
- •Частина 1
- •1.2. Корекційна психопедагогіка
- •1.3. Шляхи розвитку вітчизняної корекційної
- •Методологічні і теоретичні основи корекційної психопедагогіки
- •2.1.1. Завдання олігофренопедагогіки
- •2.1.2. Олігофренопедагогіка та філософія
- •2.1.3. Олігофренопедагогіка та медико-біологічні науки
- •2.1.4. Олігофренопедагогіка та психологія
- •2.1.5. Олігофренопедагогіка
- •2.2. Визначення методологічних принципів
- •2.3. Методи досліджень
- •3.1. Педагогічний аналіз проблеми розумової відсталості
- •3.1.1. Основні напрями
- •3.1.2. Педагогічне значення
- •3.1.3 Класифікація олігофренів за глибиною дефекту
- •3.1.4. Інші категорії розумово відсталих дітей
- •3.2. Діти з затримкою психічного розвитку
- •3.2.1. Затримка психічного розвитку у дітей та її причини
- •3.2.2. Основні типи затримки психічного
- •3.2.3. Діагностика затримок
- •4.1. Принципи організації системи
- •4.2. Установи для дітей з порушеннями
- •4.3. Навчальні заклади для дітей
- •4.4. Корекціоно-реабілітаційна допомога
- •4.5. Комплектування установ для дітей
- •(Назва територіального органу управління освітою) Психолого-медико-педагогічна консультація
- •(Назва територіального органу управління освітою) Психолого-медико-педагогічна консультація
- •(Назва територіального органу управління освітою) Психолого-медико-педагогічна консультація
- •(Назва територіального органу управління освітою) Психолого-медико-педагогічна консультація
- •5.1. Корекційна спрямованість
- •5.2. Педагогічні закономірності корекції
- •5.2.1. Системна цілеспрямованість
- •5.2.2. Єдність пристосування і розвитку
- •5.2.3. Спрямованість на формування
- •5.2.4. Інтелектуалізація і вербалізація
- •5.2.5. Активізація продуктивного мислення
- •5.2.6. Управління розвитком самостійності учнів
- •5.2.7. Забезпечення учням успіху і закріплення
- •5.3. Основні педагогічні умови реалізації
4.1. Принципи організації системи
освітньо-корекційних послуг
особам з порушеннями інтелекту
В Україні розбудовується система надання освітньо-корекційних послуг особам з вадами психофізичного, і зокрема інтелектуального розвитку, хоча ця важка справа ускладнюється низкою обставин: збільшенням кількості відповідних категорій дітей внаслідок дії несприятливих екологічних, соціально-економічних, демографічних та ін. факторів; невпорядкованістю організаційно-правових засад створення установ освітнього та реабілітаційного спрямування, які підпорядковані різним відомствам; недостатнім матеріальним, науково-методичним та кадровим забезпеченням діяльності таких установ і утрудненнями в доступі до кваліфікованої психолого-педагогічної допомоги розумово відсталим дітям та їх батькам у представників певних верств населення, особливо у сільській місцевості тощо. Недоліки, відзначені наприкінці XX ст. у "Концепції освіти осіб з фізичними та психічними вадами в Україні", значною мірою характерні і для сьогодення, а саме: існуюча система спеціальної освіти не задовольняє повною мірою рівність прав на освіту тих осіб, можливості яких одержати її обмежені їх недоліками, станом здоров'я або конкретними соціальними умовами, не завжди відповідає їх запитам, особистим і суспільним потребам. "Державна політика в галузі спеціальної освіти недостатньо спрямована на забезпечення умов одержання її всіма категоріями осіб, які мають вади фізичного та психічного розвитку, у відповідності з їх здібностями і можливостями. Через відсутність у державі статистичного обліку таких осіб втрачена можливість врахування потреб у розвитку системи і типології закладів із корекційною спрямованістю навчання, прогнозувати підготовку необхідної кількості спеціалістів-дефектологів. Недостатня увага звертається на розгортання системи закладів ранньої діагностики і корекції вад розвитку дітей, їх дошкільного виховання, професійно-трудового навчання підлітків з особливими освітніми потребами, що призводить до порушення цілісності й наступності (підкреслено нами - В. С.) системи освіти".
