, что многие не принимают в серьез.

Никотин - один из самых опасных ядов растительного происхождения. Птицы (воробьи, голуби) погибают, если к их клюву всего лишь поднести стеклянную палочку, смоченную никотином. Кролик погибает от 1/4 капли никотина, собака - от 1/2 капли. Для человека смертельная доза никотина составляет от 50 до 100 мг, или 2-3 капли.

Именно такая доза поступает ежедневно в кровь после выкуривания 20-25 сигарет (в одной сигарете содержится примерно 6-8 мг никотина, из которых 3-4 мг попадает в кровь).

Курильщик не погибает по тому, что доза вводиться постепенно, не в один прием. К тому же, часть никотина нейтрализует формальдегид - другой яд, содержащийся в табаке. В течение 30 лет такой курильщик выкуривает примерно 20000 сигарет, или 160 кг табака, поглощая в среднем 800 г никотина. Систематическое поглощение небольших, несмертельных доз никотина вызывает привычку, пристрастие к курению.

Никотин включает в процессы обмена, происходящие в организме человека, и становиться необходимым.

Однако если некурящий человек в один прием получит значительную дозу никотина, может наступить смерть. Такие случаи наблюдались в разных странах. Нашим крупным ученым - фармакологом Н.П.Крафковым описана смерть молодого человека после того, как он впервые в жизни выкурил большую сигару.

Во Франции, в Ницце, в итоге конкурса 'Кто больше выкурит' двое 'победителей', выкурив по 60 сигарет, умерли, а остальные участники с тяжелым отравлением попали в больницу.

В Англии зарегистрирован случай, когда длительно курящий 40 - летний мужчина ночью, во время трудной работы, выкурил 14 сигар и 40 сигарет. Утром ему сделалось плохо, и, несмотря на оказанную медицинскую помощь, он умер.

В литературе описан случай, когда в комнату, где лежал табак в связках в порошке, положили спать девочку, и она через несколько часов умерла.

Живущие в накуренных помещениях дети чаще и больше страдают заболеваниями органов дыхания. У детей курящих родителей в течение первого года жизни увеличивается частота бронхитов и пневмонии и повышается риск развития серьезных заболеваний. Табачный дым задерживает солнечные ультрафиалетовый лучи, которые выжны для растущего ребенка, влияет на обмен веществ, ухудшает усвояемость сахара и разрушает витамин. С, необходимый ребенку в периуд роста. В возрасте 5-9 лет у ребенка нарушается функция легких. Вследствие этого происходит снижение способностей к физической деятельности, требующей выносливость и напряжения.Обследовав свыше 2 тыс. Детей, проживающих в 1820 семьях, профессор С.М.Гавалов выявил, что в семьях, где курят, у детей, особенно в раннем возрасте наблюдаются частые острые пневмонии и острые распираторные заболевания. В семьях, где не было курящих, дети были практически здоровы.

У детей, матери которых курили во время беременности, имеется предрасположенность к припадкам.Они значительно чаще заболевают эпилепсией.Дети,родившиеся от курящих матерей, отстают от своих сверстников в умственном развитии. Так, ученые ГДР В.Гибал и Х.Блюмберг при обследовании 17 тысяч таких детей выявили отставание в чтении, письме, а также в росте.

Заметно возросло количество аллергических заболеваний. Советскими и зарубежными учеными установленно,что аллергизирующем действием обладает никотин и сухие частицы табачного дыма. Они способствуют развитию многих аллергических заболеваний у детей, и чем меньше ребенок, тем больший вред причиняет его организму табачный дым.

Курение подростков, в первую очередь, сказывается на нервной и сердечной - сосудистой системах. В 12-15 лет они уже жалуются на отдышку при физической нагрузке. В результате многолетних наблюдений французский доктор Декалзне еще 100 лет назад пришел к убеждению, что даже незначительное курение вызывает у детей малокровие, растройство пищеварения.

Курение отрицательно влияет на успеваемость школьника. Число неуспевающих возрастает в тех классах, где больше курящих.

Курение школьников замедляет их физическое и психическое развитие. Состояние здоровья, подорванное курением, не позволяет выбрать род занятий по душе, добиться успеха (например, юношам стать летчиками, космонавтами, спортсменами, девушкам - балеринами, певицами и др.).

Курение и школьник несовместимы. Школьные годы - это годы роста как физического, так и умственного. Организму нужно много сил, чтобы справиться со всеми нагрузками. Как известно, навыки, привычки, усвоенные в школьном возрасте, самые прочные.Это относиться не только к полезным, но и к вредным привычкам.Чем раньше дети, подростки, юноши, девушки познакомятся с курением и начнут курить, тем быстрее привыкнут к нему, и в дальнейшем отказаться от курения будет очень трудно.

К вредным привычкам кроме курения, относиться еще более пагубная - потребление алкоголя. К сожалению. В жизни они очень часто сочетаются друг с другом. Так, среди непьющего населения курильщиков 40%, среди злоупотребляющих алкоголем уже 98%.

Пьянство 'зажигает зеленый свет ' злокачественным новообразованиям. Не исключается наличие в алкогольных напитках канцерогенных веществ. Являясь хорошим растворителем, алкоголь помогает их проникновению в организм. У злоупотребляющих алкоголем, особенно в молодом возрасте, риск развития рака полости рта в 10 раз выше, а если они еще и курят, то в 15 раз выше по сравнению с непьющими.

Как уже говорилось, алкоголь губительно действует на клетки головного мозга ( в том числе и на клетки, регулирующие деятельность половой системы) и на половые центры, расположенные в спинном мозге.Одновременно ослабевает деятельность молочных желез, а в дальнейшем она может и прекратиться. Ученые выявили здоровые половые железа только у половины обследованных ими хронически больных алкоголизмом. Установлено, что у мужчин, злоупотребляющих алкоголем, отмечается ослабление потенции.

У женщин алкоголь нарушает выработку половых гормонов и созревания яйцеклетки, менструальный цикл.

Иностранные табачные монополии рекламируют сигареты с меньшим содержанием никотина и смол как 'безвредные для организма'. По этому поводу Генеральный директор Национального института раковых заболеваний доктор А.Аптон (США) заметил, что нетоксичной сигоретой может считаться та, которая не горит.

Слово Колумбу.

'Высадившись на берег, мы отправились в глубь острова. Нас встретило множество почти голых людей, очень стройных и сильных, которые шли из своих деревень с горящими головешками в руках и травой, дым которой они пили. Иные несли одну большую сигару и при каждой остановке зажигали ее. Затем каждый делал из нее 3 - 4 тяжки, выпуская дым через ноздри'.

Туземцы угощали путешественников табаком, причем сначала курили сами, потом передавали трубку гостям. Отказ от 'трубки мира' хозяева рассматривали как недружелюбные действия. Испанцы же не хотели портить отношения с туземцами. Вероятно, эти испанцы и были первыми европейцами, пристрастившимися к курению.

На вернувшихся в Испанию моряков смотрели с подозрением: человек выпускает изо рта и носа дым, значит, спутался с нечистой силой.

Курильщики завезли семена табака и стали его культивировать.

Распространение табака встречало в странах сильное противодействие. В Турции курение табака рассматривалось как нарушение законов Корана, и виноватых сажали на кол. Персидский шах Аббас приказал сжечь торговца, который завез табак в военный лагерь. Римский папа Урбан VII отлучал от церкви тех, кто курил или нюхал табак, а однажды за курение сигар монахов живыми замуравал в стену.

В Россию табак, по-видимому, попал в конце XVI века и тоже был встречен не очень приветливо. За курение полагалось весьма серьезное наказание - от палочных ударов и порки кнутом до отрезания носа и ушей и ссылки в Сибирь. Торговцев табаком ждала смертная казнь.

Но постепенно запрети на курение отменялся в одной за другой странах. С годами к вредной привычке приобщились мужчины, женщины, молодые люди, подростки и даже дети. Возникла мода на курение: сигареты, мол, придают девушкам особую элегантность, а юношам мужественность. Обязательно принадлежностью теле - и киногероев стала сигарета.

А как врачи? Разве они не боролись против курения? Безусловно, да. Но не очень успешно. И вот почему. О том, что табак вреден для здоровья, знали давно. Видели, что курильщиков мучает надсадный кашель, знали, что в накуренном помещении трудно дышать, что табак мешает умственной работе.Опыты показали, что животные гибнут под действием никотина. Тогда и родилась фраза :'Капля никотина убивает лошадь'.Если быть точным, то каплей чистого никотина можно убить не одну, а целых три лошади. Но курильщики только посмеивались : видно, я крепче лошади, сколько никотина потребил, а жив ! Утешали себя : табачный дегодь остается на фильтре.

Врачи также выяснили, что рост числа курящих параллельно увеличивает количество опасных болезней. Начиная с начала 1960 годов, стали публиковать в газетах и журналах результаты научных исследований.И люди ужаснулись ! Оказывается : если человек курит в день от 1 до 9 сигарет, то сокращает свою жизнь ( в среднем ) на 4,6 года по сравнению с некурящими; если курит от 10 до 19 сигарет, то на 5,5 года ; если выкуринных 20 до 39 сигарет - на 6,2 года.

Установили, что люди начавшие курить до 15 летнего возраста, умирают от рака легких в 5 раз чаще, чем те которые начали курить после 25 лет.

Длительно и много курящие в 13 раз чаще заболевают стенокардией, в 12 - инфарктом миокарда, в 10 раз - язвой желудка и в 30 раз раком легких.

Нет такого органа, который бы не поражался табаком: почки и мочевой пузырь, половые железы и кровеносные сосуды, головной мозг и печень.

Ученые выяснили,что курение в ДВА раза опаснее для растущего организма, чем для взрослого. Смертельная доза для взрослого человека содержится в одной пачке сигарет, если ее выкурить сразу, а для подростков полпачки.Были даже зарегистрированы случаи смерти подростков от подряд выкуринных двух трех сигарет из-за резкого отравления жизненно выжных центров, в результате которого наступала остановка сердца и прекращалось дыхание.

Сердце у курящего делает в сутки на 15 тысяч сокращений больше, а питание организма кислородом и другими необходимыми веществами происходит хуже, так как под влиянием табака кровеносные сосуды у подростка сжимаются.Вот почему у курящих ребят слабеет память, вот почему среди них чаще встречаются плохо успевающие.

Ученые выяснили, что в табаке содержится масса ядовитых веществ. Среди них наиболее известен никотин: по своей ядовитости он равен синильной кислоте.

Окись углерода (угарный газ) вступает в соединение с гемоглобином, который является переносчиком кислорода. При курении происходит резкое уменьшение содержания кислорода в крови. А это очень тяжело переносит головной мозг подростка. Аммиак раздражает слизистую оболочку рта, гортани, трахеи, бронхов. Вот почему у курильщиков не редкость рыхлость десен, язвочки во рту, часто восполняется зев, что приводит к возникновению ангин. От длительного курения происходит сужение голосовой цели, появляется осиплость голоса.

В последнии годы ученые уделяют пристальное внимание веществам, вызывающим рак. К ним в первую очередь,относятся бензопирен и радиоактивный изотоп полоний-210. Если курильщик наберет в рот дым, а затем выдохнет его через платок, то на белой ткани останется коричневое пятно. Это и есть табачный деготь. В нем особенно много веществ вызывающих рак. Если ухо кролика несколько раз смазать табачным дегтем, то у животного образуется раковая опухоль.

Трудно даже перечислить вредные вещества, содержащиеся в табаке, их ведь насчитали почти 1200!

В течение нескольких лет ученые проводили наблюдение над 200 курящими и 200 некурящими школьниками. А теперь посмотрим, какими оказались сравнительные результаты.

курящии не курящии

1.нервные 14 1

2.понижение слуха 13 1

3.плохая память 12 1

4.плохое физическое состояние 12 2

5.плохое умственное состояние 18 1

6.нечистоплотны 12 1

7.плохие отметки 18 3

8.медленно соображают 19 3

Оазалось также, что на организм девочки табак действует гораздо сильнее: вянет кожа,быстрее сипнет голос.

