2.2 Різномаїття тематично-проблематичних обріїв в літературному добутку н. Королеви

Літературознавці, зокрема І.Набитович, поділяють прозу Наталени Королевої на кілька груп:

1)твори християнської тематики; 2) тексти безпосередньо з Біблією не сполучені, проте з виразним елементом сакрального; 3) тематично закорінені в історію античного світу - стародавнього Єгипту, Скіфії, Руси-України; 4) автобіографічні повісті, які містять елементи нестримного фантазування; 5) науково-популярна проза з елементами художності [23].

Письменниця майже не розробляла української тематики, черпаючи її з античного і європейського світу.

Наталена Королева більше писала на історичну та християнську теми. І.Голубовська в своїй статті пише : «Євангельська тема посідає одне з головних місць у спадщині Наталени Королевої. Християнські мотиви наявні в більшості творів письменниці, що пояснюється її католицьким світосприйняттям. Погляди повістярки яскраво відбилися в прозовому набутку, котрий можна умовно назвати християнсько-моралізаторським, або євангельським, бо в основу більшості таких творів покладено тексти Нового Завіту»[31]. Специфіка авторського трактування ранньохристиянської тематики найяскравіше відбилася у збірці «Інакший світ» (1936 р.). У композиції цієї книжки виділяється ряд творів, який можна умовно назвати «давньоримськими»: «Зустріч», «Дев’ята», «Центуріон» (« Дзвінко цокнули кості до гри об кам'яні плити. Ясноволосий вояк нахилив голову й назвав свій удар - хіос! Два доглядачі, що ходили під мурами цирку, на хвилинку затримали були свої кроки: було цікаво подивитись на гру товаришів - греків…»[6]). Світоглядні позиції письменниці в оповіданнях «Інакшого світу» забазовані на творенні образів - носіїв істинних моральних цінностей (« - Завтра, Отче!.. У списку стоїть і наймення понтифекса Марцеля... Завтра... - Дяка Господеві, що визволяє мене з цих пут... Востаннє нагодую своїм тілом звірів, що їх доглядав от.. уже.. вісім місяців.. Так, вісім місяців!.. Я уже давно приготовлений на це, сину!.. - Але це не сміє статися, Отче! Ти Отець усього християнства, ти не повинен умерти! Ясний, допитливий погляд Марцеля затримався на центуріоні. - Таж ти - наш Вождь. Ти знаєш, що тебе осудили тільки для постраху тим, що ними керуєш.. Але ж сказано.. - центуріон дуже хвилювався й не знаходив слів, - що як вдарять по пастирі, розбіжиться й отара. Цього не сміє бути! Коли не для себе, то для цілої отари ти мусиш жити, Отче! Тож треба тікати, і то негайно...» [7]), і саме тому ці персонажі змальовані як справжні герої : «Центуріон тільки повів поглядом, проходячи, але не побачив підвладних; бачив ясно тільки свою палаючу думку, що прудко вела його вперед. …Центуріон з гідністю випростався: - Смерті це однаково: вона не вибирає» [6]. Авторка змальовує не іконописні постаті святих, а реальних, звичайних, на перший погляд, людей. Варто взяти до уваги прийоми змалювання доброчесностей, елементи мучеництва. Ці ознаки надають творам іншого звучання та сприяють більш глибокому емоційному впливу на читача. Провідну думку всієї прози Н. Королевої ранньохристиянської теми можна визначити як звернення до читачів жити за Господніми заповідями. В книжці «Во дні они» (Львів, 1935),письменниця використовує євангельські легенди з життя Ісуса Христа, але подає їх у трішки інакшому світі . «Скупі факти про ту чи іншу подію в житті великого месії і його учнів розгорнуто у великі оповідання, наповнені живим життям давноминулих часів із психологічною та філософською підосновою» [1; с.412]. Біблійні постаті й епізоди письменниця вводить у щоденне життя і побут простолюду, наближає їх до розуміння й сприйняття своїх сучасників.

Л. Биковський давав узагальнену оцінку творчості Наталени Королеви «Оповідання Н. Королевої - се для нас екзотика, і то така, що досі в нашій літературі її не бувало» [16, с. 66]. Цікавість, безумовно, викликають дійові особи творів Наталени Королеви, про які висловлюється Л. Биковський, використовуючи цитати з творів: «Авторчині персонажі - се активні особи, які «самі собі вибирають шлях життя», які не люблять тих, що все «чуда з рук Божих виглядають, а своїх трудити не хочуть». Тут, у сьому світі, гинуть ті, що «не мають віри в перемогу». … Герої Королевої вірять, що «не може не статись, коли віруєш!»»[16, с.67] . В кінці рецензії автор зазначає, що «Оповідання писані протягом 15 літ і звідси деяка нерівність - та твори Королевої се безумовно позитивне явище в нашій літературі. Її оригінальну рису треба підкреслювати, а не промовчувати» [16, с.70]. П'ятнадцять оповідань другої книжки письменниці «Інакший світ» (Львів, 1936) - це «калейдоскоп різних незвичайних подій, що відбуваються в різні часи, в різних країнах, але всі мають релігійне забарвлення» [11]. В збірці правдиво відтворюється життя простолюду - вірмен, італійців, іспанців, монастирських послушників, людей убогих і покривджених, які прагнуть чогось вищого, шукають ідеалів, любові, добра і щастя.

