Креольська мова
У плані соціолінгвістичної характеристики мови особливу форму існування представляє креольська мова. На креольських мовах говорить близько 10 млн. осіб. У чому їх соціальна й лінгвістична специфіка? Більше за все креольська мова схожа на піджин. Але між креольською мовою і піджином є істотні відмінності. Виходячи з цього, доцільно почати розгляд основної соціолінгвістичної відмінності між піджином і креольською мовою. Піджин має тільки „соціальний субстрат” (контингент носіїв, пов’язаний з торгівлею, урбанізацією, міграцією), але не має етнічного, тобто для жодного народу він не є рідним, – „креольська мова, навпаки, має в першу чергу етнічний субстрат в особі нового етносу, дії певного етнічного процесу, що формується в результаті інтеграції, етнотрансформаційної консолідації або міксації” (цими термінами, запропонованими радянським етнографом Ю. У. Бромлєєм, позначаються різновиди процесу об’єднання етносів). Креольська мова – це в принципі повноцінна мова, що має в своєму розпорядженні широку лексику й самостійно вироблену граматику, здатна розвиватися за своїми внутрішніми законами, подібно до будь-якої природної мови. Креольська мова починає свій шлях з піджина і поступово переростає в самостійну, хоча і вторинну в структурному відношенні, мову. Піджин ніколи не буває рідною мовою, він завжди лише необхідне доповнення до нього; креольська мова може стати й стає рідною (найчастіше в другому поколінні осіб, що користувалися піджином) і виконує в умовах етнічної строкатості й різномовності функції загальної, надетничної і навіть міжнаціональної мови.
Загальна кількість носіїв креольських мов у наш час постійно зростає. Основними є креольські мови, що сформувалися з англомовних, франкомовних, іспаномовних і португаломовних піджинів.
Незважаючи на величезну територіальну роз’єднаність креольських мов, вони мають структурну схожість, пов’язану з механізмом їх утворення з піджинів і подальшого розвитку в більш-менш структурно самобутні мови. Р. У. Томпсон в статті „Нотатка про деякі риси, що зближують креолізовані діалекти Старого і Нового Світу”, відзначивши, що креолізовані діалекти Нового Світу, що виникли на базі різних європейських мов, мають ряд загальних структурних рис, підкреслює, що такі аналогії не випадкові, а підкоряються єдиній моделі генезису і розвитку.
Так, риси, спостережувані ним в англійських і французьких креольських мовах Нового Світу (у Карибському басейні), властиві й креолізованим португальським діалектам Старого Світу (у районі від островів Зеленого Мису, берегами Африки, Індійського субконтиненту, архіпелагу і східжноіндійських островів Макао, Гонконг і Малазійського архепелагу), а також в креольсько-іспанських діалектах Філіппінських островів. Зараз робляться класифікації креолізованих мов (не тільки з урахуванням їх генетичного джерела, але і структурних ознак), на порядок денний поставлено складання загальнокреольської граматики.
Територіальні діалекти
Якщо визнати, що в наш час на нашій планеті налічується близько 3000 мов і з них лише 300 мають писемність, тобто є безумовно літературними, то виходить, що останні 2700 мов існують у вигляді неписьменних діалектів. А якщо врахувати, що письмові для літератури мови не є єдиною формою існування відповідних мов націй і народностей
Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч –діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, граматичній, словотвірній будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти протиставляються.
Межі діалекту окреслюються на підставі лінгвістичного картографування. Взаємопроникнення рис сусідніх діалектів, їхня тривала взаємодія спричиняють появу говірок перехідного типу у „зоні вібрації” ізоглос; у перехідних говірках риси взаємодіючих діалектів поєднуються з новими, що витворилися у їхній структурі. Крім власне мовного (лінгвогеографічного) окреслення меж діалекту, можливе виділення їх на підставі поєднання мовних особливостей і меж поширення типових явищ традиційного етнографічно-культурного районування.
Межі діалекту історично рухомі, їхня зміна може зумовлюватися як переміщенням ізоглос визначальних рис діалекту у процесі міждіалектної взаємодії (так звана мовна експансія, наприклад, переміщення на північ ізофони дифтонгів), так і колонізацією носіями діалекту нових територій (наприклад, поширення поліського діалекту на Слобожанщині XVII – XIX ст.).
Структурні особливості діалекту з часом зазнають змін унаслідок міждіалектної взаємодії та впливу літературної мови (див. діалект, літературна мова), проте Діалект як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується у нову якість. Зміни у різних діалектах і говірках того самого діалекту відбуваються нерівномірно: інтенсивніші спостерігаються поблизу великих економічних, культурних центрів; менш відчутні – у маргінальних та відносно ізольованих природними умовами (гори, ліси, болота) говірках. Напрям змін переселенських говірок в іншомовному оточенні визначається характером міжмовної взаємодії.
У сучасній українській мові виділяють три основні групи територіальних діалектів: північну, південно-західну та південно-східну.