За последнии десятилетия ученые выяснили, что у людей не курящих стали обнаруживаться болезни, присущии курильщикам.Причина? Не курящии люди длительное время находились в помещении вместе с курильщиками. При курении в организм человека проникает 20-25% ядовитых веществ, а 50% вместе с выдыхаемым дымом поступают в воздух.А им дышат окружающие.Получается, что не курящии 'курят'. Появился даже специальный термин - 'пасивное' курение.

Даже в США,при всем засилии табачной рекламы, десятки миллионов американцев бросили курить.Тоже самое происходит и в Англии, Швеции и Финляндии. Норвегия твердо решила стать некуряшей нацией к новому веку.

Во многих странах приняты законы, запрещающии подросткам курить.

В нашей стране нельзя курить во Дворцах спорта, бассейнах, спортзалах, учебных и медицинских заведениях, санаториях и курортах, и на транспорте.

Так почему же все-таки продают сигареты в киосках? Да потому, что к сожалению, категорическим запретам не всегда повлияешь на заядлого курильщика. Всякого рода самоделки, суррогаты куда вреднее, чем табак, приготовленный в фабричных условиях. Просто запретить людям курить, наверное, еще не возможно, а вот убедить бросить курить можно.

Вред табака доказан, многие люди бросили курить, идет борьба против 'пассивного ' куриения'… Сторонники же табака часто ссылаются на то, что многие выдающиеся люди, например, Дарвин, Ньютон, А.М.Горький, композитор С.В.Рахманинов и даже ученый-терапевт С.П.Боткин - курили. Значит, курение не мешало им достичь успехов? Хочу привести здесь некоторые высказывания известных деятелей культуры и науки. Писатель А.Дюма - младший: '…я отложил свою сигарету и поклялся, что никогда не буду курить. Эту клятву я твердо сдержал и вполне убежден, что табак вредит мозгу так же определенно, как и алкоголь'. Л.Н. Толстой, бросив курить, сказал так: 'я стал другим человеком. Просиживаю по пяти часов кряду за работой, встаю совершенно свежим, а прежде, когда курил, чувствовал усталость, головокружения, тошноту, туман в голове …'. Великий врач С.П.Боткин был заядлым курильшиком. Умирая, еще сравнительно не старым (57лет), он сказал: 'Если бы я не курил, то прожил бы 10-15 лет '. Сколько бы еще он сделал бы для науки, для спасения людей, но, увы, не сумев избавиться от своей пагубной привычке, не смог спасти и себя.

А вот мнение величайшего шахматиста А.Алехина: '…никотин ослабляюще действует на память, разрушает нервную систему и ослабляет силу воли - способность, столь необходимую для шахматного мастера. Я могу сказать, что сам получил уверенность в выиграши матча за мировое первенство лишь тогда, когда отучился от страсти к табаку '.

Так говорили о вреде курения для умственной работы взрослого человека выдающиеся люди. Если же вести речь о подростках, то нужно заявить более категорично:

Многократный чемпион страны по конькам И.Аниканов писал: 'считаю, что мои спортивные достижения в немалой степени связаны с полным воздержанием от курения. Мой горячий совет всем - отказаться от этой вредной привычке'. Прислушаться к этому совету.

При первом курение першит в горле, учащенно бьется сердце, во рту появляется противный вкус. Все эти неприятные ощущения, связаны с первой сигаретой, не случайны. Это защитная реакция организма, и надо ею воспользоваться - отказаться от следующей сигареты. Пока не наступил час, когда сделать это будет не так легко.

Подумай о том, что мы тебе рассказали. Если ты считаешь, что вред, наносимый курением твоему здоровью маячит где-то далеко, а может быть, и вообще минует тебя,- ты ошибаешься. Посмотри внимательно на курящую девушку, на цвет ее лица, кожу, пальцы, зубы, обрати внимание на ее голос. Ты можешь заметить внешние признаки табачной интоксикации.

Некоторые считают, что сигарета придает девушки элегантность. Скорее, она придает ей вульгарность.

Очень важно, что бы ты сейчас поняла, что в будущем, когда ты станешь матерью, вред, наносимый курением твоему здоровью сегодня, может непоправимо отразиться на развитии ребенка и ещё задолго до рождения.

В глубокой древности познакомился человек с необычным веселящим действием некоторых напитков. Самое обычное молоко, мед, соки плодов, постояв на солнце, меняли не только свой внешний вид, вкус, но приобретали способность возбуждать, вселять ощущение легкости, беззаботности, благополучия. Не сразу люди заметили, что на следующий день человек расплачивался головной болью, разбитостью, дурным настроением. Разумеется, наши далекие предки и догадываться не могли какого страшного врага они приобрели. К сожалению, Печальные последствия употребления спиртного привлекали к себе меньше внимания, чем улудшения настроения, сопутствующее употреблению алкоголя.

В мифах, легендах и сказках древнего мира - всюду фигурирует вино, опьянение, разгул. Пьянство процветало, а за ним следовали его неизменные спутники - разврат, преступления, тяжелые болезни.

Основным действующим началом опьянения любого напитка являлся алкоголь - этиловый, или винный, спирт.

Принятый внутрь он через 5 -10 минут всасывается в кровь и разноситься по всему организму. Алкоголь - яд для любой живой клетки. Проникнув в организм алкоголь, очень скоро расстраивает работу тканей и органов. Быстро сгорая, он отнимает у них кислород и воду. Клетки сморщиваются деятельность их затрудняется. При значительном и частом попадании алкоголя в организм клетки разных органов в конце концов, погибают. под действием алкоголя нарушается чуть ли не все физиологические процессы в организме, а это может привести к тяжелым заболеваниям.

Перерождается ткань печени, почек, сердца, сосудов и др.

Быстрее и губительнее всего алкоголь действует на клетки головного мозга, при этом, в первую очередь, страдают высшии отделы мозга. быстро доставленный потоком крови к головному мозгу, алкоголь проникает в нервные клетки, при этом разрушается, врезультате чего связь между различными отделами мозга растраивается.

Алкоголь влияет также на кровеносные сосуды, несущии кровь к мозгу.Сначало они расширяются, и насышенная алкоголем кровь бурно приливает к мозгу, вызывая резкое возбуждение нервных центров. Вот откуда чрезмерно веселое настроение и развязность пьянеющего человека.

Ученые выяснили, что под влиянием спиртных напитков в коре больших полушарий головного мозга в след за усиливающемся возбуждением наступает резкое ослабление процессов торможения. Кора перестает контролировать работу низших, так называемых подкорковых отделов мозга. Вот почему опьяневший человек как бы теряет контроль над собой и критическое отношение к своему поведению. утрачивая сдержанность и скромность, он говорит и делает то, чего не сказал и не сделал бы в трезвом состоянии.Каждая новая порция спиртного все больше парализует высшии нервные центры, словно связывая их и не позволяя вмешиваться в хаотическую деятельность резко возбужденных отделов мозга.

Известный русский психиатор С.С.Корсаков так описывает это состояние:'опьяненный не думает о последствии своих слов и действий и относиться к ним крайне легкомысленно …Страсти и дурные побуждения выступают без всякого прикрытия и побуждают к более или менее диким поступкам '. А ведь в нормальном состоянии тот же человек может быть и хорошо воспитанным и скромным даже застенчивым. Все в его личности, что сдерживается воспитанием, навыкам приличия, как будто вылезает наружу. В состоянии опьянения человек может выболтать любую тайну ; он теряет бдительность, перестает быть осторожным.Не даром говориться :'Что у трезвого на уме, то у пьяного на языке'.

То, что мы в быту благодушно называем опьянением в сущности есть не что иное, как острое отравление алкоголем,со всеми вытекающими отсюда последствиями. Хорошо, если через определенное время организм, освободившийся от яда,постепенно возвращается к нормальному состоянию. А если пьянство продолжается, и новые порции алкоголя систематически поступают в организм ? Что тогда?

Ученые выяснили, что алкоголь, введеный в организм не сразу выводиться от туда, и какое-то количество этого вещества продолжает свое вредное действие на органы в течении 1- 2 дней, а в некоторых случаях и больше.

Алкоголь вызывает приятное, приподнятое настроение, а это побуждает к повторному употреблению спиртного напитка. В первое время при желании и твердости характера еще можно отказаться от вина. В противном случае под влиянием алкогольной интоксикации (да и уговоров друзей) воля ослабевает, и человек уже не может противостоять влечению к алкоголю. под влиянием алкоголя получают простор инстинкты, ослабляется воля и самоконтроль, и нередко люди совершают проступки и ошибки, в которых раскаиваются всю жизнь.

Очень опасен алкоголь для юных, особенно для девушек, посколько их организм в периуд роста легче подвергается воздействию наркотиков. С незапамятных времен наши предки считали единственно пригодными напитками для детей воду и молоко В древней Греции и Риме юношам до определенного возраста вообще запрещалось пить вино.

Алкоголь оказывает отрицательное влияние на потомство. Об этом знали еще в глубокой древности. В Греческой мифологие богиня Юнона родила от опьяневшего Юпитера хромого Вылкана. Правитель Спарты Ликург запрещал в день свадьбы употребление спиртных напитков под угрозой тяжелого наказания. Гиппократ указывал. что причиной идиотизма, эппилепсии и других нервно психических заболеваний является пьянство родителей, которые пили вино в день зачатия.

Пьющии (особенно женщины) под влиянием алкоголя делаются развязными, болтливыми, несдержанными, не достаточно критичными к своему поведению. В пьяном виде женщины теряет стыд, женское достоенство, она склонна к легкомысленному поведению, половой распущенности. Последствие случайных половых связей наступивших в результате опьянения, бывают трагичными.

Венерические заболевания, рождение не полноценных детей - это ведь не только слова, за ними искалеченная, безрадостная жизнь.

Если пьянство - результат неправильного воспитания, слабоволие, распущенности, подражание дурным привычкам, то алкоголизм - серьезная болезнь, требующая специального лечения.Нужны большие усилия, что бы перевоспитать человека, злоупотребляющего алкоголем. Не редко эти условия оказываются напрасными. Нет ни чего ужаснее мужа - пьяницы, заставляющего страдать жену и детей.

Ты уже настолько взрослая, что должна уметь выбирать друзей. В твоем окружении не должно быть людей, не представляющих себе удовольствие без рюмки. не говоря уже о том, что сама ты должна избегать употребления спиртного. Надо найти в себе мужество противостоять тем, кто пытается склонить тебя к употреблению спиртного. Все эти застолья с обязательным 'пить до дна', 'штрафными' для опоздавших - удел обывателей.К сожалению велика сила инерции, втягивающая в сферу обязательных выпивок. Кто, как не женщина, должен бороться с этим не только лично, но и общественным злом ! Вокруг каждого злоупотребляющим алкоголем, должна быть создана атмосфера осуждения и нетерпимости. Избегай вечеринок, собирающихся с целью выпить, и людей, непредставляющих себе веселье без выпивки.

Исследования ученых доказали, что у юношей и девушек алкоголизм как тяжелая, трудно излечимая болезнь возникает и развивается в ЧЕТЫРЕ раза быстрее, чем у взрослых. Разрушение личности также происходит гораздо быстрее.

Думаю, что вывод тебе сделать не трудно : никогда и не при каких обстоятельствах не пригубливай вина, даже если это предложат тебе близкие люди - товарищи и родные.

Нелишне повторить, что при употреблении вина у девушек и юношей поражаются все органы, но особенно ранимы центральная нервная система, резко падает память, нарушается психика, снижается контроль за своими действиями …

В колоннии несовершеннолетних правонарушителей мне довелось беседовать с колонистами. Оказывается, на многих из них хорошие характеристики, они прилежно учились, увлекались интересными делами, читали книги, а привело их сюда, в колонию, вино, 'всего стакан', как говорят они. Вед преступления, совершенные в состояние опьянения, носят отягощенный характер и особо строго наказывается.

Некоторые школьники приобщаются к рюмке старшими по возрасту ребятами, подругами: не удобно, мол, не поддержать компанию.

Да, в этих обстоятельствах, безусловно, требуется мужество, твердость характера и здравый ум.

