Мистецтво

В епоху Великих Моголів архітектура у більшій мірі, ніж інші мистецтва, почала залежати від багатих меценатів. Разом з поширенням могутності держави все більше зявлялося архітектурних споруд, що прославляли владу Моголів. Мусульманські мотиви почали все більше узгоджуватися з індійськими традиціями. Розвинулося будівництво кріпостей (Агра-форт, Аллахабад), міст-резиденцій (сіхської столиці Амрітсара, Фатхпур-Сикрі з білою мармуровою гробницею шейха Саліма Чишті).

Свого розквіту пишність та багатство будівель досягли за султана Шах-Джахана (1592-1666). Основним декоративним матеріалом будівель, особливо в столицях Агрі та Делі, був білий мармур. Перлиною архітектури Агри в епоху Шах-Джахана є мавзолей Тадж-Махал („Вінець Палацу), побудований ним для коханої жінки-персіянки, котру чоловік називав тільки Мумтаз-і-Махал (Обраниця палацу). Незважаючи на розміри (висота споруди 74 м), мавзолей здається невагомим та легким, гармонійно поєднаним з природою. індійський культура могольський імперія

Під час правління останнього з Моголів, могутнього Аурангзеба, споруди спочатку будувалися з дорогих матеріалів, як наприклад, відома Моти-Масджид (Перлинна мечеть) у м. Делі. Однак нестача коштів примусила його будувати споруди не з такого дорогоцінного матеріалу.

Побудований у Аурангабаді мавзолей Рабія-Даурані своєю формою нагадує Тадж-Махал, але білим мармуром у нього облицьовано лише фасад на висоту людського зросту, останнє - з білого пісковику. Цегляні матеріали мавзолею оброблені чинамом - штукатуркою з дрібних черепашок.

Могольська школа індійської мініатюри виникла ще в ХVІ ст. за часів правління Акбара, але вищого рівня досягла у ХVІІ ст. Вона започаткована майстрами Тебризом і Ширазом. Школа спочатку знаходилася під сильним іранським впливом. Стиль могольської мініатюри відзначався особливою багатобарвністю, динамічністю композиції, точністю передачі архітектурних та етнічних деталей, індивідуальністю характеристик персонажів. Найбільш популярними були сцени історико-географічного змісту і портретний жанр. Місцеві школи живопису, котрі у ХVІ -ХVІІ ст. розвивалися в Раджастхані, Пенджабе, Декане, обєдналися під однією назвою - раджпутська мініатюра. У цих мініатюрах багато сюжетів, повязаних з культом Крішни, і вони започаткували розвиток ілюстративного жанру. В ХVІІІ ст. попередні стилі живопису занепали, але у дрібних раджпутських князівствах розвинулися нові школи живопису, які отримали назви „пахарі (горді).

Загалом культура Індії складалася на стику найрізноманітніших релігійних, побутових, етнічних традицій. „Країною чудес називали Індію європейці. Російський мандрівник Афанасій Нікітін, який був у країні в 1469 р., був вражений красою палаців і храмів. Ми бачимо, що індійці дали змогу розвиватися та вдосконалюватися мусульманській культурі. Лише під час політичної нестабільності, коли до країни прийшли європейці, все частіше відбувалися конфлікти через релігійні та етнічні суперечності, все більше занепадали традиції культурного узгодження, консолідації, прикладом для яких є епоха Акбара.