Передмова

У числі наук, розвивають сучасні підходи до пізнання людської особистості, виділяється медична психологія, специфічним предметом якої є дослідження патологічних психічних станів і процесів, у тому числі й у їх соматичних проявах, з одного боку, і психологічних проявів і наслідків патологічних соматичних процесів і явищ - з іншої. До цього часу вона склалася у відносно самостійну область знань, що спирається на великий корпус експериментальних даних і отриманих на основі їхнього узагальнення закономірностей.

Сучасна медична психологія має у своєму розпорядженні солідний методологічний і методичний апарат, що дозволяє одержувати надійні практичні рекомендації, необхідні для ефективної діагностики і лікування різних захворювань, а також для етично і соціально виправданого впливу на мислення і поведінку людей з метою їхньої адаптації до змін умов життя, нормалізації психологічного клімату в трудових й інших колективах, раціональній організації різних видів діяльності і, нарешті, для навчання і виховання дітей, молоді і дорослих. Теоретичні й експериментальні дослідження в області медичної психології своїми результатами сприяють розвитку психологічної науки, медицини і педагогіки, а використання її прикладних висновків допомагає в професійній діяльності психологів, лікарів, соціальних працівників, вихователів, вчителів і викладачів, багатьох інших категорій фахівців, що мають справу з людьми.

Зростаюче значення медичної психології обумовило поширення її викладання у вищих навчальних закладах. У системі медичної освіти вона є однією з тих дисциплін, без яких немислима підготовка сучасного лікаря широкого профілю, здатного як до дослідницької, так і до практичної роботи в галузі медицини, у сфері керування, у соціальних службах і ін. Допомога лікаря, який опанував медичну психологію дуже часто буває необхідна для діагностики і вироблення раціональних рекомендацій при лікуванні широкої гами захворювань, що кореняться в патологічних змінах у внутрішньому світі особистості. Вона завжди буває корисна для визначення диференційованих, враховуючих індивідуальні особливості пацієнтів, методик лікування, підвищуючи ефективність медичної допомоги в цілому.

Інтерес лікарів до психології, при переважно "біологічній" орієнтації їх підготовки, обумовлений усе більш переконливим діагностичним, лікувальним і реабілітаційним досвідом останніх років, науковими дискусіями провідних спеціалістів світу, що розглядають психологію як доповнення до двох інших базисних медичних наук - патологічної анатомії і патологічної фізіології, розвиток яких багато в чому визначив формування медицини і її успіхи.

Якщо виходити з того, що лише 10-15% діяльності охорони здоров’я реалізує лікувально-оздоровчий потенціал здоров’я людини, то це вірно лише за умови, що зусилля лікарів і іншого медичного персоналу зосереджені на "біологічному" його лікуванні. При більш широкому підході до захворювання і лікування виявляються додаткові ресурси, надані медичною психологією.

Поліпшення психологічної підготовки медичних кадрів позитивно позначилося на розвитку практичної охорони здоров’я. У багатьох лікувальних установах, насамперед у психіатричних і неврологічних клініках, створені й успішно працюють кабінети і відділення медичної психології. В особливо тісному співробітництві з медичною психологією розвиваються авіаційна, космічна й екстремальна медицина, що вимагає підвищеної уваги до внутрішнього світу особистості.

Сьогодні медичний психолог - це фахівець, в обов’язки якого входить як участь у психодіагностичних і психокорекційних заходах, так і в лікувальному процесі в цілому. В деяких клініках створюється "бригадна" модель надання медичної допомоги, що виникла спочатку в психотерапевтичній і психіатричній службах. Поступово ці принципи знаходять визнання й в інших областях охорони здоров’я, оскільки за ними майбутнє - більш високий рівень професійно і гуманістично орієнтованої медицини. У центрі бригади як функціональний підрозділ - лікуючий лікар, що працює разом із психотерапевтом, клінічним психологом і фахівцем із соціальної роботи. Відповідно до біопсихосоціальної парадигми медицини, кожний з них виконує свій діагностичний, лікувальний і реабілітаційний план під керівництвом і в тісному співробітництві з лікуючим лікарем.

Зміни торкнулися і самого поняття "медична психологія". Тенденція до зміни назви “медична психології” на “клінічна психологія” відбиває процес, що почався в останнє десятиліття - її інтеграції у світову психологію. У пострадянських країнах була загально прийнята назва «медична психологія». У якості психологічної і медичної науки її задачею було взаємне збагачення теорії і практики медицини і психології. Обидва терміни, при всій їхній близькості, мають істотні розходження. Перший з них («клінічна психологія») претендує на цілісну наукову і практичну психологічну дисципліну, а другий («медична психологія») виступає як збірний образ області і місця застосування психологічної спеціальності.

Велике значення ролі медичної психології для практичної охорони здоров’я визначило настійну потребу її вивчення майбутніми лікарями. Обґрунтовуючи необхідність психологічної підготовки медичних кадрів, І.П. Павлов, зокрема, відзначав: «Благодаря психологии я могу себе представить сложность данного субъективного состояния... посмотреть, войти в субъективное состояние другого, вчувствоваться, вмыслиться». Хвороба завжди індивідуальна, вона уражає конкретну людину, і щоб знайти засіб для її зцілення, лікар повинен уявляти собі не тільки зовнішню, але і внутрішню картину хвороби, бачити можливі психологічні передумови і наслідки патологічних процесів, розуміти змінену хворобою особистість пацієнта. Аналіз скарг і збирання анамнезу, соматичне і психіатричне обстеження, проведення усіх видів експертиз, призначення і здійснення етіологічної і патогенетичної диференційованої терапії, рішення питань видужуючих - усе це потребує від лікаря заглибленого проникнення в особистість хворого.

Розділ I. Предмет, завдання та методи дослідження психологічного стану людини. Поняття про психічне здоров’я