Переедание: как избавиться от вредной привычки

Ученые говорят, что одной силы воли для того, чтобы избавиться от вредной привычки, недостаточно, но есть и другие средства

Мы, люди, являемся рабами привычек, как хороших, так и плохих. И хотя привычки избавляют нас от необходимости заново продумывать все, что мы делаем, каждый раз, как мы делаем это, они также могут сделать нас рабами саморазрушающих действий. От таких привычек очень трудно избавиться, даже если мы знаем, что должны сделать это. Однако ученые из Университета Южной Калифорнии (USC) предложили простую формулу, которая может помочь в ряде случаев.

Не пытайтесь подавить плохую привычку хорошими намерениями и сильным чувством самоконтроля, поскольку, скорее всего, это работать не будет. Так, например, все мы знаем что салат с рукколой гораздо полезнее попкорна, но все же сидя у телевизора мы едим именно этот попкорн. Потому лучше изменить окружение, которое вызывает автоматическую реакцию (что мы и называем привычкой), так как без нужных стимулов привычка может медленно исчезнуть.

Чтобы у человека, привыкшего поедать попкорн при просмотре фильма, начала изменяться эта привычка, всего-то потребовались пакет затхлого попкорна, кинотеатр и удивительно небольшие манипуляции.

Психологи Дэвид Ннл и Венди Вуд изучали привычки в течение нескольких лет, еще с тех пор, когда они начинали свою карьеру в Университете Дьюка. Пару лет назад он случайно оказались вместе в USC, и продолжили свою работу над мощными силами, которые управляют большей частью нашей деятельности в то время, когда мы находимся «на автопилоте».

Мы не думаем о привычках. Они «являются основой повседневной жизни», освобождая нас от необходимости планировать, направлять и мотивировать «каждое действие – от первой утренней чашки кофе, до повторения движений пальцев пианиста, при прослушивании произведения Шопена», как они писали в одном из своих исследований.

В своем последнем исследовании, опубликованном в журнале «Personality and Social Psychology Bulletin», Нил и Вуд вместе с несколькими коллегами решили выяснить, будет ли человек, привыкший есть попкорн при просмотре фильма, поедать попкорн, срок годности которого истек достаточно давно. Поедать просто потому, что он привык.

Они пригласили несколько сотен участников, некоторые из которых действительно хотели попкорн во время фильма, некоторые ели попкорн от случая к случаю, а некоторым было все равно. Каждый из участников посещал обычный кинотеатр, и сообщал о том, насколько ему понравился попкорн, насколько голодным он был, и некоторые другие сведения. Им также не разрешалось сидеть рядом друг с другом.

Половине участников были выданы пакеты с попкорном, который был приготовлен только что, а другим участникам – пакеты, пролежавшие несколько дней, в результате чего попкорн в них стал затхлым, и не очень аппетитным. После фильма пакеты были собраны и взвешены.

Те участники, которые могли, как есть попкорн, так и обходиться без него, оставили затхлый попкорн почти нетронутым. Но те, у кого поедание попкорна стало привычкой, съели все, независимо от того, свежий был попкорн, или затхлый. И это произошло только потому, что они действительно любили попкорн? Нет, согласно второму исследованию.

Теперь с новыми добровольцами был проведен тот же эксперимент, но в другой ситуации. На этот раз эксперимент проводился в комнате для встреч, а не в кинотеатре, так что кинематографическое волшебство (и привычные стимулы) отсутствовало. Даже те, у кого была привычка есть попкорн, отказались употреблять затхлый продукт. Единственной разницей было окружение, в котором проводился эксперимент.

В третьем эксперименте, с новыми участниками, ученые вернулись в кинотеатр, снова вооружившись свежим и затхлым попкорном. Но в этом случае участникам было предложено есть попкорн только их «не доминантной» рукой. Например, левши должны были пользоваться только правой рукой.

Никто из участников, в том числе и те, у кого была стойкая привычка поедать попкорн во время фильма, не стали есть затхлый продукт, хотя они и находились в привычном окружении кинотеатра. Вывод: Если убрать даже незначительный стимул, такой как рука, которая используется для поедания попкорна, то привычка будет подавлена, явно потому, что участникам приходится думать о том, что и как они делают.

Сила привычки подтверждается множеством других исследований. Специалисты из Медицинского Центра Cedars-Sinai в Лос-Анджелесе, обнаружили, что лучший метод вхождения в программу регулярных физических упражнений – это предварительная «тренировка мозга». Часть мозга, устанавливающая привычку, находится в небольшом участке в основании мозга, и миллиарды находящихся там нейронов быстро реагируют на повторение. Поэтому, начните сегодня, регулярно понемногу занимайтесь, и скоро это станет привычкой, благодаря которой физические упражнения станут повседневной рутиной.

«В среднем, люди имеют больше хороших привычек, чем плохих», – говорит Нил, который уже покинул USC, чтобы заняться исследовательской деятельностью в частной компании. Однако плохие привычки могут быть весьма деструктивными, являясь одной из причин сегодняшнего кризиса ожирения, говорит он. Ежедневная легкая закуска в полночь может быть всего лишь результатом довольно частого питания именно в это время, которое переросло в привычку. Когда наступает привычное время, то нужно поесть, даже если нет чувства голода.

Предлагаемая им формула борьбы с этой привычкой довольно проста. Положите все печеное туда, где оно не попадается вам на глаза. Находясь в вашем любимом ресторане, смотрите только на меню салатов. Но это только в том случае, если у вас нет привычки съедать в этом ресторане каждую пятницу большой бифштекс. И это не просто вопрос силы воли. «В основном, дело не в том, чтобы установить правильные цели, или иметь достаточную силу воли, – говорит он. – Все это важно, но не изменит ваших привычек. Необходимо сконцентрироваться на окружении», где вы можете управлять стимулами, а не стимулы – вами.

Так что Мэри Поппинс, видимо, была права: ложка сахара помогает проглотить горькое лекарство. Но если делать это слишком часто, то лекарство всегда будет иметь вкус сахара. Это станет привычкой. Вам даже не надо будет думать об этом.

автор: Ли Дай (Lee Dye)

источник: «Новости ЭйБиСи» (ABC News)

Игромания как одна из вредных и опасных социальных привычек

Издавна психические заболевания, связанные с пристрастием к играм, нашли термин, - игромания.

Еще в конце 19 века достаточно популярными стали карточные игры. Уже тогда доктора начали заниматься этой проблемой. Но только во второй половине 20 века подвели черту научной базы, хотя она еще не до конца изучена.

Игромания – это, в первую очередь, болезнь, которая привязана к азартным играм (игры в казино, игровые автоматы, карты и компьютерные игры). Когда человек живет насыщенной жизнью, и у него происходят непредвиденные ситуации, он уже не может продолжать жить в прежнем режиме, ищет некую замену, и тут появляется желание постоянно играть. Человек становится замкнутым, сужается круг общения и интересов.

Процесс игры заключается в том, что во время игры игроман все время выигрывает, но по чуть-чуть. Если же он будет постоянно проигрывать, он встанет и уйдет. Технология игры устроена так, чтобы проигрыш был не заметен, а выигрыш, пусть даже и небольшой, вызывал позитив и стимулировал дальнейшее желание играть.

Так же игромания включает в себя компьютерные игры. Болезнь к компьютерным играм проявляется в основном у скромных людей или вспыльчивых. Но в первую очередь у подростков, которые только начинают жить. Подросток вокруг себя видит сплошное насилие и несправедливость мира. Порой дети замыкаются в себе, ищут «укрытие» в компьютерных играх, где можно обрести свободу, управлять виртуальными героями и находит общение с другими любителями игр. И поэтому, мы, своим невниманием и агрессией, подталкиваем своего ребенка, уйти в виртуальный мир с головой. Таким образом, громанами становится в возрасте 12-16 лет.

Что касается привязанности к компьютерным играм, то к игромании в этой области склонны люди с неустойчивой психикой, те чье развитие личностных качеств может быть легко подвержено внешнему воздействию, в отличие от тех, кто способен противостоять негативному влиянию.

Чаще всего игроманы предпочитают игры такие как: «бродилки» и «стрелялки», которые не требуют необходимости думать и много «напрягать мозг». А такие игры как «квест» и «стратегия» может «поглотить» не каждого игромана.

Существует опасность и для тех, кто увлекается чатами, несмотря на то, что психологи считают общение в чате источником положительных эмоций. Человек раскрепощается, так как может поговорить на любые интересующие его темы, однако подобное бывает вредно для людей с больной психикой. Игроман порой настолько вживается в роль какого-нибудь рыцаря в игре или придумывает о себе легенду в чате, в результате чего у него появляется раздвоение личности.

Чат не может быть прямой причиной заболевания, он лишь провоцирует дальнейшее развитие уже существующей психической болезни. Многие психологи считают, что компьютерные игры и игры в целом, приносят пользу в плане жизненного опыта и необходимости снять напряжение. Даже для психических больных тоже разработали специальные игры помогающие восстановиться после болезни, это всевозможные психологические тесты и тренинги.

Игромания лечению поддается, но с трудом, на это нужно время и терпение. За помощью необходимо обратиться к психологу. Только специалист может помочь в том случае, если человек осознает свою проблему. Но проблема игромании – это только вершина айсберга, она как зависимость, которую нужно устранять. Для этого существует психологическая и духовная работа, а это и есть основное лечение.

Если есть возможность воспользоваться медикаментозным лечением в специальных лечебных центрах, то ее обязательно нужно использовать.

На сегодняшний день издается множество разных компьютерно-игровых журналов, в них предлагаются новейшие игры для компьютера, а так же многочисленные статьи об интернете, железе, киберспорте, игровых фильмах, полезном софте, лучших играх и многое другое. Есть и интересные рубрики, такие как: "Game Over?”, "Железный цех”, "Полезный софт”, но важно уметь отсеивать и ограждать себя от игр, которые могут стать причиной развития игромании.

Все что можно посоветовать тем, кто столкнулся с этой проблемой: проблемой игромании, - это конечно искать хорошего специалиста, которому вы можете доверить своего близкого человека. Ну и, конечно же, не забывайте увлекать игромана чем-то интересным, например, занятиями спортом.

Больше общения с реальными людьми, и тогда болезнь уйдет безвозвратно.

Вредные привычки - пивной алкоголизм

Вредные привычки - Пивной алкоголизм

Сегодня для многих пиво является непременным атрибутом повседневной жизни. Его пьют дома и на работе, в одиночестве и в компании... Пьют из пластиковых и стеклянных бутылок, жестяных банок, огромных кружек. Пьют мужчины и женщины, старые и молодые. Пиво стало своеобразным символом отдыха и приятного общения, атрибутом уверенности, успешности. А между тем этот напиток очень коварен: вызывает привыкание и наносит большой вред здоровью.

Возраст в котором пиво пробуют впервые, упал с 16 лет до 12-14, причем подростки предпочитают пить крепкие сорта и побольше. В связи с этим сегодня врачи всерьез озабочены увеличением алкогольной зависимости среди подростков. По данным статистики, в последние годы процент подростков с диагнозом "алкоголизм" в возрастной группе 12-16 лет составил 5%, 17-25 лет- 10%, причем многие из них впервые попробовали алкогольные напитки еще в детстве, в 8-9 лет.

В массовом сознании бытует мнение, что пиво - слабоалкогольный и совершенно безвредный напиток. Действительно, готовится оно из полезного продукта - ячменя, который содержит белки, жиры, углеводы и витамины. Но вот в пивном сусле микробы брожения поедают этот прекрасный продукт, используя его для своего роста и размножения.

Обладая мощным мочегонным эффектом, пиво беспощадно вымывает из организма "стройматериалы" - белки, а также жиры, углеводы и микроэлементы, особенно калий, магний и витамин С. При дефиците калия происходят срывы сердечного ритма, возникает сухость кожи, боли в икрах, слабость в ногах. Дефицит магния опасен тем, что меняется фон настроения, человек становится раздражительным, плаксивым, плохо спит. С вымыванием витамина С снижается иммунитет, развивается гипоксия мозга, страдает интеллект, чаще возникают простудные заболевания.

Ученые провели исследования и выяснили, что пиво влияет на человеческий организм гораздо пагубнее других алкогольных напитков.

