1.2 Висновки за розділом

Модернізм це літературний напрямок, який утвердився в мистецтві наприкінці 19- на початку 20 століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне. З приходом модернізму в літературу, почали оновлюватись літературні жанри, тематика, проблематика творів. З переосмисленням письменники починали використовувати інші літературні засоби, прийоми, жанрові форми,лексику тощо.

На час модернізму припала і творчість Наталени Королеви. Письменниця оновила структуру оповідання та взагалі всієї малої прози, вдало представивши нові способи композиційної організації, пов’язані передусім із містичними вставними епізодами. Вона зуміла художньо узагальнити настрої і суспільні тенденції епохи. Художні пошуки й відкриття Н.Королеви збагатили й вітчизняну автобіографічну прозу самобутніми стилістичними прийомами й засобами, реалізували нову тематику, оновили манеру викладу.

Розділ 2

ТВОРЧІСТЬ НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВИ В ПЕРІОД ЗНАЙОМСТВА З В.КОРОЛІВОМ-СТАРИМ

2.1 Вплив в. Короліва - Старого на творчість Наталени Королеви. «Скитський скарб»

Саме в українському місті Празі доля усміхнулась Н. Королевій - вона зустрічає справжню любов - Василя Короліва - Старого. Як зясувалося,він був звичайним ветеринаром за фахом, займався літературною, педагогічною, мистецькою діяльністю. Але перш за все він був талановитим письменником з величезною душею та найвідкритішим серцем. Його талант виявився передусiм у вмiннi придивлятися до всього, що його оточувало. Вiн помiчав те, чого не бачили iншi. Змальовуючи створiння, якi «невидимо живуть обiч з нами», Королiв-Старий намагався розширити межi уявлення про довколишнiй свiт природи й людини. Блукаючи вулицями Праги, вони відкривали стежки до свого майбутнього. Спільні інтереси (література, живопис, архітектура тощо) все збільшували почуття між ними.

З деяким часом В.Королів-Старий вирішує допомогти нікому незнанній письменниці з підробітком. Він жертвує деякими «своїми» роботами і віддає їх на переклад Н.Королевій. Побачивши в дівчині хист до письма, він вирішує допомогти їй навчитися писати українські твори. Вони дуже часто зустрічалися та коли В. Королів-Старий черговий раз завітав до Н. Королевої, то зробив їй дуже дивну пропозицію : «Слухайте-но, товаришу! Тільки прошу вас не ображайтеся і не викиньте мене з хати, коли скажу не до ладу. Нас на світі тільки двоє. Але кожен з нас сам по собі… Ані у вас, здається, ані у мене, цілком певне, немає нікого на світі. Чи не було б мудріше зробити таку кооперативу з нас двох?... Виходьте за мене заміж!» [29]. Молода вдова була приголомшена таким освідченням. Вона не знала що відповісти сорока двох річному В. Короліву-Старому, крім того, що вони майже не знають один одного, але не змогла відказати йому після наступних його слів : «Скажу вам правду : я ніяк не закоханий у вас… ви, як жінка, - цілком не мій тип. Але жінки у вас не шукаю. Бачу у вас ідеального товариша» [29]. Так іспанська Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена і український Королів-Старий Василь Костьович зв’язали свою дружбу у міцну сім’ю.

Подружжя не припиняє робити свою улюблену справу. За невелику платню вони розписують церкви, малюють листівки, Н. Королева починає писати українською мовою. За час подружнього життя В. Королів - Старий підтримував дружину в найтяжчих моментах її письменницької кар’єри . Завдяки цьому, Н. Королева не піддалась сучасним, на той момент, критикам і гідно продовжила свою діяльність. В.Королів писав у листах що : « його дружина Наталена відзначається великою силою уяви : що собі уявить, те бачить і вірить, мов воно і справді воно є»[29]. Ці якості були і в самого письменника, тому, ймовірно, що Н. Королева послідувала його прикладу. Їх шлюбу було двадцять років, коли В.Королів-Старий помер. Н.Королева до кінця свого життя була вдячна своєму обранцеві. Вона з тугою згадувала про чоловіка в своїх творах і з її слів можна зробити висновок, що час перебування з ним був найкращим періодом в її нелегкому житті.