З наведеного видно, що забезпечення цілісності і наступності системи спеціальної освіти осіб з порушеннями інтелекту розглядається як один з найважливіших принципів створення і ефективного функціонування такої системи. Він означає, що її структура має бути побудована вертикально, охоплюючи різні періоди розвитку розумово відсталої людини з урахуванням їх вікових особливостей, відповідних завдань щодо засвоєння елементів людської культури, формування і корекції соціальної поведінки. Таким чином, мають бути передбачені різні форми надання освітньо-корекційних, абілітаційних та реабілітаційних послуг дітям, чий інтелектуальний розвиток не відповідає нормі, у період раннього (від 0 до 3 років), дошкільного (від 3 до 7 років) дитинства, шкільного навчання (від 7 до 18 років), професійної підготовки, перепідготовки та підвищення трудової кваліфікації (від 18 років; далі - у дорослому віці). Реалізація зазначеного принципу дозволяє забезпечити своєчасність медико-психолого-педагогічного втручання у процеси розвитку і соціалізації особи з розумовою відсталістю, розпочинати абілітаційні та реабілітаційні впливи на неї зразу ж після встановлення інтелектуальної неповноцінності.
Структура системи спеціальної освіти для осіб з інтелектуальними вадами має бути розгалуженою у горизонтальному плані, тобто передбачати різні типи освітніх і реабілітаційних установ з урахуванням особливостей порушеного розвитку - глибини і якісних характеристик інтелектуального дефекту. Ця вимога відбита у принципі диференціації системи спеціальних закладів, згідно з яким, зокрема, створені окремі види спеціальних шкіл (класів) для дітей зі затримкою психічного розвитку, з порушеннями розумового розвитку різної глибини (дебільність, імбецильність), з комбінованими вадами, коли розумова відсталість поєднується з дефектами сенсорного чи моторного розвитку. Не виключається можливість інтегрованого навчання розумово відсталих дітей в класах масової загальноосвітньої школи, у домашніх індивідуальних умовах та ін.
Важливим принципом розбудови і ефективного функціонування освітньо-реабілітаційних установ для осіб з порушеннями інтелекту є забезпечення специфіки їх діяльності з урахуванням особливих освітніх потреб конкретних категорій дітей та реальних перспектив їх соціальної адаптації. Це означає, що в роботі таких установ має бути здійснене глибинне і всебічне вивчення дитини, з'ясовані наявні первинні і вторинні ознаки у структурі дефекту, обґрунтовано с прогнозовані можливі відхилення, пов'язані з первинними ознаками (за висловом ,, Л.С.Виготського, "соціальні вивихи"), і вжиті заходи щодо їх попередження; на основі встановленого діагнозу і прогнозу розробляються і здійснюються індивідуалізовані програми навчання, виховання і корекційно-розвивальної роботи з використанням т.з. "обхідних шляхів" впливу на дитину, зокрема особливого, адаптованого до актуального рівня розвитку дитини і орієнтованого на його корекцію змісту освіти, спеціальних методів і прийомів, необхідність яких викликана особливостями особи з розумовою відсталістю, режиму і матеріальної бази установи, які б забезпечували оптимальні умови для реалізації її завдань.
При розгалуженості системи освітньо-корекційних послуг людям з розумовою відсталістю, розвиненості її структури як у горизонтальному та і вертикальному планах створюється можливість для зацікавленого населення вільного вибору форми отримання таких послуг всіма дітьми, які їх потребують, та членами їх сімей.
Активна і компетентна участь близьких розумово відсталій дитині дорослих у освітньо-корекційній роботі, яка б поза межами спеціальних установ сприяла вирішенню їх завдань, передбачена принципом координації діяльності спеціальної установи і сім'ї як виховного осередку. Для забезпечення виконання цієї важливої вимоги фахівці спеціальних установ різних типів здійснюють опосередковане керівництво сімейним корекційним вихованням розумово відсталої дитини, головним чином у формі індивідуальних чи групових консультацій батьків, тренінгів тощо. Узагальнюючи у зазначеному аспекті позитивний багаторічний досвід Дніпропетровського обласного психолого-медико-педагогічного центру, І.М.Родименко зазначає: "Розглядаючи роботу з батьками дитини з особливостями розвитку як найважливіший фактор ефективності корекційного впливу через створення відповідних умов реабілітаційного мікро-середовища, ми поставили і реалізували завдання інтеграції батьківських організацій у реабілітаційний процес для забезпечення не просто зацікавленої, а й компетентної та самовідданої участі батьків у цьому процесі. Особлива увага на заняттях з ними зверталася на корекцію когнітивного, емоційного, поведінкового компонентів (ставлення батьків до дитини - В. С), а також на навчання батьків певних елементів технологій корекційного впливу на сенсорний, моторний, інтелектуальний, емоційний, вольовий, мовленнєвий розвиток дитини".
