Лекція 6

Тема. Особливості формування вмінь мовленнєвої діяльності. Формування вмінь усного мовлення

План

1. Розвиток аудіативних умінь

2. Зміст і методика орфоепічної роботи

3. Словникова робота

4. Формування граматичних умінь

5. Розвиток діалогічного мовлення

6. Розвиток монологічного мовлення

Література

1. Горбунова Т.Ю. Розвиток методики української мови в початкових класах шкіл з російською мовою навчання/ Педагогіка і методика початкової освіти. Вип.. 4 – К. 1967.

2. Коваль Г.П. Методика викладання російської мови в школах з українською мовою навчання: Навчальний посібник для студентів. — К.:Вища школа, 1989 (рос. мовою).

3. Коваль Г. П., Деркач Н. І. Пасічник Я. А. Захарчук 3. О. та інші. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових класах. Сучасні вимоги до уроків. — Рівне, 1997.

4. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах: Посібник для вчителя. — К.: Магістр — 5, 1997

5. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання. – К., 1999.

6. Хорошковська О.Н., Кутенко Л.О. Уроки усного українського мовлення в 1 кл. чотиріч. почат. шк.. з рос. мовою навч.: Посіб. для вчителя. – К.: «Початкова школа», 2002. – 128 с.

7. Хорошковська О.Н.Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання. – К.: Промінь, 2006.- 256 с

1. Розвиток аудіативних умінь.

Робота з аудіювання передбачає розвиток мов­леннєвого слуху і розуміння почутого. Особливе зна­чення ці два аспекти мають під час формування усного мовлення. Як зазначав Л. Щерба, вухо людини, наст­роєне на сприйняття звуків рідної мови, не відчуває різниці у звуках другої мови, якщо вони подібні. Так, спостереження показали, що учні шкіл з російською мовою викладання не розрізняють вимову м'якого [ч] в російській мові і твердого [ч] — в українській, пом'як­шених [ж], [ш] перед [і] в українській мові (у російській мові ці звуки тверді), твердих приголосних [г], [к], [х] перед закінченням -и (родовий відмінок: руки, дороги) тощо, якщо спеціально не звертати увагу на особли­вості української вимови. Саме тому з метою розвитку фонетичного слуху методика пропонує використати такі прийоми:

• зіставлення звуків («Послухайте, чи однаково вимовляються звуки на початку слів російської й української мов [ч']ай — [ч]ай; у кінці слів: коне[ц] — кіне[ц'] і под.»); вирізнення з мовного по­току української мови тих слів, що вимовлені російською (брати слова, що різняться вимовою окремих звуків: коза, роса, молоко, [мАлАток], наголосом: доска — дошка, игрушка — і'грашка);

• вправи ігрового характеру «Впіймай звук (сло­во)» тощо.

У школах з угорською або румунською мовою навчання, де інтонаційний малюнок речення дещо відрізняється від української мови, важливо пропону­вати для слухання різні за інтонацією речення з метою визначення серед, наприклад, розповідних одного — питального чи окличного, або навпаки — серед питаль­них речень — одного-двох розповідних, які спеціально вводяться. Корисними будуть завдання на встановлен­ня меж речень, сприйнятих на слух.

У процесі цілеспрямованого слухання українського мовлення відбувається мимовільний відбір уже знайо­мих з російської мови слів, чим забезпечується розуміння, хоч і не повне, змісту, оскільки трапляють­ся випадки, коли нібито подібні слова (міжмовні омо­німи) ототожнюються із значенням подібних слів російської мови, що часто призводить до неправильно­го сприйняття змісту. Тому тут багато важить словни­кова робота. Крім того, виробляється чуття до нових слів, відбувається спонтанне засвоєння не лише окре­мих слів, а й висловлювань. Однак цей процес дуже повільний, бо ускладнюється інтерферуючим впливом навичок російської мови.

На початковому етапі навчання, коли словниковий запас дітей ще зовсім невеликий, для слухання-розуміння пропонуються як окремі слова (для дифе­ренціації вимови), так і невеликі за обсягом народні казки, вірші, оповідання або їх уривки. Як правило, народну казку і вірш учитель має розповідати, а не чи­тати з підручника чи художньої книжки. Якщо він не­достатньо володіє українським мовленням, то мусить звернутися до вчителя-фахівця, який би начитав каз­ки, вірші, оповідання на магнітофонну плівку. Здебільшого у 1-му класі текст казки (оповідання) роз­повідається (читається) двічі.

У ході першої розповіді вчитель пояснює окремі незнайомі дітям слова трохи стишеним голосом. Наприклад, під час розповіді казки «Ріпка» він має пояснити, що таке торочка, мотика, город. На цьому етапі використовується переклад російською мовою (торочка — кайма, бахрома). Якщо таких слів у тексті небагато (2-3), їх краще пояснити до розповіді, ілюструючи малюнками чи предметами.

Після повторного слухання обов'язково з'ясо­вується, як школярі зрозуміли текст. Ставиться два-три запитання, які не потребують розгорнутої відповіді, адже дітям ще бракує належних умінь. Тут доречними будуть тестові запитання, тобто такі, які містять вибір відповіді. Наприклад: «Хто посадив ріпку — дід чи баба?», «Де виросла ріпка — в полі чи на городі?». Для перевірки розуміння сприйнятого на слух тексту використовуються й ілюстрації. Так, учи­тель може повторно розповісти якийсь уривок із казки і дати завдання знайти серед малюнків той, який відповідає змісту сприйнятого на слух уривка; в окре­мих випадках після слухання можна запропонувати намалювати те, про що розповідалося. Малюнок також є способом перевірки повноти розуміння.

Слід зазначити, що слухання є ще й ефективним ме­тодичним прийомом виховання уваги дітей. Адже при­чиною неповного або неправильного сприйняття текс­ту чи пояснення вчителя навіть рідною мовою часто є неуважність, розсіяна увага, невміння зосередитись.

Текст для слухання, крім завдання формувати вміння розуміти, можна пропонувати повністю або уривками й з іншою метою — розвивати мовленнєвий слух, пам'ять. Для цього перед слуханням учням дається завдання: звернути увагу на вимову певного звука, запам'ятати, хто як говорить, запам'ятати зачин чи кінцівку тексту.

Уміло поданий учителем чи в магнітофонному записі текст є чудовим зразком для наслідування правильної вимови, інтонації речень, темпу тощо.

Роботу з аудіювання треба проводити і на уроках мови та читання як невід'ємний компонент цих уроків. На уроках мови в межах 1-2 хв, а читання 3-5 хв. З цією метою слід спеціально добирати ма­теріал для слухання, продумувати завдання для пе­ревірки аудіативних умінь. Спочатку, як уже зазнача­лося, це можуть бути тестові завдання, які не вимага­ють розгорнутих висловлювань (позначення правиль­ної відповіді цифрою, відповіді «так» або «ні»). Однак слід привчати учнів і до виконання складніших, ком­плексних завдань. Такими є співвіднесення тексту й малюнка (учні одночасно слухають і

розглядають ма­люнок), дії за змістом тексту — ілюстрація того, на­приклад, як виконувати ту чи іншу народну хороводну гру, малювання за змістом тексту, сприйнятого на слух, групування слів за тою чи іншою ознакою тощо.