Введення
Історія людства невіддільна від історії численних епідемій, постійно його супроводжували на планеті Земля, а кількість їх жертв деколи значно перевищувало всі втрати під час воєнних дій. Рід людський протягом усього свого існування переслідували всілякі мор та епідемії різних хвороб. Однією з провідних тенденцій у світового розвитку сьогодні є процеси глобалізації, які викликають надзвичайно нерівний розподіл багатства між розвиненими і країнами, що розвиваються, а також всередині цих країн по соціальних групах. Такий розподіл багатств веде до очевидного нерівності в якості і умов життя населення, в стані здоров'я людей навіть на території одного міста (регіону) країни. Очевидно, що гірші умови життя і поганий стан здоров'я деяких груп населення, як в самих бідних, так і багатих країнах створюють умови для появи, становлення і поширення інфекційних захворювань. p align="justify"> Найбільшу популярність отримали епідемії, що розповсюджувалися в середньовічній Європі (чума, віспа), що увійшли в історію як В«чорна смертьВ». У роботі будуть розглянуті наступні питання:
. Характеристика епідемій в середньовічній Європі та їх причин, в тому числі не тільки медичних, але і економічних і політичних (так, наприклад, оголошення 1350 В«ювілейнимВ» було здійснено виключно в інтересах доходів папської скарбниці і сприяло поширенню епідемій паломниками);
2. Аналіз організації медицини та протиепідемічних заходів в середньовічній Європі. Особливу увагу буде приділено вкладом в теорію епідемій, зробленому представником медичної науки пізнього Середньовіччя Джироламо Фракасторо.
Світова медицина епохи Середньовіччя
Для розвитку медицини мали значення деякі особливості: по-перше, у Візантії виникають перші християнські монастирі, а при них лікарні і медичні школи (IV ст.); по-друге, торгові каравани, натовпи прочан і походи хрестоносців до гробу Господнього сприяли розносу інфекцій і виникненню епідемій. Так, чума, що розповсюдилась за доби правління імператора Юстиніана (VI ст.) ледве не призвела до падіння Візантійської імперії. Пізніше, в XIV ст., епідемія чуми, що охопила всю Європу, забрала чверть жителів континенту.
Загибель Римської імперії у 476 р. знаменувала закінчення стародавніх часів. На зміну рабовласницькій державі прийшла феодальна. Виникли і утвердились основні сучасні світові релігії: у VI–V ст до н.е. — буддизм, християнство, яке започаткувало нову еру, та іслам (VII ст. н.е.).
Буддизм проповідує культ Будди і бодхісатв або ідеальних створінь, що ведуть людей шляхом морального вдосконалення заради досягнення нірвани (звільнення).
Християнські цінності виражаються у дотриманні Божих заповідей та в любові до Бога і ближнього. Жодна світова морально-етична система не запропонувала кращого еталона чеснот.
Головною і абсолютною цінністю ісламу є Бог, а основною чеснотою мусульманина вважається щира відданість Всемогутньому.
Загалом усі три релігії посприяли вдосконаленню духовного і фізичного єства людини.
Медицина середньовічної Європи
Феодальний устрій Західної Європи характеризувався натуральним господарством, роздробленістю окремих феодальних держав та їхніх складових частин — князівств, графств тощо. Єдиним об’єднавчим фактором була християнська церква. Між церковною верхівкою, яка набирала сили, і феодалами розпочинається боротьба за владу. Церква запровадила спеціальний суд — інквізицію, який, зазвичай, порушників церковних канонів (єретиків) та непокірних засуджував до єдиної ефективної міри покарання — спалювання на вогнищі.
Водночас християнство воістину започаткувало нову еру в історії людства. Воно зміцнило високі морально-етичні цінності, зокрема милосердя до хворих і немічних. Християнська церква і медицина йшли поруч.
За доби раннього середньовіччя в Західній Європі виникають монастирі зі шпиталями та медичними школами при них. В монастирях переписувались праці Гіппократа і Ґалена.
Окрім медичних шкіл при монастирях, виникають світські медичні школи.
Початок світській (немонастирській) медичній освіті поклала в IX ст. Салернська медична школа в Італії.
Салернські лікарі збирали і розвивали все краще, що було створено античною, пізніше арабською медициною. Навчання проводилось за працями Гіппократа, Ґалена та Авіценни. В школі було написано ряд трактатів, які використовувались для навчання. В книзі «Пассіонарії» надавались практичні рекомендації з діагностики та лікування різних хвороб.
На розвиток Салернської школи великий вплив мала лікувальна і перекладацька діяльність видатного лікаря XI ст. Костянтина Африканського, який переклав багато арабських медичних праць на латину, що сприяло більш досконалому вивченню медицини. В школі викладав Арнольд із Вілланови. Він здобув широку популярність, захоплювався алхімією, пропагував свій шлях до приготування багатьох ліків. Він об’єднав хімію і медицину. Захоплювався токсикологією і засобами продовження життя й боротьби зі старістю. Наголошував на лікувальних властивостях вина, розробляв питання дієтетики і гігієни. Він склав поему, присвячену здоровому способу життя та лікувальним властивостям окремих рослин. Ця поема отримала назву «Салернський кодекс здоров’я» (Regimen sanitatis salernitatum).
Крім Салерно, світські медичні школи були відкриті в Болоньї (1156), Парижі (1180), Падуї (1222
Характерною особливістю викладання в середньовічних університетах було те, що всі знання, необхідні учню, містилися в працях визнаних авторитетів, і суть навчання полягала в тому, щоби кожне явище пояснити аргументами, знайденими в працях авторитетів. Були канонізовані праці Гіппократа, Ґалена і Авіценни. Такий спосіб навчання отримав назву схоластичного. У 1300 р. папа Боніфацій VIII під страхом відлучення від церкви заборонив розтинати трупи, що, звісно, не сприяло розвитку медичних знань.
Розквіт наукового життя та поширення впливу Краківського університету на культурне життя Польщі припадає на XVI ст.