Спільна діяльність спеціальних установ і родини розумово відсталої особи, наступність у такій діяльності дозволяє здійснювати принцип забезпечення безперервності та довго-тривалості корекційно-реабілітаційних впливів. Стосовно, зокрема, навчання розумово відсталих дітей у спеціальних школах у відповідності зі зазначеним принципом збільшуються терміни вивчення окремих тем, розділів тощо.
Розвиток системи спеціальних установ різних типів для осіб з розумовою відсталістю, ефективність їх функціонування на основі зазначених вище принципів неможливі поза реалізацією наріжного принципу державних гарантій надання якісних освітньо-реабілітаційних послуг особам з порушеним інтелектом і поєднання зусиль держави та громадських організацій у цій справі. Зокрема, держава має забезпечити підготовку і постійне підвищення кваліфікації психолого-педагогічних кадрів, які працюють з розумово відсталими та дітьми з затримкою психічного розвитку, видання відповідної методичної літератури, проведення актуальних наукових досліджень в галузі корекційної педагогіки та спеціальної психології. Величезну роль у постановці перед державними органами відповідних проблем і стимулюванні їх вирішення відіграють недержавні громадські організації (НДО), які піклуються розумово відсталими людьми, асоціації корекційних педагогів та ш. Саме завдяки ініціативі громадських об'єднань батьків та їх спільній діяльності з державними органами в Україні утворилася система реабілітаційних центрів, освітніх закладів нового типу, відбулися помітні зміни у ставленні суспільства до долі осіб з розумовою відсталістю, надання їм освітніх та ін. послуг з урахуванням сучасного світового досвіду. Все це відповідає загально-педагогічному принципу демократизації освіти, який передбачає також і державно-громадський контроль за діяльністю освітніх і реабілітаційних установ.
Безумовно, в розбудові і функціонуванні системи закладів для з інтелектуальними вадами крім зазначених вище принципів, діють і ті людей, які покладені у сучасну модель соціальної реабілітації дітей з вадами здоров'я:
- "відкритість соціальної реабілітації у майбутнє, її динамічність та варіативність, у зв'язку з чим вона мусить перебувати у процесі постійного пошуку і змін, весь час формуючи нові орієнтири й цілі. Принципи відкритості, динамічності та варіативності мають за мету гнучкість "тактики" реабілітації, що виражаються в якісному діапазоні її завдань (наприклад, обумовленому характером вікового розвитку дитини, динамікою плину захворювання, специфікою актуальної життєвої ситуації в сім'ї тощо), розмаїтості технології реабілітаційних заходів, що мають бути застосовані. В кінцевому підсумку це припускає відмову від твердих стереотипів, має на меті пріоритет креативності під час складання програми та реалізації процесу реабілітації;
- інтеграція усіх способів освоєння дитиною світу;
- особистісна спрямованість процесу реабілітації, вільний розвиток індивідуальності, яка є головним його фактором;
- принцип реалістичності, який орієнтує на постановку реально досяжних цілей реабілітації, що виходять із можливостей дитини з вадами здоров'я, об'єктивних соціальних умов тощо (саме цей принцип диктує необхідність строгого індивідуального підходу при проведенні реабілітаційних заходів);
- безпосередня участь дитини та її батьків у створенні програми реабілітації,
виборі змісту, форми, методів, місця, часу і темпів цього процесу;
- принцип гуманізму - ресурс, що орієнтує на пошук позитивного, для подолання "кризових ситуацій", на актуалізацію потенційних можливостей, закладених у людині, що визнає абсолютну цінність людини, дитини як особистості, її унікальність, право на свободу вибору (цей принцип є загально-методологічним, він підкреслює відсутність скільки-небудь істотних розходжень у підходах до хворої і здорової дитини, тобто універсальний)".