Пиво способствует расширению границ сердца. Оно провисает, становится дряблым, его функции живого мотора ослабевают. Это явление называют синдромом "пьяного сердца" или по-другому "капронового чулка". Признано, что эти изменения связаны с наличием в пиве кобальта, применяемого в качестве стабилизатора пивной пены. Содержание в пиве этого токсического элемента в сердечной мышце у употребляющих пиво превышает допустимую норму в 10 раз. Кроме того, у употребляющих пиво кобальт вызывает воспалительные процессы в пищеводе и желудке.

Попадая в организм, пиво быстро переполняет кровеносные сосуды. Это приводит к варикозному расширению вен.

Потребление пива подавляет выработку мужского гормона метилтестерона. Как следствие, у "пивоголиков" расширяется таз и сильно увеличиваются в размерах молочные железы (попросту говоря, начинает расти грудь), снижается потенция, а у "пивоголичек" риск заболеть раком груди растет пропорционально выпитому.

Пиво очень пагубно влияет на клетки головного мозга. Главное действующее вещество в пиве - этиловый спирт, этанол. Точно также, как и в водке. Постоянное потребление этанола влияет на интеллект человека, снижает его способность к обучению. Пиво вызывает гибель клеток головного мозга (которые, отмирая, выходят с мочой), нарушение функций спинного мозга, миокардиодистрофия, цирроз печени, гепатит, панкреатит, гастрит, невропатии, поражение зрительного и слухового анализаторов.

Как и всякий алкогольный напиток, пиво вызывает опьянение. Одна бутылка пива в среднем равна 50 граммам водки. Пиво вызывает зависимость и часто оно является ступенькой к потреблению водки. Выпитое в большом количестве пиво расслабляет человека и может побудить его попробовать легкие, а затем тяжелые наркотики.

В пиве, кроме 1,5-8% алкоголя, есть еще 5-8% веществ, объединенных названием "экстрактивные". Среди них мальтоза, способствующая отложению жиров, валериановая кислота - известное успокаивающее средство, алколоид химулин, эфирные масла, витамины группы В, другие азотистые и минеральные вещества. И все они действуют так, что пиво действительно помогает расслабиться и отдохнуть. Поэтому любитель пива постепенно приучается не только к обычному опьяняющему действию алкоголя, но и к "успокаивающему нервы" седативному средству. Постепенно такое приятное расслабление хочется повторять и повторять - пиво становится необходимым элементом отдыха и расслабления. Дозы приходится увеличивать. Употребление пива становится привычкой, а его составляющие подобно настоящим наркотикам включаются в обмен веществ. А поскольку в глазах общества пиво практически не считается алкоголем, и его частое употребление не вызывает ни какой тревоги, продолжение "пития" вызывает алкоголизм. Причем, пивной алкоголизм формируется гораздо быстрее водочного.

Из-за вкуса, наличия седативных компонентов и "несерьезности в градусах" бороться с влечением к пиву сложнее, чем с влечением к водке. Поэтому с точки зрения наркологии, пивной алкоголизм - это тяжелый, трудно поддающийся лечению вариант алкоголизма.

По мнению врача-нарколога городского наркодиспансера Марии Васильевны Трушковой, если подростку на неделе надо как минимум два раза "отведать" крепкого пива, то это уже указывает на устойчивую психическую зависимость от алкоголя.

Последствия пивного алкоголизма

На сегодняшний день имеется множество научных данных, которые говорят о вреде и последствиях возникающих при употреблении пива. Систематическое употребление этого напитка ведёт к постепенному формированию и развитию различных болезней. У молодых людей отмечаются нарушения в умственном и половом развитии. Алкогольные токсины, которые содержатся в пиве, нарушают правильное течение обменных процессов, приводят к расстройству важных функций в органах и системах организма. В первую очередь под удар ставится сердечно-сосудистая система, мозг, пищеварительные органы, печень.

Последствия пивного алкоголизма для сердца

Из-за быстрого всасывания пива в организме, оно переполняет кровеносное русло, что создаёт повышенную нагрузку на сердце. Возникает расширение границ сердца и варикозное расширение вен. В медицине состояние расширения сердца называется синдромом «пивного сердца». При регулярном употреблении пива в больших количествах сердце перестаёт качественно выполнять свои функции, начинает плохо качать кровь, становиться дряблым.

Последствия пивного алкоголизма для нервной системы

Последствия пивного алкоголизма для нервной системы страшны не только для того человека который употребляет пиво, но и для окружающих его людей. При употреблении пива человек становится очень агрессивным и глупым. Отмечается повышенная жестокость. Из-за содержания в пиве определённых психоактивных веществ, которые там находятся благодаря хмелю, оно обладает слегка седативным, опьяняющим и отупляющим действием. Со временем происходит привыкание нервной системы к этому наркотическому воздействию, и человек уже не способен нормально расслабиться, отдохнуть или успокоиться без пива.

Последствия пивного алкоголизма для мозга

Алкоголь убивает клетки головного мозга. В течение некоторого времени отмершие клетки попадают в кровь и после отфильтровывания их почками выводятся с мочой из организма. Погибшие клетки головного мозга не восстанавливаются. При этом последствия пивного алкоголизма для мозга наиболее выражены в молодом возрасте.

Также в пиве содержится аналог трупного яда – кадаверин, который оказывает токсическое действие на мозг. Пивной алкоголизм приводит к снижению интеллекта и понижает способность к обучению.

Последствия пивного алкоголизма для пищеварительного тракта и печени

В пиве содержится кобальт, который приводит к воспалительным реакциям в желудке и пищеводе. Печень находится под постоянным токсическим ударом, что, в конечном счете, приводит к гепатиту и циррозу печени.

Последствия пивного алкоголизма для детородной функции

При злоупотреблении алкоголем отмечается перерождение семенных канальцев. Вредное воздействие оказывается на яички и яичники. Из-за наличия в пиве солей тяжёлых металлов, нарушается работа эндокринной системы. Также пиво подавляет выделение мужского полового гормона – тестостерона, что со временем делает из мужчины женщину. Начинает увеличиваться грудь, расширяется таз.

Это лишь явные последствия пивного алкоголизма. Конечно, имеется множество негативных последствий, которые не связаны прямой связью, с употреблением пива и других алкогольных напитков, но с каждыми новыми научными исследованиями открываются эти связи, а также новые факты, подтверждающие перечисленные выше вредные последствия. Вместе с тем появляются новые данные расширяющие список последствий от пивного алкоголизма.

Нововведення в початковій школі

Є безліч визначень поняття "сучасна школа", але найзагальніше з них є таке: школа, яка відповідає запитам часу

Яка вона, сучасна школа?

У демократичному суспільстві ХХІ століття запитам часу відповідає школа, яка відрізняється:

спрямованістю на розвиток самосвідомості особистості як інструменту перетворення дійсності, володіння прийомами самоосвіти й самовдосконалення;

переходом з режиму функціонування на режим розвитку;

глибокою й широкою диференціацією змісту навчання.

Вочевидь, завдання ці доволі широкого діапазону і не можуть бути реалізовані в окремій школі будь-якого типу. Можливість їх реалізації потребує реформування всієї освітньої системи. Така диференційована система освіти в нашій державі зараз інтенсивно формується.

Важлива роль освіти для економічного розвитку визнається й урядом України. Аналізуючи Національну доктрину розвитку освіти, Концепцію 12-річної освіти, Закон України «Про освіту», матеріали колегій МОН України, полеміку щодо питання реформування освіти в Україні, можна визначити основні напрями цього процесу:

особистісна орієнтація освіти;

формування національних і загальнолюдських цінностей;

постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

розвиток системи безперервної освіти;

запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітнього просторів.

Сучасна школа, як соціально-педагогічна система, покликана забезпечити досягнення таких освітніх результатів, які б відповідали цілям розвитку особистості й сучасним вимогам суспільства. Щоб гідно жити в сучасному суспільстві, особистість повинна бути компетентною в різних сферах діяльності. Школа має допомогти учням в володінні технологіями життєтворчості створити умови для розкриття потенціалу самопізнання, самооцінки, саморегуляції та самореалізації, інтеграції в соціокультурний простір.

Метою освіти є формування такого рівня соціальної зрілості учнів, який буде достатнім для забезпечення їхньої самостійності в різних серах життєдіяльності. Компетентнісний підхід у освіті покликаний подолати прірву між освітою та життям. Формування компетентностей учнів відбувається у процесі обов'язкової взаємодії всіх суб'єктів освітнього процесу.

Тому в сучасних умовах виникла потреба в диференційованому навчанні всіх але не за однаковими навчальними планами та програмами. Альтернативою цього є спеціалізація та профілізація шкіл. Концепція профільного навчання загальноосвітньої школи спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти та тому ґрунтується на принципах:

наступності й альтернативності;

варіативності і альтернативності;

диференціації;

гнучкості.

Але, на мою думку, вирішити ці завдання допоможе створення єдиною безперервної системи, яку можна представити як освітній округ, проект якого я хочу презентувати. Центром такого округу буде заклад нового типу - навчально-виховний комплекс.

Головна ідея творення освітнього округу полягає в:

організації безперервного, гармонійного розвитку особистості дитини;

раціональному поєднанні діяльності дошкільних, шкільних, позашкільних закладів освіти.

Структура освітнього округу:

об'єднання «Початкова школа - дитячий садок (садки) мікрорайону»;

мережа загальноосвітніх шкіл (ІІ ступеня) у двох рівнях: гімназійні класи та загальноосвітні класи;

мережа профільних шкіл округу;

міжшкільний виробничий комбінат;

центр (центри) розвитку творчості і здоров'я дітей.

Створення такого освітнього округу дозволить:

Створити систему неперервної освіти на основі тісного взаємозв'язку вихователів, учителів, керівників творчих колективів та спортивних секцій, наукових працівників.

Реалізувати принцип наступності в освіті та вихованні через розробку нового (єдиного) змісту освіти, яке забезпечить єдність культурного та освітнього просторів з центром формування духовно-моральних основ розвитку дитини.

Забезпечити єдність навчання та виховання як показника економічного і політичного розвитку суспільства.

Організувати ранню діагностику фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини та реалізувати на цій основі особистісно зорієнтований підхід у навчанні.

Скорегувати функції центру і регіонів, сформувати освітньо-культурний простір для задоволення потреб громадян і регіонального ринку праці, врегулювати взаємодію середньої та вищої школи.

Основні принципи побудови освітнього округу:

особистісно зорієнтоване навчання;

цілісність і безперервність;

природовідповідальність і диференціація навчання та виховання;

гуманізація та демократизація навчально-виховного процесу;

цільного компонентів освіти, розвитку та виховання;

варіативність і практична спрямованість навчання.

Основні напрями роботи:

Формування творчо працюючих колективів із високим рівнем професіоналізму.

Удосконалення системи управління.

Матеріально-технічне забезпечення навчальних та виховних закладів округу: література, навчально-наочні та методичні посібники комп'ютерне та програмне забезпечення, аудіовізуальна апаратура тощо.

Модифікація змісту навчально-виховного процесу. структури його організації; пошуки і впровадження сучасних педтехнологій; оволодіння системою дистанційної освіти.

Розробка та впровадження авторських програм та використання варіативних навчальних планів.

Здійснення передпрофільної підготовки в основній школі (широка варіативність курсів за вибором).

Організаційне поєднання виховного та навчального процесів із науково-дослідницькою, творчою діяльністю всіх ланок округу.

Спеціалізація і профілізація шкіл ІІІ ступеня, що забезпечить наступноперспективні зв'язки між середньою і професійною освітою.

Розвиток взаємодії профільних та ліцейних класів і провідних вищих навчальних закладів регіону.

