істрріографія
.docкраківського князя Болеслава. На допомогу Лев покликав татар, а під їх
натиском князі Володимир і Мстислав також змушені були взяти участь у
цьому поході. Літописець несхвально ставиться до походу. Описавши похід
Льва до Судомира і далі до Кропивниці словами: «Посемь же поиде Левъ
своими полкы со силою великою ко Кропивници, c гордостью великою хотя
ити ко Кракову...», літописець робить такий відступ: «Володимеръ же бЂ
назадЂ стоя У города своимъ полкомъ: и начаша ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ
полнъ людий и товара, не взиманъ бо бЂ никоторою же ратью, зане твердъ
бяше велми; Володимиръ же отряди к нему люди добрыи, и Кафилата с ними
же Селезенца; бысть же пришедшимъ имъ ко осЂкови, и бишася с ними ЛяховЂ
крЂпко, одва могоша и взяти c великимъ потомъ, и поимаша в немъ
множество людий и товара».
Зразу ж після цих слів редактор знову присвячує Льву фразу, яка явно
підкреслює вставний характер щойно розказаного: «Якоже передЂ писахомъ о
ЛвЂ, u бысть же идушу ему полкы своими u начаша росходитися воевать». Ця
вставка не могла походити від редактора 1292 р., тому що він взагалі не
знав ближче дрібніших подій, пов’язаних з Володимиром. Вона вказує на
когось, хто стояв близько до Володимира, постійно перебував з ним і,
можливо, брав участь з ним у тому поході. Це міг бути тільки редактор
зводу 1289 р., який з такою любов’ю описує останні роки життя Володимира
(пор. 1287 — 1288 рр., стор. 591 — 610). Коли це його вставка, то,
значить, вона вставлена в текст, який щойно тепер автор цього зводу
переробляв і доповнював. Під 1270 р. літописець, характеризуючи
литовського князя Тройдена, не жаліє для його змалювання найчорніших
епітетів: «оканьный и безаконьный, прокляты, немилостивый Тройденъ, его
же безаконья не могохомъ псати срама ради». Але під 1278 р., після описуаписати автор зводу 1289 р. Житель князівства
Володимира Васильковича не міг страждати з приводу того, що сталося в
столиці нелюбимого князя Льва. Від нього можна було сподіватись, що він
буде втішатись або іронічно глузувати з приводу того, що Лев постійно
мав справу з татарами (пор. під записами 1274, 1282 рр.). Отже, це ны не
від нього походить. Додамо, що і під 1264 р. розповідь про Войшелка
переривається вставкою про весілля Володимира Васильковича з дочкою
князя брянського Романа і про напад у той час Литви, про який вже
мимохідь говорилося під 1263 р. Закінчується і ця розповідь стереотипною
фразою «мы же на преднее возвратимся». А нам відомо, що все, що
пов’язане з життям Володимира, особливо цікавило редактора 1289 р.
Значить, це його вставка.
Під рукою редактора 1289 р. був інший звід, який він продовжував і (як
це побачимо пізніше) піддав ґрунтовній переробці. Що ж це за звід і де
закінчився? Об’єктивне, навіть прихильне ставлення цього зводу до
Тройдена, яке ми відзначили вище (1278 р.), знаходить пояснення у вістці
під 1274 р. про те, що Тройден «живяше со Лвомъ во велицЂ любви..., а с
Володимеромъ не живяше в любви». Вістка про облогу Львова татарами (1283
р.) теж вказує вже ясно на жителя князівства Льва.
Отже, це звід, що цікавився найбільше подіями старшої лінії Романовичів.
Тому, як це зрештою з усього видно, до цього зводу належать також вістки
під 1284 р. про смерть сина Юрія Львовича, Михайла, і стаття під 1285 р.
Ця остання стаття в кінці розповіді про перемогу Кондрата Семовітовича
над Лешком Казиміровичем зберегла характерне первісне закінчення зводу:
«и тако возвратися во свояси [Кондрат] с честью великою, хваля u славя
въ ТроицЂ Отца u Сына u святаго Духа въ вся вЂки агіосъ» (X., П.) 1.
Редакція Галицько-Волинського літопису 1285 р. також мала свого
попередника: він є продовженням і переробкою старшого зводу-редакції. До
цього висновку приходимо на основі таких даних.
Під 1280 р. розповідається про похід Льва на Краків після смерті
краківського князя Болеслава. На допомогу Лев покликав татар, а під їх
натиском князі Володимир і Мстислав також змушені були взяти участь у
цьому поході. Літописець несхвально ставиться до походу. Описавши похід
Льва до Судомира і далі до Кропивниці словами: «Посемь же поиде Левъ
своими полкы со силою великою ко Кропивници, c гордостью великою хотя
ити ко Кракову...», літописець робить такий відступ: «Володимеръ же бЂ
назадЂ стоя У города своимъ полкомъ: и начаша ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ
полнъ людий и товара, не взиманъ бо бЂ никоторою же ратью, зане твердъ
бяше велми; Володимиръ же отряди к нему люди добрыи, и Кафилата с ними
же Селезенца; бысть же пришедшимъ имъ ко осЂкови, и бишася с ними ЛяховЂ
крЂпко, одва могоша и взяти c великимъ потомъ, и поимаша в немъ
множество людий и товара».
Галицько-Волинський літопис закінчується звісткою про смерть князя
степанського Івана (1292 р.). Останній редактор, який довів літопис до
цього місця, був, очевидно, особою, близькою до князя Мстислава
походу Тройдена на поляків, додається, що Тройден повернувся «со честью
великою домовь». Таке визнання «честі» не могло вийти з уст того самого
автора; отже, редактор зводу 1289 р. знайшов його, мабуть, у свого
попередника. Не гармоніює також із вказаним загальним ставленням до
Тройдена і звістка під 1276 р., що після війни біля Вослоніма Володимир
і Тройден «начаста быти во велицЂ любви». Не могла цьому авторові
належати і звістка під 1281 р. про локальний інцидент між Львом і Лешком
у далекому Переворську, на західних кордонах галицького князівства, про
побиття людей і пожежу цього міста. Під 1283 р. знаходимо опис облоги
Львова Ногаєм, страшного спустошення галицького князівства, заподіяного
татарами, і з приводу цього такі слова/