4.3. Навчальні заклади для дітей

з порушеннями інтелектуального розвитку

шкільного віку

У зазначених вище дитячих будинках-інтернатах, які знаходяться у веденні Міністерства праці та соціальної політики, відповідні категорії розумово відсталих дітей (головним чином з глибокою імбецильністю) можуть перебувати, згідно з Положенням, до 18 років, тобто і в шкільному віці, і в таких випадках будинки-інтернати забезпечують їх засобами навчання, виховання і корекції, що має сприяти розвиткові їх адаптивних можливостей і елементарній соціально-трудовій реабілітації.

При цьому педагогічний процес здійснюється у кількісно невеликих навчальних групах (у шкільному віці - до 10 чоловік), за програмами, узгодженими з Міністерством освіти і науки України. Враховуються особливості суттєво ушкодженого психічного і фізичного розвитку дітей-імбецилів: хаотичність, невпорядкованість, безсистемність мислення, здатність лише до елементарних ситуативних узагальнень; малий обсяг пам'яті, значні викривлення при відтворенні інформації; нестійкість і не цілеспрямованість уваги; важкі мовні розлади, помітні порушення всіх основних компонентів мовленнєвого розвитку; грубі порушення моторики, що проявляється у несформованості координації рухів, тощо. Але і в цих випадках орієнтуються на значні потенційні можливості розвитку зазначеної категорії дітей: "При створенні сприятливих умов і врахуванні специфіки роботи більшість імбецилів активно включаються у навчальний процес, виконують інструкції вчителя, легше переходять з одного виду діяльності на інші" - зазначає авторитетний вчений в галузі роботи з цією категорією розумово відсталих дітей О.Г.Малер.

В роботі з дітьми помірного ступеня розумової відсталості -імбецилами, основним принципом їх навчання є його практична спрямованість, що базується на навчанні самообслуговуванню, побутовій та елементарно-виробничій праці. Враховуючи доцільність використання у вихованні імбецилів концепції тренування, побудованої на методиках вироблення умовних рефлексів, слід пам'ятати про можливість і важливість формування у них здатності до довільної уваги, елементарних самостійних умовисновків, усвідомлення і планування простих видів практичної діяльності, вмінь користуватися мовою як засобом спілкування та ін., тобто всього того, на чому заснована педагогічно-корекційна концепція розуміння. Принципово важливо у роботі з дітьми імбецилами пам'ятати, що вони є потенційно (і мають стати актуально) носіями свідомості як суто людської якості. Тому апеляція до їх розуму і найголовніший акцент на його розвиткові у єдності перцептивних, мисленнєвих, анемічних, мовленнєвих, мотиваційних та ін. компонентів зберігає своє значення у роботі з імбецилами як найважливіша умова корекційного виховання. На це у свій час звертав увагу Л.С.Виготський, підкреслюючи, що навіть глибоко розумово відстала дитина, яка все ж таки здатна оволодіти певним рівнем пізнавальної діяльності, мовлення і практично-трудових дій, повинна і може отримати від виховання дещо більше, якісно інше, ніж набір автоматичних навичок і звичок.

Отже, при розумовій відсталості, яка за ступенем глибини ураження інтелектуально-пізнавальних здібностей відповідає імбецильності, навіть у варіантах, близьких до ідіотії, діти підлягають корекційному навчанню і вихованню у спеціальних дитячих будинках-інтернатах, а також у класах, які створюються при певному типі спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Виходячи з положення про такі школи (див. додаток), функціонування яких передбачено Законом України "Про загальну середню освіту", серед їх основних видів існують спеціальні школи (школи-інтернати) для дітей з затримкою психічного розвитку (інтенсивної педагогічної корекції), а також спеціальні школи (школи-інтернати) для розумово відсталих дітей.

Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат), регламентуючи їх види і структуру, визначає їх ступеневий склад: І ступінь - початкова школа (для розумово відсталих дітей та для дітей з ЗПР та ТПМ - підготовчий, 1-4 класи); II ступінь - основна школа (для розумово відсталих та для дітей з ЗПР та ТПМ - 5-9 (10) класи); НІ ступінь - старша школа з ,, профільним спрямуванням навчання (для розумово відсталих та для дітей з ЗПР і ТПМ - не передбачений; для інших видів спецшкіл -глухих, сліпих і т.д. - 11-13 класи з профільним спрямуванням навчання).

Положенням передбачені особливості функціонування спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів), спільні для всіх їх типів Стосовно освіти дітей з вадами інтелектуального розвитку виділимо такі:

- школи можуть входити до складу навчально-виховних комплексів, утворювати об'єднання з дошкільними та позашкільними навчальними закладами для задоволення освітніх, культурно-освітніх потреб вихованців;

- школи можуть мати у своєму складі дошкільні групи;

- у школі-інтернаті можуть навчатися розумово відсталі діти, які проживають вдома, якщо школа функціонує без інтернатного утримання дітей, в ній створюються умови подовженого дня;

- для дітей 6-7 років, які потребують корекції розумового розвитку, але не отримали дошкільного виховання, яке б забезпечувало їх готовність до шкільного навчання, у спеціальних відкриваються підготовчі класи;

- для дітей, в яких розумова відсталість поєднується з порушеннями слуху, або зору, або опорно-рухового апарату, створюються окремі класи у складі спеціальних шкіл відповідного типу.

- у спеціальних школах (школах -інтернатах) для розумово відсталих дітей з незначною розумовою відсталістю (на рівні дебільності) можуть відкриватися за наявності контингенту учнів окремі класи для дітей з помірно розумовою відсталістю (на рівні імбецильності), куди приймаються, як правило, діти з 7 років за результатами відповідного психолого-медико-педагогічного обстеження;

- випускники 9-річних спеціальних шкіл для розумово відсталих дітей, яким стан психічного і фізичного здоров'я дозволяє оволодіти певною професією відповідно до кваліфікаційного розряду, можуть, за рекомендаціями лікарів і шкільних психолого-медико-педагогічних комісій, побажаннями своїми та батьків, продовжити навчання у 10 класі з поглибленою професійно-трудовою підготовкою; такі класи відкриваються при спеціальних школах відповідного типу (допоміжних) за наявності у них належної навчально-матеріальної бази.

Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) передбачає також:

- створення у таких закладах шкільних психолого-медико-педагогічних комісій, які мають здійснювати динамічне вивчення особливостей психофізичного розвитку, забезпечення найбільш сприятливих умов корекційного навчання, виховання, розвитку, професійно-трудової підготовки, визначення подальшого освітнього маршруту тощо;

- порядок надання дітям медичних послуг, їх матеріально-побутового забезпечення, правового захисту;

- забезпечення логопедичної допомоги за наявності у школі не менше 15 дітей різного віку із загальним недорозвиненням мовлення вводиться посада вчителя-логопеда, який проводить відповідні корекційно-логопедичні заняття;

- психологічне забезпечення навчального процесу фахівцями з практичної психології, а організацію роботи з соціально-педагогічного патронату - соціальним педагогом тощо. (див. додаток).

Спеціальні школи (інтернати) для розумово відсталих дітей, як і інші типи таких освітніх закладів, можуть бути різної форми власності, в тому числі приватної, в яких утримання учнів здійснюється за рахунок засновника (власника) та інших не заборонених законодавством України джерел фінансування. Але гарантується можливість одержання якісних освітньо-корекційних послуг та соціальний захист всіх дітей з вадами розвитку в спеціальних закладах, де "їх утримання здійснюється за рахунок держави.

Регламентовані Положенням про спеціальні загальноосвітні школи питання про порядок їх комплектування, організації навчально-виховного процесу, особливостей спеціальної корекційної та лікувально-профілактичної роботи, управління навчальним закладом будуть далі детально розглянуті у відповідних розділах підручника.

В Україні накопичений значний позитивний досвід корекційного навчання, виховання розвитку аномальних, в тому числі розумово відсталих, дітей в умовах спеціальних шкіл, шкіл-інтернатів. Це, зокрема, підтверджують зарубіжні фахівці, які ознайомилися з цим досвідом. Так, канадський вчений д-р Майкл Родда зазначив у виступі на міжнародній конференції з проблем спеціальної освіти (Київ, 2004 p.): "Україна відрізняється від Канади і більшості західних демократій тим, що вона зберегла загальну систему спеціальних шкіл для дітей з різними вадами.

Ці школи є безцінним сховищем знань і досвіду щодо цих дітей... Україна зараз стоїть на порозі прийняття серйозних рішень стосовно інклюзивного навчання. Такі програми дійсно корисні для багатьох учнів. Але не для всіх і не в будь-який час".

Погоджуючись з цією точкою зору, директор інституту спеціальної педагогіки АПН України В.І.Бондар зазначає, що в Україні експериментально досліджуються можливості навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку (в тому числі, розумово відсталих) у загальноосвітньому просторі. Науково-практичний пошук здійснюється за двома напрямами.

"Перший - інтегроване навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітньої школи. Згідно цієї моделі при загальноосвітній школі організується спеціальні класи (класи компенсуючого типу) для дітей з конкретними порушеннями психофізичного розвитку. В них навчальний процес здійснюється роздільно за спеціальними навчальними планами, програмами, підручниками та супроводжується обов'язковими заняттями з корекційного блоку. У вільні від навчання години учні спільно зі здоровими однолітками беруть участь у різних сферах шкільного життя.

Другий - інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками. Навчальний процес тут здійснюється диференційовано за індивідуальними програмами, посильними для дітей, і за умов кваліфікованої спеціалізованої корекційної допомоги. Тому, крім учителя, у навчальному процесі активну участь бере помічник (асистент) вчителя, який володіє корекційно-компенсаторними технологіями. Він здійснює превентивне і корекційне сприяння та надає психологічні і корекційні послуги. Меншою, ніж у звичайних класах, є наповнюваність учнів".

Таким чином, для окремих категорій дітей з порушеннями інтелектуального розвитку - із затримкою психічного розвитку та з легким ступенем розумової відсталості - є можливість навчатися за освітніми програмами спеціальних шкіл відповідних типів в умовах звичайних масових шкіл, або в спеціальних класах таких шкіл (інтегроване навчання) або в класах разом з дітьми, які мають нормальний інтелектуальний розвиток, за індивідуальними програмами (інклюзивне навчання). Враховуючи світовий досвід освіти дітей з вадами інтелекту і утрудненнями в навчанні (особливо з ЗПР та незначною розумовою відсталістю ступеню легкої дебільності), можна прогнозувати розвиток в Україні умов для їх інтегрованого та інклюзивного навчання поряд з удосконаленням функціонування системи спеціальних освітніх закладів.

Але навіть при вирішенні відповідних організаційних, економічних і правових питань слід пам'ятати, що інтегроване та інклюзивне навчання дітей, які потребують корекції інтелектуального розвитку, можливе за умов:

- ранньої діагностики і корекційно-виховної та психологічної підготовки дитини до навчання разом з нормальними підлітками, включаючи формування відповідної готовності у батьків;

- готовність педагогічного колективу звичайної загальноосвітньої школи до роботи в умовах інтегрованого навчання і надання дітям з вадами психічного розвитку кваліфікованої корекційної допомоги;

- належного науково-методичного забезпечення цього процесу з урахуванням прогресивного світового досвіду та національних особливостей;

- створення у школах відповідних побутових і матеріально-технічних умов для здійснення корекційного навчання;

- формування адекватного ставлення суспільства до осіб з обмеженими пізнавальними можливостями, їх інтегрованого та інклюзивного навчання.