Оновлення змісту освіти та методів навчання

Зміст загальної освіти, закріплений проектами освітніх стандартів досі зорієнтований на передачу «основ наук», а не на конструювання цілісної світоглядної картинки буття. тому удосконалення змісту освіти на сучасному етапі розвитку освіти та його структурної організації передбачає:

Етап «Дитячий садок - школа І ступеня»:

підготовку дітей до школи треба починати завбого до початку навчання;

роботу з організації наступності між дошкільною та шкільною освітою треба вести у трьох напрямках;

робота з батьками;

робота з дітьми;

робота з педагогічними кадрами;

направлення змісту дошкільного навчання на всебічний, гармонічний розвиток дитини, формування фізично здорової особистості та її творчих здібностей;

створення профільних груп в дитячих садках мікрорайону та їх наступність у початковій школі;

шкільне навчання повинно логічно і послідовно витікати з дошкільної освіти;

створення варіативного компоненту навчального плану початкової школи і широкий вибір розвивальних курсів;

введення в зміст дошкільного та початкового навчання курсів, направлених на розвиток комунікативних навичок спілкування;

введення в зміст початкового навчання основ інформатики.

Основні методи навчання: ілюстративно-пояснювальний; проблемно-пошуковий.

Етап «Школа ІІ ступеня» - розробка авторських програм, зорієнтованих на різнорівневе варіативне, багатоступеневе навчання:

оптимізація пропорцій між блоками гуманітарних та природничо-математичних знань;

упровадження навчальних дисциплін соціально-практичного спрямування, новітніх інформаційних технологій;

збагачення й осучаснення інваріантного та варіативного компоненту освіти;

зміст одного й того же предмета у класах рівня (гімназійних і загальноосвітніх) має бути різним;

упровадження навчального курсу «Інформатика» в усіх класах школи;

удосконалення системи розвитку творчості учнів;

упровадження системи допрофільної підготовки у 8-9-х класах через поглиблене вивчення окремих предметів (диференційовано) та широкого вибору в навчальному плані факультативних курсів і курсів за вибором;

широка профорієнтаційна робота.

Основні методи навчання: пролемно-пошуковий, дослідницький, самостійна творча діяльність.

Етап «Школа ІІІ ступеня - профільна школа»:

профільне навчання організується через навчальні заняття (уроки, факультативи, тощо), дистанційні курси, екстернат;

уключення в навчальні плани старшої школи спеціальних і загальноосвітніх курсів, збільшення кількості годин на практичне навчання за профілем (учень вибирає предмети сам);

організація відпочинку, оздоровлення та трудової діяльності учнів у таборах праці й відпочинку, виробничих бригадах.

Основні методи навчання: дослідницький, самостійна творча діяльність.

Міжшкільний навчально-виробничий комбінат - це навчальний заклад (у рамках одного освітнього округу), який забезпечу потреби учнів загальноосвітніх навчальних закладів у допрофесійній та професійній підготовці (профілі - спеціалізація обирається згідно інтересів учнів округу та запитів на ринку професій регіону).

Центр розвитку творчості та здоров'я дітей:

всебічний розвиток творчих здібностей дитини, розробка інтегральної системи пошуку, відбору, гармонійного розвитку обдарованих дітей;

створення оптимальних умов для саморозвитку, самореалізації учнів на основі індивідуальних інтересів і нахилів;

залучення учнів до творчих конкурсів поза школою;

забезпечення оптимальних умов для фізичного розвитку кожного учня з урахуванням природних даних і інтересів особистостей;

широкий вибір творчих колективів і спортивних секцій як у самому центрі, так і у його філіях при школах.

Управління освітою

Мета управлінського супроводу полягає у створенні умов для оптимізації навчально-виховного процесу, інноваційної освітньої діяльності педагогічних колективів, індивідуального розвитку учнів, будування гармонічних взаємин між учасниками педагогічного процесу в ситуації моніторингу якості освіти:

управління в навчальних закладах здійснюється на принципах самоврядування;

реалізація принципів демократизації, гуманізації в управлінні;

психологізація управління, людино-центристський принцип управління (оновлення етики управління, мотивації);

державно-громадська модель управління школою передбачає широке залучення до управлінських процесів педагогів, батьків, громадських організацій;

ділові, творчі зв'язки школи з науковцями, культурно-освітянськими установками, громадськістю;

створення органів самоуправління в освітніх округах, територіальної громади;

прогноз, моніторинговий супровід та аналіз робот закладів освіти в окрузі;

впровадження освітнього менеджменту;

створення ефективно діючої системи стимулювання праці я к педагогів, так і учнів;

раціональне поєднання центральних, регіональних та місцевих органів управління освітою.

Фінансування проекту здійснюється як за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, так і з інших джерел, не заборонених законодавством (спонсори, добровільне відрахування батьків, виробнича діяльність школи тощо).

Технології навчання, розвитку та виховання:

сприйняття навчального процесу як цілісної взаємодії двох рівноправних її учасників;

постановка мети розвитку особистості;

перевага організаційної і стимулюючої функції вчителя;

діалогічний стиль спілкування, взаємодія між учнями (інтерактивне навчання), підтримка ініціативи дітей;

основні форми навчання - групова ті індивідуальна, що ґрунтується на довірі, на здатності відповідати за себе;

максимальне залучення власного досвіду учнів;

мотивація на «досягнення», утвердження почуття гідності особистості;

направлення системи навчання на розвиток різних компетентностей учнів.

Концептуальна відмінність традиційного та особистісно зорієнтованого навчання призводить до суттєвих змін у педагогічній діяльності вчителя та навчальній діяльності учня - інноваційних змін.

Критерії, за якими можна оцінити інноваційний процес:

здатність забезпечити диференційний підхід до учнів;

широта освітньої бази;

здатність учнів до саморозвитку.

Інноваційні технології:

розвиток творчих здібностей учнів;

комп'ютерно-орієнтовані технології;

методи проектів;

модульне навчання;

використання нових навчальних систем, зокрема системи дистанційної освіти.

Пріоритетом навчальної виховної роботи оновленої школи є створення моделі особистості - «Я - ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ».

Напрями виховної роботи в системі освітнього округу:

Виховання повинно бути гармонійним, усебічним.

Моральне, духовне виховання повинно займати центральне місце в загальній системі виховання.

Пріоритетним напрямом виховання повинно стати громадянське та національне виховання.

Формування фізично здорової особистості.

В основу виховання має бути покладена розумно організована фізична праця.

Оптимальне поєднання навчання та виховання. Посилення виховного потенціалу уроку.

Удосконалення роботи учнівського самоврядування.

Формування та закріплення традицій навчального закладу, округу, регіону.

Система навчання, розвитку та виховання базується на принципах:

природовідповідності;

демократизації;

гуманізації та гуманітаризації;

національної спрямованності;

диференціації та соціалізації;

безперервності й єдності, перетворення їх у процеси які продовжується упродовж усього життя.

Система оцінювання

Система оцінювання - 12-бальна.

Мета оцінювання - визначити рівень сформованості основних компетентностей учнів:

обов'язкове поточне оцінювання навчальних досягнень учнів і врахування його при тематичному оцінюванні;

рейтинги навчальних компетентностей учнів;

узагальнення досягнень учнів в особистих портфоліо;

у випускних класах проведення тестового оцінювання навчальних компетентностей учнів з обов'язковим виведенням на шкільний портал, яке буде враховуватися при переході до вищих навчальних закладів.

Передбачити в навчальних планах дві-чотири години на тиждень на індивідуальну роботу та консультації.

Світова інтеграція

Для наближення до стандартів європейського освітнього простору необхідні:

Перетворення системи освіти на засіб надання високорівневих професійних дипломів усім представникам молодого покоління.

Перетворення навчання на освіту як засіб надання новим поколінням професійної компетентності та гарантування їхнього успіху на ринку праці.

Професіоналізація змісту освіти, осучаснення засобів й методів навчання молоді.

Розвиток усіх рівнів освіти, приділяючи увагу насамперед проблемі формування у молоді виробничої компетентності - реалізації знань, умінь та навичок, необхідних для успішної життєдіяльності в умовах глобалізованого світу.

Інтернаціоналізація освіти, обмін групами учнівської молоді для навчання в освітніх системах інших країн.

Організація інформаційних потоків

Реалії сьогодення переконливо доводять, що майбутнє освітніх закладів залежатиме від їх здатності адаптуватися в новому інформаційному суспільстві. Тому актуальною є проблема створення технічної, методичної та інформаційної бази комп'ютерно-орієнтованого освітнього середовища. Потужним каталізатором такого процесу є використання інноваційних освітніх технологій:

розробка мультимедійних курсів;

дистанційне навчання;

вихід в Інтернет.

Найголовнішим результатами цієї роботи слід вважати створення потужної комп'ютерної мережі, повне забезпечення сучасною комп'ютерною технікою всіх підрозділів освітнього округу, створення системи централізованого інформаційного простору (комп'ютерного й телекомунікаційного).

Мотивація учасників навчально-виховного процессу

Особистісне орієнтування навчання і виховання включає і таку важливу потребу, як комфортність учнів. Треба зробити такі умови, щоб внутрішні особистісні мотиви переважали над зовнішніми, вихідними від авторитета вчителя. Тоді і результати навчання будуть кращі, особистість буде розвиватися більш гармонійно. Тому учень повинен мати перспективу, мотивацію успішності.

Мотивацію успішного навчання треба створювати ще задовго до навчання у школі в дошкільному навчальному закладі, у родині.

Освітній округ - це розташування і єдність існування на певній території системи взамоєдіючих інституцій:

дитячі садки мікрорайонів округу;

загальноосвітні школи (базова та профільні);

Центр розвитку творчості та здоров'я з спортивним комплексом, до якого входять басейн, стадіон, спортивні зали для різних спортивних секцій;

інституції культури: окружна бібліотека, музична школа, етнографічний музей тощо;

парк відпочинку з ігровими майданчиками.

Але центральне місце у цій системі належить школі.

Модель навчального закладу

Структура навчально-виховного процесу:

Кількість дітей у класах:

1-4-ті класи - не більше 20;

5-9-ті класи - не більше 25;

10-12-ті класи - не більше 20.

Класи розподіляються на групи для вивчення української, російської, іноземної мови та для вивчення профільних курсів у 10-12-х класах.

Семестрова система навчання.

У старших класах уроки-пари.

Обов'язкові індивідуальні заняття та консультаційна робота.

Наявність варіативної складової навчальних планів на всіх ступенях навчання.

Система гурткової роботи.

П'ятиденний робочий тиждень.

Наявність груп подовженого дня для учнів початкових класів.

Штрихи до портрету школи:

з'єднання школи з системою Інтернет;

у школі працює психологічний і логопедичний кабінети;

атмосфера в школі спокійна, розкута;

просторі коридори, великі світлі класи, з яких є вихід і на шкільний двір з ігровими зонами для молодших школярів;

технічне оснащення школи на найвищому рівні;

велика кількість комп'ютерів, копіювальної техніки, аудіовізуальної техніки;

своя телестудія, видавничий центр, де створюють шкільну газету;

велика сучасна бібліотека, яка введена в систему шкільного сайту;

є ціле крило з актовими залами та кабінетами, відведеними для занять музикою, театром, художньою творчістю;

у школі декілька спортивних залів, спортивні майданчики, сучасно обладнані для дітей різного віку, міні-стадіон, свій басейн;

у школі функціонують різні клуби, товариства;

усюди різноманітні виставки, запрошення, оголошення - проява громадського життя учнів;

кожний бажаючий проводить наукове дослідження, самостійно обираючи собі тему, але у кожного з них є свій науковий керівник;

у колі є кімната для відпочинку вчителів.

Реалізація особистісно зорієнтованого навчання

Диференціація - одна з ключових проблем організації сучасної школи. У зв'язку з переходом загальноосвітньої школи на шлях профілізації, значна увага має приділятися організації впровадження шкільного компонента на особистісно орієнтованій основі. Необхідно ввести варіативну частину навчального плану на всіх ступенях навчання (від дошкільного до старшої школи), поступово розширюючи і поглиблюючи шкільний компонент.

Для проведення окремих спецкурсів у старших класах доцільно залучати викладачів вищих навчальних закладів, з якими підписані договори на співробітництво, і використовувати їхні кафедри і лабораторії.

Профіль (або профілі) школа обирає відповідно до наявності матеріально-технічної бази й аналізу попиту учнів та їхніх батьків, а також враховуючи запит на ринку праці і розвиток вищої освіти регіону.

