Артикуляція і оклюзія.

Розрізняють три види оклюзії: передню, бічну і центральну. Передньою оклюзією називають змикання зубних рядів при випнутій уперед нижній щелепі. Бічна оклюзія — це змикання зубних рядів при зміщенні нижньої щелепи вбік. Центральна оклюзія є таким положенням нижньої щелепи відносно верхньої, при якому зуби контактують максимально (Б. М. Бинін). На думку М. Міллера, центральна оклюзія являє собою початковий і кінцевий етапи артикуляції. Є й інші визначення центральної оклюзії. Одні автори визначають її за положенням суглобної головки в суглобній ямці, інші виходять із стану жувальної мускулатури.

Найдоступнішим і найбільш практичним при наявності великої кількості зубів можна вважати визначення Б. М. Биніна, за яким характер змикання зубних рядів залежить від форми прикусу.

При ортогнатичному прикусі А. І. Бетельман пропонує визначати стан центральної оклюзії за такими ознаками:

1. Кожний зуб змикається з двома антагоністами:

верхній — з однойменним нижнім і який стоїть позаду, а нижній — з однойменним верхнім і що стоїть попереду. Винятком є верхні останні моляри і нижні центральні різці, які змикаються лише з однойменними зубами.

2. Середні лінії між верхніми і нижніми центральними різцями є продовженням одна одної і лежать в одній сагітальній площині.

3. Верхні фронтальні зуби перекривають нижні приблизно на одну третину довжини -коронки зуба.

4. Мезіально-щічний горбок першого верхнього моляра входить у поперечну борозенку нижнього першого моляра.

Центральну оклюзію в беззубих хворих, а також при відсутності зубів антагоністів визначають за певною методикою, використовуючи стан відносного спокою жувальних м'язів.

Позаротове записування рухів нижньої щелепи

Запис здійснюється за допомогою лицьової дуги і складається з трьох моментів:

1. Визначення центральної оклюзії.

2. Записування кута бічного різцевого шляху.

3. Записування сагітального суглобного шляху.

Центральну оклюзію в хворого визначають за допомогою воскових прикупних валиків на воскових або пластмасових базисах. Потім почина­ють записувати рухи нижньої щелепи. Для цього користуються реєструючим апаратом Сноу або Гізі. Цей апарат складається з підковоподібної плас­тинки лицьової дуги і фронтального стержня. Підковоподібну пластинку приклеюють до нижнього воскового валика і з’єднують з лицьовою дугою або фронтальним стержнем. Лицьову дугу встановлюють паралельно протетичній площині. До її рухомих зігнутих кінців припасовують олівці і легко встановлюють ці кінці перпендикулярно або до сагітальної, або горизонтальної площини.

Для записування сагітального суглобного шляху кінці лицьової дуги з олівцями встановлюють перпендикулярно до шкіри проти скронево-нижньощелепних суглобів на 1 см спереду від козелка вуха. У цій ділянці підкладають цупкий папірець 10х10 см, нижній край якого зігнутий під прямим кутом і паралельний лицьовій дузі, тобто протетичній площині, потім хворому пропонують переміщати нижню щелепу вперед і назад ковз­ними рухами, для вільного ковзання нижнього валика по верхньому кон­тактні поверхні покривають тальком.

Після кількох сагітальних рухів на папері реєструється довжина сагітального суглобного шляху і кут його нахилу відносно протетичної площини.

Для записування бічних рухів нижньої щелепи кінці дуги в олівця­ми повертають догори і перпендикулярно до горизонтально встановленого на рівні суглобів папірця і пропонують хворому виконати ковані бічні рухи. при цьому на папірці залишаються сліди трансверзального суглобного шляху. Для записування сагітального різцевого шляху олівець закріплюють на фронтальному стержні в області різців перпендикулярно до сагітальної площини. При ковзних рухах нижньої щелепи наперед і назад на папірці, установленому в сагітальній площині, залишається запис кута різцевого ковзання.