Наталена Королева була прекрасною літераторкою. З поміж усіх жанрів, легенда - була улюбленим. Легенда (від лат. Legend - Те, що слід прочитати) - один із жанрів не казкової народної прози, народний переказ про видатну подію чи вчинок якої-небудь людини, в основі якого - диво, фантастичний образ або уявлення, яке сприймається оповідачем як достовірне. Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах: легендарний герой може мати свій прообраз у реальному житті, в історичній дійсності.

Під час другої світової війни, після смерті чоловіка, Н. Королева написала збірку легенд «Легенди старокиївські» (1942-1943). Опрацьовуючи біблійну й античну міфологію, Н. Королева звернулась і до старокиївських переказів, шукала зв'язки до київських і київських легенд із античним світом, візантійською добою, скандинавським впливом. Збірка складається з 25 легенд-оповідань. Кожне з них містить цілий комплекс ідей, думок, фактів, спостережень, художніх перевтілень. Тематично вони поділені на: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Кожна її легенда насичений образами, міфологічними постатями, казковими героями, фантастичним подіями, надприродними явищами, чудодійними предметами; мала вільну побудову, невелику кількість основних дійових осіб, прозову форму та малий обсяг.

Більшість сюжетів («Аскольдова могила», «Перунове прокляття», «Стугна», «Кирило Кожум'яка», легенди про Феодосія Печерського, художника Алімпія та інших), взята із Старокиївського літопису. Проходять через них герої біблійної та античної міфології, скандинавських саг, дії яких так чи інакше пов'язані з Києвом і Подніпров'ям. Докладніше розглянемо збірку легенд на прикладі опоідання «Скитський скарб».

Темою легенди є зображення казково-фантастичного світу міфічних істот і людського життя. Ідея твору : возвеличення щирості, любові, працьовитості, прагнення жити і творити на благо інших; засудження жадоби до збагачення. Основна думка твору : золотий скарб, який вийшов на землю, людям замість допомоги принесе горе, страждання, війни. Проблематика: Життя і смерть; любов і ненависть; праця на благо інших; родинні стосунки.

В легенді «Скитський скарб» Н. Королева, на основі народних язичницьких легенд, створює власну теорію походження людини та розкриває таємницю походження золота. Письменниця аналізує одну з найболючіших проблем людства. Вона широко використовує фольклорний матеріал, проте не наслідує народних авторів, а створює власний світ, в якому панує гармонія, щастя і любов.

У першому ж епізоді ми знайомимося з головною героїнею - Лартою-дівою : «Могутніша - бо за громи була краса Ларти-діви, скарбом принаднішим за золото вкрите. Хто побачить стражкиню - по іншому скарбові і не тужитиме». Ларта - сторожиня золота, дочка Бористена (давньогрецька назва Дніпра). Впродовж усього твору ми все краще пізнаємо дівчину: «І жила Ларта-діва безжурним існуванням стихійної істоти, що природу тваринну, образ людський і іскру Божеську в собі має», «Голосним вигуком - мов стрілою - у небо личе», «...Перейняла Ларта від Фойбоса... як лук тугий напинати, стріли робити. Вміє й тарпанів степових об’їздити, кобилиць-тарпанок доїти, кіз, овець приручати. Сир з молока згуслого відтиснувати вміє. Шкіри звірячі чинбарить. Руно овече пряде. А що матір’ю роду смертельного стала,- вівтарі богам ставити почала, офіри на них - і запальні, і в походах,- приносити, дітям-внукам щастя-долі прохаючи». «Гладить золото Ларта, відблисками його не натішиться. Дрібний пісок золотий пересипає й сміється до нього...»[2]. Героїня має добрий характер: вона добра і щира; ввічлива і шаноблива; працьовита; чемна і проста. Наділена найкращими рисами : розумна і кмітлива, здатна піти на самопожертву, вміє вести господарство. Ларта є образом - всіх матерів. Ні в чому їй не відступає і Перун - бог дощу, блискавки й грому. Один із найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології, «бог над богами». За легендою, Перуна створив з каменю й оживив Білобог. Зображувався Перун срібночубим, золотовусим, з вогненними стрілами, золотим луком та важким молотом у руках : «З чола волосся - як мед темний - золотий - в кучерях, на рамена спливає, з бородою кучерявою мішається. Очі - сонцем сяють. У  руках мов жмут гадів вогненних - блискавки тримає. У ніг - орел клекотом попереджає...», «А гість ясний світлим обличчям всміхається, слово ласкаве мовить...»[2]. З цитатного опису молодика ми можемо простежити наступні риси характеру : ввічливий, чемний і шанобний, рішучий,   добрий. Перун - це образ могутності та влади.