Широке визнання принесла Н. Королевій повість «1313» (Львів, 1935), в основу якої покладено середньовічну легенду про винайдення пороху на початку 14 ст. Письменниця відтворює зображення нової людини доби Ренесансу.

В своїх повістях Н.Королева не обминає проблем, не менш важливих для людства: відповідальність вченого за наслідки наукового відкриття («Очі його враз заграли, а обличчя радісно всміхнулось: - Учителю! От, добре, що ви прийшли. Дивіться: здається, я таки знайшов формулу! - Захоплений хвилюючою працею, він встав і почав жваво висвітлювати алхімікові: Коли станемо на тому, що водяність - це є меркур, олійність - сірка, то їхні відношення одно до одного є сіль. Відношення ж підставимо залежністю. І от, дивіться, що тоді буде! Отримуємо формулу... Константин підніс вгору аркушик пергаменту. … - От лише це мене заплутує,- хвилювався Константин .- Збиває мене сіль. Цього не може бути, я відчуваю знаю внутрішнім чуттям, що тут мусить бути не сіль, а сальпетер. Але довести це логічно, формулою - як вже б’юся, й все - без наслідків…» [4] ); проблеми вибору між добром та злом : стати таким як батько, чи піти істинним шляхом («1313»). В автобіографічній та християнсько-моральних творах Н.Королева по-новому осмислила значущі психологічні, морально-етичні та філософські проблеми. Так, в художньо-християнських творах реалізувалися питання природи людської гріховності та неминучої відповідальності кожного за здійснені вчинки; загальнолюдська проблематика автобіографічного та мемуарного набутку втілилася в зображенні трагічної самотності людини в сучасному світі.

Вона опиралася в своїх текстах лише на достеменні історичні побутові деталі, що робить її твори переконливими й естетично красивими. Р. Завадович про її історичну повість «Quid est veritas?» пише : « «Quid est veritas?» авторка назвала історичною повість, бо вона має історичну основу. Документальні данні до неї авторка збирала довгі роки, особливо цікаві записи знайшла в архівах Таррагони. Та цей твір можна до деякої міри назвати також повістю - легендою, бо вона створена не тільки на основі матеріальних археологічних знахідок та архівних документів, але й на базі тієї «духовної археології» якою є старовинний фольклор, давні легенди, міфи й, перекази, що, незважаючи на свій фантастичний характер, виросли з якогось, хай і маленького, зеренця об’єктивної правди. … Однак найістотніше в повісті, незалежно від манери писання, від її містики і символіки, від засобів поетичного виразу - це проблема людської душі, що шукає правди, проблема відповідальності людини за свої вчинки, вільні й невільні, та питання оцінки їх із погляду найвищої, Божої справедливості… » [6; с.237]. Але не тільки про цю повість можна говорити з такою повагою, а і про всі інші твори Наталени Королеви.

Вершиною літературної творчості Н. Королевої є повість «Сон тіні» (Львів, 1938). Історична її основа - події першої половини II ст. н. е. в єгипетському місті Александрії за панування римського імператора Публія Елія Адріана (117-138). Беручи участь в археологічних розкопках у Єгипті, Н. Королева цікавилася життям і побутом Александрії - одного з найкультурніших міст стародавнього світу, де схрещувалися орієнтальні й греко-римські впливи. В основі повісті «Предок» (Львів, 1937) - родові хроніки іспанських пращурів письменниці, історія життя Дона Карлоса Лачерди, котрий жив у першій половині XVI ст. Та знову авторку вабить не показний бік життя іспанських грандів, а непостійність і лукавство людської долі, тяжкі випробування, що їх переживають герої повісті, рятуючись од іспанської інквізиції. В останніх двох розділах повісті художньо відтворено невідрадне релігійне життя Волині першої половини 16 ст., коли починав зароджуватися розбрат між православною і римсько-католицькою вірою, визрівала ідея унії.

У 1939 p. H. Королева почала друкувати у львівському журналі «Дзвони» нову історичну повість із життя давньої Іудеї й Риму - «Quid Veritas?» («Що є істина?»), але її публікація лишалася тоді незавершеною. Окремою книгою повість видано 1961 р. у Чикаго. «У цьому творі письменниця звернулася до улюбленої теми - початків християнства. Головний герой - відомий із Біблії римський прокуратор Іудеї Пілат Понтійський, що, «умивши руки», віддав на розп'яття Ісуса Христа…» [6, с.116].