Школа ІІ ступеня проводить поглиблене вивчення окремих предметів у гімназійних класах та розвиток інтелектуальних інтересів та нахилів особистості учнів усіх класів.

Мета введення варіативного компонента навчального плану в початковій школі - розширення світогляду молодших школярів, розвиток духовних та інтелектуальних інтересів та комунікативних навичок.

Одним з якісних аспектів упровадження шкільного компонента є використання комп'ютерних технологій та можливостей дистанційної освіти та самоосвіти як учнів, так і вчителів.

Для використання у школах округу можливе впровадження міжшкільних факультативів і курсів за вибором.

Створення освітніх округів - це один із засобів ефективного втілення регіональних програм розвитку освіти.

Автор: Л. Припихайло

За матеріалами: Освіта.ua

Дата публікації: 20.03.2008

МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ЛЕКЦІЙНО-ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ПІД ЧАС ОСВОЄННЯ МАЙБУТНІМИ ВЧИТЕЛЯМИ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ СИСТЕМИ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАДАЧ

Постановка проблеми. Запровадження в навчальних закладах України інтерактивних методик щодо викладання професійних дисциплін дає можливість докорінно змінити ставлення до об'єкта навчання, перетворивши його на суб’єкт, тобто зробивши студента співавтором лекції, семінарського заняття тощо. У зв’язку з особливостями професійної діяльності вчителя початкових класів аудиторні заняття потребують більшої орієнтації на практику, тобто використання змісту, форм і методів, орієнтованих на активізацію процесу навчання студентів.

Аналіз досліджень і публікацій. У контексті вузівської підготовки професійні уміння майбутнього вчителя досліджені в різних напрямках: теоретичному (О. Абдуліна, В. Белозерцев, О. Бойко, О. Мороз, Л. Нечепоренко, І. Прокопенко, О. Савченко); історичному (М. Дем’яненко, С. Золотухина, О. Лавриненко); зарубіжного досвіду (С. Аргуріс, Д. Макинтур, Д. Шьон); організаційних умов вузу (О. Глузман, М. Калашник, В. Лозова, В. Євдокимов, О. Підласий); педагогічної майстерності та творчості (І. Зязюн, Н. Кузьміна, В.Канкалік, Л. Акімова, Є. Барбіна, Н. Кичук, С. Сисоєва, О. Троцко); індивідуалізації (Є. Пєхота, А. Ткаченко).

Підхід до студента, який знаходиться в центрі процесу навчання, базується на пошані до його думки, на спонуканні до активності, на заохоченні до творчості, добре відомих ще з праць Л. Виготського, П. Гальперина, В. Шаталова, В. Дяченко, С. Шевченко, Ш. Амонашвілі.Важливе значення в організації і здійсненні підготовки вчителів початкових класів належить фундаментальним дослідженням Л. Хоміч, а також роботам, присвяченим формуванню окремих професійних умінь педагогів початкової школи таких, як: дидактичні (Т. Амельченко, Н. Воскресенськая, А. Кендюхова, Н. Максименко), виховні (С. Зверева, Г. Кіт), мовні (Н. Лесняк, О. Попова), проектувальні (І. Шапошнікова), прогностичні (Н. Севастюк), комунікативні (Н. Готгельф, Л. Савенкова), інформаційні (Н. Царьова), формування навичок самонавчання (С. Борисюк), художньо-графічні (О. Саган), розвитку творчої активності учнів (Д. Іванова), взаємодії з неблагополучними сім’ями (А. Гуляр).

Мета статті полягає в розкритті методичних особливостей організації лекційно-практичних задач майбутніми вчителями початкових класів.

У межах дослідження проблеми підвищення ефективності процесу формування професійних умінь у майбутніх вчителів початкових класів в період з 2004 по 2007 навчальних років на базі факультету педагогіки та психології Республіканського вищого навчального закладу “Кримський гуманітарний університет (м. Ялта)” було апробовано спеціально розроблену методику проведення лекційно-практичних занять під час освоєння студентами системи педагогічних задач.Проектування експериментальної методики стало практичною реалізацією теоретичної моделі процесу формування професійних умінь у майбутніх вчителів початкових класів на основі розв’язання системи педагогічних задач. Насамперед, під час розробки методики враховувалася структура процесу формування професійних умінь, яка охоплювала мотиваційно-когнітивний, операційно-тренувальний, проектно-рефлексивный етапи. Разом з тим під час розробки методики бралися до уваги види педагогічних завдань, які утворили спеціальну систему, з урахуванням рівнів і напрямків діяльності вчителя початкових класів, а також рівнів освоєння професійних умінь [2; 3; 4].

В основу реалізації експериментальної методики лягли наступні етапи:

1 етап – ознайомлення з особливостями використання системи педагогічних завдань у процесі роботи з проблемними педагогічними ситуаціями, складовими діяльності вчителя початкових класів;

2 етап – формування умінь за допомогою виконання різних видів завдань, складових системи педагогічних завдань на прикладі роботи з різними проблемними педагогічними ситуаціями;

3 етап – проектування комплексного розв’язання педагогічних проблем за допомогою системи педагогічних задач;

4 етап – застосування евристичних методів у процесі проектування комплексного розв’язання педагогічних проблем за допомогою системи педагогічних задач;

5 етап – узагальнення результатів розв’язання різних педагогічних проблем.

Разом з тим, кожному етапу відповідало рівневе оволодіння системою педагогічних завдань у репродуктивному, евристичному та творчому її застосуванні за допомогою спеціально розроблених карт орієнтовної основи дій.

З метою поетапної реалізації методики було розроблено спецкурси “Теорія та практика розв’язання педагогічних задач”. Викладання спецкурсу спрямовано на вирішення таких завдань, як: активізація інтересу до розв’язання педагогічних проблем у діяльності вчителя початкових класів, а також інтересу до оволодіння професійними уміннями щодо організації педагогічно доцільної взаємодії з суб’єктами навчально-виховного процесу в цілому і в ході розв’язання системи педагогічних задач; формування і уточнення уявлень про систему педагогічних завдань, засоби їх рішення, можливості в проектуванні та реалізації взаємодії з суб’єктами педагогічного процесу в початковій школі; узагальнення і систематизація знань студентів про суть і специфіку реалізації професійних умінь щодо організації освітньої, виховної, просвітницької і методичної взаємодії з суб’єктами педагогічного процесу в початковій школі; підвищення рівня володіння професійними уміннями щодо організації і здійснення педагогічної взаємодії з молодшими школярами, батьками учнів, колегами-вчителями, адміністрацією школи, громадськістю.

У процесі проектування змісту спецкурсу враховувалися такі принципові положення: інтеграція інформації з психолого-педагогічних, методичних дисциплін; історизм (тенденції розвитку основних напрямків педагогічної думки в динаміці – від витоків через перетворення до сучасного перебування і прогнозів на майбутнє); системність (встановлення структурних зовнішніх і внутрішніх зв’язків об’єкту педагогічної науки, що вивчається, – категорії, етапи цілісного педагогічного процесу, системи, технології, форми, методи, прийоми); функціональність (визначення актуальних напрямів і рівнів використання в цілісному педагогічному процесі); наукова об’єктивність (діалектичний підхід до аналізу об’єкту психолого-педагогічних теорій, що вивчаються, виокремлення як позитивних, так і негативних характеристик, відмова від однозначності, однобічності в оцінках психолого-педагогічних понять і думок) [1].

Разом з тим, до вимог, яким повинна відповідати навчальна інформація було віднесено, такі як: адекватність, повнота, релевантність, об’єктивність і точність, структурованість, специфічність, доступність, своєчасність і безперервність інформації для змісту спецкурсу.

Так, зміст модулів спецкурсу “Теорія і практика розв’язання педагогічних задач” на першому етапі базувався на освоєнні видів ключових педагогічних завдань, далі студенти опрацьовували окремі проблемні ситуації щодо використання системи педагогічних завдань під керівництвом викладача і самостійно, індивідуально, в підгрупах. Як приклади педагогічних проблем для тем навчально-дослідницької діяльності студентів у межах аудиторної і позаудиторної роботи було використано такі, як: педагогічна взаємодія вчителя початкових класів з суб'єктами навчально-виховної діяльності як творчий процес; умови гуманізації педагогічної взаємодії вчителя з молодшими школярами; порівняльні моделі ідеальної і реальної взаємодії вчителя початкових класів в системі “вчитель – учень”, “вчитель – батьки”, “вчитель – колеги”, “вчитель – адміністрація”, "вчитель – громадськість ”; умови і засоби здійснення ефективної педагогічної взаємодії вчителя з молодшими школярами, батьками учнів, колегами-вчителями, адміністрацією школи, громадськістю тощо [1].

При доборі та структуризації змісту спецкурсів враховувалися основні умови, необхідні для підвищення ефективності процесу формування в майбутніх вчителів початкових класів професійних умінь під час розв’язання системи педагогічних задач, а саме: проблемно-дослідницький характер проектованих структур навчальної інформації; використання системи розвивальних структур навчальної інформації. У ході проектування організаційних засобів реалізації методики було враховано потребу застосування евристичних методів для освоєння системних структур інформації, а також необхідність здійснення суб’єкт-суб’єктної взаємодії викладача та студентів [5; 6].

У зв’язку з цим, основною формою реалізації експериментальної методики щодо формування в майбутніх вчителів початкових класів професійних умінь на основі розв’язання педагогічних задач стали лекційно-практичні заняття. Розглянемо умовний сценарій такого заняття, що проводилося у вигляді тренінгової форми взаємодії з групою і підгрупами студентів.

“Орієнтаційно-мотиваційний блок” реалізовувався протягом 10 хвилин: оголошення ключової проблеми заняття, аналіз студентами своїх очікувань і труднощів, що виникли під час виконання домашнього завдання з теми, самостійна спроба розв’язати проблему, використовуючи особистий інформаційно-педагогічний фонд. Висловлювання учасників заняття фіксуються на двох плакатах “очікування” і “труднощі” в роботі над проблемою.

Наступний етап лекційно-практичного заняття – “інформаційний блок”, тривалість якого становила 20-25 хвилин. Викладач розкриває зміст педагогічної проблеми й особливості використання системи педагогічних завдань і засобів її рішення. На цьому етапі пріоритетними були наступні методи: бесіда, дискусія, презентація, виконана за допомогою комп’ютерної програми Microsoft Power Point 2003. Результатом роботи ставали короткі методичні рекомендації щодо рішення тієї або іншої проблеми, які повинні враховуватися студентами надалі. Завершувався етап проведенням динамічної паузи: ігри малої і середньої рухливості, спрямовані на об’єднання колективу, здійснення емоційної розрядки, озвучування логічного переходу до подальшого етапу лекційно-практичного заняття.“Практичний блок” – безпосереднє проектування, організація і моделювання педагогічної взаємодії педагога з учасниками навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі I ступеня. На цьому етапі студентам пропонувалося об’єднатися в 4 підгрупи, щодо діад педагогічної взаємодії в початковій школі, а саме: “вчитель – що вчаться” (навчання), “вчитель – що вчаться” (виховання), “вчитель – батьки учнів”, “вчителі початкових класів”, “адміністрація, колеги-педагоги”. Потім починалася робота над педагогічною проблемою, розв’язання якої за допомогою системи педагогічних задач і спеціального алгоритму здійснювалося в кожній з підгруп окремо, протягом 15 хвилин, зважаючи на пріоритетні позиції, інтереси своєї групи, а також з урахуванням основних вимог і методичних рекомендацій, озвучених раніше. Далі в кожній підгрупі вибирався експерт, який повинен був подати результати своєї підгрупи. За сигналом через кожні 5-7 хвилин студенти підгрупами переміщалися від столу до столу, вислуховуючи від експертів, що залишалися на місцях, особливості розв’язання проблеми з урахуванням думки суб’єктів педагогічної взаємодії. Кожен з учасників міг озвучити можливі доповнення за рішенням проблеми іншою підгрупою. Під час практичної роботи над проблемою підгрупам пропонувалося узагальнити рішення, враховуючи почуті думки в інших підгрупах і запропонувати своє розв’язання проблеми у вигляді певної моделі, оформивши наочно, або участі в інсценуванні ситуації, ролевій грі.