Крім головних героїв ми зустрічаємо і таких, як:

Лада - велика давньоукраїнська богиня весни. Свято Лади наставало тоді, коли починав танути сніг, і тривало воно до початку весняних робіт. Лада зображувалась здебільшого у вишивці, з пучечком червоної калини в руці, верхи на коні разом зі своєю донькою Лялею. Міфічний образ давньоукраїнської богині Лади трансформувався у міфології багатьох індоєвропейських народів;

Білобог (Дід) - головний бог добра. Один із найдавніших і найголовніших персонажів давньоруської міфології. За повір’ям - творець Землі, Води, Світла; батько Перуна, захисник людей від зла; господар Вирію та повелитель інших богів. Перетворювався, згідно з повір’ям, на Білого лебедя;

Лель - бог шлюбу, кохання і бджолярства (бджола в давніх українців - емблема кохання, що поєднувала в собі, за повір’ям, солод меду й гіркоту жала). Іноді уявлявся вічним парубком, який приносить юнакам і дівчатам найвищу радість кохання, опікує дітей, любить квіти, сприяє бортникам. Лель - один з найдавніших персонажів української міфології.

Згадуються також Велис (Волос) - давньослов'янське язичеське божество, покровитель скотарства, багатства і торгівлі та Фойбос (Фобос) - дослівно «блискучий», друге ім'я Аполлона, бога світла, сонця, поезії та музики.

Одним з головних образів стає золото : «Як створений був порох земний, а водам закреслено межі їхні, вказав Передвічний схованки первням, з яких мало повстати золото. Знав-бо Всемудрий що з золота виростає недоля людська. Узи таємні золото зі злом в'яжуть. Все-бо, чого бажання несите собі прагне, золото в собі втілює». Як бачимо, Н. Королева прагне довести думку, що скарб несе тільки горе та страждання : «… золото зі злом в’яжуть», «... рід людський не намножився на юній землі, тож очам смертним ще не загрожувала ця краса непереборна», «... недоля людська в золоті вкрита», «... зачудувалась на загрозу палаючу, світла сяйливого, що лоно зелене осяяло», «А золото сяє... червонавими вогниками миготить - немов кров’ю побризкане, по новій крові тужить»[2].

Не зважаючи на попередження батька, Ларта, вирішила - того що вона дає своїм дітям і внукам недостатньо : «І раптом віджила в Лартиній пам'яті давнина - коли й сама вона річною дівою була, скарб таємний сторожила. - Золото дам дітям роду свого! - раптом полум'ям з серця вибухло. Що недоля людська, в золоті вкрита? Так то ж ще коли буде! Людства нема ще на землі... є лише дітки-внучатка. Тож і від кого їм кривда може прийти! І знайомими ходами підземними подалась Ларта-бабуня»[2].

Твір завершується погибеллю Ларти : «Кинулась Ларта, щоб на батьківських грудях помочі-ради шукати. Таж забула: більш вона не річна діва-русалка, а поземська істота - жінка і мати. І розбилась об водяну гладину, праматір Ларти... На бризки розпалась, водяну гладину шумом вкривши...»[2].