3.2. Опікова хвороба

 Класифікація періодів опікової хвороби. Клініка, діагностика.

Опікова хвороба – це симптомокомплекс, який розвивається при площі опікової рани більш 10-15% поверхні тіла у дорослих, і 5-7% у дітей, коли виникають функціональні та морфологічні зміни з боку життєвоважливих органів і систем, коли спостерігаються порушення обмінних і нейро-гуморальних процесів, розвивається опіковий шок.

В клінічній картині опікової хвороби відмічають 4 періоди:

• перший період опікового шоку (1-3 доба);

• другий період гострої опікової токсемії (3-12 доба);

• третій період опікової септикотоксемії (до повного відновлення шкірного покриву);

• четвертий період реконвалесценції (з відновленням шкірного покриву до відновлення функцій органів і систем).

Такий поділ опікової хвороби на періоди з однієї сторони є умовним, а з іншої – дозволяє спрямовано призначити лікувальні засоби і маніпуляції при проведенні лікування.

Варто відмітити, що з провадженням сучасних технологій лікування, часто вдається змінити клінічні прояви деяких періодів опікової хвороби. Наприклад раннє хірургічне висічення нежиттєвоздатних тканин може суттєво ослабити прояви опікової токсемії і септикотоксемії.

Опіковий шок – це перший період опікової хвороби.

Опіковий шок – це патологічний процес, викликаний опіками 10-15% поверхні тіла у дорослих і 5-7% у дітей, які призводять до важких розладів життєвоважливих функцій організму (порушення гемодинаміки, дихання, обміну речовин і нейрогуморальної регуляції).

а) Строки періоду:

Залежно від площі ураження і терапії, яка проводиться, цей період продовжується від декількох годин до 3 діб.

В залежності від загальної площі термічної травми розрізняють за складністю шок: легкий, середній, важкий, надто важкий.

б) Основні патогенетичні фактори токсемії

У розвитку опікового шоку виділяють два основних патогенетичних механізми.

Перший з них пов’язаний з надмірною больовою імпульсацією із зони термічного ураження, яка викликає порушення рефлекторної координаційної діяльності центральної нервової системи.

Другий залежить від безпосереднього термічного ураження шкіри і підлеглих тканин, наслідком якого є як місцеві, так і загальні важки розлади в організмі опікового хворого.

Патогенетичні фактори опікового шоку:

1. Сильний біль.

2. Зменшення ОЦК і погіршення реологічних властивостей крові.

3. Ендогенна інтоксикація і поліорганна недостатність.

Зміни функції ЦНС характеризуються спочатку збудженням, а потім гальмуванням підкоркової зони і вазомоторного центру. Остання є причиною початкових розладів рефлекторної регуляції судинного тонусу.

В результаті прогрівання шкірних покровів, в організмі хворого утворюється велика кількість біологічно-активних речовин:

– біогенних амінів ( катехоламіни, серотонін, гістамін), синтез яких наступає позасудинно.

– плазматичних амінів (брадикінін, каллідин, плазмакінін, ангіотензін), утворення яких наступає внутрішньосудинно.

В результаті дії вищеназваних факторів в організмі потерпілого виникає ряд характерних порушень, які притаманні клініці опікового шоку:

в).Клініка опікового шоку: