3.Загальна характеристика Індії хvі-хvіі ст. Криза і розпад імперії Великих Моголів протягом першої половини хvііі ст.

Загальна характеристика епохи

Могольську імперію, яка існувала в Індії майже 200 років (ХVІ-ХVІІІ ст.) і охопила більшу частину півострова Індостан, започаткував правитель Кабула Бабур (1483-1530), котрий розбив війська делійського султана Ібрахіма у битві при Паніпате в 1526 р. У роки правління Акбара (1556-1605) влада моголів остаточно утвердилась в Індії, а столиця була перенесена в місто Агру на річці Джамне. У цей час Могольська держава досягла найвищого розквіту. У ХVІІІ ст., коли в країні були міжусобні війни, вона потрапила до рук англійських колонізаторів.

Історія та література

Новий етап у розвитку історичних творів, присвячених Індії, відкрили всесвітньо відомі нотатки засновника імперії Моголів, узбецького прозаїка і поета Захиреддина Мухамеда Бабура (1483-1530) - „Бабур-наме, у якій знайшла відображення історія народів Середньої Азії, Афганістану та Індії кінця ХV - початку ХVІ ст. В останній, третій, частині книги описуються політичні події Північної Індії 1525-1530 рр., географічні дані країни, відомості про народи Індії. На відміну від більшості східних істориків того часу, які компілятивно повторювали свідчення більш ранніх істориків, Бабур у своєму трактаті залишався оригінальним оповідачем, зображуючи все на основі власних спостережень.

Перу Абу-л Фазла належать книги „Акбар-наме („Діяння Акбара) і „Аїн-і Акбарі („Встановлення Акбара), у якій особлива увага приділяється переказу філософських систем Індії, побуту та звичаям індусів, їх міфології. В одному із розділів цієї праці („Огляд десяти суб) Абу-л Фазл детально описує кожну область країни (субу), де наводить свідчення про священні місця індусів та їх памятники.

Державною мовою Індії залишався фарсі (таджицько-перський), а у деканських державах - північно-індійська мова урду. І хоча ці мови були чужими для автохтонного населення країни, на них були створені високохудожні твори. За словами релігійного діяча Дари Шуроха, процес „злиття двох океанів - індуської та мусульманської культур - призупинити було не під силу нікому. У придворній персомовній поезії (фарсі) все частіше звучали мотиви віротерпимості, оспівувалась всебічна любов людей один до одного, до неї все більше проникали індійські герої та боги, замість звичних троянд та соловїв поети оспівували лотос, а мешканця пустелі верблюда замінили індійські слони та леопарди.

Найбільш відомим поетом за часів Акбара був Файзі (друга половина ХVІ ст.), автор знаменитої поеми „Наль і Даман, чий сюжет запозичений з індійського епосу. Видатним літератором був також Мірза Абдулкадир Бедиль (1644-1720). Особливо відомою стала його поема „Ірфан.

У епоху Моголів продовжувала розвиватися і література, написана й іншими мовами: хінді, бенгалі, педжабі, марахті, телугу та ін. Найвидатнішим поетом епохи, який писав на діалектах хінді, став Туслі Дас (1532-1624). Найвідомішою є його поема „Рамачарита-манаса („Священне озеро діянь Рами), яку зараз називають „Рамаяна Туслі Даса. Вона широко відома в народі. Інколи „Рамаяну співали на індуських святах.