Як варіант проведення цього етапу іноді використовувалися елементи практичного заняття за методом “сніжний клубок”. Базовим методом була дискусія в підгрупах. Спочатку об’єднали студентів по 2-3 людини, які обговорювали проблему протягом 5 хвилин. Далі відбувалося об’єднання мікрогруп по дві, чотири, і в кінці в одну – дві великі. Це дозволяло, аналізуючи складне питання, зібрати достатньо матеріалу для загального розв’язання проблеми. Презентацію результатів проводили студенти, яких висувала група.

“Блок підсумкової рефлексії” завершував лекційно-практичне заняття і тривав 10-15 хвилин. Він припускав уточнення тих рекомендацій, які були висунуті студентами в межах роботи над проблемою в теорії, а також виявлення виправданих очікувань, усунених труднощів. На цьому етапі студентам пропонувалося домашнє завдання у вигляді випереджувальних проблемних ситуацій, які необхідно було розв’язати самостійно та визначити труднощі, що виникали в студентів під час роботи.

Кожне заняття підкріплювалося комплексом методичного забезпечення у вигляді інструктивних матеріалів, а саме: алгоритмічних карт розв’язання педагогічної проблемної ситуації за допомогою системи педагогічних задач; завдань для самостійної роботи студентів до аудиторних занять з урахуванням рівнів інтелектуальної активності, типів відношення до педагогічної діяльності, а також розділів інформаційно-педагогічного фонду; набору індивідуальних різнорівневих завдань репродуктивного, пошукового та творчого (проблемного) характеру для поточного й підсумкового контролю знань, умінь і навичок; довідкового матеріалу для самостійної роботи студентів до кожного аудиторного заняття; завдань на моделювання педагогічних ситуацій; інструкцій щодо виконання завдань; критеріїв оцінювання якості виконаних завдань; списку рекомендованої літератури тощо, – які були оформлені у вигляді “зошита з друкованою основою”.

У процесі проведення окремого лекційно-практичного заняття тричі опрацьовувався кожен вид педагогічних завдань: 1) під час підготовки домашнього завдання, перед вивченням нової теми (констатувався рівень сформованості уміння розв’язувати задачі певного виду і виявляти типові засоби, способи їх рішення); 2) у процесі заняття виконання здійснювалося тоді, коли студенти вже виявили основні характеристики цієї групи завдань, процес їх виконання відбувався за алгоритмом (формували уміння розв’язувати певний вид задач, використовуючи засоби роботи із завданнями, тим самим здійснювали первинне закріплення); 3) підготовка домашнього завдання після вивчення педагогічних завдань певного виду (вторинне закріплення, контроль за результатами засвоєння способів рішення).

У межах аудиторної роботи також використовувалися нетрадиційні типи семінарських занять, на яких, насамперед, удосконалювалися комунікативні уміння і навички. Так, на семінарі-конференції студентам доводилося перевтілюватися в дослідників конкретної педагогічної проблеми. Студенти ділилися на групи організаторів, доповідачів, опонентів, учасників конференції. Викладач залежно від мети заняття був ментором-керівником умовної секції або координатором-спостерігачем. Семінарське заняття у вигляді захисту науково-дослідної роботи дозволило сформувати уявлення про способи підготовки стислого виступу за наслідками мікродослідження, презентації з використанням наочності, друкарських матеріалів. У межах цього заняття студентам пропонувалося виступити в ролі дослідників-доповідачів, рецензентів, опонентів, членів комісії.

Як основна форма організації і здійснення самостійної роботи студентів поза аудиторією стала розробка інформаційного педагогічного фонду (колективного або індивідуального), що містив роботу над понятійним каталогом, аналітико-понятійні таблиці, варіанти комплексного розв’язання педагогічних проблем за допомогою системи педагогічних завдань. Ураховуючи, практичні розробки Г. Альтшуллера в галузі застосування цієї форми навчально-дослідницької роботи було визначено основні особливості її використання в процесі формування професійних умінь майбутніх учителів початкових класів [5].

Інформаційний педагогічний фонд – це форма самостійної навчально-пошукової роботи, в основу складання якого покладені методи обробки інформаційного потоку, що містить значущий, практично зорієнтований потенціал і досвід застосування сучасних педагогічних технологій, використовуваних у початковій школі в ході ефективної організації взаємодії з різними суб’єктами педагогічного процесу. Робота студентів у межах такої форми припускала моделювання навчального матеріалу, логічне його впорядкування в наочній формі [5; 6].

Основними методами, які застосовувалися в аудиторній роботі із студентами, стали словесні – проблемна бесіда, дискусія, мозковий штурм в підгрупах, дебати; наочні – метод опорних сигналів у вигляді таблиць, демонстрація презентацій, виконаних за допомогою комп’ютерної програми Microsoft Power Point 2003. Одночасно практичні методи – ділові ігри, інсценування ситуацій, виконання проектних завдань (метод проектів) – створення публікацій, інформаційно-педагогічних проспектів, газет, стендів, презентацій, електронної допомоги, проектів веб-сайтів з конкретних педагогічних проблем – стали основою організації як аудиторної, так і самостійної роботи студентів.

Разом з тим, власне розв’язання системи педагогічних завдань також було специфічним практичним методом організації навчального процесу, методом дискусій щодо стимулювання і мотивації навчального

процесу, а також методом лабораторно-практичного контролю й самоконтролю. З позиції бінарних методів розв’язання системи задач поєднувало в собі багато видів наочності. Але, імовірніше, слід вважати наочно-проблемним, наочно-практичним і наочно-евристичним одночасно, оскільки давалася наочна характеристика практичної проблеми і демонстрація пошуку способів її рішення. Нарешті, щодо критерію практичності, найчастіше застосовувався практично-проблемний метод.

Таким чином, розв’язання системи педагогічних задач можна подати у вигляді комплексного методу, в якому було інтегровано інші, простіші освітні методи. До нього увійшли моделювання, системний аналіз, проблемний метод, уявний експеримент, методи опису, класифікації, ігрові методи, які виконували в процесі рішення системи педагогічних завдань.

Висновки. Цінність використання зазначеної вище методики організації лекційно-практичних занять і відповідних педагогічних завдань, ситуацій у процесі формування професійних умінь майбутніх учителів полягала в тому, що: педагогічні ситуації виступали як проміжна ланка між педагогічною теорією і безпосередньою практичною діяльністю студентів; залучення до змісту аудиторних занять прикладів з шкільного життя, аналіз конкретних педагогічних ситуацій спонукало студентів до активного оволодіння знаннями й уміннями, обговорення і розв’язання питань, які виникають у роботі вчителя; під час розв’язування навчальних педагогічних ситуацій, на відміну від реальної практики, значно знижувалася тривога студентів щодо можливих помилок; процес розв’язання навчальних ситуацій відбувався під безпосереднім контролем викладача, який за необхідності здійснював оперативну корекцію і оцінку діяльності студентів.

Перспективи подальш их пош уків у напрямку дослідження: планується висвітлення питань використання професійних задач під час педагогічної практики майбутніх учителів початкової школи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Острянська О.А. Формування комплексних педагогічних умінь у майбутніх учителів початкових класів : автореф. дис... канд. пед. наук : 13.00.04 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди / О.А. Острянська. – Х., 2002. – 20 с.

2. Ситуационный анализ, или Анатомия кейс-метода / под ред. Ю.П. Сурмина – К. : Центр инноваций и развития, 2002. – 286 с.

3. Ситуаційна методика навчання : теорія та практика / упор. О. Сидоренко, В. Чуба. – К. : Центр інновацій та розвитку, 2001. – 256 с.

4. Ситуаційна методика навчання : український досвід / упор. О. Сидоренко, В. Чуба. – К. : Центр інновацій та розвитку, 2001. – 192 с.

5. Шрагина Л.И. Психологические аспекты использования ТРИЗ в учебном процессе // Педагогика / Л.И. Шрагина. – 1999. – № 6. – С. 39-43.

Мовленнєва культура – важливий чинник успішної професійної діяльності вчителя початкових класів

Основна мета успішної реалізації освітніх завдань – мобілізація інтелектуального потенціалу України, активне залучення молоді до діяльності, спрямованої на виведення країни з кризи. Маємо досягти такого соціального стану суспільства, в якому найвищою цінністю буде особистість. Тому вартість інтелектуальної праці підвищуватиметься, бо тільки праця інтелектуальна в сучасному світі здатна прискорювати розвиток країни (Мацько Л. 2002, С.3).

Людина створила культуру, а культура – людину. Особистість реалізується через культуру думки, культуру праці і культуру мови. Культура – це не тільки те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільної поведінки, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, мови. Належачи до певного соціуму, індивідуум зі своєю появою на світ органічно входить у вироблену його співвітчизниками культуру, стає її користувачем і носієм. Чим міцніші зв’язки людини з культурою народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста.

Сьогодні культура і мова об’єднані в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності…

Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежної думки, людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Вона передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника (Культура української мови 1999, с.3-4).

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови небайдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов.

Часто ми стаємо свідками поширеного нині мовного нігілізму, вираженого в типовій формі: “Яка різниця, як говорити!” Виявляється, що люди, які недбало ставляться до своєї мови, позбавлені й почуття власної гідності. Ставлення особистості до культури своєї мови, а також суспільства в цілому відображає загальний рівень її культури.

Серед багатьох визначень мови – і строгих науково-термінологічних, і художньо-образних, емоційних – проступає спільна ідея: нерозривна єдність людини і мови. Мислителі, письменники в усі часи намагалися розкрити таємниці людської мови, її роль не тільки як засобу спілкування, а й як знаряддя формування і вираження думки , як основу духовності народу, як міцну й надійну опору самоусвідомлення особистості, бачення себе в соціальному і культурному контексті, як імпульс до творчого самовираження людини не тільки в національній культурі, а й у світовій цивілізації.

Завжди йдуть у парі мова й думка. Не випадково О.Потебня наголошував: “Мова є засіб не виражати готову думку, а створювати її… вона не відображення світогляду, який вже склався, а діяльність, що його складає” (Потебня О. 1985, с.7). Добре розумів, який тонкий різець у руках педагога слово, В.Сухомлинський. Саме мова зовні непомітно здатна розкрити, збудити талант мислення і талант діяння – праці. Він зазначав, що школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова. Освіта, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов’язані з мовним вихованням. Усі сфери життя суспільного охоплює мова. Поняття матеріальної і духовної культури формуються в національній мові, причому людина виступає не тільки суб’єктом, що створює ці поняття, а й об’єктом, на якому позначається дія мовного мислення, в широкому розумінні – мовної культури.

Надзвичайно актуальні сьогодні думки О.Потебні про зв’язок між культурою і мовою народу. Він теоретично обґрунтовує положення про те, що “немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки” (Культура української мови 1999, с.22). Отже, потенційно всі мови здатні передавати людську думку. Білоруський письменник В.Биков влучно сказав: “Чи тільки для спілкування служить людству мова? Чи тільки для комунікації? А для того, щоб думати і відчувати? Найповніше і найщиріше?.. Коли давним-давно увечері поверталася з поля жниця, вона співала зовсім не для спілкування з іншими – для себе і для своєї душі. Яка ж має бути мова, щоб висловити душу? Мова як продукт душі і душа – в певному розумінні – як продукт рідної мови? Мабуть, варто замислитись”.

Отже, мова – складне поняття, яке в лінгвістичному аспекті визначається так: система фонетичних, лексичних і граматичних засобів, яка об’єктивізує мислення людини і є головним засобом спілкування, обміну думками та почуттями між людьми, а також нагромадження і передачі інформації – знань, культурних досягнень, духовних надбань нації.

Мова служить не лише для передачі інформації, а є засобом пізнання навколишнього середовища та організації мислення. В індивідуально-психологічному плані вона є засобом формування й розвитку кожної особистості, кожної конкретної людини, її свідомості (Великий термінологічний словник школяра: 5-11 класи 2004, с.583-584).

Костянтин Ушинський вважав, що в першу чергу в дитини треба розвивати мовну здатність, яку називають Божим даром, дивом людської природи. Далі ознайомлювати з багатством мови, зокрема, з невичерпними можливостями лексикону. І тільки потім подавати знання про мову у вигляді граматики. Великого значення він надає розвитку дару слова. Для цього “потрібно, щоб предмет безпосередньо відбивався в душі дитини, і, так би мовити, на очах учителя й під його керівництвом відчуття дитини перетворювалося в поняття, з понять складалася думка і думка втілювалася в слово, бо найміцніша основа навчання рідної мови – вміння уважно спостерігати, правильно зводити спостереження в одну думку і правильно передавати цю думку словами” (Ушинський К. 1983, с.219).

Формулюючи цю вимову в термінах сучасної психолінгвістики, можна сказати, що розвивати дар слова можна через постійне вправляння (мається на увазі вправи, які є “самостійними зусиллями учнів висловити усно або письмово свою самостійну думку” (Ушинський К. 1983, с.218), яке здійснюється в мережі зв’язків від сприйняття через осмислення до вираження. Тобто маємо справу з передмовленневими і власне мовленнєвими етапами породження висловлення, які сучасне мовознавство описує через три стадії:

1) превербальну (мотиваційно-спонукальна, мислеформуюча);

2) вербально-авербальну;

3) вербальну.

Вони розгортаються своєрідним ланцюжком, основні ланки якого – потреба – наміри – мотив і задум – внутрішнє мовлення і поява “внутрішнього слова” – створення зовнішнього висловлення (Человеческий фактор в языке 1991, с.59-60).

Описаний вище процес сучасне мовознавство називає породженням висловлення або породженням мовлення. Отже, під даром слова К.Ушинський мав на увазі саме мовну здатність.

Неоднозначно висловлював цю думку і Василь Сухомлинський. Ось лише кілька цитат з творів цього класика методичної думки на підтвердження істинності сказаного. “Відчуваючи, переживаючи красу побаченого і почутого, діти сприймали найтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їхні душі. “Подорожі” в природу були першим поштовхом до творчості. В дітей з’являлося бажання передавати свої почуття і переживання, розповісти про красу. Вони складали маленькі твори про природу. Ці твори – найважливіша форма роботи з розвитку мови і думки” (Сухомлинський В. 1978, с.202).

Як бачимо, В.Сухомлинський дотримується того ж підходу, який визначив головним К.Ушинський, хоч і не вдається при цьому до терміну “дар слова”. Але сам “широкий” розгляд процесу розвитку мовлення, спрямованість на цілісне охоплення передмовленневого та власне мовленнєвого етапів породження мовлення говорять про практичну орієнтацію на розвиток мовної здатності. З’ясувавши, що мова є необхідною (“як повітря”) умовою людського життя, рушієм матеріального та інтелектуального поступу, скарбницею духовних надбань, вікном у світ та схованкою власної душі, переходимо до наступного: культура мови.

Культура мови – широкий комплекс вимог до формування усного і писемного мовлення, що передбачає не тільки вміння правильно, згідно з нормами говорити та писати, а й обирати максимально доцільні відповідно до мети, обставин спілкування мовно-виражальні засоби, найбільш доцільним способом передавати інформацію (Великий термінологічний словник школяра: 5-11 класи 2004, с.578).

Культура мови утверджує норми на різних рівнях мовної структури, з яких найважливішими є такі: лексичні – правильне вживання лексики, закономірності лексичної сполучності; граматичні – вибір правильних форм слів та синтаксичних сполучень; стилістичні – доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні та спілкування відповідно до ситуації; орфоепічні – вимова; орфографічні – написання.

Також культура мови переплітається з національно-культурною специфікою мовної поведінки, традиціями мовленнєвого етикету.

Мовленнєвий етикет – один з елементів культури мови дотримання встановлених типових форм вітання, прощання, побажання, запрошення тощо залежно від ситуації спілкування (Великий термінологічний словник школяра: 5-11 класи 2004, с.578).

КУЛЬТУРА МОВИ

Типи мовлення

* · опис

* · роздум

* · розповідь

Як окрема галузь і практичний навчальний курс культура мови сформувалася порівняно нещодавно – у 50-60-ті роки ХХ ст. Відповідно до норм встановлено такі основні вимоги до культури мовлення: змістовність, логічна послідовність, виразність, багатство мовних засобів, доречність, точність, правильність.

Основні вимоги, за якими визначаємо ознаки культурного мовлення: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність.

Нормативність – це дотримання під час користування мовою норм, які є обов’язковими для літературної мови.

Адекватність – це точність мовлення, тобто відповідність його умовам, засобам спілкування, змісту думок, почуттям і волевиявленням мовця, це повнота самовираження.

Естетичність мовлення – це вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, здатність викликати своїм мовленням відповідні, бажані почуття естетичного задоволення.

Поліфункціональність мовлення – це вміння мовця вдало використовувати мову відповідно до названих вище вимог у всіх сферах матеріально-виробничого і духовно-культурного повсякденного життя (Мацько Л. 1996, с.30).

Культура мовлення – це:

1) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формі мовлення, уміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами з урахуванням умов і цілей комунікації;

2) упорядкована сукупність нормативних мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування;

3) самостійна лінгвістична дисципліна (Ильяш М. 1994, с.8).

Практична культура мовлення близька до стилістики мовлення та практичної мовленнєвої діяльності. Вона оцінюється з позиції функціонального стилю мовлення. Культура мовлення також тісно пов’язана з курсом конкретної граматики, психологією, логікою. До того ж про культуру мовлення можна говорити в тому випадку, коли опануєш літературну мову, володітимеш нею (її нормами і варіантами норм) (Бабич Н. 1990, с.8-9).

Головне завдання культури мови – виховання навичок літературного спілкування, пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, вимові та наголошуванні.

Головними теоретичними засадами культури мовлення є осмислення мовної норми, значення про функціональні стилі літературного мовлення; усвідомлення взаємозв’язків системи мови, структури мовлення і не мовленнєвих (екстралінгвістичних) структур. Практичними засадами культури мовлення треба вважати систематичність знань, їх постійне поглиблення, інтерес, увагу до мови взагалі і до рівня власного мовлення зокрема, поліфункціональність мовленнєвої практики й переконаність у суспільній значущості високого рівня культури мовлення народу.

Культура мовлення – один із виявів вихованості і освіченості людини; культура мислення, дотримання усталених норм вимови й побудови речень. Людина, яка володіє культурою мовлення, не вживає жаргонізмів, вульгарних, грубих слів; звільняється від слів-паразитів; піклується про збагачення свого лексикону.

Працюючи над вдосконаленням культури мовлення молодших школярів, учитель може скористатися такою типовою таблицею.

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

Озвучте малюнки. Використайте подані нижче слова залежно від того, з якою метою, кому і де говорять їх учні.

1-й мал.: Мама будить дівчинку.

2-й мал.: Дівчинка сідає до столу, сім’я снідає.

3-й мал.: Дівчинка вийшла на вулицю, зустріла подруг.

4-й мал.: У школі дівчинка зустріла вчительку.

5-й мал.: На уроці дівчинка просить олівця у товариша.

6-й мал.: Дівчинка звертається до вчительки (у класі).

7-й мал.: Дівчинка в бібліотеці.

8-й мал.: Дівчинка розмовляє по телефону.

9-й мал.: Дівчинка допомагає бабусі нести корзину.

10-й мал.: Дівчинка лягає спати.

Слова привітання: Доброго ранку! Добрий ранок! Добридень! Доброго дня! Доброго вечора! Добрий день! Доброго здоров’я! Здрастуйте!

Слова подяки: Дякую! Щиро дякую! Дуже вдячний! Спасибі!

Слова звертання: Скажіть, будь ласка! Будьте ласкаві! Дозвольте запитати! Поясніть, будь ласка! Прошу вас!

Слова вибачення: Пробачте,будь ласка! Даруйте! Перепрошую!

Слова прощання: До побачення! На добраніч! Бувайте здорові! На все добре! Всього найкращого!

Мовленнєва культура є важливим чинником успішної професійної діяльності, надає особі впевненості в собі, у своїй здатності переконувати людей.

Таким чином, щоб підвищувати рівень культури мовлення необхідно:

* шанувати мову, якою спілкуємося, і людей, з якими спілкуємося;

* намагатися, користуючись практично кількома мовами, добре володіти нормами кожної з них, осмислити їх специфіку, не допускати змішування мовних явищ;

* багато читати;

* незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм, які фіксуються у нових виданнях словників та ін.;

* критично і творчо ставитися до написаного і промовленого слова, звіряючи його з усталеними нормами і з практикою визнаного зразка.

Кожна людина незалежно від віку, статі чи професійної приналежності прагне досягти високого рівня культури мовлення. Для цього потрібно постійно тренувати пам'ять, удосконалювати навички логічного мислення, ніколи не припиняти процес пізнання; навчитися чути себе, слухати співбесідника, прислухатися до мовлення різних вікових, професійних, соціальних груп населення – вчитися у них різноманітності мовлення; багато читати творів різних стилів, їх різновидів і творів письменників різних епох і народів; бездоганно засвоїти лексичні, граматичні, орфоепічні норми літературної мови, її правила, користуватися ними осмислено, творчо, володіти навичками відбору мовних засобів; постійно стежити за новою довідковою літературою з метою корекції набутих раніше знань відповідно до вимог часу; мати бездоганне мовлення, адже мова – це передусім те, що пишемо, бачимо, тобто залежить від живого слова (Бабич Н. 1990, с.225-226).

Культура мовлення оцінюється щодо точності, ясності, виразності, стилістичної вправності, майстерності мовця, використання лексичних, граматичних синонімів, добору варіантів висловлювання (Українська мова 2000, с.264).

Культура мовлення формується через наполегливу працю над: багатством словника, досконалим володінням способами поєднання слів у речення, умінням розрізняти нейтральні і стилістично марковані мовні одиниці, недопущенням стильового і експресивного дисонансу, фонетико-іноваційною виразністю (у тому числі володінням темпом, ритмом, силою голосу), знанням психологічних особливостей народу, якому належить мова. Таким чином, основними комунікативними ознаками культури мовлення є: правильність, точність, логічність, багатство (різноманітність), чистота, доречність, достатність (поняття кількості мовлення), емоційність, ясність, виразність.

Основне завдання, яке стоїть перед сучасною молоддю – сумлінно вчитися, натхненно працювати, толерантно спілкуватися, слухати і чути, сприймати і розуміти соратників, однодумців і опозиціонерів, шукаючи раціональні зерна взаєморозуміння. Потрібно глибоко і ґрунтовно знати сучасну українську літературну мову, бездоганно володіти нею, оскільки вона як державна мова є основним засобом соціалізації, виховання свідомих патріотів, активних громадян.

Міцну і заможну Українську державу побудує нове покоління українців, що матиме високу духовність, твердий розум, міцну волю, і національну державну свідомість.

Між рівнем загальної культури і рівнем мовної культури людини є чітка залежність. Спрямованість кожної молодої людини на інтелектуальне зростання, творчий пошук, духовні устремління має поєднуватися з внутрішньою потребою інтенсивно вивчати, оволодіти лексикою, різноманітністю, виразністю мови, оскільки вона є засобом інтелектуально-культурних досягнень і способом презентації особистості в суспільстві.

Література

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л., 1990. – 317с.

2. Великий термінологічний словник школяра: 5-11 класи. – Х., 2004. – 720 с.

3. Ильяш М.И. Основы культуры речи. – К., 1984. – С.8.

4. Культура української мови. Культура мови, думки, почуттів: Довідник / За ред. В.М. Русанівського . – К., 1999. – С.3-4.

5. Мацько Л. Культура мови // Початкова школа. – 1996. – №3. – 37 с.

6. Мацько Л. Формування мовної культури // Педагогічна газета. – 2002. – №8-9. – 12 с.

7. Потебня О. Естетика і поетика слова. – К., 1985. – 117 с.

8. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. – В 5-ти т. Т.3. – К., 1978. – С.202.

9. Українська мова. Енциклопедія. – К., 2000. – С.264.

10. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. В 2-х т. – К., 1983. – Т.2. – С.218-219.

11. Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи. – М., 1991. – С.59-60.

Джерело: http://pedagogics.org.ua/